Дорога
зайняла хвилин п'ятнадцять. Кінь чудово її знав, оскільки неодноразово
доставляв припаси і впольованих тварин до будинку Даміра. Позіхнувши й
потягнувшись, Дамір зістрибнув з воза й заходився розвантажувати мішки. Дана
хотіла було допомогти та у відповідь отримала лише косий погляд, який ясно дав
зрозуміти, що він зробить все сам. Збивши пилюку з одягу, хлопець задоволено
потер руки.
-
В тебе пів години
на збори, – в жартівливій формі звернувся Дамір до Дани.
-
Тобто? Як же ти
мене іноді дратуєш, – посміхнулась вона і за мить вже тримала в руках віжки.
Кінь, немов зрозумівши суть їхньої розмови, поспішив покинути подвір’я.
Дамір
також не став гаяти часу і направився до невеликого дерев’яного будинку, що
служив йому домом останні роки. Переступивши поріг і поглянувши на усі свої
багатства, йому чомусь стало сумно, немов його внутрішнє «я» вже знало або
підозрювало, що ця вилазка не буде простою. Відігнавши тривожні думки він налив
в невеликий мідний чан води й заходився змивати з себе пилюку, бруд і піт.
Закінчивши з цим, схопив перший-ліпший рушник і нашвидкуруч витер обличчя і
тіло. Потім, не збавляючи ритму, схопив шматок печеного м’яса, холодне воно вже
було не таке смачне, та часу перебирати не було. Запивши це все водою з діжки,
Дамір направився в сусідню кімнату, де був справжній арсенал зброї. Тут було
все: мечі, щити, сокири, арбалети, кинджали, шаблі, луки й навіть знайшлося
місце двом шпагам. Їх він виграв в суперечці з одним торговцем, той не вірив,
що за допомогою одного тільки луку й трьох стріл, можна вкласти кабана класу С.
Торговець ледь не зі сльозами на очах розлучався з ними.
Окинувши
оком свою колекцію, хлопець вибрав дві шаблі, катану, пояс з метальними
ножиками, лук, який був вірним другом у кожній його вилазці, сагайдак з
двадцятьма стрілами, наконечники яких були змащені отрутою мутантів класу В, і
відправився в ще одну кімнату, де на стінах висіли комплекти броні. Вибравши
легку, але водночас укріплену металевими вкладками куртку без рукавів, він
поклав її на стіл в центрі кімнати, що був зроблений спеціально для цього.
Підібравши штани з легких, але міцних тканин, укріплених на колінах вставками з
пресованої шкіри, він жбурнув їх до попередньо вибраного спорядження. Доповнили
це все товстезні черевики й легкий, але теплий плащ, що мав зігріти холодними
осінніми вечорами. На завершення Дамір схопив флягу зі спеціальними мінералами
всередині, заливши туди навіть найсумнівнішої якості воду, можна було не
переживати, що потім не прокинешся зранку, і похідний рюкзак, в який склав
припаси, деякі замітки з приводу класу мутантів і їх слабких місць, а також
декілька флаконів з протиотрутами й дві коробки з мазями, які допомагали
прискорювати регенерацію пошкоджених частин тіла.
Як
тільки закінчив зі зборами почувся стук у двері.
-
Йдеш на рекорд, –
відчинивши їх, мовив Дамір.
-
Йди ти до біса з
такими зборами. Добре, що я передбачлива й заздалегідь підготувала спорядження,
– лукаво посміхнулась Дана, рада, що не помились з відповіддю друга.
-
Воїн завжди має
бути готовим кинутись в бій, – мовив Дамір насмішкувато.
-
Я тобі ще це
згадаю, – підступно посміхнулась Дана.
-
Ти краще згадай,
чи нічого не забула, – зробив він контрвипад.
-
На місці й
перевіримо.
Дамір
лише головою похитав на таку безвідповідальність.
***********************************
Щоб
потрапити в зону В їм довелося пройти зони С і Д. Мутанти цих класів виступили
для пари легкою розминкою на шляху до призу побільше. Ось і вхід. В Даміра
перехопило подих від майбутньої зустрічі з представниками цього класу. Жодна
людина в здоровому глузді, без наявності коду, навіть подумати боялась про
подібну витівку. Мутанти класу В були породженнями самого підземелля.
Перевертні, змії типу Горгони, триголові вовки типу Цербера, крилаті змії
Аспіди, Василіски, і як на довершення – рослини-вбивці, здатні в найвитонченіший
спосіб відправити на той світ.
