Перша дві частини плану пройшли без
проблем. Домінік запустив процес створення ефіріону на території четвертого
енергоблоку, паралельно влаштувавши витоки радіації на інших діючих АЕС країни.
Зміни не були відчутними допоки в лікарні не стали надходити сотні хворих.
Лікарі спочатку прописували дороге лікування, задля здирання грошей, не
задумуючись над причиною захворювання. Коли ж спеціалісти визначили джерело, то
було вже пізно. Число жертв налічувало сотні тисяч, і що саме дивніше – ніхто
не помирав. Села й міста перетворились на пристановища ходячих мерців.
Дивлячись на орди безцільно проходячих по цвинтарях людей, у військових і
спеціально сформованих груп вчених, волосся ставало диба. В терміновому порядку
стали відключати реактори усіх АЕС. Та процес займав час, а тому не обходилось
без жертв серед тих, хто проводив і охороняв цей процес. Лише невелику частину
людей не зачепили зміни, вони заховались в бункерах і очікували на порятунок,
який обіцяли західні партнери. Та далі обіцянок справа не йшла, всі лише
висловлювали стурбованість і помалу стягували війська для зачистки. Враховуючи,
що радіація накрила й території сусідніх держав, то масштаб катастрофи було не
так просто локалізувати. Дехто з високопосадовців навіть схилявся до думки
ядерних ударів, та поки що її відкидали.
Все вищесказане послужило чудовим
прикриттям для Домініка, який майже закінчив ефіріон. Дивлячись на весь цей
хаос, йому раптом спало на думку, а чому б не скористатися з ситуації й не
створити власну армію. По суті, це якнайкраще відображало суть планів
ніфілімів. Окрилений такими думками, він почав відновлювати Чорнобиль і
Прип’ять, щоб приймати біженців у яких почав пробуджуватись код. Звичайно, в
околицях з’явилося й немало агресивних видів, які без розбору нападали на усіх,
кого зустрічали. Проти таких була вибудована система патрулів і пасток, а також
побудовані стіни й барикади з підручних матеріалів. Так, два покинутих міста,
оживали й заселялись. З ростом населення – росли й потреби його жителів. Їжа, вода,
одяг, зброя… усього цього катастрофічно не вистачало. Перетворені Омеги навіть
не мали на чому приготувати знайдені припаси, все зводилось до підручних
матеріалів, які зменшувались з блискавичною швидкістю.
Домінік не особливо втручався в життя
Омег, принаймні відкрито, він надавав перевагу тіньовому правлінню, впливу на
ментальному рівні. І, слід зауважити, це у нього виходило чимраз краще, проте
він стримував королівські замашки, заради побудови ефіріону. Однак, це
вдавалось робити до пори до часу. Згодом припаси з найближчих населених пунктів
вичерпались й потрібно було відправляти загони вглиб території країни, а це
означало сутички з нижчими рангами Омег і десантними загонами атлантів, що
розшукували причину хаосу на континенті. Їхні операції поки обмежувались
прикордонними регіонами, проте Домінік розумів, що це все тимчасово, та й
зовнішнє кільце звужувалось. Миротворчі війська обеззаражували все більші
территорії. До кордонів тогочасної України їм було ще далеко, однак сам факт не
давав спокою тіньовому королю зони відчуження. Зрештою Домінік вирішив зупинити
роботу з ефіріоном, і зайнятись поточними проблемами, інакше більша частина
його новоствореної армії не побачила би наступних світанків.
Всівшись на БТР, він очолив величезну
колону з пустих вантажівок, бронетехніки й фур з цистернами пального. Аліса ж
вибрала більш мобільний транспорт, а саме мотоцикл, і очолила розвідку на
схожих транспортних засобах. Попереду була столиця.
