-
Ти живий там?
Голос
лунав немов з того світу. Дамір поволі приходив до тями.
-
Що трапилось? –
мовив Дамір, коли в очах трохи прояснилось.
-
Ви проявили
надзвичайну винахідливість, забрівши в зарості
Онгаонга, – посміхнувся Добромир, який сидів навпроти нього навпочіпки.
-
Що з Даною?
-
Я відніс її до
дріади цього лісу.
Дамір
втупився спантеличеним поглядом у свого співрозмовника. Нарешті думки прийшли в
порядок і він склав ланцюг подій в єдине ціле.
-
Тільки давай без
цих косих поглядів і переляканих облич. Я маю багато тобі розповісти, але
зробімо це в іншому місці, а то не виключаю можливості підкріплення до того
загону.
Дамір
не став сперечатись, а мовчки підвівся і попрямував за другом, особа якого
тепер постала у новому світлі. Причин недовіряти йому, попри те, що він бачив,
у нього не було, все-таки він врятував
їх, хоч і у вельми своєрідний спосіб. Вони з Добромиром познайомилися під час
першого полювання в лісі. Як і Дамір, якому волею обставин довелося опанувати це
ремесло в юному віці, Добромир добре орієнтувався на місцевості, вмів без
вагань визначити кому належали сліди і в яку сторону попрямував їх власник.
Тоді ніхто не надавав цьому особливо значення, зараз же з’явилося більш ніж
логічне пояснення таким здібностям. Що ж до його родини, чи взагалі походження,
то він, як і Дана, використовував лише загальні терміни. Мовляв, батьки купці,
часто подорожують, а його віддали на навчання, пророкуючи велике майбутнє. Син
багатіїв, які від народження прагнули втілити в ньому свої нездійснені мрії.
Хоча, попри це, Добромир виріс ще тим шибайголовою. Він не задумуючись встрявав
у
бійки й різні пригоди. Вже через тиждень перебування в таборі розбив декілька
носів місцевим хлопцям, через те, що вони чіплялись до Дани й робили їй всіляку
шкоду, коли та, в тактовній формі, посилала їх подалі. Вона, звичайно, могла
зробити це й сама, але його запальний характер не міг пропустити такої нагоди.
Через аристократичні манери й привабливість, якою обдарувала його природа, він
користувався значною популярністю серед дівчат.
-
Прийшли, –
повідомив Добромир.
Вони
стояли перед густими заростями Онгаонга і високими деревами Джинкс, що
візуально нагадували прості дуби. Дамір не розумів, як в такому місці може
хтось жити. Якщо з присутністю кущів Онгаонга ще можна було змиритись, оскільки
вони виступали чудовим захистом від несподіваних гостей, за рахунок розрядів,
схожих до ударів блискавок, тільки не таких сильних, то з проклятими деревами
Джинкс важко було вжитись. Один необережний рух і ви могли одразу потрапити під
їх прокляття, дія якого закінчувалася не вельми щасливо для вас. Існували
способи його позбутись, та не факт, що ви встигнули бице зробити. Усі оминали
їх десятою дорогою, а якщо зустріч була неминучою, то слід було очистити розум від
найменших негативних думок і видавати якомога менше шуму. Якщо Джинкси не
відчували загрози, то й іншим нічого не загрожувало.
-
Ти впевнений, що
тут може хтось жити й взагалі – місцевість безпечна? – підозріло роззираючись,
мовив Дамір з недовірою.
-
У нього специфічні
смаки, – посміхнувшись, Добромир торкнувся одного з кущів Онгаонга.
На
превеликий подив той не відповів розрядами, а немов ввічливий господар,
відсунув своє листя, пропускаючи гостей всередину. За заростями виявився
невеликий дерев’яний двоповерховий будинок. Добромир легенько натисну на двері
й ті зі скрипом відчинились. Всередині було доволі охайно, а речі розставленні
по чіткій системі. Не встиг Дамір все як слід роздивитись, як зліва прочинились
двері й на порозі показалась Дана. Побачивши Даміра вона не втрималась і
кинулася його обіймати.
-
Хто б мене так
вітав, – вдав обурення Добромир. – Я, між іншим, вас врятував.