Дана
приклала праву руку з перснем-пропуском, який був у кожного жителя табору, до
бар’єру, що відокремлював цю зону від інших й табору в цілому. Його власники
могли потрапити в будь-яку особливу зону табору. Невеликим нюансом бар’єрів зон
було те, що вони впускали гостей ззовні, проте вже не випускали назад.
Саме
таким чином поповнювалися усі зони, крім Б і А. Вхід до останніх був під
суворою забороною. Тільки вищі військові чини, у супроводі військових загонів
або представники ерідан, могли заходити в ці зони. В густо населених
місцевостях подібні зони відгороджувалися кам’яними стінами, або сильними
бар’єрами. З невідомих причин верхівка імперії знищила найменші згадки про
істот цього класу, аргументувалося все тим, щоб люди не спокушалися на
багатства, які пропонували колекціонери, та й просто не намагалися підтвердити
чи розвіяти ту чи іншу легенду, яку встигли придумати люди. Спочатку – це
викликало хвилі обурень, та згодом всім стало байдуже, повсякденні проблеми
були важливіші мутантів, яких ніхто не бачив. А вищі чини імперії просто
відокремили найбільш загадкові території, вказавши, що там можуть бути мутанти
саме цих класів.
Прохід
в бар’єрі
зник і вони попрямували в обійми невідомого. Хоч сонце ще було високо та через
густі крони дерев до цього місця доходила лише частина його тепла й світла.
Тому тут було темніше, ніж в інших зонах. Пожовкле листя вже встигло вкрити
золотистим килимом землю й зараз доводилося проявляти подвійну обережність, щоб
не натрапити на якусь пастку чи хижу рослину, що замаскувала свої отруйні
щупальця під листям. Дана обперлась на одне з дерев, щоб перевести подих і
роззирнутись, та одразу була стривоженим реакцією Даміраю. Спочатку він кинув
на неї косий погляд, а за мить погляд змінився бігом в її сторону. Не встигла
вона опам’ятатись, як він схопив її за талію і повалив на землю. Вона вже
хотіла було скрикнути обурено, та свист, що роздався в сантиметрах над їхніми
головами, заставив її збліднути, а на чолі виступив холодний піт. Вони
пролежали так хвилин десять, протягом усього часу Дамір не відводив очей від
дерева. Коли його кора змінила колір на білий, він різко підвівся і подав їй
руку. Вона вже хотіла було подякувати за порятунок та він приклав палець до
губ, мовляв, мовчи й махнув рукою, щоб вона йшла далі. Коли друзі відійшли
метрів на сто, Дамір зупинився й заговорив першим.
-
Ще б трохи. Ти
гарно підготувалась, – мовив він жартівливо, щоб хоч трохи підбадьорити Дану,
яка винувато схилила голову.
-
Вибач, –
пробурмотіла вона під ніс.
-
Пусте, не думав,
що вже на початку ми зустрінемо Пісочницю.
-
Розділ з
маскуванням я, схоже, пропустила, – мовила Дана винувато.
-
Добре те, що добре
закінчується, – посміхнувся Дамір. – А зараз вперед, не хочеться проводити ніч
у цій зоні, – Дана, підбадьорена його словами, схвально кивнула. – Кого ми
розшукуємо? А то з цими зборами я так і не встиг запитати.
-
Не кого, а що. Я
хочу знайти чотирилисник.
Дамір
зупинився на місці.
-
Поганий жарт, –
мовив Дамір холодно.
-
Аж ніяк, – рішуче
відповіла Дана і витягнувши з кишені своїх штанів зім’ятий аркуш паперу,
простягнула його Даміру. Той став уважно вивчати кожен рядок. Чим більше його
очі опускалися вниз, тим більше розширювалися зіниці. Після останнього рядка
він суворо подивився на неї.
-
Де ти його взяла?
-
Зараз – це немає
значення, – постаралась вона відвести погляд вбік.
-
Ти хоч розумієш,
що тут написано?! – вигукнув Дамір захоплено. – Це переверне сам принцип
підземель.
-
Сотні разів
перечитувала. Не думаю, що нам вдасться знайти його аж надто багато, добре,
якби хоч один знайшли. Оскільки нас двоє, то одного має вистачити на дві
порції.
-
Я все розумію, але
чого саме зараз, весною ми могли б пройти стандартну процедуру?
-
Відповім, коли
знайдемо, – ухилилась Дана від відповіді.
-
Ловлю на слові, –
пожартував Дамір, та в душу закралися певні сумніви. Сьогодні Дана постала для
нього в новому світлі й він поки не знав, що це принесе в результаті. – Ти
знаєш де його шукати?
-
Нам підкаже той,
хто за ним доглядає. Знаю, як це звучить, та довірся мені, я б нізащо не ризикувала
нашими життями, якби не була впевнена в необхідності цього.
