Погода
змінювалась і все говорило про можливі омега шторми. Бажання пережити черговий
міст в Олівера не було, тому скориставшись наручним комп’ютером, він визначив
де проходила залізниця, і вони направились до неї. За весь час дівчина не
промовила і слова, мовчки прямувала поруч. Олівер з розуміння поставився до її
стану. Непросто перетравити побачене й залишитись при здоровому глузді.
Доливала масла у вогонь і амнезія. Єдиною близькою людиною був для неї
незнайомець, який не набагато краще почувався у цьому світі, ніж вона. Хоча,
можливо, це й на краще. Невідомо як би склалась її доля натрап вона на людей
магістрата. Згадка про магістрата пробудила в серці хлопця давню мрію, яка в теорії
втілилась, проте на душі чомусь було неспокійно. Потрібна була порада. І він
знав до кого звернутись. Хоч-не-хоч, та дорога знову повертала на Терру 23.
На фантом не довелося довго чекати. Зробивши
декілька пересадок в головній залізниці, він, разом зі своєю супутницею,
повернувся додому, якщо те місце взагалі можна було назвати домом. Олівер знав,
що його чекало, а тому першим ділом подбав про безпеку дівчини, заховавши її в
невеликому підвалі під будинком. Каїн створив його спеціально для їхніх тренувань,
тому крім них двох про прибудову ніхто не знав. Повідомивши чіткі інструкції
дівчині, він вручив їй копію записки, а оригінал залишив нагорі. Припасів мало
вистачити до повернення когось з них. Закінчивши з усім він відправився на
доповідь до магістрата. Реакція останнього, як і його оточення, була
передбачуваною. Спочатку критика і насмішки, а потім покарання у вигляді п’яти
днів в ямі без їжі й води.
******************************
Виснажений,
ледве переставляючи ноги, він добрався до їхнього будинку. Останні кроки так і
не вдалося зробити. Ноги підкосились і він обезсилено впав на землю, а потім й
зовсім втратив свідомість. Розплющив очі вже всередині, лежачи на своєму ліжку,
хоча ліжко – надто гучне слово. Декілька зшитих докупи мішків, всередину яких
було напхано сіна, свого роду подоба матрацу. Такої ж конструкції подушка,
однак зроблена вже з одного мішка.
Над
ним схилилась та дівчина. Вона поклала йому на голову компрес, а потім
простягнула кружку з водою. Олівер став жадібно пити. Здавалось зараз він
здатен був випити цілий океан. Дівчина лише скупо посміхнулась, а потім
підвелась і попрямувала в сусідню кімнату. За хвилину повернулась тримаючи в
руках дві глиняних миски. В одній була їжа, а в іншій відвар від якого в хлопця
мурашки пробігли по тілу. Він добре знав, що це за суміш. Каїн часто готував
її, щоб підвищити тривалість їхніх тренувань. Зараз же, очевидно, він був
покликаний поставити його на ноги. Хоча було дивно, що Каїна немає.
-
Він пішов в
черговий рейд, – немов прочитала його думки дівчина. Олівер хотів заговорити,
та в горлі пересохло настільки, що спромігся видати лише бурмотіння. – Випий
це, Каїн сказав, що відвар швидко поставить тебе на ноги.
Опиратись
не було сил, тому Олівер постарався залпом випити рідину й не думати про смак.
Коли посудина опустіла, Олівер закашляв і повернувся на бік. Тільки силою волі
він заставив відвар залишитись всередині тіла. Відкашлявшись, він через силу
підповз до стіни й обперся на неї. Вдавати з себе безпомічного, особливо перед
дівчино, не дуже хотілось. Незнайомка одразу ж поспішила піднести до його рота
ложку. Олівер заперечно похитав головою, мовляв, сам, а потім забрав посудину з
її рук.
-
Нічого не просив
передати? Хоча ні, давай спочатку познайомимось, – відвар подіяв і Олівер
нарешті міг говорити, хоча невелика хрипкість ще була присутня.
