Дамір
і Маломир швидко знайшли спільну мову. Спочатку Маломира здивувало, що такі юні
особи опинилися в подібному місці, та невеликі маніпуляції Даміра зі свідомістю
новоприбулих, швидко перемістили це на другий план. Після біглого знайомства
стало відомо, що лідери втікачів – це Маломир, його дружина Златослава, і брат
Маломира – Ведан. Вони з братом, як і ще двадцять осіб, були людьми, інші сорок
відносилися до мутантів з-поміж дріад і дводушників. Було навіть трохи кумедно
спостерігати за малими дріадами. На головах тільки з’являлися маленькі
листочки. Бліда шкіра, яка лише починала набирати вигляд повноцінної кори, як у
Звенимира. Останнє, очевидно, було зумовлено змішанням генів простої людини і
дріади. Вони боязко ховалися за спинами своїх батьків. Дивлячись в їх сповнені
доброти очі мимоволі виникало питання, як в когось могла піднятись на них рука.
Частина
жінок залишилась з дітьми, а інша, разом з чоловіками, зайняла оборону на
дерев’яних платформах за частоколом. Маломир і Дамір провели невелике
перепланування й укріпили частокіл величезними кам’яними брилами, навколо яких
створили рів з водою. Роздавши знайдену зброю захисникам стін, щоб ті не
витрачали сил проти рядових солдатів: Даміра, Дана і Маломир стали очікувати
прибуття ворога на одній з веж.
Незабаром
показалися винуватці свята. Маломир применшив розміри загону. Прибулих було не
менше трьох сотень. Командирами виступали п’ять ревенантів. Мов тіні, їх супроводжували
Навії – старі потворні баби, одягнені в чорні мантії з капюшонами, що
приховували бридкі обличчя. З вічно закоченими очима, вони наводили жах одним
тільки виглядом. Належали до класу В. Решту армії становили реніти і Цербери.
Цербери постійно гарчали й рвалися в бій, та ревенанти утримували їх своєю
силою.
Захисники
сторожового поста нервово стискали в руках зброю. Один з ревенантів, очевидно
головний, під’їхавши до фортеці,звернувся до захисників. Завдяки повному
місяцеві можна було розгледіти, що собою являв представник цього класу. За
винятком кістяних наростів на лобі, він нічим значним не відрізнявся від людей.
Бліда, як в мерця шкіра, відсутність броні. Зі спорядження лише потерті штани й
міцні чорні черевики. На голому торсі виднілось декілька шрамів. Довге молочне
волосся приховувало холодний, як лід погляд, зустрічаючись віч-на-віч з яким
здавалось, що це сама смерть спостерігала за тобою.
-
Я знаю, що за цими
стінами є сторонні, пропоную їм покинути дане місце, зайва кров нам непотрібна!
– ревенант лукаво посміхнувся.
Брама
відчинилась і йому назустріч вийшов кремезної статури чоловік, років сорока.
-
Мені б також не
хотілося зайвий раз ризикувати своїми людьми, – звернувся чоловік до ревенанта.
-
О, Ладомир,
повстав з мертвих, – гучно засміявся ревенант. – А за мурами напевно твоя
примарна армія? Не знаю хто ти, та образ обрав невдалий. Цей сторожовий пункт
був зачищений нами декілька днів тому. Ладомир занадто часто випробовував
терпіння Данталіана.
-
А я все думав, хто
це так гарно вміє замітати сліди, – зобразив Дамір скупу посмішку, після чого
розвіяв ілюзію.
-
Браво, ти зумів
мене здивувати. То ти один з тих невідомих? – запитав ревенант, і тут же
поспішив відповісти. – Звичайно, серед тих слабаків немає настільки сильних. Та
твій вік ще більша загадка. Невже використав чотирилисник? Його присутність ще
відчувається в твоєму тілі. Я думав – це буде рутинне полювання, – і він знову
голосно засміявся. – Ти не побоявся постати переді мною, тому я дам вам час до
світанку. Через договір я не хочу брати на себе зайву кров.
***********************************
Коли
Дамір повернувся, його тут же оточили Дана, Маломир, Златослава і Ведан. Єдине
їхнє запитання звучало: «Що сказав ревенант?» Дамір коротко передав суть їхньої
розмови, яка більше нагадувала одноосібний монолог, а потім звернувся до
Маломира з питанням про договір.
