На
ранок наступного дня дівчина прийшла до тями. Розплющивши очі вона здивовано
роздивлялась інтер’єр кімнати, аж доки її погляд не натрапив на Ейдена, що
мовчки сидів на кріслі, навпроти ліжка. Дівчина спочатку подивилась чи
присутній на ній одяг, а після – зніяковіло піднялась і обперлась плечима на
стіну.
-
Дякую, –
звернулась вона до хлопця.
-
Ріко подякуй, я не
хотів втручатись. Це мій собака, – пояснив Ейден, вловивши її запитальний
погляд.
-
Це не змінює
загальної картини, – посмілішала дівчина. – Інший би давно прикінчив, побачивши
мій Дар.
-
Він того не
вартий, – мовив Ейден байдуже, а дівчина відчула немов її занурили в крижану
воду, настільки холодним був погляд незнайомця. Дивлячись на нього вона
припустила, що він немало пережив, втім, як і більшість людей.
-
То ти не з
мисливців? – кинула вона на нього косий погляд.
-
Гадаю, я вже
відповів на це питання.
-
Може хоч ім’я
назвеш, щоб після повернення додому я змогла віддячити тобі.
-
Ейден, а щодо
подяк, то все, що потрібно, у мене вже є.
-
Посадка лісу для
тебе щастя? – згадала вона розвіддані перед битвою.
-
Краще, ніж
вбивати, – мовив він підвівшись з крісла. – Якщо хочеш подякувати, то позбав
від компанії своїх друзів.
-
Вони мені такі ж
друзі, як і тобі, – відрізала дівчина.
-
Тоді вийди й
поясни це їм, поки не рознесли мій дім.
Дівчина
здивовано на нього поглянула, а потім, використавши радар, виявила близько
двадцяти осіб, що готувались штурмувати будинок.
-
Мені б не завадила
допомога, – мовила вона з надією в голосі.
-
Обійдешся, я вже й
так другий день змінюю плани через тебе, – цього разу його слова прозвучали не
так суворо.
-
Чудово! – фиркнула
дівчина, і різко підвелась.
Вона
була в одній білизні, проте це їй аж ніяк не заважало. За мить тіло покрили
чорні обтягуючі штани, чорний топ і чоботи з високими халявами. Погляд Ейдена
мимоволі ковзнув по її формах і стрункій фігурі. Цього було достатньо, щоб вона
лукаво посміхнулась. Це нагадувало хижака, який спіймав у свої тенета здобич.
-
Подобається? –
грайливо мовила вона, звертаючись до хлопця.
-
Без – краще, –
пожартував він.
-
Хам! – і вона
демонстративно попрямувала до дверей, хоча в душі почала зароджуватись симпатія
до свого рятівника.
Цього
разу битва проходила за повного домінування дівчини, врахувавши попередні
помилки, вона не дала супротивникам і шансу. Ейден, тим часом, сидів на веранді
й грався з Ріко, часто кидаючи тому палку або кінцівку тіла, що залітала до них
в гості. Коли шум стих, в їхню сторону направилась розлючена дівчина.
-
Тепер жалію, що
подякувала! – вигукнула вона гнівно. Дівчина не встигла відновитись після
битви, а тому бруд на тілі й одязі, підгорілі кінчики темно-рудого волосся,
формували враження, що та не в битві брала участь, а копирсалась в багнюці.
-
От і допомагай
після цього, Так Ріко? – звернувся він до свого сенбернара, той привітно
завиляв хвостом. – Хоч би ім’я назвала, а то якось незручно розмовляти після
всього, що було, – і Ейден грайливо схопив собаку за щоки, повністю
проігнорувавши при цьому дівчину.
-
Який же ти… –
сердито мовила дівчина, й ледь ногою не тупнула з досади, та потім взяла емоції
під контроль. – Мене звати Аріна, дочка глави корпорації Архангел, – виголосила
вона владно, сподіваючись вразити хлопця.
-
Чим ти не догодила
Легіону? – не відводячи погляду від собаки, запитав Ейден.
-
О, то ти у нас не
такий вже простак, – зловтішно мовила вона, а потім вже тихіше додала. – Самій
цікаво.
-
А де ескорт, чи ти
постійно бродиш сама?
-
Я не «броджу», –
буркнула та під ніс. – Їх перебили раніше.