Дівчина
зніяковіло відвела погляд, а потім промовила.
-
Стверджувати на
всі сто не можу, але зі фрагментів, що збереглись в пам’яті,
мене звати Міа.
-
Дуже приємно, я
Олівер.
-
Дякую за
порятунок, – посміхнулась вона. – Не знаю щоб я робила без тебе, – і вона знову
зніяковіло відвела погляд вбік.
-
Це я ма… – та
Олівер затнувся на півслові, потрібно було спершу поговорити з Каїном, а потім
вже розпитувати Міа про ту силу. Хоча, швидше за все, вона поняття не мала,
хто, чи що, врятувало їх тоді.
-
Що, вибач? –
перепитала Міа.
-
Ні, нічого. Каїн
нічого не просив передати?
-
Він говорив щось
про тайник і, що там лежить для тебе сюрприз.
-
От як, –
посміхнувся задоволено хлопець. В тайнику вони зберігали тільки одне, а значить
до нового рангу залишилось не так багато. – Це все?
-
Ні, – заперечно
похитала головою Міа. – Ось, – вона простягнула зім’ятий аркуш паперу.
Розгорнувши його Олівер не повірив власним очам. Це було запрошення в академію Nova.
-
Як? Тобто звідки?
– від хвилювання Олівер не міг підібрати слів.
-
Каїн сказав, що в
академії викладає його друг, той радо погодився взяти нас на навчання. Як я
зрозуміла, зі скупих пояснень, у тебе рідкісний сайфер, ну, а я за компанію, –
пожартувала вона.
-
Тобі личить
посмішка, – після такого компліменту дівчина почервоніла, а Олівер, щоб
розрядити незручне становище, запитав про її навчання. Інакше, як пояснити
знання про сайферів і академію
-
Каїн не надто
красномовний, тому довелось знайомитись з цим світом через книги. Практичні ж
навички я здобувала під його керівництвом. Успіхи сумнівні, та я вже не така
безпорадна, – гордо мовила вона.
-
У цьому весь Каїн,
– посміхнувся Олівер. – Я ніби заново на світ народився, – і хлопець
демонстративно потягнувшись, підвівся на ноги.
-
Впевнений, що відпочинок
непотрібний? – з недовірою поглянула вона на нього.
-
В порівнянні з
тренуваннями Каїна – це дрібниці. Я виглядав так кожен раз, коли ми
закінчували. А тепер в дорогу. Як би я не любив це місце, та пора прощатись.
Речей
для збору виявилось не так багато. В основному припаси. Склавши все в
пошарпаний рюкзак Олівер і Міа вирушили до тайника. Задля безпеки Міа накинула
на себе латану накидку. Виглядала та не дуже, але особу приховала чудово.
Головне – сісти на поїзд.
Крадучись
і оминаючи патрулі, вони добрались до потрібного місця. Темніло, тому
роззирнувшись, Олівер, без зайвих церемоній створив броню і, засунувши руку в
дупло старого дуба, витягнув назовні приховані в ньому предмети. Ними виявились
замотані в ганчірки два артефакти.
-
Ось так просто? –
здивувалась Міа.
-
Стінки змазані
отрутою, яка після потрапляння на шкіру спочатку паралізує жертву, а потім
повільно вбиває, також, там є невеликий капкан, змазаний ще однією отрутою. Ну,
і на додачу до усього, по периметру розставленні пастки, так що я б не був
таким однозначним у твердженнях, – зобразив він невинну посмішку, а в Міа
пробігли мурашки по спині. – Так, подивимось що тут, – і Олівер розмотав
тканини. Від побаченого хотілось стрибати на місці, та вчасно згадав про
пастки.
-
Якщо мої знання вірні,
то це артефакти третього й другого порядку?
