Наступного
дня вдягнувши новеньку форму, яка складалась з чорних штанів і такого ж кольору
камзола, який защіпався на два ряди ґудзиків, білої сорочки й чорного жилета
поверх неї, взувши до блиску напастовані туфлі, як пояснила Міа – колір
відповідав класу сайфера, Олівер, у супроводі Міа, направився до зупинки метро.
Хоч вони й жили в центрі, однак подорож пішки забирала багато часу, а
запізнюватись, в перший день, не дуже хотілось. Зайшовши всередину Олівер
пережив спочатку розгублення, а потім зніяковіння, коли Міа оплатила їхню
поїздку.
-
Я все віддам, –
шепнув він їй на вухо, після чого отримав стусана вбік, а сердитий погляд дав
ясно зрозуміти, що не варто було цього говорити.
Далі
їхали мовчки. Міа думала про своє, а він розглядав присутніх у вагоні й пейзажі
за вікном. Розум все ще не міг змиритись, що все створено штучно. Простими
людьми, які змогли вирватись з пазурів війни. Хоча, чи вирвались вони?
Тимчасове відтермінування, щоб знову поринути в пекло. Вагони був наполовину
пустий, проте об’єктів для вивчення вистачало. Ні у кого не було таких
стандартів в одязі, як у нього, тому хлопець сміливо припустив, що вони іншого
класу. Як на підтвердження цьому він ловив на собі косі погляди присутніх.
Хлопець ще не підозрював наскільки рідкісним являвся його клас.
Ось
і зупинка. Міа легенько потягнула його за рукав, щоб привести до тями.
Вийшовши, вони потрапили в бурхливу течію з сотень курсантів і викладачів, що
направлялись всередину гігантської будівлі з сімома вежами. Вона нагадувала
справжню цитадель, що височіла над величезним мегаполісом.
Олівер
не встиг отямитись, як вони вже перебували перед дверима потрібної аудиторії.
Міа на диво добре орієнтувалась в кам’яних лабіринтах академії. В їхній групі,
разом з ними, було всього десять курсантів. Як пояснила Міа, така кількість
зумовлена особливостями підготовки. Не усі володіли потрібним контролем, а
тому, щоб звести усі ризики до мінімуму, групи укомплектували таким чином. Та
основний сюрприз був попереду. Привітавшись з усіма, Міа представила Олівера.
Одна висока худорлява брюнетка посміхнулась і запитала Міа, чи розповіла вона
про суть ділення на пари. Міа почервоніла, як помідор, і сердитим поглядом
наказала їй мовчати. Олівер лише переводив погляд з однієї дівчини на іншу,
стараючись вловити суть розмови. Бачачи це, Міа сказала, що дома все пояснить,
на що брюнетка хіхікнула.
На
цьому знайомство закінчилось і всі стали чекати викладача. Ним виявився
Дімітріс Гровер. Мрія всіх дівчат академії. Окрім природної краси, його сайфер
відносився до рідкісного темного класу шостого рангу. Після привітання з
групою, він звернувся до Олівера. Це викликало неабиякий подив і захоплення на
обличчях інших курсантів. Хоча потім до усіх дійшло, що через неуважність вони
пропустили одну важливу деталь його форми, а саме колір. Група не виділялась
геніями, а тому зарахування в їхні ряди особи з темним сайфером викликало ще
більше питань, та й Міа не була такою простою. Хоча, щодо неї, все було трохи
ясніше. Директор всього лише прагнув зменшити увагу до її особи. Закінчивши з
формальностями, Дімітріс почав лекцію.
Сьогодні
ми поговоримо про історію Землі, хоча «історія» – надто гучне слово. Справжня
наша історія продовжує закривати завіса таємниці. З відомих і більш-менш
перевірених фактів, що дійшли до нас, складається наступна картина. До 1957
року ми поняття не мали, що Земля оточене спеціальним полем, яке приховувало
наше існування від інших жителів сонячної системи. Так, вам не почулось, ми не
єдині розумні форми життя в галактиці.
У
1957 році наш технологічний прогрес сягнув таких висот, що ми задумались про
далекий космос. Запустивши перший орбітальний супутник, ми дестабілізували
вищезгадане поле. Як наслідок – вибух Місяця і кліматичні зміни після.