***************************
Київ зустрів їх пустими кварталами, покинутими
машинами й вибитими вікнами в будинках. Домінік сидів безтурботно на машині й
вслухався у відлуння мотора, що порушував могильну тишу. Поступово процес
звівся до роздумів над дурним, з першого погляду питанням, та вкрай важливим, в
тих реаліях. Як сталося, що за такий короткий час будинки позбулися скляних
прикрас? Невже мутанти не знайшли кращого заняття? У всіх постапокаліптичних
фільмах зображувалось подібне і коли він зустрівся з цим фактором, то не міг
зрозуміти в чому причина. За такими філософськими роздумами він взяв під
контроль свідомості місцевих мешканців і наказав їм не заважати гостям. Та ті й
не думали, вони безцільно бродили вулицями, зрідка нападаючи на собі подібних.
Вищих рангів серед перетворених виявилось не так багато, як би хотілось. Навіть
реніти не подавали особливих надій. Домініку поки що було байдуже на подібне,
він розважався і набирався досвіду в контролі сили. Іноді наказував влаштувати
гладіаторські бої серед місцевих, призом в яких були рештки переможених.
Чим далі просувався конвой, тим
стійкішим був сморід від гниючих тіл. Завдяки завбачливості командирів
Домініка, які в минулому були військовими, конвой був споряджений протигазами й
респіраторами, що значно пришвидшило просування. Проїхавши вглиб міста Домінік
наказав усім зупинитись і розосередиться для збирання припасів. Віддавши наказ
Алісі розвідати інші квартали, він відправився до найближчого супермаркету за
тим, чого йому найбільше бракувало останні дні. Відігнавши місцевих мародерів,
хлопець направився до одного зі вцілілих холодильників, відчинивши дверцята,
взяв дві пляшки пива. Не надто холодні, але перебирати не доводилось. Випивши
залпом пів пляшки, він тільки тоді помітив гостя в червоному плащі.
-
Теж спрага замучила? – звернувся до того Домінік, після чого
допив вміст пляшки.
Каїн хитро примружив очі, проте нічого
не відповів, а кинув Домініку пляшку дорого віскі. Та не долетіла, а застигла
на півдорозі в повітрі.
-
Гарний фокус, навчиш? – звернувся Домінік до того
жартома.
-
На твоєму місці я би потурбувався про антидот, –
заговорив Каїн. Не таких слів Домінік очікував, та він вирішив не подавати
вигляду.
-
Що ще за антидот? – відкрив він другу пляшку.
-
Від того, що вона тобі дала.
-
А конкретніше можна? – Домінік кинув на того косий
погляд.
-
Та зустріч – фейк, нас там і близько не було, інші
відповіді отримаєш від Аліси, якщо виживеш, – і посміхнувшись притаманною йому
посмішкою, Каїн розчинився в повітрі, залишивши Домініка сам на сам з купою
питань.
Останній вирішив діяти обережно, його
втягнули в гру, правила якої доводилося з’ясовувати в процесі, і щойно настав
переламний момент. Якщо ті ніфіліми були підставними, а цей справжній, то
тільки одні особи могли провернути подібне. Особи, що контролювали даний Куб, а
значить Аліса з ними заодно, або її використовували в якості пішки. Напряму
запитати означало позбутись головно козиру, а цього Домінік не хотів. «Значить
доведеться підігрувати ще деякий час» – підсумував хлопець. Залишалось питання
з антидотом. Потрібні були альтернативні джерела інформації. Як на замовлення
надворі почулися одинокі постріли, які за мить переросли в повноцінний бій.
Домінік не став стрімголов мчати в гущу бою, а вирішив поспостерігати й вивчити
обстановку. Для цього він обрав другий поверх супермаркету, його вікна чудово
розкрили панораму вуличних баталій. Виявилося, що серед місцевих було чимало
замаскованих атлантів, які відчувши можливість, вирішили нею скористатися. В
той момент Домінік вперше познайомився з екзосами, на вигляд вони нічим
особливим не відрізнялись від простої зброї. Виняток становили боєприпаси, що
формувались з чистого ефіру. Вони миттєво відправляли свої жертви в справжній
загробний світ, чого не сказати про зброю Омег, яка, мов жало бджоли,
намагалась пробити броню танка. Взагалі, вся битва нагадувала фантастичний
бойовик з дорогими спецефектами. За всім цим Домінік забув, що тримав в руці
відкриту пляшку пива. Згадавши – став зменшувати її вміст обпершись на стіну.
