Таймер
відраховував останні цифри до початку Судного дня. Попри усю холоднокровність
на чолі Домініка все ж виступив піт, а серце забилось частіше. Аліса закінчила
останні приготування і тепер стояла поруч, очікуючи кінця, що все наближався.
Вони перебували біля однієї з шахт запуску. З неї саме підіймалась ракета, одна
з сотні їй подібних. Персонал давно відправився в подорож Кубами, а тому вони
були повноправними господарями бази. Вдалині виднілись машини з солдатами, що
наближались на величезній швидкості, зносячи усі перешкоду на своєму шляху. В
повітрі літали вертольоти й літаки, та видно їхнє командування не знало, що
робити. Радари показували приготування до запуску на інших континентах, і якщо
вони б зупинили власні ракети, то тим самим залишили країну беззахисною перед
обличчям імовірних ворогів. Усі протоколи й інструкції, в той момент, не варті
були паперу, витраченого на їх написання.
Музика
сирен, що завивали на все горло, додавала драматичності ситуації. Атланти
потрапили у власноруч встановлену пастку. Прагнучи створити видимість свободи,
вони вклали в руки рабів засіб до свободи. Будь-яка річ в Кубі складалась з
ефіру, а такий спосіб його вивільнення приводив до непередбачуваних наслідків.
Так, реплікатори на орбіти, швидко б все відновили, однак жити у цьому світі
було нікому. А ті, щоб повернулися, не пам’ятали попереднього порядку, й навіть
Вежі б цього не змінили. А отже атлантам довелось би починати все з початку або
залишити як є, і породити ще більший хаос.
Коли
цифра на таймері досягли числа три, час зупинив свій плин. Аліса і Домінік
здивовано переглянулись, не розуміючи в чому справа. Пояснення швидко дало про
себе знати.
-
Каїн? – здивовано
мовила Аліса. Коли біля них з’явився чоловік в червоному плащі. Він де
відрізнявся від того, що був на фіктивній зустрічі з ніфілімами.
-
Мої вітання, –
демонстративно схиливши голову в поклоні, Каїн злегка припідняв свого капелюха.
-
Навіщо ти тут? –
запитала Аліса.
-
З вами хоче поговорити
одна людина, мене ласкаво попросили передати запрошення, – ввічливо мовив він,
а від самого віяло могильним холодом. Ще й ця посмішка. При одному погляді на
неї мурашки на тілі нервово ховались хто куди.
-
Чому саме зараз? –
з притаманною йому байдужість, запитав Домінік.
-
Бо перша стадія
плану підійшла до закінчення. Всі деталі по прибутті, – навів він останній
аргумент, щоб розвіяти їх нерішучість.
-
А як же… –
натякнув Домінік на ракети.
-
Нікуди не
дінуться, я збережу цю мить до вашого повернення, – і на його устах з’явилась
ще ширша, ніж до цього посмішка.
Домінік
і Аліса обмінялись запитальними поглядами, мовляв, що робити. Та врешті-решт,
стиснувши плечима, попрямували за Каїном у створений ним портал. На тій стороні
сюрпризи тільки розпочались. Вийшовши з порталу вони потрапили в кімнату, де
було присутні три особи. Двоє з них являлась ніфілімами, а от третя. Третя
викликала найбільші враження.
-
Ти! – аж закипала
від люті Аліса. – Каїн, трясця тобі! – переключилась на того дівчина.
-
Заспокойся і вислухай
її, – спокійно відповів Каїн. Така реакція лякала більше, ніж його посмішка.
Раз він говорив в такому тоні, то справа була більш ніж важливою.
-
Рада знайомству, –
підійшовши до Домініка, Єва простягнула руку в знак вітання. – Попередня наша
зустріч пройшла без моєї участі, прийшла пора це змінити, – і вона підморгнула
йому. Домініку здалося, що в той момент перед ним була не жінка, а змія, що
повільно окутувала його шию.
-
Не будемо
заважати, – звернувся до друзів Адам Волтерс. – Їм є про що поговорити, – і
він, схопивши під руки Єву з Каїном, потягнув тих до дверей.
-
Присядете? –
запропонувала Міа.
-
Дякую, насиділись!
– в’їдливо мовила Аліса.
-
Що ж, як хочете, –
зітхнула Міа. – Це не завадить нашій розмові.
-
Яка к чорту
розмова, після всього, що ми пережили по твоїй волі?! – вигукнула Аліса.
Домінік був стриманіший в емоціях, намагаючись проаналізувати ситуацію, що
склалась, і знайти адекватне пояснення.
-
Так було потрібно,
атланти не мали нічого запідозрили, – мовила Міа.
Домінік
здивовано на неї поглянув. Така відповідь багато пояснювала, однак виходила за
рамки його аналізу.
-
А конкретніше
можна? – звернувся Домінік до неї.
-
Невже ти купився
на її красиві слова?! – вигукнула скептично Аліса.
