-
Прокидайся, спляча
красуне, чи називати тебе принцом? Хоча, напевно, все ж принцом, оскільки місце
принцеси зайняте, – почувся голос Міа.
Олівер
повільно розплющивши очі роззирнувся. Він лежав на ліжку, а поруч стола Міа й
привітно посміхалась.
-
Де я? – запитав
Олівер хриплим голосом.
-
У своєму новому
домі, – урочисто виголосила дівчина.
-
Домі? – перепитав
він. – А як же…
-
Ми в академії, –
перебила вона його, не бажаючи ворушити спогади про той екзамен.
-
Та все ж, –
наполягав на своєму хлопець.
-
Ось, тут все, що
тобі потрібно знати, – і вона простягнула йому сірий планшет. – Поки вивчатимеш
я приготую щось поїсти, все-таки тиждень в комі немалий термін… – і вона
поспішила вийти.
Детальніші
розпитування вона б просто не витримала. Міа і так не знаходила собі місця
через події на екзамені, а тепер, коли він прокинувся, її почуття вини
помножилось на десять. Повернулась за годину. Саме стільки вона припускала,
йому знадобиться для ознайомлення і приведення думок в порядок. В кімнату
зайшла з опущеною головою. Вона сотні разів прокручувала в голові його реакцію,
однак, коли момент істини настав, то усі думки звелись до панічного страху.
Людина, яка їй стільки допомагала, постраждала через її минуле. Піднявши
голову, Міа побачила, що Олівер розглядав краєвиди за вікном, а планшет лежав
на ліжку.
-
Ніколи не думав,
що академія – це величезне місто.
-
Правду кажучи, ми
всередині Куба. Все це нереальне.
-
А ти часу даремно
не втрачала, – пожартував Олівер.
-
Лікарі
рекомендували ще якийсь час лежати, – перевела вона тему на інше.
-
Дурниці, –
заперечив він, а потім захоплено додав. – Навкруги стільки цікавого.
-
Ти точно той файл
відкрив? – не втрималась Міа.
-
Якщо ти про своє
минуле, то воно ні у кого не ідеальне. Всі ми щось пережили, слід рухатись
далі.
-
Тебе ледь не вби…
– та Олівер не дав їй договорити.
-
Я зазнав поразки
через свою недосвідченість, все інше деталі. У тебе не виникло проблем? –
натякнув він на інформацію з файлу.
-
Я ворог номер один
для своєї колишньої родини, так що директор з розумінням поставився до мого
перебування тут, не останню роль у його рішенні зіграли рекомендації друга
Каїна, він тут не остання людина. Хоча, не обійшлось без застережних заходів.
-
Ти про цю золоту
клітку? Я мріяв про власний будинок, але щоб сім поверхів, та ще й в центрі.
-
Я не розумію, ти
знущаєшся чи серйозно говориш?! – вигукнула Міа, на її очах з’явились
сльози.
І
тут Олівер нарешті відірвав погляд від вікна і повернувшись, підійшов до неї.
-
Дякую за обід, –
посміхнувся він, і взяв тацю з її рук. – Тобі личить форма, – звернувся він до
неї, сівши за невеликий скляний стіл в центрі кімнати.
-
І це все, що ти
хочеш сказати?
-
Приєднуйся, якщо
хочеш, – кивнув він на страви.
-
Ну тебе, – витерла
вона вологі очі. – Ти можеш відмовитись і тобі призначать іншого напарника чи
напарницю, – останні слова прозвучали особливо похнюплено. – Ти перебував тут
лише тому, що я попросила. Після – можеш вільно обирати.
-
І відмовитись від
таких чудових страв, ні, – заперечно похитав головою Олівер. – З мої щастям
знову переїду в якусь халупу, – пожартував він, а Міа вперше посміхнулась. –
Так краще, а то таким виглядом тільки апетит псувала.
- Ну знаєш! Я тут вибачитись намагаюсь, – і вона демонстративно розвернувшись, попрямувала до дверей. – Зараз твою форму принесу, – мовила вона на останок. Міа була на сьомому небі від щастя. Реакція Олівера перевершила усі її прогнози й сподівання. Нарешті вона скинула тягар, що не давав спокою весь цей довгий тиждень.