На
світанку спокій східної стіни порушили дві масштабні операції. Першу проводив
генерал Закар, а другу повстанці під керівництвом Аріни. Близько тисячі вірних
генералу людей прямували тунелями метро до підземного міста. В цей час люди
Аріни, через все ті ж тунелі, пробиралась до резиденції генерала. Все завдяки
переданій, за допомогою нанітів, інформації від Ейдена. Якби не детальні карти
блок-постів, й чинні паролі, вони б і на кілометр не наблизились.
Ейден
сидів в кабінеті Закара і насолоджувався видовищем. З хвилини на хвилину мала
розпочатись головна частина. Відкритим залишалось питання хто буде першим.
-
Вітаю переможців,
– заплескав в долоні Закар.
-
Схопіть його! –
скомандувала Аріна своїм людям.
-
Ще рано, – Закар
заперечно похитав пальцем, а потім вказав на монітори, де відбувалась
трансляції зі стіни й підземного міста. – Пропоную зіграти у гру, – звернувся
він до Аріни. – Як бачиш, до стіни наближаються сили Легіону, а в тунелях вірні
мені люди, які можуть в будь-яку хвилину повернутись і замкнути кільце. У тебе
тільки невеликий загін, і солдати на стіні, які, можливо, перейдуть на твою
сторону, якщо мене, і солдатів в підземеллі, не стане. А тепер питання: як
усунути подвійну загрозу, і при цьому обійтись мінімальними втратами?
-
Вб’ємо командира і
щурі самі розбіжаться! – вигукнув роздратовано командир повстанців.
-
Вийдіть! –
скомандувала Аріна повстанцям. Ті здивовано на неї подивились. – Я хочу
поговорити з ним наодинці. За мене не турбуйтесь, якщо переговори проваляться,
то нам і так кінець. – Ті нехотя погодились виконати наказ. – Навіщо тобі все
це?
-
Як я вже го…
-
Я знаю, що Закар
мертвий, тому повторюсь: навіщо тобі все це? Як тобі взагалі вдалося провернути
подібне? – мовила Аріна з острахом. Вона чудово розуміла, що все повернулось
так, що й в найгірших кошмарах не представиш. – Я думала ти вже встиг
зрозуміти, що я не використовую подібні методи.
-
А доведеться, –
зняв маскування Ейден. – Завжди доводиться чимось жертвувати.
-
А якщо я не хочу
цього? Назви свої умови. Впевнена, ми зможемо домовитись, інакше…
-
Покличеш нових
друзів? – перебив її Ейден.
-
Навіщо було
взагалі допомагати? У тебе були свої рахунки з генералом, а я лише інструмент?
– всередині дівчини все більше закипали лють і безсилля. Сльози так і просились
назовні, та машини не плачуть.
-
Згоден, рішення
складне, тому злегка допоможу, – і Ейден вказав на один з моніторів, що
переключився на камери з резиденції. Картина була наступною: люди Аріни
завмерли на місці, на їхніх руках з’явились руни з таймером, що все відлічував
цифри.
-
Що це за Дар
такий? – здивувалась дівчина.
-
Не все одразу, –
посміхнувся Ейден. – Все, що тобі потрібно знати, це, коли відлік дійде до нуля
– у тебе більше не буде власної армії. Декілька тисяч, проти десятків тисяч, в
разі прориву, – підсумував він.
-
Ти хворий.
-
Можливо.
-
Має ж бути
альтернативний варіант? – мовила вона благальним тоном.
-
Не шукай легких
шляхів, – вже суворіше мовив Ейден. – Вони ведуть до поразки.
-
А далі що?
-
Будемо жити довго
і щасливо, – зіронізував Ейден. – Я чекаю.
-
Стіна… – спочатку
тихо, а потім впевненішим голосом додала вона. – Я обираю стіну.
-
От бачиш – не так
і складно, – і він вказав пальцем на монітори.
У
підземному місті пролунали вибухи, величезні брили поховали під завалами
залишки повстанців й солдат генерала, натомість, на стіні роздалися спалахи
артилерії й постріли кулеметів. Оскільки снаряди були зі вмістом особливих
нанітів, то супротивники помирали миттєво.
-
Що буде зі
вцілілими повстанцями? – в голосі Аріни почувся нехарактерний до того метал.
Хоч Ейден і поставив її перед фактом, проте вибір вона зробила самотужки, і це
залишалося з нею на все життя.
-
Перейдуть під твоє
командування разом з гарнізоном східної стіни, – без тіні жалю чи співчуття,
відповів Ейден.
-
Який же ти…
-
Компліменти
прибережи на потім, нас чекає столиця.
Аріна лише обдарувала його здивованим поглядом, проте нічого не сказала.