Поселення
налічувало трохи більше десятка будинків. Тут виживали виключно мутанти, які
вирощували їжу на полях за поселенням. Через ґрунти урожаї тут були не
найкращі, та їх вистачало, щоб побачити на один день більше. В поселенні майже
не спостерігалось молоді.
Тільки
трійця з’явилася на околиці, як місцеві почали швидко ховатись по заздалегідь
підготовлених сховках. І це не було дивно, враховуючи трупи, що валялися поміж
будинків. Хтось з команди зачистки встиг випередити їх. Було помітно, як очі Ніки
заблищали від гніву й роздратування.
-
Ми прибули з
миром! – вигукнула вона, звертаючись до місцевих.
Однак
ніхто не спішив покинути безпечне місце. Тоді вона вигукнула щось незрозумілою
мовою, і витягнувши вперед руку з ксеркайном, створила на площі стяг з
зображенням двох спіралей, попереду яких знаходився меч. Цей маневр був
ефективніший сотні слів, площу почали заповнювати Інші. Наперед вийшов
звіроподібний. У нього було тіло людини: все покрите не густою шерстю, і голова
лева, з пухнастою гривою в районі шиї. На руках гострі, як лезо меча кігті.
Одягнений в широкі коричневі штани, чималі черевики, в які могли поміститись
дві ноги дорослої людини. Клітчаста сорочка, поверх якої красувалась чорна
жилетка. Зростом понад два метри. Дивлячись на нього Дамір і Еріка відчували
себе комахами, Ніка ж навпаки – поводилась досить впевнено.
-
Невчасно ти
прибула, дитино, – звернувся той до Ніки. – Смерть скоро закінчить розпочату
справу.
Попри
грізний вигляд, цей реніт був напрочуд добрим. В його голосі не відчувалось
гніву чи озлоби на весь світ, він приймав його таким як є.
-
Не опускайте руки!
– звернулась Ніка до присутніх. – Я обов’язково вас врятую, і знищу цю прокляту
вежу!
-
Я, як ніхто знаю,
як тобі боляче, – по-батьківськи тепло заговорив реніт. – Однак сестру вже не
врятувати, вона надто довго під контролем темного альтера.
-
Не спробую, не
дізнаюсь! – не стрималась Ніка.
Реніт
хотів відповісти та вершники, що галопом мчали до поселення, не дали цього
зробити. Місцеві почали розбігатися по своїх сховках. Декілька вогняних куль
направились в сторону поселення.
-
А ось і пані з
косою, – іронічно посміхнувся реніт.
-
Я б не був таким
впевненим, – мовив Дамір. – Еріка, можеш створити бар’єр навколо поселення?
-
Без проблем. В
тебе з’явився
план?
-
Хочу перевірити
одну техніку, – задумливо поглядаючи в небо, відповів Дамір, а потім звернувся
до Ніки. – Якщо в мене не вийде, за тобою ближній бій, – та схвально кивнула.
Дамір,
створивши за спиною вогняні крила, злетів в небо, назустріч кулям. Оточивши їх
напівпрозорою енергією, він заставив ті завмерти в повітрі. Це явище не
похитнуло впевненість вершників, вони продовжували стрілою летіти до поселення.
Не довго думаючи, Дамір направив кулі на голови вершників. Коли до цілі
залишались лічені метри, раптом роздався сильний вітер, який змінив траєкторію
падіння. «Тепер зрозуміло», – про себе мовив хлопець. У вершників неподалік
була команда підтримки. До бар’єра Еріки залишались лічені метри, тому Дамір
вирішив знищити усі загони за один удар.
Створивши
у повітрі декілька десятків грозових списів, він розкидав їх на шляху вершників
і у місцях можливого розташування їхніх спільників. Останнє було зроблено з
врахування траєкторії під час збивання куль. Щоб нівелювати шанс контратаки,
списи доправив за допомогою просторової магії. Закінчивши з розміткою, Дамір
зосередився. Частота спалахів блискавок в небі посилилась. За мить вона досягла
піку й удари почали досягати землі. Дамір не став покладатися на везіння, а
використав розкидані до того списи. Вони виконали роль магніту, що притягував
блискавки. Так утворилась павутина, що накрила позначену списами територію.