-
Прикінчити її
завжди встигнемо. Ніфіліми ніколи б не співпрацювали з кимось подібним, чи я
неправий? – звернувся Домінік до Аліси, чим ввів в стан легкого розгублення.
-
Ну так, –
завагалась та. – Якщо вона не тримає їх в заручниках, – навела Аліса
контраргументи.
-
Я тебе прошу, –
фиркнула Міа. – Один Каїн може рознести цілий аванпост не спітнівши.
-
Ближче до суті, –
звернувся до неї Домінік.
-
Ближче, так
ближче, – виголосила Міа, і відкинулась на спинку крісла. – Щоб наша розмова
отримала сенс, я почну з початку. – Домінік схвально кивнув. – Я не являюсь
дочкою Зевса. Моя мати завагітніла від ніфіліма. Коли Зевс дізнався, то вбив
спочатку мого справжнього батька, а потім і матір після пологів. Гласність
подібної інформації стала б плямою, яку олімпійці не змогли змити, тому Зевс і
Кронос приховали вищезгаданий факт. Мене прийняли й виховували, як рідну. Та
гени робили свою справу. Ближче до вісімнадцятиліття я дізналася правду. З того
моменту я поклялась помститись, – очі Міа загорілись рішучістю. – Після довгих
пошуків я нарешті натрапила на слід одного ніфіліма, ним виявився твій
наставник, – звернулась вона до Аліси. – Перша зустріч пройшла без проблем, він
вислухав мене й погодився допомогти. Я була на сьомому небі від щастя. Однак
моя підліткова необережність стала фатальною для першого союзника. Шпигуни
Зевса постійно стежили за мною, а така зустріч була неоціненною можливістю
вислужитись, чим вони й скористалися. Їхній командир, недовго роздумуючи,
наказав знешкодити загрозу, в особі ніфіліма. На таку операцію були направлені
колосальні сили атлантів. Куб здригався від тої битви. Твій наставник не міг
відступити, оскільки тебе б найімовірніше стратили, а він, очевидно, сильно до
тебе прив’язався, що в результаті й призвело до його полону. Святкуючи перемогу
Зевсу раптом сяйнула думка створити вірус з ДНК ніфілімів. Таким чином він
хотів вбити двох зайців: отримати першокласну зброю, і знищити мою силу. Саме я
стала першою піддослідною. Чужа людина, – зітхнула Міа. – Щоб ні в кого не
виникло підозр я й надалі виконувала свої обов’язки, як члена клану, проте під
ретельним наглядом шпигунів і військових. Єдиною моєю перемогою стало
збереження твого життя, і взяти в якості прислуги. Ти володіла необхідною мені
інформацією, і я не могла впустити такого шансу. Зевс також розумів твою
цінність, та з очевидних причин не хотів, щоб наші долі переплелись. Тоді я
вдалась до останнього аргументу запропонувавши ввести й тобі вірус, як
додаткову гарантію вірності. Ну, а далі, ти й сама знаєш. Я, як могла, сприяла
твоїм спробам помсти, оскільки розуміла, що це й мій шанс. І в результаті багаторічна
праця увінчалась успіхом. Ти виявила можливого ніфіліма, а чинні – не залишили
це поза увагою. Так і почалась закулісна гра. Ми визнали ваш план вартим уваги
й готів допомогти, однак з невеликими доповненнями. До замаху я знищу усі
зразки вірусу, а після – пройду створення свого кера в академії Nova.
-
Припустимо, що все
це правда, Каїн допоможе тобі зникнути з корабля, а Волтерс проникнути в Nova,
ти створиш кера і знешкодиш вірус, однак залишається відритим питання: навіщо
такі складнощі? – звернувся до неї Домінік.
-
Іпсилон. Я хочу
викрасти його.
-
Якщо це жарт, то
не дуже вдалий, – зіронізувала Аліса. – Якби це було можливо, то Волтерс давно
б це зробив.
-
Його не цікавить
подібне, – поспішила уточнити Міа. – Він захищає своїх, але водночас, йому подобається
викладати. Я не знаю які ще слова підібрати, щоб пояснити його поведінку.
-
Я розумію про що
ти, – ствердно кивнув Домінік. Ставши повноцінним ніфілімом він зміг озирнутися
назад і зробити необхідні висновки. Смерть Марійки входила до цього числа. Якби
він не хотів відчувати прості людські емоції, проте не міг. Йому було байдуже
до простих, але водночас важливих речей. Як і Каїну, який швидше нагадував
серійного маніяка, чим інтелігентну й освічену особу. Подібне стосувалось й
інших ніфілімів. Сила змінила їх зсередини.
-
І? – з надією в
голосі запитала Міа.
-
Це збігається з
нашими планами, тому ми в долі.
Після
слова «ми», Аліса не наважилась сперечатись.
- Дякую, – ствердно кивнула Міа, а сама не тямили себе з радості. Нарешті її мрія здійсниться.