Пробудження
було ще тим. Замість поїзда навколо них розкинувся густий ліс, а самі вони
сиділи під стареньким дубом. Олівер перший став сонно протирати очі. Коли
зрозумів у чому справа, одразу ж заходився будити Міа.
-
Ми вже приїхали? –
пробурмотіла вона.
-
Це ще м’яко
сказано, – зіронізував Олівер.
Після
його слів дівчина остаточно прокинулась і стала здивовано роззиратись навкруги.
-
На столицю не дуже
схоже, може нас висадили? – припустила вона.
Олівер
не встиг відповісти, як у повітрі, біля них, з’явилась голограма.
Чоловік в білій мантії, років шістдесяти з вигляду, став пояснювати де вони
знаходилися, і що потрібно робити далі. Виявилось, що самі того не підозрюючи,
по дорозі до столиці вони пройшли крізь спеціальний ретранслятор, покликаний
перенести потенційних курсантів у світ, де мав пройти екзамен на перевірку
їхніх здібностей. Кількість учасників, як і про типи випробування, чоловік не
повідомив, лише вказав на їхні руки, на яких немов по велінню чарівної палички,
з’явились
навігатори з прокладеними маршрутами. Щоб пройти випробування і потрапити в
академію, їм слід було добратися до спеціального ретранслятора.
Навчання
було заповітною мрією Олівера, а тому поступатись комусь в цій гонці він не мав
наміру. Міа не відчувала подібного, нею керувало почуття вдячності за все
зроблене для неї Олівером. Якби прийшлось обирати, вона без вагань поступилася
би своїм місцем на його користь.
Озброївшись,
пара вирушила до ретранслятора. На диво по дорозі їм не зустрілись інші
учасники екзамену. Міа припустила, що найважче буде в кінці, хоча, що це за
«найважче», вони поняття не мали. Роззираючись і прислухаючись, вони
просувались все далі, коли натрапили на напівзруйнований ангар. Можливість
перепочити була заманливою, однак обережність все ж взяла гору над природними потребами.
Пригнувшись,
вони стали поволі обходити будівлю. Кущі, що росли навколо, служили чудовим
прикриттям. Розвідка перервалась раптовим спалахом, що роздався прямо перед
ними. Якби не броня, яку Олівер завчасно сформував на тілі, прийшлось би їм нелегко.
Джерелом явно був екзос, інакше сайфер звів би нанівець усю шкоду, а так
Олівер, відлетівши на десяток метрів, вдарився об стовбур одного з дерев. Міа
пощастило більше, перед польотом він встиг відштовхнути її вбік, прийнявши
таким чином весь удар на себе. Нападник демонстративно вийшов з ангара. На
ньому була чорна накидка з капюшоном, а в руках тримав екзос типу пістолет, з
індикатором потужності. Такого Олівер ще не зустрічав. Схоже незнайомець
вирішив перевірити їхні здібності або просто погратись, у всякому випадку
ситуація була не на їх користь. «Невже це частина екзамену?» – подумав Олівер,
а потім швидко підвівшись, направив свій пістолет на супротивника. До екзоса
тому було далеко, однак шкоди й він завдавав. Потрібно було виграти час, щоб обдумати
план дій або просто вижити.
На
превеликий подив хлопця, першою курок звела Міа. Тренування з Каїном дали
плоди. Вона не використала раніше створеного Олівером пістолета, її зброєю
стали стихії, а саме вогонь. Чимала куля полетіла в сторону нападника. Той
майстерно ухилився, однак дівчина тільки посилювала натиск. Отямившись від
несподіванки, Олівер підтримав її шквальним вогнем. На обличчі незнайомця була
помітна посмішка, він отримував неабияке задоволення від бою. Роздратовано
стиснувши зуби, Олівер змінив вид зброї на револьверний гранатомет. Побачивши
це Міа одразу змінила тип стихії й стала намагатись затримати супротивника
якомога довше на одному місці, щоб Олівер влучив. Хоч вони й не були добре
знайомі, однак працювали як єдине ціле, доповнюючи одне одного.
Рівний
бій тривав недовго. Чоловік вирішив підняти ставки, індикатор на зброї перетнув
позначку у вісімдесят відсотків. Ситуація дедалі менше нагадувала екзамен, все
зводилось до простого виживання. Після чергового пострілу броня Олівера не витримала
й удар прийшовся безпосередньо на тіло. Біль був настільки сильним, що хлопець
впавши на коліна, схопився однією рукою за груди. Міа кинулась до нього, однак
не судилось, дорогу їй перегородив незнайомець.
-
Та що вам від нас
потрібно? – благальним тоном вигукнула Міа.
-
Твоя смерть! –
прошипів чоловік, і тут сталося те, чого вони найменше очікували. Його тіло
спочатку огорнуло біле світло, а потім воно стало збільшуватись в розмірах. По
закінченні він досяг висоти десятиповерхового будинку.
-
Що за? – процідив
крізь зуби Олівер.
Міа
поділяла схожі емоції. З переляку її ноги немов налились свинцем. На додачу до
усього, чоловік дістав з-під накидки, яка чудом не порвалась, предмет, схожий
на руків’я меча. Лезо сформувалось з омега частинок. Їхня концентрація була
настільки сильною, що стала помітна простому зору.
Мрія
про світле майбутнє перетворювалась в справжній кошмар. Не бачачи іншого
виходу, окрім як пожертвувати собою, Міа попрямувала назустріч неминучому.
Слова нападника засіли глибоко в її підсвідомості. Таким чином вона
сподівалась, що той пощадить Олівера.
«Дурепа!» – вилаявся подумки Олівер. А тим часом меч вже було занесено над їхніми головами. Олівер і сам не встиг опам’ятатись, як вже стояв попереду наляканої Міа, готуючись прийняти удар. Секунди минали як вічність. Страху не було, лише відчуття безпорадності, він би все віддав, щоб тієї миті отримати силу здатну захистити близьких йому людей. От і все. Олівер відчув, як омега частинки проходили через нього, а потім його тіло огорнуло чорне полум’я, і він втратив свідомість.