-
Договір, –
задумливо мовив той, і поглянув на дружину й брата.
-
Думаю, це
найменше, чим ми можемо віддячити їм за те, що вони вже зробили для нас, –
мовила Златослава, зрозумівши його натяк.
-
Добре, – зітхнув
Маломир. – За інших обставин ми б нізащо не розпочали цю розмову. Договір – це
закон для Інших. Його виконання – наш основний обов’язок. Почнемо з того, що
територія навколо підземелля – це не зовсім те, про що вам розповідали. Вона не
місце, де чинять безлад мутанти й породження підземель. Тут царює суворий закон
і чітка ієрархія. Уклавши цей договір ми отримали свій куточок свободи, на який
не поширюється влада імперії. Перетнувши бар’єр ви побачите десятки поселень,
жителями яких є Інші. Люди також можуть селитися поруч з нами, це навіть
заохочується, щоб краще пізнати одне одного. Та суворо забороняється йти на
тісніший контакт. Порушників чекає одна доля, і неважливо до якого виду вони
належать.
-
І яка ж плата за
цей договір? Сумніваюсь, що імперія так просто уклала його? – запитав Дамір.
-
Ми утримуємо
порядок навколо підземелля, і забезпечуємо вільний прохід для підлітків, що
мають пройти пробудження. Мисливці, які зазвичай йдуть в авангарді, вбивають
порушників закону й підставних мутантів. Імперці час від часу відкривають
прохід в бар’єрі, щоб чергова порція монстрів проходила і вони мали ворога на
якого можна списати усі невдачі. Головне завдання Ладомира полягало саме у
цьому.
-
Та він пройнявся
симпатією і почав допомагати порушникам закону уникати кари, – задумливо мовив
Дамір. Фізично він був з ними, та думки літали десь далеко. Почуте й побачене
не давало спокою. З кожним новим днем його світ кардинально змінювався.
-
Так, – схиливши
голову, відповіла Златослава. – Він вам все розповів, чи не так? – натякнула
вона на їх з ревенантом розмову. Дамір схвально кивнув.
-
Що тепер? –
запитав Ведан. – Я так зрозумів, ви планували видати себе за Ладомира і
послатись на реакцію імперії у разі загострення ситуації?
-
І це також. У нас
є час до світанку, щось придумаємо… – зобразив Дамір скупу посмішку, щоб
підбадьорити усіх. – А зараз вибачте, хочу ще раз оглянути місцевість, може
вдасться знайти лазівку в їхньому кільці.
***********************************
Дамір
мовчки вдивлявся в туман, поруч стояла Дана. Вона розуміла, що йому зараз
нелегко, тому дала можливість зануритись в думки. Ситуація і справді була
непростою. З одного боку столітній устрій, завдяки якому співіснували десятки
видів, а з іншого проста людська мораль, яка, мов черв’як, гризла зсередини.
Хоч Судний день і показав, що людство майже позбулося її, та все ж знаходилися
невеликі острівці, для яких слова честь і гідність не були пустим звуком. Саме
до таких і належав Дамір. Ще змалку він не бажав миритися зі встановленим без
його згоди порядком. І зараз хлопець підійшов до ситуації, коли потрібно було
вирішувати.
З
такими думками й не помітив, як чергові фрагменти спогадів нахлинули, мов
морський прилив. Вони з Даною перебували у чималому місті, що за формою нагадувало
шестипроменеву зірку, оточену величезним куполоподібним бар’єром. Саме він не
дозволяв дивній чорній воді проникнути всередину. Вони стояли на одній з веж і
про щось розмовляли. За секунду спогади стали чіткішими і Дамір зміг почути про
що, хоча й зрозумів тільки половину. Річ йшла про її справжнього батька, його
свідомістю захопили заради маніпулювання народом сейрі. В пошуках рішення Дана
направилась в вищезгадане місто, яке виявилось академією, де навчали людей з
незвичайними кодами. Тогочасний директор погодився їй допомогти, попросивши
взамін прийняти стигму людей. Так вона стала вигнанницею, що присвятила себе
одній меті – порятунку батька.