-
Після того, як
відповіси на декілька запитань, – мовила Дана сердито.
-
Ти й так знаєш
відповідь, – кинув Добромир косий погляд на Даміра, який тільки очима кліпав,
не розуміючи, де ділися його друзі.
-
Схоже – це мені
слід ставити питання, а то слухаючи вас все більше задаюсь питання, хто переді
мною? – мовив Дамір.
-
Поки ви не
пересварились, запрошую усіх на чашку чаю! – почувся старечий голос з кімнати.
-
Вибачте, зовсім
забув за манери, – відповів Добромир, а потім звернувся до друзів. – Не будемо заставляти господаря
чекати, – і він галантно відчинив двері, пропускаючи спочатку Дану, а потім
Даміра.
Хоч
надворі ще було сірувато та світла вистачило, щоб Дамір зміг сповна розгледіти
постать господаря. А дивитись було на що. Він був мутантом, однак невідомого
класу. Зростом середньостатистичної людини, тільки замість волосся у нього було
зелене листя, що буквально росло на голові. Окрім обличчя, усе тіло покривало
щось на зразок дубової кори. Обличчя ж було як у звичайної вісімдесятирічної
особи чоловічого роду. Одягнений у білу сорочку, поверх якої красувався білий
жилет. Білі штани й такого ж кольору туфлі, а на плечах накинутий білий плащ.
Весь його вигляд говорив про аристократичне походження.
Дана
і Добромир без зайвих запитань всілись за стіл. Дамір же не наважився пройти
далі порогу. Добромир першим зрозумів у чому справа й жартома звернувся до
нього.
-
Дія Онгаонга ще не
пройшла?
-
Швидше мій зір
видає чергову порцію дивацтв.
-
Не бійся, тут усі
друзі, – тепер вже Дана спробувала його заспокоїти.
-
Щось це поняття,
за останній час, викликає у мене вельми неоднозначні відчуття, – Дамір поглянув
скоса на особу за столом.
-
Хотів би я
сказати: почувайтеся як вдома, містере Дамір, та розумію всю двозначність
ситуації, – звернувся до нього незнайомець. – Тому почну з простого знайомства.
Мене звати Звенимир, я дріад.
-
Це Інші класу А, –
поспішила доповнити Звенимира Дана.
Через
силу перетравлюючи почуту інформацію, Дамір вирішив, що все-таки варто
скористатися запрошенням присісти.
-
Тоді ти хто? –
звернувся Дамір до Добромира.
-
Дводушник, – не
задумуючись відповів той.
-
Так, що далі, то
цікавіше. Сподіваюсь, хоч ти людина? – звернувся Дамір до Дани.
-
Так, – відповіла
вона стримано.
-
Але ти знаєш про
них, інакше, як пояснити твій спокій, хто ж ти насправді така?
Дана
найбільше боялась саме цього питання. Добромир і Звенимир вирішили за краще
промовчати з цього приводу, давши Дані можливість самій все розповісти.
-
Дочка князя
Домініка, – відповіла вона опустивши голову.
Дамір
почухав лоба, складаючи всю почуту інформацію докупи.
-
І навіщо тобі
проходити навчання в якомусь рядовому таборі, для ерідан же створені особливі?
-
Бо не хотіла більше
мати щось спільне з ними! – останні слова прозвучали незвично, як для Дани,
обурливо.
-
Це ще чому? –
Дамір сам не встиг усвідомити, як з його вуст злетіло це питання.
-
Що ви знаєте про
підземелля, містере Дамір? – щоб дати Дані трохи часу вгамувати емоції, що
нахлинули разом зі спогадами, заговорив Звенимир.
-
Наслідок
запечатування радіації, після Судного дня. В результаті виник простір, який
виступає одночасно: порталом для різноманітних істот з інших світів і місцем
для відкриття коду.
-
Перше твердження є
вірним лише частково, а друге не зовсім точно відображає суть процесу
пробудження, – Звенимир зробив черговий ковток зі своєї чашки. – Пробудження
служить не для відкриття коду, а для стабілізації перетворення. Отці не були
простими людьми, якими їх змальовують Хроніки. Правду приховали заради
збереження влади.