Атланти працювали, як один злагоджений
механізм, жодних необдуманих чи імпульсивних дій. Він би так в простояв, якби
не поява Аліси, і її розвідувального загону. Настав невеликий переламний
момент, оскільки серед прибулих було багато Омег рангу Б, а саме – перевертнів.
Їхні кігті, не без зусиль, проникали через захисні поля екзоскелетів атлантів.
Перелом тривав недовго, очевидно десант запросив підкріплення, і тепер порядок
на вулицях стали наводити безпілотники. Вулиці оповив густий туман з пилюки, що
частково змішався з димом від палаючих будинків і машин.
Домініку було байдуже до всього цього
хаосу, єдина особа, яка його по-справжньому цікавила, роз’їжджала на мотоциклі,
стараючись вижити. Не особливо напружуючись, він зламав їй колесо, від чого
транспорт разом з власницею, зробив декілька піруетів в повітрі. Приземлення
обох було не надто приємним, однак Аліса залишилась при тямі. Попри слабку
видимість, до неї все ж направились представники з обох сторін. Домінік поки не
спішив втручатись, прагнучи використати ситуацію по максимум. Припаси вони вже
точно не доставлять, а значить і армії кінець, отже потрібно було розбиратись з
проблемами, що стосувались його особисто.
Тим часом над Алісою все сильніше
згущались темні хмари. Допомогу перебили на півдорозі, й тепер вона залишилась
наодинці зі своїми проблемами. Хоча, не тільки вона, до Домініка також завітали
гості, й тут же пожаліли про це. Їхні тіла розірвало під тиском броні, що
стиснулась. Кров і нутрощі забарвили сіруваті стіни, та Домінік не зважав,
зосередившись на Алісі. Останнім штрихом в її сюжеті, став безпілотник, що
вибухнувши над нею, обдарував ту дощем з палаючих уламків. Один з яких
спеціально впав їй на ногу, спричинивши значні опіки. На додачу до усього,
Домінік віддав їй, на ментальному рівні, команду ненароком схопитись за той
уламок, щоб відсунути. Без відповідного захисту рук, все звелось до чергових
опіків. Тільки після цього він перемістився спочатку до одного зі солдатів
атлантів, а потім до неї.
***************************
Повернення на базу повстанців
супроводжувалося не кращими подіями, ніж покидання столиці. Тільки тут масштаб
був інший. Якщо там атланти робили все своїми руками, то тут вирішили не
бруднитись, і обстріляли міста з орбіти. Ефіріон, будинки, оборонні укріплення…
все розчинилось за лічені секунди, а потім відродилось, ніби нічого й не
відбулося. Розграбовані й зруйновані будинки міст і сіл виглядали, як новенькі,
немов вчора збудовані. Люди, які до того бродили вулицями, знову займалися
своїми справами, а зону відчуження окутала моторошна тиша. Лише три особи
зберегли спогади про події, що відбувались на протязі останніх днів, і одна з
них, окрім всього, володіла життєво необхідною йому інформацією. Домінік не
став зволікати. Використавши бинти з Алісиної аптечки, яку вона завжди носила в
рюкзаку за спиною, він вколов їй знеболююче, після чого та заснула. Коли це сталося,
його погляд направився до полоненого. Хоч в подіях бракувало деталей, від чого
вони виглядали нелогічними, проте Домінік все ж дотримувався думки, що в Аліси
своє завдання, не пов’язане з десантом атлантів. Тобто вони діяли як окремі
механізми однієї машини, не знаючи про місії одне одного, однак, вона могла
знати про знак чи кодове слово, що могло зруйнувати всі спроби полоненого
прояснити картину, тому він не став ризикувати участю Аліси в допиті, залишивши
її на десерт. Атлант був не з говірких, проте декілька зламаних кінцівок
заставили змінити життєву позицію й заспівати соловейком. Окрім уже відомих
даних, Домінік нічого важливого не дізнався, хоча ні, був один факт, який
вказав в якому напрямку слід будувати плани. Виявилося, що принцеса атлантів
зараза перебувала в цьому Кубі. Ціннішого джерела інформації годі було знайти.
