До
обіду їх ніхто особливо не турбував, та й, по суті, це непотрібно було.
Капсули, в які подавалась енергія, були повністю автономними. Пацієнт лягав в
них, кришка закривалась, а далі всю роботу робили його наніти. Лише в рідкісних
випадках відбувалось зовнішнє втручання. Щоб шоу продовжувалось, Ейден декілька
разів виводив з ладу капсулу, камери спостереження, а також дрони, покликані
усунути несправності. Дійшло все до того, що Аріну тимчасово поселили в інший
бункер, залишивши його наодинці. Ейден тільки цього й чекав. Створивши клона, а
потім, використавши здібності хамелеона, він інсценував власну смерть, після
чого направився до Аріни, яка вже встигла провести зустріч з генералом.
-
Як там генерал? –
запитав Ейден, коли та повернулась у свою кімнату.
-
Твою ж… – дівчина
аж підскочила з несподіванки.
-
І це майбутній
глава корпорації, – пожартував хлопець.
-
Якими доречними
зараз були би слова, що з такими поворотами скоро серце зупиниться.
-
Ех, а я думав на
шию кинешся дізнавшись, що рятівник живий.
-
Генерала попросиш,
за час розмови він проявляв нездорову цікавість до твоєї персони.
-
Хоч хтось
переживає, – зітхнув Ейден. – Що ще цікавого?
-
І тебе це нітрохи
не дивує? Людина бачить тебе вперше, а таке враження, що знає ще до Судного
дня.
-
Я популярний, –
стиснув плечима Ейден.
-
Або ж хтось щось
недоговорює? – Аріна кинула на нього косий погляд.
-
Як на главу
корпорації у тебе проблема з логічним мисленням. Ти сама попросила допомогти
невідомо кого, – і він всівся в одне з крісел.
-
На кін поставлені
наші життя, тому міг би пролити трохи світла на своє минуле.
-
Для чого? Це тобі
нічим не допоможе.
-
Впевнений? – Аріна
сіла йому на коліна.
-
На усі двісті
відсотків. На твоєму місці я би думав над тим, коли генерал планує завершити
почате.
-
Тільки не кажи, що
він причетний до замаху, – мовила Аріна скептично.
-
Кепський з тебе
лідер. Думаєш солдати тоді просто так вагались?
-
Мене більше
цікавить, як ти зумів знешкодити зброю покликану знищувати Дари? – обпершись
ліктем на його плече, мовила вона.
-
Пощастило, –
посміхнувся Ейден. – І одразу скажу, що не варто перевіряти мою регенерацію, а
то підопічні побачать свого главу з нової, а може й не зовсім, сторони.
-
Зануда. Скажи
краще, що далі робити?
-
Далі? – застукав
Ейден пальцями по кріслі. – Далі
почнеться найцікавіше, припускаю, що сьогодні група підтримки безперешкодно
пройде стіну, а потім, чисто випадково, твоє бездиханне тіло виявлять дрони. Не
виняток, що спишуть на невідому хворобу.
-
Радісні
перспективи, – прикусила губу Аріна.
-
А що ти хотіла, в
політиці без цього ніяк.
-
І звідки простому
єгерю стільки відомо?
-
Проживи з моє, ще
й не таке знатимеш, – знову пожартував він.
-
Ой-ой! –
скривилась Аріна. – Теж мені центр Всесвіту.
-
Центр чи ні,
проте, як працюють тутешні системи, ще пам’ятаю, – і створивши голографічний
передавач, він поставив його перед дівчиною. – Насолоджуйся, а я в розвідку.
**********************************
Аріна
змогла в реальному часі спостерігати підтвердження слів Ейдена. Невеликий
диверсійний загін Легіону пройшовши стіну, направився до її бункера. Спочатку
вона не повірила побаченому, та реальність виявилась суворішою. Пустивши газ
через вентиляцію, вони вирішили позбутись сюрпризів від Аріни. Ейден не
поспішав втручатись, очікуючи, чи справдиться теорія щодо підпілля, яке з
імовірністю у дев’яносто дев’ять відсотків мало показатись, оскільки єдиний
захисник майбутньої глави корпорації офіційно був мертвий.
Поява
рятівників була не такою ефектною, як би того хотілось, давалась взнаки слабка
організація і відсутність сильних Дарів, та все ж їм вдалося забрати непритомну
Аріну. Ейден, мов тінь, попрямував слідом, попутно знищивши декілька
нападників. Та останні проявили настирливість, зменшуючи ряди рятівників Аріни
з завидною швидкістю. Воскресати Ейдену не хотілось, і він, за допомогою своїх
нанітів, що проникли в схеми управління декількох гармат стіни, дав три залпи
по території, де відбувався бій. Шум здійнявся колосальний. При усьому бажанні,
Закар поки не міг відкрито підтримати ворожі сили, а тому їх чекала одна доля –
розстріл на місці. Це, навіть покращило його позиції в корпорації, хоча
питання, як настільки чисельний загін потрапив за стіну, залишалось відкритим.
База
повстанців розташовувалась в старих катакомбах, що колись були метром, через
яке доставляли припаси і зброю до стіни. Після Судного дня подібна необхідність
відпала, а тому про нього забули. Та й аварійний стан не вселяв особливої надії
на безпечне перебування всередині. Ідеальне прикриття для повстанців.