-
Хочете сказати, що
усьому світу подали хибне уявлення про
Праотців?! – обурено мовив Дамір.
-
Не хибне, а трішки
видозмінене, – відповів Звенимир спокійно.
-
А як же ті, хто
допомагали Праотцям будувати нашу імперію?
-
На їх нащадків ти
дивишся. Раса, яку започаткували Отці – це не люди з кодом, а нам подібні
особи.
-
Чому ж тоді вони
надали людям код? – всередині Даміра все більше закипала лють.
-
Вибір. Щоб не
обділяти тих, хто не приймав чи не був готовий прийняти їхню справжню мету
прибуття.
-
Тобто вони прибули
в цей світ, щоб знищити людську расу?! – вигукнув Дамір.
-
Знищити? –
посміхнувся Звенимир. – Може це вони розв’язали Третю світову й затопили Землю
в ріках крові? Чи може вони застосували ядерну зброю? Люди самі себе знищили.
Прийшовши в наш світ вони врятували те, що від нього залишилось.
-
Де ж вони були до
цього? Чому не зупинили все на початку?
-
Ми вічно хочемо,
щоб за нас виправляли наші помилки, а коли це відбувається, то кричимо, що це
порушує нашу свободу. Потрібно навчитися жити з наслідками своїх дій.
Підземелля створене з цією метою. Проходячи його ви обираєте своє майбутнє.
-
Хочете сказати, що
реніти вибрали таку долю самостійно?
-
Ні, вони думали,
що вибрали, а насправді спокусилися на чуже. Код альтер не та річ, яку можна
обманути. Ти можеш спробувати, але наслідки будуть відповідні.
-
Тобто ви свідомо
вибрали ось такий вигляд? – в голосі Даміра пролунали нотки скептицизму.
-
Не вибрав, а вже
народився, я чистокровний дріад. Але, якщо відповідати на ваше питання з точки
зору осіб, що тільки ступили на подібну дорогу, то так. Код вивчає вас, а потім
видає результат, виходячи з вашого внутрішнього світу. Вам дається певний час
на прийняття чи заперечення вибору.
-
Значить, якщо я
захочу, то зможу залишитися просто людиною?
-
Якщо доведете, що
гідні цього.
-
Це як?
-
На нашій планеті
змінилися сотні епох, і як ви думаєте, містере Дамір, за цей час люди були
єдиним видом? Легенди, перекази, міфи – це все відображення минулих епох. Посівши
домінантну роль в цьому світі люди побажали стерти згадки, й самі раси, з
пам’яті й історії. Та зробивши це вони втратили зв'язок з кодом. Рік за роком
вони все більше тонули в уявній величі. Прагнучи віднайти своє місце у Великому
Задумі, люди все далі віддалялись від нього. Врешті-решт внутрішня боротьба
дійшла до свого апогею і людство само того не усвідомлюючи, наблизило Судний
день, який ознаменував поверненням коду альтер. Первозданної сили, з якої
сформований наш Всесвіт. Та замість того, щоб прийняти його й усвідомити свої
помилки, людство стало далі наступати ті ж граблі. Не приймаючи тих, хто має
такі ж права на цю планету, як і вони. Так звані лідери приховали від своїх
родичів справжні Хроніки Древніх, які розповідають правдиву історію планети й
людства в цілому. Саме з цієї причини Бреннус й інші Праотці, покинули Землю.
Залишивши нам код і пророцтво про особу, яка пробудить альтер Nova. Силу, яка
покладе початок процвітанню нашої багатостраждальної планети. А до того часу
будуть панувати війни й хаос. З кодом еріданам відкривається і забута історія,
але в міру людського егоїзму й лицемір’я, вони не бажають ступати на нову
дорогу, а продовжують втілювати ідеали й переконання попередників.
Дамір
уважно слухав Звенимира. Десь глибоко всередині в нього вже закрадались думки,
що не все так просто, та він списував це на соціальне розгалуження й відгомін
Судного дня. Тепер же все постало в новому світлі, звичні уявлення
перевернулись з ніг на голову.
-
В мене два
питання? – перетравивши почуту інформацію, заговорив Дамір. – Якщо ви знаєте
про існування справжніх Хронік, то чому не намагаєтесь донести ці знання до
інших? І друге – чому так просто розповідаєте мені все це?