Величезна кількість суші пішла під воду, а та, що залишилась, змінилась до
невпізнанності. Однак – це був лише початок. Дестабілізувати поле – не означає
знищити. Реакція завершилась з вибухом Сонця й утворенням чорної діри на його
місці. Ситуацію вдалося частково виправити за допомогою технологій жителів
інших планет. Вони стабілізували й дещо змінили орбіти планет. З цього моменту
починається історія нашої боротьби за виживання. Не знаю чим ми так насолили
сусідам, проте, після наведення порядку в Сонячній системі, вони взялися за
нас. Ми стали дичиною, яку викурювали з найпотаємніших куточків планети.
Порятунок
прийшов звідки його найменше чекали. Прибулі з уламками Місяця сайфери стали
вступати в контакт з людьми. Тоді ми й не підозрювали, яка сила потрапила в
наші руки. З силою, сайфери передали й знання, необхідні нам для виживання. Так
ми знайшли Куби з надрозвиненою віртуальною реальність. Остання, в результаті,
замінила нам дім на десятки років. Та це я забігаю наперед. Куби, звичайно,
добре, однак без центру управління, вся затія не була варта ломаного гроша.
Сайфери знову підказали рішення. Виявилося, що крім Кубів, на Землю прибуло й
особливе джерело енергії під назвою Іпсилон. Як ви вже напевно чули, воно
живить захисний щит острова й академії. Саме воно зараз являється головною
ціллю наших ворогів.
Та
повернімось до історії. Через три роки після вторгнення, тобто в 1960 році,
підпіллю нарешті вдалося відшукати Іпсилон і закласти на території колишньої
УРСР (Українська Радянська Соціалістична Республіка) академію Nova.
Хочу зазначити, що з моменту кліматичних змін вся територія вищезгаданої
республіки відділились від материка Євразія, і на той момент являлась
повноцінним островом. Частково це й зумовило вибір місця для розгортання
майбутнього руху опору.
Створивши
штаб, вибрані лідери зайнялись порятунком людей, які на той час перебували, як
не в рабстві, то ховались де могли. Сайфери, які пройшли асиміляцію, служили
чудовими посланцями, що озвучували координати найближчих ретрансляторів.
Ретранслятори створювали ділянки з особливим
полем, пройшовши через яке люди потрапляли в Куби, й навпаки. Вищезгадані поля
нічим особливим не виділялись, а враховуючи спосіб створення, то їх практично
неможливо було знищити. Що за спосіб запитаєте ви? А все дуже просто. Вони
формувались сайферами Оменами, що не вступили у зв'язок з людьми чи іншими
формами життя. Такі омени могли за одного бажання копіювати будь-яку форму або
розпадатись на наночастинки.
Поля,
за допомогою яких люди проходили в Куби, являлись порталами вищезгаданих
оменів. Так людство отримало шанс вижити. Омени переправляли вцілілих, а
ефіріони живили Куби. Однак, хочу зазначати, що у Кубів існує і своя система
збору енергії, тобто ефіру. Її не вистачає на масштабні завдання, але для
підтримки жителів достатньо. А, щодо масштабних завдань, то маються на увазі
повномасштабні бойові дії, зі створенням техніки й озброєння на основі ефіру.
Хоч це й віртуальний світ, проте у нього є свої особливості. Для вищезгаданих
цілей потрібно або перенаправити енергію з існуючих ефіріонів на вибраний Куб,
або побудувати нові ефіріони всередині Кубів чи академії. Передостаннє ризиковано, адже, в разі
провалу, ефіріон може потрапити в руки ворога.
Тепер
трохи конкретики, щодо Кубів. Після створення академії Nova,
наявні у людей Куби, були розкидані по планеті, а ті, що після прибуття
опинились у важкодоступних місцях, підключені до академії за допомогою
спеціальних частот, які повідомили сайфери. Перехопити чи нейтралізувати
передачу, за явних у наших ворогів технологій, було неможливо, тому одна
проблема вирішилась. Наступною було
переміщення між Кубами. Зняття щита, навіть тимчасово, прирівнювалось до
самогубства, тому світлі голови стали думати над безпечним рішенням. Можна
було, звичайно, використати Оменів чи відкритий тип ретрансляторів, однак
неповний контроль процесу ставив під загрозу усю базу. Як наслідок з’явилося
рішення по створенню Куба-ретранслятора. Цей світ був повністю підконтрольний
академії, і будь-які незвані гості не мали й шансу там. Так виникла фантомна
зона – спеціальний Куб, який потрібно прийти, щоб потрапити в академію.