Частина вершників, і їх підкріплення позаду, згоріли тієї ж миті, іншим
пощастило більше, вони позбулися тільки коней. Створивши земляний куб, вони
заховалися всередині. Це зіграло на руку Даміру. Перетворивши опору у них під
ногами на лаву, він дочекався коли ті відкрилися, й обдарував їх кількома
прицільними пострілами грозових списів. Закінчивши з усім хлопець повернувся на
площу. Місцеві так і не наважились покинути свої сховки.
-
А у вас тут
весело, – звернувся він до реніта.
-
Буденщина, –
посміхнувся той. – Дякую за порятунок, хоча – це ненадовго, – і він зітхнув.
-
Жреці не захищають
це місце? – запитально поглянув Дамір на Ніку й реніта.
-
Якби ж то, – скупо
посміхнувся реніт. – Ми не заважаємо, от вони й дозволяють знаходитись на їхній
території.
-
Як ви потрапили
сюди? – звернулась Еріка до реніта.
-
Частина являється
нащадками тих, що жила тут ще до появи вежі, інші – сміливці, що побажали
прославитись, та в результаті стали заручниками цього місця і піддослідними
жреців.
-
Піддослідними? –
перепитала Еріка.
-
Давайте пройдемо в
мій будинок і там я постараюся все пояснити, – відповів реніт.
***********************************
За
розмовами і поясненнями ледь не проґавили наближення чергового патруля жреців.
Він поводив себе не так, як інші. Замість стандартного патрулювання, його члени
стали ходити від будинку до будинку, перевіряючи жителів. Зі всього виходило,
що їх цікавив хтось, чи щось конкретне. До будинку Аскара залишалося ще два.
-
Я переміщу нас в
уже пройденими ними будинок, – звернувся Дамір пошепки до дівчат і Аскара. Ті
схвально закивали головами.
Коли
Жнець наблизився до їхнього будинку, Дамір зробив як і було задумано.
Переміщення пройшло без проблем, вони з’явилися в будинку навпроти. Дамір
видихнув з полегшенням, та крик, що роздався за секунду, заставив шкалу його
спокою опуститись в мінусове значення. Мешканці будинку виявилися не вельми
раді гостям, і гучно про це заявили. Недовго роздумуючи Дамір прийняв єдине
правильне, на той момент рішення, хоч воно й було далеке від здорової логіки,
та вибирати не доводилось.
Він
миттєво перемістив Аскара, Ніку й Еріку, якомога далі від поселення, а сам
героїчно вийшов здаватися. Дамір почував себе останнім дурнем, попастися на
такій дрібниці, та робити нічого, потрібно грати партію до кінця.
Зосередившись, він окутав своє тіло вогняним покровом, а на небі створив
грозове шоу. Кожен крок був покликаний максимально привернути увагу до його
персони.
Тим
часом жреці і їх підопічні, стали оточувати його. Поки жодних агресивних дій з
їхнього боку не простежувалось, що було дивно. Переводячи погляд від одного
супротивника, до іншого, Дамір все очікував, хто зробить перший крок. Однак ніч
сюрпризів тільки починалась. Замість нападу, жреці опустились на одне коліно.
Квадратні очі Даміра були красномовніші тисячі слів. Слідом за цим дійством
з’явилась особа в чорній мантії. Хода й більш природні, різкі рухи, свідчили
про відмінність від істот, що зараз схилились перед ним. Особа скинула капюшон
і Дамір зміг познайомитись з нею ближче. Подув легкий вітерець і довгі локони
чорного, як крило ворона волосся дівчини, піддавшись його силі, закрили
обличчя, та за мить вона забрала їх і Дамір побачив чорні очі. Дівчині було не
більше двадцяти. Коли вона прибирала волосся він помітив на її руках ксеркайни.
-
Ваша величносте,
мене звати Заріна, – звернулась вона до Дамір, чим ввела в ще більший шок.
-
Ти ж полонянка
Халіфату? – ледь видавив він з себе.
-
Я продовжую нею
бути. Особа перед вами – моя проекція. Я поки не хочу покидати вежу.
-
Ти знаєш, що тут
твоя сестра?
-
Знаю, і саме тому
наважилась на подібний крок. Я не хочу, щоб вона ризикувала своїм життям,
намагаючись мене врятувати,
-
Так просто вона не
здасться.