-
Почну з другого.
Ти ще не відкрив код альтер, тому можеш являтися, як можливим власником
особливого коду, так і нашим потенційним союзником. А щодо першого, то ми поки
набираємось сил, щоб дати відсіч імперіям.
Намагаючись
зібратись з думками, Дамір відкинувся на спинку крісла і склав руки на грудях.
Запанувала тиша. Кожен думав про своє, але водночас не зводив погляду з
присутніх. Обдумуючи ситуацію Даміра раптом осінила здогадка, яку він тут же
поспішив озвучити.
-
Припустимо все
так, як ви говорите, то в теорії виходить, що Дана ваш ворог, чому ж ви
прийняли її, як доброго друга? Вона ж дочка князя Домініка й одна з ерідан.
-
Бо не приймаючи
їхні погляди й методи, я вирішила піти своєю дорогою, – поспішила відповісти
Дана за Звенимира.
-
Невже… – Дамір
майже миттєво усвідомив до чого вона хилила. – Ти зовсім з глузду з’їхала? У
вас же є свої способи пробудження.
-
Так, але я не
бажаю їх використовувати, – твердо відповіла вона. Зараз Даміру здалося, що
перед ним не людина з якою він був знайомий останні роки, а зовсім чужа і
незнайома особа.
-
Краще б я не
приймав ту пропозицію, – мовив Дамір з сарказмом.
-
І був би зараз
мертвим, – в такому ж тоні відповіла Дана.
-
Хоч залишився б в
тому світі, – вже тихіше заговорив він.
-
Ти як мала дитина!
– мовила сердито Дана. – Тобі ніхто нічого не нав’язує, ти вільний вибирати,
хочеш, можеш хоч зараз покинути це місце й відправитись світ за очі.
-
І жити спокійним
безтурботним життям, – огризнуся Дамір. – Це те саме, що обирати: зараз померти
чи завтра. Результат буде один.
-
То зміни це.
Заради цього ми й тут, – не стрималась Дана.
-
Змінити на що? Якщо
я все правильно зрозумів, то тут буде аналогічний вибір.
-
Не зовсім, –
долучився до їхньої дискусії Добромир. – Ти не станеш Іншим класом нижче Б,
також, тут значно більші шанси залишитись людиною, якщо не стопроцентні.
Підземелля для того й створені, щоб виконувати роль відбору, тут же не буде
цього чиннику.
-
Якщо все так, то
чому ніхто не знищить ці підземелля? – запитав Дамір.
-
Бо тоді все
запечатане там вирветься назовні, а другої ядерної зими ніхто не переживе, –
відповів Добромир. – В цій війні доведеться покладатись виключно на власні
сили. Та й підземелля потрібні обом сторонам. Контроль над ними – це контроль
над можливими прибічниками опонента. Задля цього, частково, й придумані
навчальні табори, щоб визначати можливих кандидатів.
-
Добре, з цим розібрались.
Останнє питання, що собою являють Інші класу А і Б? – звернувся Дамір до
Добромира, який переглянувся зі Звенимиром. Очевидно така інформації входила до
грифа «не для всіх».
-
Ситуація
неоднозначна, – потер бороду Звенимир. – Але в тому, що Дамір був втягнутий в
ці події є і наша вина, тому варто йому сказати. Та і як вже було підмічено
раніше, ми не особливо стараємось донести до людей справжню історію, тому
вважатимемо це невеликим внеском у майбутню справу. Я візьму усю
відповідальність на себе, – додав він під кінець.
-
Воля ваша, хоча я
б так чи інакше розповів, – посміхнувся Добромир, а потім звернувся до Даміра.
– Про класи С, Д і В ти сам прекрасно знаєш, а от ті, що йдуть далі, являються
правлячими у світі Інших. Б – Інші цього класу називаються ревенантами. Ні живі
ні мертві; люди, які піддалися мутаціям, але при цьому зберегли свідомість.
Відомі своєю фізичною силою, телекінезом, а також впливом на слабкі свідомості:
з подальшим доведенням до самогубства, або повного підкорення. Через високу
регенерацію їх важко вбити, а в деяких випадках – майже неможливо.