А
зараз поговоримо трохи про особливості світів Кубів. Смерть в Кубах настає у
двох випадках: перший – від екзоса, другий – від
рук сайфера з відповідним рангом. З другим, сподіваюсь, все ясно, а от перший
розберемо детальніше. Екзоси поділяються на два види: простий екзос, що збирає,
а потім вистрілює ефірними частинками, і екзос тип реліквія. Першим може бути
будь-яка вогнепальна зброя, створена носіями сайферів або з залученням
відповідної технології. Модернізовані старі види вогнепальної зброї, нові види
на основі технологій атлантів чи ведійців. Цей список можна продовжувати довго.
Екзос тип реліквія, є унікальним видом озброєння, аналогів якому поки що не
знайдено. Що ж собою представляє ця зброя? За будовою – це сайфер, однак його
форма і функції відрізняються від вже відомих вам представників. Володіючи
подібним видом озброєння навіть Каторіос (перший ранг світлого класу), може
запросто перемогти п’ятий і шостий ранг цього класу. Кожен екзос цього виду
володіє унікальними здібностями, тому говорити про якусь стандартну
класифікацію я не буду, щоб не вводити вас в оману. Ознайомлення з відомими
характеристиками екзосів цього виду, буде вашим домашнім завданням.
Оскільки
у нас є ще декілька хвилин до кінця лекції, то розповім про нагрудні зображення
ваших сайферів. Почнемо з амулета Сварога. Він складається
з квадрата, який переплітають по чотирьох сторонах два еліпси. За даними
сайферів амулет Сварога являвся гербом тих, хто зумів створити першу білу
квінтесенцію. Їхнє досягнення вирішили увіковічити саме таким способом.
Аналогічна ситуація з Валькнутом – трьома переплетеними трикутниками. На цьому
лекція закінчена.
Далі
по розкладу у групи були практичні заняття, а точніше спаринги й відточення
навичок. На них Олівер зумів проявити себе у всій красі, хоча й Міа не
відставала. Поступово їхній дует все більше займав провідні позиції в групі.
Однак, цього було мало для хлопця, випадок на екзамені не давав йому спокою.
Він прагнув якомога швидше стати сильнішим. Викладачеві доводилось іноді робити
зауваження, щоб він не перенапружувався, все-таки тільки недавно одужав. За
тренуваннями незчулися, як настав обід. До наступних лекцій було дві години,
тому вони вирішили пообідати вдома.
-
Як тобі перший
день? – звернулась до нього Міа, сівши на крісло.
-
Не думав, що все
настільки… непросто, – відповів Олівер наливаючи в склянку сік. – Будеш?
-
Не відмовлюсь. Сьогодні
тренування були ще тими. Пропоную їжу замовити, а то сил готувати немає, –
мовила вона відкинувшись на спинку крісла.
-
Сам приготую, і
так в кишенях пусто.
-
Я пригощаю, –
посміхнулась Міа.
-
Краще розкажи де
береш гроші, а то…
-
Добре, добре, –
перебила його Міа. – Чого не можна просто прийняти подяку, – буркнула під ніс
дівчина, а потім взяла зі стола планшет. Все, що потрібно, це авторизуватись.
Планшети з’єднані з базами даних академії, тому осі охочі можуть взяти завдання
з дошки оголошень. За кожну виконану роботу
нараховуються динари. Чим складніше завдання, тим більша нагорода.
-
З цим розібрались,
тепер щодо іншого.
Міа
почервоніла, як помідор, і зніяковіло схилила голову.
-
Я думала ти забув.
-
Важко забути, коли
усі…
-
Ну добре, добре, –
перебила його дівчина. – Рано чи пізно, все одно довелось би поговорити на цю
тему, – набравши повні груди повітря, вона видала на одному подиху. – В
академії непросто навчають по системі груп і дуетів – сайфер, Омега. Дуети дещо
більше… – від зніяковіння Міа думала, що провалиться крізь землю.
-
Що далі, то цікавіше, – і хлопець
відпив зі стакана. – Не академія, а…
-
Дурень, – перебила його дівчина.
– Я сама дізналась тільки недавно, – спробувала виправдатись вона.
-
І посватали, і будинок видали, –
пожартував він.
-
Можеш відмовитись, – сердито
буркнувши під ніс, Міа різко підвелась з місця.
-
Ну-ну, не робитимемо поспішних
висновків, – і він, присівши на її місце, взяв її за руку і легенько потягнув
до себе. Та не опиралась.
-
Значить…
-
Мені лінь готувати, – пожартував
він. – Та й динарів у тебе вже назбиралось чимало. Назвемо це стосунками по
розрахунку.
-
Стосунками, як ми заговорили.
-
Ну, після стількох днів коми…
-
Піджарю.
-
Інтимні подробиці обговоримо
вечором.
- Дурень… – і вона легенько штовхнула його в плече.