-
Прокидайся, –
почувся знайомий голос у нього біля вуха. Цей аромат парфумів неможливо було
сплутати. «Невже вийшло?» – промайнула у нього думка.
-
Я в раю, чи пекло
прислало свого найкращого демона? – кволо мовив Домінік, намагаючись
пожартувати.
-
Ну дякую! –
насупила губи Аліса. – Я тут рятую його жопу, а він демоном обзиває, –
обурилась вона.
-
Значить все
вийшло? – на потрісканих губах Домініка з’явилась бліда посмішка.
-
А ти сумнівався? –
гордо мовила вона. – Годі прикидатись немічним!
З
кожною секундою Домінік відчував, як по його тілі все сильніше пульсувала сила,
вона нагадувала загнаного лева, який нарешті знайшов вихід і тепер готовий
покарати усіх, хто насмілився оспорити його право на трон. В пориві емоцій він
не підвівся, а стрибнув на ноги, як це робили в бойовиках. Розминаючись після
тривалого відпочинку, він спочатку й не помітив змін Аліси, а коли побачив, на
його обличчі з’явилась широка усмішка.
-
Схоже з демонами я
не сильно помилився, – вказав він на два чорних крила в неї за спиною.
-
Те ж мені ангел! –
фиркнула та, але було помітно, як тінь радості не покидала її обличчя. – Де
твоя охорона? – кинула вона на нього косий погляд. Домінік вперше згадав про
Марійку, і роззирнувся в її пошуках.
-
Втекла, напевно, –
стиснув він плечима. – Я б сам так зробив, навіщо няньчитись з ходячим трупом.
-
Хоч би подякував.
-
Жіноча
солідарність? А я думав, що такі як ти не відчувають емоцій! – кепкував він з
неї.
-
Жаль, що вона тебе
не придушила, – в схожій манері відповіла Аліса.
-
І що я вам зробив?
– потягуючись, запитав Домінік.
-
У нас гості, – вже
суворіше повідомила Аліса.
-
Дістали! Їм, що
тут, медом намазано?
-
Маєш нагоду
запитати.
-
Долучишся до
свята?
-
Якщо накажеш, –
сухо відповіла Аліса.
-
А мені це починає
дедалі більше подобатись, – окинув він швидким поглядом її форми. – Не будемо
заставляти гостей чекати, – і він направився до дверей, а Аліса зникла.
Будинок
оточило близько двохсот Омег різного рангу. Озброєні саморобними видами зброї,
вони аж палали рішучістю когось четвертувати. Наперед вийшов огрядний чоловік
років сорока. В руках у нього був мішок з якого капала кров. За рангом не вищий
реніта.
-
Чим можу
допомогти? – звернувся Домінік до натовпу. – Прийшли розділити долю
попередників, – насміхався він з них.
-
Ми знаємо, що ти
не можеш використовувати силу, – звернувся до нього чоловік, що тримав мішок.
-
Можливо, можливо,
– відповів Домінік.
-
Вона нам багато
розповіла, – на обличчі чоловіка з’явився оскал. – Ось твої ліки, – і чоловік
вийняв з мішки голову Марійки. – Вона так благала нас тобі допомогти. Я ледь
сльозу не пустив, – насміхався чоловік.
-
Ви трохи
запізнились з ліками, а от на власні похорони встигли, – мовив зловтішно
Домінік, і клацнув пальцями. – Тебе, жирний, я залишу на кінець. Ти мені багато
розповіси, – після цих слів біля Домініка з’явилась Аліса, а в її руках
сформувалась довга чорна коса з одним лезом.
-
Пампушка значить
залишити, – про себе повторила вона й вмить розчинилась в натовпі. Це
нагадувало танок смерті, що мов тінь ширяла поміж обраних жертв, диригуючи
своєю косою наліво й направо. Коли в довгому списку залишилась одне ім’я, вона
зупинилась.
-
Не заставляй мого
хазяїна чекати, – схопивши чоловіка за комір сорочки, вона пожбурила того під
ноги Домініку.
-
І що з тобою
робити? – присівши, запитав Домінік в до смерті наляканого чоловіка. Той весь
трусився від страху, й очами намагався знайти спосіб врятуватись. – Де взяли
екзос? Чи хочете сказати, що ви її палками вбили?
-
Шатл. Нам на шатлі
привезли, – тремтячим голосом заговорив він.
-
З чого така честь?
– запитально поглянув на того Домінік.
-
Це вона… вона
наказала!
-
Конкретніше, а то
терпець вривається, – відрізав Домінік.
-
Міа, – немов вирок
зірвалося слово з уст чоловіка.
-
Ви співпрацюєте з
нею? – здивувався хлопець.
-
Ні, це швидше
бартер, вона скидає нам припаси, а ми виконуємо чорну роботу. Її люди не дуже
хочуть спускатись на планету. Їхні лабораторії на орбіті.
-
А це вже цікаво, –
задумався Домінік. – І вона там?
-
Ні, вона лише
навідується час від часу, Будь ласка, пожалійте, я розповів усе, що знав, –
благальним тоном мовив той.
-
Пожаліти? – вдав
роздуми Домінік. – Хоча, знаєш, я задовольню твоє прохання, – Домінік не встиг
договорити, як чоловік кинувся цілувати його взуття. – Дослухай до кінця, – і
хлопець ударом ноги відправив його в політ. – Я дозволю тобі жити в обмін на
послугу.
-
Все, що завгодно!
– сплюнувши кров, вигукнув чоловік.
-
Станеш мої
звірятком і подякуєш особам на орбіті, – Домінік не гаючи часу взяв його
свідомість під контроль й віддав один єдиний наказ – знищити орбітальну
станцію.
-
А це – подарунок
від мене, – і підійшовши, Аліса торкнулась плеча чоловіка, а потім перемістила
того. – Я помістила в його тіло антиматерію, коли вона закінчить поглинати ефір
носія, то займеться навколишнім, – відповіла Аліса на запитальний погляд
Домініка. – Що тепер?
-
Пора втілити
початковий план, однак, спершу віддячимо Міа. Підібратись до неї в Кубі майже
неможливо, тому нападемо, коли її корабель виходитиме з кротової нори на тій
стороні.
-
А охорона? Ти ж
розумієш, що вона не рядовий атлант. Серед її ескорту й Омеги є.
-
Диверсія.
Заставимо їх понервувати.
-
Яким чином?
-
Ядерна зима.
Зануримо цей Куб в ядерні вибухи. З такою кількістю Омег навіть їм не вдасться
справитись, а ми, під шумок, провернемо свій план.
-
Все засновується
на чистому везінні, але мені подобається, тепер у нас є можливість вільно
входити й виходити з Кубів, так що, в разі провалу, нічого не втратимо.
-
У них є багато
зразків того вірусу?
-
Ні. Твоя смерть
мала запустити серійне виробництво, а до того вони не наважувалися створювати
багато, боячись масового перетворення в Омег.
- Зайвий привід перетворити їхні кошмари в дійсність, – посміхнувся Домінік.