Звичайно, він міг би наплювати на все й переміститись в будь-який інший Куб,
проте надто багато питань залишалися без відповідей. Та й та зустріч з Каїном…
Всі чогось очікували, а його зробили маріонеткою, яка стрибала заради чужої
потіхи, а так роль йому не дуже подобалась.
Розправившись з полоненим він став
думати, як вчинити далі, вірніше – яке місце в майбутньому плані віддати Алісі.
Не виняток, що і її могли використовувати всліпу, а тому розпитування чи просте
вбивство – не вирішували проблем. Потрібно було прорахувати все на два кроки
вперед. Рішення прийшло звідки його найменше чекав. Суть полягала в історії
веж, а точніше, що в певних місцях планети є центри управління орбітальними
супутниками, які передавали хвилі, які контролювали людей. Захоплення станції,
звичайно, нічого не вирішувало, Домінік мислив глибше. Раз щось подібне є на
конкретній території, то і для маскування залучені серйозні ресурси, а точніше
– дія хвиль, в цих областях, підсилена до максимуму. Тобто люди на цих
територіях піддалися сильнішому впливу, ніж на інших, де не було вищезгаданих
центрів, а тому провести невелику диверсійну операцію для нього не складало
проблем. Та спершу Аліса. Перемістившись в покинутий будинок глухого
російського села, Домінік розтопив в пічці й заходився будити дівчину. Процес
зайняв трохи часу, та він не поспішав, в його задумі потрібна була ювелірна
точність.
-
Де це ми? – сонно
пробурмотіла Аліса, розглядаючи кімнату.
-
Тобі в риму, чи по суті відповісти? – пожартував Домінік.
-
Краще по суті, а то й без рими вже здогадалась, – скупо
посміхнулась та. Дія знеболювального проходила і біль давав про себе знати.
-
Якщо брати територіально, то в Росії, а з проводу
конкретики, то поняття не маю. Глухе селище.
-
По-твоєму тоні відчуваю, що ти познайомився з
реплікаторами.
-
А з цього місця конкретніше, – зацікавлено мовив Домінік.
-
На орбіті є різні типи супутників, окрім пригнічення
волі, вони ще й швидко відновлюють місця або території, на яких виникають
ситуації подібні тим, що ти створив. Атланти довго експериментували, шукаючи
швидкий і максимально ефективний спосіб замітати сліди. Супутники реплікатори,
що використовували енергію ефіріонів, чудово для цього підійшли. Вони за лічені
хвилини відновлюють потрібні ділянки. Це нагадує користувацьке збереження,
після смерті героя.
-
І ви, знаючи про це, доручили мені… хоча, яке к чорту
доручення. Вистава – потіхи ради, – спокійно мовив Домінік.
-
У них свої методи навчання, – стиснула плечима Аліса. –
Ти завжди можеш відмовитись і переміститись в інший Куб.
«Хитра лисиця», – подумав про себе
Домінік, а вголос додав:
-
Раз почали – потрібно закінчувати.
-
І який план? – запитала дівчина.
-
Будемо діяти їхніми методами. Захопимо стільки, скільки
можливо, центрів управління на Землі.
-
Як на мене, то це повний ідіотизм, але гра ваша, –
байдуже мовила Аліса. – Мені б зі своїми проблемами розібратись, – вперше її
чоло поморщилось від болю.