Клас
А поділяється на три підкласи.
Дріади
– жителі лісів, безпосередньо пов’язані з силами природи, їхній вигляд, в
переважній більшості, нагадує рослин.
Дводушники
– мутанти, які можуть приймати вигляд людей і навпаки. У формі мутантів можуть
приймати образи як тварин, так і різних мутантів. Серед особливостей слід
виділити повне відбиття будь-яких середніх магічних атак, також дводушники
володіють двома типами стихій.
Дампіри
– найвищий клас мутантів. Отримали силу Праотців, але при цьому зберегли
людський вигляд. Правлячий і найсильніший клас, який без особливих зусиль може
справитись з воєводами, і стоїть на рівні, а в деяких випадках і вище князів.
Та, як і останніх, їх дуже мало.
-
Коли ти хочеш
використати чотирилисник? – звернувся Дамір до Дани, коли Добромир закінчив.
-
Поки Добромир
ходив за тобою, ми зі Звенимиром все підготували, рішення за тобою, – і вона
різко підвівшись, попрямувала в сусідню кімнату. Повернулась за хвилину вже з
парою невеликих пляшечок зі зеленим вмістом всередині. Поставивши одну перед
Даміром, вона повернулась на своє місце й так само поставила іншу перед собою.
– У нас мало часу, тому слід вирішити все зараз, підкріплення до того загону
може прибути з хвилини на хвилину.
Дамір
мовчав, він уважно вивчав пляшечку і її вміст. Про подібну мить мріяв кожен
підліток, що ще не пробудив код. Та тепер, коли все настільки близько, що
залишається тільки руку простягнути й взяти, то чомусь зробити це найважче.
Немов на тебе разом звалили кілька тонний вантаж й ти не можеш поворухнутись.
Подивившись ще раз на друзів і Звенимира, Дамір швидким рухом схопив пляшечку й
залпом випив її вміст. Дана наслідувала його приклад. Та попри очікування –
чуда не трапилось. У всякому випадку, для нього. Дана ж провалилась у щось на
зразок сну. На обличчях Звенимира й Добромира читалось помітне занепокоєння.
Чотирилисник ще не давав збоїв Дана була тому живим прикладом. Вони вже хотіли
було висловити свої думки, та шум ззовні заставив переключити увагу на інше.
Дамір і Добромир різко підвівшись, направилися до вікон. Дотримуючись простих
правил обережності, вони притиснулись до стіни й злегка висунули голову, щоб
подивитись в чому справа. Попередні заходи не були безпідставними, як тільки
супротивники запримітили їхні тіні, у вікно полетіло зо два десятки стріл.
-
Що робитимемо? –
пошепки звернувся Дамір до Добромира.
-
Без бою вони нас
не відпустять, тому рішення очевидне. Забери Дану на другий поверх, звідти й
прикриєш нас, в тебе ж ті самі стріли? – посміхнувся він, натякаючи на отруту,
якою Дамір весь час змащував наконечники своїх стріл.
Дамір
нічого не відповів, лише схвально кивнув і пригнувшись, попрямував до
непритомної Дани. Пересуватись по битому склу було не дуже приємно, але це була
найменша, з наявних проблем. Добравшись нарешті до дівчини, він швидко схопив
її на руки й попрямував до дверей, це сталося вчасно, адже черговий град стріл
направився саме в те місце. Від зустрічі з більшістю, йому вдалося ухилитись,
та знайшлася одна, особливо наполеглива, що зачепила ногу. Попадання не було
прямим, але його було достатньо, щоб Дамір почав кульгати. Зціпивши зуби він
попрямував на другий поверх. Зайшовши в першу-ліпшу кімнату, Дамір поклав Дану
на подобу дивину, а сам побіг в сусідню кімнату. Прочинивши вікно, наклав на
тятиву першу стрілу. Внизу бій був в самому розпалі. Добромир, перебуваючи в
подобі Цербера, метав ворогів в різні сторони. Звенимир також не відставав,
використовуючи коріння дерев в якості зброї. Та слід відзначити, що й нападники
були не промах. Вони вміло користувалися чисельною перевагою і знанням тактики.