-
І це я знаю, –
дівчина опустила голову. – Ви маєте пробудити свої спогади…
-
Спогади? –
перепитав здивований Дамір.
-
Альтер Nova
неповноцінний без… – дівчина затнулась на півслові. – Я не можу продовжувати
розмову, вам потрібно якнайшвидше прибути у вежу. Вона ключ до вашої сили, –
після цього дівчина зникла, залишивши розгубленого Даміра наодинці з думками.
Жреці
також підвелися і попрямували в напрямку вежі. Дамір декілька хвилин
роздумував, а потім плюнувши на все, вирішив приєднатися до них, замаскувавшись
під одного з мутантів.
***********************************
Жреці
не поспішали й Дамір добрався до вежі ближче до світанку. Зблизька
вона виглядала ще величніше. Через десятиметровий мур більше нагадувала цитадель.
Матеріалом для всього комплексу послужив граніт. Його чорний блиск надавай
цьому місцю ще більшої моторошності. В околицях бродили істоти виключно вищих
рангів. Вони становили перший рубіж внутрішньої оборони вежі. З неба їх
прикривали крилаті змії Аспіди. Чим ближче загін підходив до брами, тим
гарячішою ставала земля. Схоже під цитаделлю хтось створив штучні потоки лави.
Даміру довелося злегка покрити своє тіло льодом, щоб перенести цей жар. Благо
мантія закрила подібне. З наближенням до входу все сильнішим було відчуття, що
він не у своїй тарілці. Що він тут взагалі робить? Відправитись без плану в
лігво ворога. Що, як це сила жреців там була? Ах, була не була, Дамір
перемістився всередину.
З’явившись
в одному з коридорів, він став роззиратись навкруги. Це місце відрізнялося від
підземелля Карпат. Повсюди були дивні написи й вже знайомі панелі з картинками,
як на Мановарі. На них відбувався постійний рух і зміна інформації. Хвилинне
спостереження не принесло результату й Дамір вирішив рухатись далі.
-
Пройди двадцять
метрів і поверни направо, – почувся голос в його голові. – Не дивуйся й не
зволікай, часу обмаль.
Не
одразу, однак Дамір впізнав голос Заріни. Зробивши як вона радила, він опинився
перед металевими дверима.
-
Приклади руку до
панелі справа.
Його
рука повільно наблизилась до скляної панелі з зображенням руки. Нічого
незвичайного не відбулося. По його руці пробіг зелений промінь і двері
відчинились. Потік сліпучого світла спочатку заставив примружити очі, та потім
вони звикли й він зрозумів, що потрапив в зал, в центрі якого розміщувався
чорний кристал. Несподівано над ним почувся гуркіт і частини стін почали
висуватись, утворюючи щось на зразок балконів на яких розміщувалися солдати
Халіфату на чолі з принцом Джамалем і Лео, поруч з ними стояла Заріна.
-
Давно не бачились!
– мовив Джамаль насмішкувато. – Для колекції нам не вистачало власника альтер
Nova.
-
Попастися на такий
простий трюк! – засміявся Лео, а потім кивнув солдатам. Ті за мить привели
закутих в кайдани Ніку й Еріку. – Вибачай, того кошака не вдалося взяти живим.
-
Я привела вам їх,
тепер відпустіть нас з сестрою! – вигукнула Ніка.
-
Всьому свій час, –
лукаво посміхнувся Лео.
-
Зберігайте спокій,
все йде по плану, – на телепатичному рівні звернулась Заріна до Даміра
-
Щось слабо віриться,
– зіронізував Дамір подумки, та сперечатися не став. – Не боїтеся виступати
проти власника альтер Nova? – вдався Дамір до блефу.
-
Ми знаємо, що ти
ще не пробудив його повністю. Події на кораблі тому зайвий доказ, якби міг, то
не залишив би від нас мокрого місця ще там! – вигукнув Джамаль.
«Передбачливі
зарази», – про себе подумав Дамір, а вголос додав.
-
І навіщо весь цей
цирк? Хочете завербувати мене? Хоча ні, як же я не здогадався раніше, мої
спогади. Вони ключ до знань. Хроніками Древніх вам не заволодіти, а тому це
єдиний доступний шанс.