-
Веселі в тебе
пригоди, – а потім Ейден звернувся до собаки. – Ти знаєш, що робити, – собак
гавкнув у відповідь, і швидко побіг в напрямку недавньої битви.
-
Що ти йому
наказав? – зацікавилась Арін.
-
Те ж, що й завжди,
після подібних сутичок. Пора й мені зайнятись справами, а то через тебе зовсім
з графіку вибився.
-
І ти не будеш
поглинати їх Дар? – здивувалась дівчина.
-
Не маю жодного
бажання, якби там було щось вартісне, ти б так швидко не повернулась, не з
твоїми то здібностями.
-
Хочеш покинути
мене саму, а як сюди завітає черговий загін Легіону? – насупила Аріна губи.
-
Скажеш, щоб
будинок не чіпали, – пожартував Ейден на півдорозі до невеликого сараю, в якому
зберігав саджанці.
-
Не дочекаєшся. До
моменту відбуття, будеш моїм щитом.
-
Хотіла сказати
приманкою, – мовив Ейден пораючись в сараї. –
Будеш заважати – стану на бік Легіону, – вдав він серйозність.
-
Ну, знаєш! –
обурилась Аріна. – Ти живий тільки тому…
-
Що не запрошую до
себе невдячних, пихатих, зарозумілих вискочок. Ніби нічого не забув? – вдав
хлопець роздуми.
Розгнівана
Аріна створила кулю з землі й пожбурили в Ейдена, однак тій не судилось
долетіти, при наближенні вона безслідно зникла.
-
Анігіляція
значить, не поділишся, де здобув такий Дар? – з обережністю запитала дівчина.
-
Де був, там вже
немає, – байдуже мовив Ейден, і створивши в повітрі невелику платформу,
заходився вантажити на неї саджанці. – В будинку саму не залишу, ще обчистиш,
тому без наявності інших планів – запрошую подихати свіжим повітрям.
**********************************
Насвистуючи
різні мелодії, Ейден займався улюбленою справою, а дівчина прилаштувалась в
затінку дерев. Слід зазначити, що засаджена площа, на той момент, сягала
декількох десятків гектарів. По дорозі до цієї ділянки вони не зустріли звірів,
це було вельми дивним, адже за допомогою радару Аріна виявила не менше десятка
різних видів, які в деяких випадках налічували цілі зграї. Насолоджуюсь
краєвидами чорної пустелі, що простягалась на сотні кілометрів навкруги,
дівчина не послаблювала пильності. Врешті-решт бездіяльність їй набридла і вона
вирішила перевірити які ще Дари приховує Ейден. Непомітно створивши за спиною
пістолет, вона різко прицілилась і вистрілила тому в ногу. Рана не смертельна,
і можна було швидко вилікувати, однак ситуація повернула в несподіване русло.
За декілька міліметрів від його тіла, куля змінила напрямок, немов відбилась
від невидимої стіни й влучила в дерево, в міліметрах від голови Аріни. Попри
усі рефлекси й навички, дівчина встигла лише косий погляд кинути на місце з
діркою.
-
Краще б ділом
зайнялась, а то, як дитина, чесне слово, – похитав головою Еден.
-
А в тобі ще повно
сюрпризів, – вперше в голосі Аріни почулися нотки страху. При бажанні він міг
без проблем з нею розібратись. Це лякало й водночас заводило дівчину. Думка про
можливість отримати рідкісні Дари, мов черв’як, стала гризти її зсередини,
штовхаючи на ризиковані кроки.
-
Дивний в тебе
спосіб подякувати, – посміхнувся Ейден, закопуючи в землю черговий саджанець.
-
Хто б говорив про
дивність, – перейшла Аріна в контратаку. – Живеш тут сам, цілими днями тільки
те й робиш, що садиш дерева.
-
А що накажеш
робити? – не відволікаючись від роботи, запитав хлопець. – Піти вбивати усіх
наліво й направо?
-
А ті Дари ти
просто так отримав? – насупила губи Аріна.
-
Хто знає, цей світ
приховує багато таємниць.
-
І ти одна з них, –
не роздумуючи видала та.
-
Можливо.