Дотримуючись
заходів безпеки, повстанці минули декілька розгалужень і тільки тоді сіли на
робочий поїзд, який доставив їх у справжнє підземне місто, з декількома
тисячами жителів. Ейден аж присвиснув подумки від побаченого. Поїзд зупинився
на одному зі спеціально обладнаних перонів. До нього одразу ж поспішили
наблизитись інші повстанці. Вони згорали від цікавості чи товаришам вдалося
виконати місію. Побачивши на носилках Аріну, поміж людьми прокотився шепіт.
Ніхто не розумів поранена вона чи просто непритомна. Зівак почали відтісняти
повстанці з поїзда, а також новоприбулі, очевидно з верхівки. Щоб покінчити з
надмірною увагою, Аріну вирішили доправити до потрібного місця у спеціальному
капсульному ліфті, що кріпився до тросів, натягнутих по усьому периметру міста.
Це чимось нагадувало гірськолижні підйомники, з тою відмінністю, що капсули
були на порядок безпечніші, і могли перевозити, окрім пасажирів, ще й вантажі.
Місцем призначення виявився невеликий будинок у скелі. Занісши Аріну в одну з
кімнат, яка дечим нагадувала вітальню, повстанці вишли, залишивши на вході
тільки охорону з двох чоловіків. Ейден не став очікувати, коли та сама прийде
до тями, а використав один зі своїх Дарів. Дівчина збентежено розплющивши очі,
стала роззиратись навкруги, не розуміючи у чому справа.
-
Відпочила, а тепер
пора попрацювати, – насмішкувато мовив Ейден.
-
Де ми?
-
Не ми, а ти, –
уточнив Ейден. – Про мене вони не знають. Я тут інкогніто.
-
Вони? – розгублено
поглянула на нього Аріна.
-
Місцеві повстанці.
-
То виходить…
-
Зараз дізнаєшся
всі деталі з перших уст, – перебив він її. До кімнати зайшов чоловік років
тридцяти в формі майстер-сержанта. – Тільки ти можеш бачити й чути мене, тому
утримайся від незручних ситуацій. Якщо захочеш мені щось сказити – просто
подумай про це і воно передасться на телепатичному рівні.
-
Це вам я маю
завдячувати свої порятунком? – випередила незнайомця Аріна.
-
Це наш обов’язок,
як членів корпорації, – сухо мовив майстер-сержант, проте навіть неозброєним
оком було помітне легке тремтіння. Очевидно перебування поблизу майбутнього
глави корпорації давалось взнаки.
-
Та все ж прийміть
мою подяку. Багато людей загинуло під час операції?
-
Допустимі втрати,
у світлі подій, що відбуваються навколо.
-
А з цього місця
детальніше, – зацікавилась Аріна.
-
Генерали Закар і
Адріан продалися Легіону. На їхніх ділянках планується повномасштабний наступ
Легіону.
-
І ніхто не
чинитиме опору, – задумливо мовила Аріна.
-
Саме так, –
ствердно кивнув чоловік.
-
Скільки у вас
людей, ми зможемо прорватись в столицю і заручитись підтримкою ради?
-
Боюсь, що це не
розв’яже проблему, – схилив голову той.
-
І тут я змушений з
ним погодитись, – заговорив вперше Ейден. – Солдат столиці не вистачить, щоб
врозумити двох генералів, а розділяти сили двох інших генералів – рівноцінно
падінню стіни.
-
І що пропонуєш? –
запитала роздратовано Аріна.
-
Ще раз запитай про
чисельність і наявні Дари, – порадив Ейден, та майстер-сержант, немов почувши
його слова, сам поспішив повідомити необхідні дані.
-
Населення міста
три тисячі. Дари не вище омега класу.
-
Ще не пізно здати
їх Закару, – насмішкувато мовив Ейден, побачивши емоції Аріни після почутого.
-
Знаю, що це не та
армія, яка допоможе вам покінчити зі зрадниками, але кращої у нас немає, –
винувато мовив той.
-
До цього моменту у
мене й такої не було, – підбадьорила того Аріна. – Жаль, що ми далеко від
столиці. Завдяки сховищам корпорації ми б змогли краще озброїтись.
-
Все-таки обрала сторону?
– звернувся до неї Ейден.
-
Роль зрадниці не
для мене, – холодно відповіла дівчина.
-
Тоді у мене є одна
ідея як вам допомогти.
-
Поділишся?
-
Згодом… Потрібно,
щоб ви були готові, коли все почнеться.
-
І як ми
дізнаємось, що пора? – сердито мовила Аріна.
-
Як… Як… – про себе
розмірковував Ейден. – Є два варіанти: один швидкий і з мінімальним числом
втрат, а другий з великим числом змінних і мінімальним шансом на успіх. Який
обереш?
-
Ти ще питаєш? –
обурилась Аріна.
-
Тоді, ось тобі
невеликий подарунок, – і він поклав біля неї невеликий куб з нанітів. – Сама обереш кому вручити
дану силу.
-
А ти?
- А я навідаюсь до декого. В потрібний час передавачі в нанітах активізуються і я направлю твою армію куди слід.