Отруйні стріли Даміра стали неприємним бонусом, який похитнув їхні лави. Три
суперники миттєво скорчилися від болю і померли. Їхній командир швидко прийняв
контрзаходи. Особи з вогняним типом стихії направили в сторону будинку декілька
куль. Враховуючи матеріал, з якого був зроблений будинок, то результат не
заставив себе довго чекати. Полум’яні язики швидко розповсюдилися й почали метр
за метром поглинати дерев’яну споруду. На допомогу Даміру прийшов Добромир,
який за мить заморозив полум’я, перетворивши будинок на льодову фортецю.
Нападники вже хотіли знову атакувати Даміра, який не жалів для них стріл та на
заваді став раптовий спалах смертей серед солдатів. В гру вступили дерева
Джинкс, які, відчувши небезпеку, знищили найбільшу, з їх точки зору загрозу. На
полі бою настало затишшя і лише крякання ворон порушувало його.
Витерши
піт з чола, Дамір відклав пустий сагайдак з луком в сторону. Серце шалено
калатало, руки помітно тремтіли, а розум перебував в легкому затуманенні. Коли
прилив адреналіну стих, він попрямував до Дани. З моменту прийняття
чотирилисника її стан не змінився. Стиснувши міцно шаблі, він направився вниз.
Обережно виглянувши з-за дверей, чи було десь не причаївся ворог, Дамір вийшов
з будинку. Добромир і Звенимир вже працювали над знешкодженням слідів битви.
Побачивши Даміра на їхніх обличчях з’явилася тінь радості.
-
Як там Дана? –
вирішив Добромир здалека розпочати діалог.
-
Все ще непритомна,
– розглядаючи зброю, що залишилась після нападників, відповів Дамір.
-
А ти як?
-
Ти про цю бійню чи
код? – випрямивши голову, поглянув Дамір на Добромира.
-
Гадаю, перше не
таке важливе…
-
А як би те себе
почував? Я поняття не маю, чому чотирилисник не подіяв.
Та
Добромир не встиг відповісти, їхній діалог перервав шум, що донісся з будинку.
За мить з нього показався чоловік, який однією рукою підтримував Дану, а іншою
цілився в неї з її ж арбалета. Дамір, Добромир і Звенимир, що саме вийшов з
заростів Онгаонга, очевидно заспокоював Джинкс, завмерли на місці. Чоловік
неспішно переступив поріг будинку.
-
Я лише хочу
покинути це місце, – звернувся він до опонентів.
-
Залиш дівчину й ми
дамо тобі піти, – холодно мовив Добромир.
-
Слабо віриться, –
на обличчі чоловіка з’явилась посмішка, що більше нагадувала оскал. –
Заспокойте ці чортові дерева, а то нерви в мене не залізні! – і його палець
демонстративно потягнувся до спускового гачка.
-
Не переживай, вони
не зачеплять тебе, – звернувся до нього Звенимир.
-
Добре, тоді ми з
дівчиною покинемо вас, жодної погоні, а то самі знаєте, що буде, – і він знову
посміхнувся. – Князь добре заплатить за повернення дочки.
Добромир
з досади стиснув руку в кулак. Схожі емоції були й в Даміра. Він картав себе,
що не проявив більше пильності й дозволив статися подібному. Крок за кроком,
чоловік почав наближатися до заростей Онгаонга, за якими був омріяний
порятунок. З цими кроками всередині Даміра чимраз сильніше росла лють, яка
поєднувалась з безсиллям. Коли незнайомцю залишилось зробити останні зусилля,
він раптом завмер. Його обличчя скував німий вираз жаху. Не такі яскраві, але
все ж близькі за значенням, були вирази облич й в Добромира зі Звенимиром.
Мимоволі вони поглянули на Даміра, чергова порція вражень не заставила себе
довго чекати. Очі Даміра стали чорними. Він вже мало нагадував самого себе.
Щось, чи хтось, немов взяло під контроль його тіло і свідомість. Демонстративно
клацнувши пальцями, Дамір заставив чоловіка зникнути. Дана повільно опустилась
на землю. Після такого маневру, його очі знову стали звичайними й він
обезсилено обперся на шаблі, щоб не відключитись. Добромир завагався кому
більше потрібна допомога, та все ж джентльмен переміг і він попрямував до Дани.