На
цьому розмова перервалась, Ейден продовжив роботу, а дівчина зайнялась
складанням планів по присвоєнню його Дарів. Прикинувши в голові декілька
планів, вона зупинилась на тому, що був безпосередньо пов'язаний з одним з її
Дарів, а саме – вампіризмом. Зручна здібність, особливо у світі людей, що
живуть за рахунок поглинання різного роду енергії. Оскільки в кожної людини були свої обмеження
по поглинанні, і її перетворенні, то здібності Аріни являлись смертельними для
великого відсотка вцілілих після змін на Землі. Вона могла без проблем
поглинути життєво необхідну енергію супротивників, тим самим залишивши їх без
засобів для існування. Звичайно, і у неї були свої обмеження, та в більшості
випадків вона виходила переможницею, святкуючи розгромну поразку супротивників.
Цього разу дівчина планувала провернути вже знайомий трюк з викачування
енергії, а потім вбивстві знесиленої жертви. Ще раз все обдумавши, вона
прийнялась за реалізацію плану. Фінальна стадія мала настати з закінченням
саджанців, тобто ближче до обіду.
Ось
і настав довгоочікуваний момент, посадивши останнє дерево Ейден радісно
підсумував, що норма виконана й пора повертатись. Потираючи подумки руки Аріна
вже хотіла було підвестись на ноги й закінчити справу, та як тільки її тіло прийняло
вертикальне положення, вона тут же опустилась на коліна. Як вона не намагалась,
проте ноги відмовлялись слухатись.
-
Дякую, однак не
потрібно було перенапружуватись, – кепкував з тої Ейден.
-
Що ти… – хотіла
було запитати Аріна, та відповідь сама постала перед її очима. Дерева, які до
того сягала не більше двадцяти сантиметрів, зараз досягали декількох метрів.
Дівчина не вірила власним очам. Весь цей час вона не викачувала енергію з
Ейдена, а навпаки – віддавала свою. З досади – стиснула зуби. Він майстерно
обвів її кругом пальця.
-
Не думав, що
зустріну людину, яка розділяє моє хобі.
-
Ти… щоб тобі… –
від роздратування вона не могла підібрати слів.
-
Я скоро повернусь,
– проігнорував він її докори. – Добре охороняй, – і повернувшись вже хотів було
йти, та слова Аріни заставили зупинитись.
-
Чортів пройдисвіт,
не кидай мене тут!
-
І як накажеш
доправити тебе в замок, – в’їдливо запитав Ейден, зараз він був королем
становища, й отримував від цього неабияке задоволення.
-
Створи щось, чи ти
настільки тугодум! – вигукнула червона, як помідор, Аріна, ще ніхто так не
поводився з нею.
-
Я також витратив
багато енергії, тому поки не можу цього зробити, хоча, придумав, – і
наблизившись, він взяв Аріну на руки, а потім легким рухом закинув на плече.
-
Пусти! – пручалась
та.
-
Можеш залишитись,
– байдуже запропонував Ейден, чим пригасив її запал. Замість пручатись тепер
вона сипала гострими жартами, бажаючи вивести його з рівноваги.
-
Подобається
вигляд? – натякнула вона на свою п’яту точку, яка була у нього перед носом.
-
Така м’яка і
пружна…
-
Ей, ти що там
витворяєш?!
-
Я перевіряю
чутливість її кінцівок, а вона обурюється, жодної вдячності за допомогу, –
похитав він головою.
-
Полюбляєш всілякі
збоченства? Це один з твоїх планів по затягуванні мене в ліжко? – насмішкувато
запитала вона.
-
Ти не справляєш
враження особи, яку потрібно просити.
-
Ну, знаєш! –
обурливо вигукнула вона й спробувала звільнитись з його ведмежої хватки.
Бачачи, що це не вдається, і не бажаючи показувати інші свої Дари, вона просто
вкусила його за вухо, а потім взялась дряпати спину.
-
Любиш по
жорсткіше? – вдав здивування Ейден. – Я вже мимоволі задумуюсь ким були ті з
Легіону.
-
Твоєю смертю, якщо
не відпустиш мене! – процідила крізь зуби Аріна.
-
Можна й
відпустити, тим паче ми прийшли, – повідомив Ейден.
За розмовами незчулись, як опинились біля будинку хлопця. Аріна вже було подумала, що на сьогодні її пригоди закінчились, та Ейден в притаманній йому манері пофігізму, закривши її в одній з кімнат, наказав Ріко не випускати. Через втрату більшої частини енергії, дівчині нічого не залишилось, як мовчки змиритись й готувати план помсти.