На тій стороні й справді виявився
дирижабль. Вони одразу потрапили всередину, а вірніше, в невеликий коридор, по
обидві сторони якого розміщувалися каюти. Як Домінік зрозумів – гондоли тут не
було. Пройшовши трохи далі вони повернули за ріг й опинилися перед сходами, що
вели на верхній ярус. Тут були всього дві великі каюти. Одна являлась центром
управління, а інша – технічною. В останній знаходився кристал, розписаний
дивними символами, що нагадували руни. Подібні Домінік вже бачив на тому колі,
що перемістило їх сюди. Цей кристал, по всій видимості, й приводив в рух
зовнішні гвинти, що розташовувалися позаду й по боках дирижабля і володіли
змінним вектором тяги.
Златомир і Данило не роздумуючи
вмостились в крісла за панеллю управління, Алісі доручили ввести Домініка в
курс справ. Та вирішила почекати з цим до моменту покидання Завіси. Зліт
пройшов без особливих проблем. З наближенням до вищих шарів атмосфери в
Домініка помітно закалатало серце. Невідомість лякала й манила водночас. Він
сподівався, що зараз буде як в кіно: сильний опір атмосфери, дирижабль
нагадуватиме вогняну кулю, та сподівання не справдились. Натомість дирижабль
ніби пройшов через водяну поверхню. Перші враження з тієї сторони були ще тими.
Домінік застиг в ступорі, не вірячи власним очам. Попереду розкинувся
величезний ліс, переважно хвойний, та подекуди траплялись і дуби, висота дерев
досягала двохсот і більше метрів, справжні хмарочоси. Та це був тільки початок
чудес. Придивившись хлопець зрозумів, що внизу їхні коріння сформували справжні
острови посередині неосяжно голубого й чистого, як сльоза океану. На кронах
дерев влаштували свої поселення десятки найрізноманітніших видів птахів. Деякі
відносились ще до епохи динозаврів. Вгорі, над всім цим царством чудес,
простягався ще один океан – небесний. Він нічим особливим не відрізнявся від
земного, принаймні Домініку так здавалось.
-
Ліс, що ти бачиш, ми називаємо Тисячолітнім, – звернулась
Аліса до Домініка. – Це відносна назва, бо скільки цим деревам насправді років,
ніхто не знає. В міфах Землі подібні дерева називали Світовими, думаючи, що
вони формували світобудову. Насправді ж – це перше, що бачили люди, які
заглядали за Завісу.
-
А як комусь вдавалось подібне? – запитав Домінік.
-
Тут ми підійшли до одного з принципів нашого світу. Після
народження у кожної особи пробуджується сила, яка залежить від твого
походження.
-
Я чув вже про чинники, – перебив її Домінік.
-
Особисто в тебе є три варіанти. Ти можеш стати
характерником, як Данило. Пробудити Дар і поповнити число волхвів, до яких
відноситься Златомир, або стати мольфаром, як я. Кожна каста дотримується своїх
традицій і способу життя. Відповідно до цього на Ирію виникло три державні
формування. Гетьманат, Київська Русь і Суверенітет, останній уособлює Україну,
в якій ти жив до цього. Схожим принципом керуються й інші народи, материки яких
знаходяться, як не по сусідству з нашим, то за сотні кілометрів. Окрім цього є
ще тисячі недосліджених континентів. Ніхто не забороняє відправитись у
мандрівку й заснувати нові поселення.
-
Тобто в цьому світі немає тих меж, що на Землі?
-
Якщо ти про космос, який ви так прагнете підкорити, то
ні. Все це один світ. Хоча, і тут є свої особливості. Не всі континенти
придатні для життя. Є ділянки з підвищеною вулканічною активністю, з кислотними
дощами або й того – істотами, що не вельми раді гостям. Кожен випадок є
індивідуальним і не піддається якійсь загальній класифікації.
-
А як, щодо цього неба, звідки світло? – натякнув Домінік
на відсутність земного сонця.
-
Я чекала на це питання, – посміхнулась Аліса. – Небо над
нами, називається Етер. Воно насичене особливими частинками, які ми називаємо
ефір. Взаємодія ефіру й природної енергії дає це світіння. В кожній частині
світового океану ця взаємодія проходить по-різному, тобто зміна дня і ночі
відбувається по-своєму. Зараз тут день, а на Ирію ніч.
-
Я думав зараз прозвучить лекція про богів, – пожартував
Домінік.
-
Ми давно не користуємось подібними поняттями, все це
пережиток минулого. Так наші предки прагнули описати сили природи, те, чого не
розуміли, – мовила Аліса.
-
Що з проводу самого народження. Невже ви подолали такий
шлях заради мене одного?
-
За Тисячолітнім лісом є острів, там швартуються кораблі,
що доправляють групи таких, як ти, до Ирію. Але, якщо взяти в цілому, то подібних
тобі небагато. Якби це пояснити… – задумалась Аліса.
-
Ти щось на зразок сироти. – допоміг їй Данило.
-
Хочете сказати, що тут люди народжуються подібно Землі? –
мовив Домінік.
-
Можна й так сказати, – відповів Данило.
-
Гарна симуляція,– про себе мовив Домінік.
-
Що поробиш, – зітхнув Данило. – Так вже влаштований наш
світ,
-
Ви згадували песиголовців?
-
Неприємний бонус Марса, – поспішила відповісти Аліса.
-
Марса? – ледь не засміявся Домінік.
-
Знаю, як це звучить, та враховуючи постійні битви з
тутешніми мешканцями, то кращу назву годі придумати. Плюс до всього, природа
острова не краща планети, про яку ти подумав.
-
А чому не обрати кращу місцевість? – запитально поглянув
на неї Домінік.
-
В ліс заходити ще небезпечніше, тому з двох лих
доводиться обирати найменше. Нам летіти ще декілька годин, тому пропоную
перекусити, якщо ти, звичайно, не проти?
-
Погоджуйся, – мовив Данило. – Аліса неперевершено готує.
Від такої похвали дівчина помітно
зніяковіла, проте постаралась не подавати вигляду.
-
Думаю, поки моя голова перетравлює все це, то й шлунку не
завадить підкріпитись.
- Прошу за мною, – в голосі Аліси прозвучали нотки радості.