З її
слів виходило, що єдиним шансом на успіх, було позбавлення того влади. Так Дана
стала ще й революціонеркою. В процесі перебування і навчання в академії, вона
вивчала різноманітні архіви, спілкувалася з людьми й сейрі, що знали її батька
до того. В результаті Дана дійшла висновку, що слід створити такого собі героя,
особу, яку добре знав її народ до того і яка могла перехилити терези на її
сторону. В ході дискусій з Ейденом – директором академії, вони прийшли до
одностайного рішення, що цим героєм мав стати Серафіель. Той, звичайно,
натворив чимало справ, в минулому, але подавши все в необхідному світлі, можна
було отримати ледь не мученика.
На
цьому розмова обірвалась і Даміра перенесло в інше місце, де він став свідком
суперечки між минулим собою і невідомим чоловіком. Тон і тема бесіди підводили
до думки про родинні зв’язки. Не виняток, що це був його справжній батько.
Чоловік переконував Даміра не робити поспішних кроків, переглянути свою
позицію, та хлопець був непохитним, і врешті виголосив, що зробить все
по-своєму, а далі будь що буде.
Спогади
знову повернулись до Дани, що саме збиралась в дорогу. Його поява збентежила
її. Очевидно не очікувала, що Дамір повернеться. На радощах вона кинулась йому
на шию, обдарувавши палким поцілунком.
Обговоривши
деталі, вони відправились в цей світ. За інформацією Дани саме тут слід було
розпочати пошуки. На цьому спогади обірвались і до Даміра повернулось нормальне
сприйняття світу.
-
Нам потрібно
поговорити, – мовив Дамір хриплим голосом.
-
Щось трапилось,
чергові фрагменти? – занепокоїлась Дана.
-
Можна й так
сказати, – Дамір постарався якомога краще добирати слова, щоб не проговоритись
про побачене. Невідомо, що було далі, і чому вони втратили пам'ять. – Я
побачив, що собою являє твоя сила, та видіння обірвалось на найцікавішому і,
щоб заповнити відсутні фрагменти, мені доведеться здійснити невелику прогулянку,
– зобразив він невинну посмішку. А самому було противно, що доводилось брехати
Дані.
-
Куди ти, туди і я!
– твердо мовила Дана.
-
Боюся, що цього
разу нам доведеться розлучитись… – і перш ніж Дана встигла щось заперечити,
їхні вуста злилися в поцілунку. Насолоджуючись такою довгоочікуваною миттю вона
й не помітила, як повіки ставали все важчими, а розум провалювався в сон.
***********************************
Дамір
покликав Маломира, Златославу і Ведана на вежу. Побачивши непритомну Дану вони занепокоєно
поглянули на Даміра, та той швидко їх заспокоїв. А вірніше, щоб не витрачати
час на пояснення, використав код для цього. Хоч тут були дріади й дворушники,
та не усі представники цього класу володіли великою силою. Їхні коди ще
розвивались, тому Даміру не склало особливих зусиль маніпулювати їхніми
свідомостями, навіявши потрібне бачення. Ця особливість мала стати ключовою в
майбутньому плані. Фрагменти показали в якому напрямку слід рухатись, і він
вирішив не зволікати. Розподіливши майбутні ролі, і роздавши сценарій, Дамір
почав шоу.
Захисники
табору, немов божевільні, почали нападати на товаришів, використовуючи при
цьому усі доступні засоби. Вогняні язики охопили сторожовий пост, поглинаючи
його метр за метром. Під час чергової атаки, одному з дріад вдалося пробити
мур, вода бурхливим потоком хлинула всередину. Дамір оборонявся, як міг, та
часте використання коду похитнуло сили і він пропустив декілька атак мечем.
Ледь перебуваючи при тямі, він з останніх сил зруйнував головну браму.
Перед втратою свідомості Дамір ще встиг почути як до нього наблизились ревенанти й запитали, що там трапилось? Зібравши останні сили, він тихо прошепотів: «Навії». Ревенанти одразу зрозуміли в чому справа. Бажаючи вислужитись перед Данталіаном Навії позбавили оборонців здорового глузду. Роздратовані, що ті переступили через своїх безпосередніх командирів, ревенанти вбили їх, а Даміра, як головного свідка, забрали з собою.