-
Люблю розмовляти з
тямущими людьми, – посміхнувся Джамаль.
-
Поки вони
насолоджуються своєю величчю, торкнтіся кристалу в центрі, – порадила Заріна.
-
Як це мені
допоможе? Це ж зовсім інший тип кристалів, – засумнівався Дамір.
-
Довіртеся мені,
часу обмаль.
-
Ну добре, –
зітхнув Дамір і перемістившись в центр, поклав праву руку на кристал.
Присутні
в залі застигли нерухомо, а простір навколо забарвився в сірі тони. Дамір
здивовано роздивлявся, шукаючи відповідь на питання, що відбулося.
-
Вітаю, нарешті ми
зустрілись, – почувся голос у нього за спиною. Дамір різко обернувся в напрямку
джерела.
За
його спиною стояв високий широкоплечий чоловік, років сорока з вигляду. На
правій щоці у нього красувався невеликий шрам. З одягу білий камзол, розшитий
золотистими нитками, з-під нього виглядали такого ж кольору сорочка, поверх
якої красувався жилет. Білі штани, розшиті схожими нитками, і білі туфлі.
-
Бреннус… – мовив
Дамір тремтячим голосом.
***********************************
Час
знову відновив свій плин, давши можливість жрецям оточити Даміра. Хоч розмова й
тривала достатньо довго, проте в реальності минуло не більше декількох секунду.
Тепер він зрозумів суть останніх слів Бреннуса, щодо емоцій. Сила, воістину
колосальна сила зараз пульсувала його жилами, а з нею і гнів. Тільки подумавши
він міг стерти Порт-Фуад з лиця планети. Відчуття ейфорії п’янило й заставляло
почувати себе ледь не богом. Глибоко вдихнувши, Дамір постарався трохи
вгамувати приплив адреналіну й почати розмірковувати над подальшим розвитком
подій. Та рішення само прийшло до нього.
-
Схопіть його! –
кричав Лео. Джамаль поводив себе стриманіше.
-
Схопити? –
зацікавлено поглянув в їх сторону Дамір. – Може спустишся? – останні слова були
більше глузуванням.
-
Забагато честі! –
кинув Лео на нього презирливий погляд.
-
Згоден, – і катана
в правій руці Даміра не залишила шансів жрецям. Потім він повернув голову в
сторону Лео. За секунду того поглинуло чорне полум’я.
Виправці
солдатів Джамаля можна було позаздрити. Попри нелегке становище, вони не
розгубилися: частина одразу поспішила закрити командира, інша приготувалась до
бою з Даміром.
-
Ти хотів мою силу.
Ось вона. Прийди й забери, – витягнувши руки в сторони, мовив Дамір. – У твоїх
солдатів куди більше сміливості, ніж в їхнього командира, – і не дочекавшись
відповіді, він перемістив солдатів в порт.
-
В мене є ключі до
їхніх кайданів, – вдався до останнього козиру Джамаль.
-
Якби така дурниця
могла мене стримати, я би збезчестила свій рід, – мовила Ніка знімаючи з себе
кайдани. – Вам ще далеко до технологій Перших.
Потім
вони з Заріною, використавши щось на зразок переміщення, захопивши з собою
Еріку з Джамалем, з’явилися біля Даміра. Недовго роздумуючи останній змінив
власників кайданів.
-
Гадаю не потрібно
пояснювати, що буде використай ти код? – звернувся Дамір до Джамаля. – Побудеш
поки з нами, а там побачимо.
Джамаль
нічого не відповів, лише мовчки зціпив зуби.
Єдина,
яка нічого не розуміла, була Еріка. Вона здивована кліпала очима, переводячи
погляд з Даміра на дівчат.
-
Я тобі потім все
поясню, – відповів Дамір, а потім звернувся до Джамаля. – Де корабель?
-
На півдорозі до
Дастара, – і він єхидно посміхнувся.
-
Значить в тебе
з’явилась ще одна причина відправитись з нами, – байдуже мовив Дамір.
В той момент Еріці здалося, що перед нею не той добродушний хлопець, що підтримував її після Фороса, той, в кого вона закохалась, а хтось зовсім чужий. Холодний і прагматичний. Здатний без роздумів розправитись з ворогами. «Хто ж ти, Дамір?»