Звенимир же направився до Даміра.
-
Як ти, хлопче? –
звернувся він до Даміра.
-
Краще, ніж той
чоловік, – важко дихаючи, відповів Дамір.
-
То… – натякнув
Звенимир на пробудження коду.
-
Все бачив і
відчував… Чотирилисник подіяв, тільки результат виявився ще тим, – глибоко
вдихнувши, мовив Дамір.
-
Що це взагалі
було?! – вигукнув Добромир, переконавшись, що з Даною все добре.
-
Альтер Nova,
початкове пробудження, – немов вирок, виголосив Дамір, чим ввів присутніх в
черговий ступор.
-
Як альтер Nova? –
тремтячими вустами мовив Добромир, який, схоже, пожалів, що не він зараз
непритомний.
-
Потрібно в
підземелля, а то фрагменти, що встиг побачити,
нічого не пояснюють.
Запанувала
гробова тиша. Добромир переводив занепокоєний погляд з Даміра на Звенимира.
Нарешті мовчання порушив голос Дани, що поволі приходила до тями. Розплющивши
очі, перше, що вона побачила – це бліде обличчя Добромира. Здивовано кліпаючи
очима, дівчина повернула голову вбік.
-
Що тут
відбувається, і чому ми надворі? – запитала вона.
-
Ти багато
пропустила, – зобразив Добромир скупу посмішку. – Як пройшло пробудження?
-
Чесно сказати, не
відчуваю особливих змін.
-
А їх і не буде, –
мовив Дамір, чим привернув усю увагу до себе.
-
Тобто? –
розгублено запитала Дана.
-
Це питання слід
задати вельмишановному Звенимиру, – обернувся Дамір в сторону того.
-
Про що ви? – вдав
обурення той.
-
Про чотирилисник,
який тільки наполовину чотирилисник, – мовив Дамір.
-
Це абсурд, ви ж
пробудили свій код!
-
Скоріше балансував
на грані життя і смерті. Ті секунди тільки для вас промайнули непомітно.
-
Це абсурдні
звинувачення, викликані пробудженням, ви ще не прийшли до тями, – не здавався
Звенимир.
-
От зараз і
побачимо, – Дамір зосередився, з-під землі з’явилося коріння, що вмить оповило
тіло Звенимира. Добромир і Дана мовчки спостерігали за дійством. – Ви прекрасно
знаєте чиє це коріння. Джинкси одразу відчують ваші наміри й винесуть вирок, не
намагайтеся використати свою силу, я заблокував її.
-
Думаєш ти переміг?
– засміявся Звенимир. – Тіні завершать почате мною, і переродження більше не
буде...
-
Дякую за
відвертість, – коріння остаточно огорнули Звенимира, а за мить бездиханне тіло
опустилося на землю. Дамір клацнув пальцями й воно зникло, подібно чоловіку, що
полонив Дану. – Нам потрібно в підземелля, тільки там я зможу знешкодити їхню
заразу й остаточно пробудити код, – холодно мовив Дамір, не наважуючись
поглянути на Дану, що помітно зблідла.
-
Я змушений
ненадовго покинути вас, про цей інцидент має дізнатись наша верхівка, – мовив
Добромир. – Наздожену як тільки зможу.
-
Розумію, –
схвально кивнув Дамір, і друзі потиснули одне одному руки на прощання. Добромир
не гаючи часу перетворився на орла і змахнувши крилами, злетів високо в небо, а
згодом й зовсім зник за обрієм. Вони з Даною залишились удвох.
-
Тобі б також не
завадило…
-
Хочеш відправитись
за тими двома? – пожартував Дамір, щоб хоч трохи розрядити обстановку. – Мені
ця зараз не страшна, та й в будь-якому випадку я б не покинув тебе.
-
Романтик, –
повеселішала Дана. – Розповіси, як бути власником найсильнішого коду на
планеті?
- Як тільки виберемось з цього проклятого лісу. Скористаємось кіньми найманців, що пасуться недалеко звідси, їм вони вже не знадобляться.