-
Я думав ти володієш силою?
Питання влучило в десятку, було помітно,
як ліва рука Аліси злегка стиснулась в кулак, та вона швидко взяла себе в руки
й максимально приховала хвилювання.
-
Я трохи іншої породи, – зобразила вона невинну посмішку.
-
І таких відправляють на завдання до ніфілімів новачків?
-
Щось раніше тебе не цікавили подібні нюанси, – хитро
примружила вона очі.
-
Раніше мене не обстрілювали з орбіти, – відрізав Домінік.
-
Вирішив на мене усіх собак спустити?! – перейшла Аліса в
контрнаступ. – Я зробила для тебе все, що могла, тепер можеш котитись на всі
чотири сторони. Якось без тебе обійдусь.
Домінік не став продовжувати тему
підозр, а вдав, що розмова повернула в іншу сторону. Викручування Аліси
підтвердили його здогадки, проте поки що вона була потрібна йому, й він не став
переходити до радикальніших дій.
-
Не ний, істеричка, краще прикинемо, як бути далі, – кожне
слово було покликане максимально вколоти її і в гніві переключити на іншу
хвилю.
-
Застрелись! – в’їдливо мовила Аліса.
-
Надто просто, в мене є краща ідея, – проігнорував він її
слова. І не дочекавшись відповіді продовжив. – Де найближча наземна станція
контролю?
-
Хочеш захопити одну з них?
-
Раз вони не з’явились, то вистава продовжується, –
натякнув Домінік на ніфілімів.
-
Тепер, коли атланти про тебе знають, це може закінчитись
не так добре.
-
Деталі, – перервав повчання Домінік.
-
Чогось не здивована, – пробурмотіла під ніс Аліса, а
потім додала. – Кадикчан. За офіційними даними – покинуте поселення. А
неофіційними – одна з баз атлантів на Азійському континенті.
-
Про серйозність охорони запитувати марно?
-
Шариш. Попри регулярні гарнізони, в цієї бази є одна
особливість, навколо неї підвищена активність ефіру.
-
Простіше кажучи: людина без сформованого коду не пройде.
-
Саме так. Атланти створили щось на зразок радіаційної
зони, пройти яку на одному везінні не вдасться.
-
Місцеві чиновники якось контактують з базою?
-
Свої питанням ти попав в саме яблучко. Вони не просто
контактують, вони взаємодіють з нею ледь не кожен день, отримуючи інструкції.
Це вибрані особи, які прекрасно знають про ситуацію навкруги.
-
А це цікаво, – задумливо потер бороду Домінік.
-
Як сказати, якщо хочеш завестися легальними рабами, тобі
дорога в політику. Кожен громадянин слідує інтересам якогось чиновника. Це,
навіть закладено в доктрини тієї бази.
-
Весело.
-
Така реальність цього світу, – стиснула плечима Аліса.
-
А як бути з територіями, які не мають подібних баз?
-
Якщо ти про країни подібні Україні, то все прописується в
окремих сценаріях, це, як добре змонтований фільм. Неважливо на проблеми під
час роботи, головне, щоб фінальна картинка була красивою. А, якщо брати в
цілому, такі країни піддаються меншому впливу, це навіть позначається на
розвитку коду.
-
Виходить нам непотрібно нападати в лоб, можна зайти з
флангу?
-
Все залежить від везіння.
- Цього нам не бракує, – задумливо мовив Домінк, а потім вирішив втілити ідею, яка спала на думку в ході їхньої бесіди. Полягала вона у невеликому редагуванні пам’яті Аліси. Щоб вона забула про його підозри й зосередилась на озвучених ідеях. Не обійшлось без легкої самоіронії через те, що не додумався до такого очевидного рішення раніше. Тепер стало зрозуміло, що Аліса не володіла жодними здібностями, однак й розвідати щось за допомогою ментального впливу, йому не вдалося. Контролювати її він міг, проте не більше.