-
Саме так! –
вигукнув на радощах Олівер, а потім зняв броню з правої руки, дістав з рюкзака
невеликий складний ніж і легенько провів по пальцю. З нього тут же потекла
чорна рідина, схожа на кров. Він одразу направив її на один з артефактів. Той
відреагував миттєво, перетворившись на рідину, що зависла в повітрі. Олівер
засунув руку в цю рідину, та стала поволі розтікатись по його тілу, поступово
зливаючись з бронею. Таку ж процедуру повторив з другим артефактом. – А
тепер перевіримо нові здібності, –
зосередившись, Олівер почав процес створення простенького меча. Це нагадувало
мозаїку, деталі якої з’являлись нізвідки й поступово формували
потрібне зображення. По закінченні він задоволено оглянув створену річ.
-
Вітаю, – мовила
Міа. – Ти заслужив новий ранг.
-
Дякую, до речі,
зовсім з голови вилетіло запитати якого ти рангу?
-
Якщо я правильно
зрозуміла Каїна, то А ранг – дампір, – зніяковіло посміхнулась Міа.
-
Ого! – розгублено
мовив Олівер. Такого повороту він не очікував.
-
Приблизно така ж
реакція була у мене, коли прочитала, що це за ранг, і хто до нього належить. А
ще я читала, що твій сайфер відноситься до рідкісних, – перевела Міа тему на
інше, стараючись підбадьорити його і не зменшити значущість події, що відбулась
хвилину тому.
-
Без відповідних
навичок все це красиві слова, – байдуже мовив Олівер.
Не
сказати, що він не любив коли його хвалили. Перебуваючи з Каїном він засвоїв
один важливий урок – непотрібно втрачати пильності. Лестощі й похвали являлись
прямим порушенням цього правила. Думаючи, що досяг вершини тільки через те, що
хтось підніс твої здібності вище своїх, ти обманюєш себе. Стаєш слабким і
вразливим, оскільки сказати можна що завгодно, а вчинити зовсім по-іншому.
-
Не будь таким
суворим до себе, іноді слід порадіти успіхам. Ми працюємо, щоб стати кращими, й
залишити, при цьому, когось позаду –
природно.
-
Можливо, але також
– це може дати стимул для тих, хто позаду, і в результаті вони вдарять в спину.
-
Ти точно учень
Каїна, – пожартувала Міа, а Олівер сприйняв це як докір, і демонстративно
розвернувшись, попрямував в напрямку залізниці.
-
Тільки не роби
таких кислих мін! – наздогнавши й взявши його під руку, мовила Міа сердито.
Олівер
спочатку зніяковів від такої уваги, та потім зрозумівши, що наполегливість Міа
не знала меж, змирився. Так вони попрямували назустріч своїй долі.
******************************
Оминувши
чергові патрулі Олівер і Міа заховавшись в чагарниках, стали очікувати прибуття
чергового фантома. Їхній план полягав у екстремальній посадці, після відбуття
того зі станції. Сісти не станції чи перед нею, вони не ризикнули, оскільки
люди магістрата ретельно всіх перевіряли, а от після, був шанс вдалого розвитку
подій. Зробивши так вони не прогадали.
На відрізку від станції, до входження на міст, швидкість машини була невеликою, а тому ризики зводились до мінімуму, хоча й без сайфера не обійшлось. З його допомогою Олівер допоміг спочатку Міа, а потім і сам забрався у вагон. Окрім пасажирів, поїзд перевозив й різні товари, а також дерево й зібраний на полях інших вимірів урожай. Все це добро прямувало в Терру Нова – столицю нового світу. Саме звідти відправлялись поїзди в академію. Їм пощастило, народу було мало, а тому вони швидко зайняли вільні місця, і зобразивши максимально байдужий вигляд, стали спостерігати за краєвидами за вікном. Хоч сили й повернулись до Олівера, однак він швидко заснув притулившись до вікна. Міа також недовго витримала. Поклавши голову йому на плече, вона відправились в царство Морфея.