Дамір
нічого не відповів, лише мовчки стиснув плечима і попрямував слідом за Даною.
***********************************
Ніч
швидкими кроками наздоганяла їх. Дамір раз-за-разом нервово піднімав голову
вгору, щоб звіритись з сонцем. Кожного разу після подібних дій, Дана старалася
пришвидшити кроки, та це не особливо допомагало. Як не дивно на їхньому шляху
не трапилось жодного мутанта, подібне насторожувало не менше, ніж настання
ночі.
Врешті-решт
Дамір зупинився першим. Це сталося акурат перед протяжним виттям, що роздалось
попереду. Дана майже рефлекторно схопила свій арбалет, що до того висів на
плечі. У неї був багатозарядний арбалет з барабаном на десять стріл. На відміну
від інших моделей, він володів високою скорострільністю, без потреби кожен раз
натягувати тятиву. Тобто, заклавши барабан, ви одразу могли вести стрільбу по
противнику. Дамір завжди дивувався де вона знайшла стільки грошей на щось
подібне, а вона щоразу придумувала відмовки, уникаючи прямої відповіді.
Виття
чулося чимраз ближче. Дана міцно стиснула свій арбалет, а Дамір вирішив
використати шаблі, таке поєднання давало змогу прикривати одне одного й вести
одразу два типи бою. Про втечу й не думали, бо прекрасно знали, що власників
подібних звуків не так багато, і втекти від них, без коду, неможливо. Якщо вони
відчули запах жертви, то йтимуть по ньому до кінця, чиїм би він не був.
В
кущах почулося шарудіння і на галявину вистрибнуло чотирьох метрове створіння зростом з коня. На його масивних
лапах виднілися кілька сантиметрові кігті, здатні вмить розпороти живіт людині
в найміцнішій броні. Густа чорна шерсть підкреслювала й без того страхітливий
вигляд. Довершували картину три голови з п’ятнадцяти сантиметровими іклами.
Поява
мутанта типу Цербер, була лише початком. Слідом вийшло близько двадцяти до
зубів озброєних людей. Дивлячись на них Дамір і Дана одразу припустили, що усі
володіли кодом. Ситуація була ще тою. Навіть з кодом у них було мало шансів, а
тут повна його відсутність, та ще й один з двадцятки контролер.
В
цьому загоні були винятково чоловіки. Побачивши двох підлітків вони насторожено
роззирнулись, чи було це не пастка, або якась витівка цієї зони. Часто хижі
рослини випускали в повітря спеціальні спори, після вдихання яких проявлялись
різноманітні галюцинації. Зрозумівши, що все реально, до Даміра з Даною
звернувся середнього зросту широкоплечий чоловік. Попри осінню пору на ньому не
було плаща чи куртки, лише клітчаста сорочка, потерті штани й чорний капелюх.
Років сорока з вигляду. По всій видимості – це він контролював Цербера, а то
почувши голос чоловіка, вуха останнього одразу насторожились, очевидно,
очікуючи команду.
-
Ми не бажаємо вас
вбивати, тому опустіть зброю, – голос чоловіка був напрочуд мелодійним, за
інших обставин його можна було прийняти за співака з коену, а то й самої
столиці.
-
Хто ви?! – не
зводячи погляду з Цербера, вигукнув Дамір у відповідь.
-
Мандрівники, –
відповів чоловік, а на обличчях його супутників промайнула легка усмішка.
-
І як же ви
потрапили сюди? Щось я не пригадую, щоб бачив вас у навчальному таборі, – і
собі посміхнувся Дамір. Останніми словами він тонко натякнув на
персні-пропуски.
-
А хлопець
кмітливий, – заговорив інший чоловік. У нього не було половини зубів, а ті, що
залишились, були чорні, як ніч. Схоже, він вів не вельми здоровий спосіб життя.
Зайвим доказом цього був і чималий живіт, який виступав з-під шерстяного
светра. – Дай я з ними розважуся, особливо з цією солоденькою, – вказав він на
Дану, засвітивши при цьому усіма, ще наявними зубами.
-
Головне – залиш в
живих, все інше мене мало хвилює, сотник чітко вказав, що йому потрібні живі
дівчата, – відповів тому чоловік в клітчастій сорочці.
-
Тоді не будемо
зволікати, – і товстун випрямив вперед праву руку. Її оповив вогонь, який за
мить перетворився на десять стріл, що націлились на Даміра з Даною. Щодо
останньої, то цей жест був швидше для того, щоб вона не втекла.
Серця
Дани й Даміра забилися в шаленому ритмі. Тренування й близько не передавали
атмосферу справжнього бою, коли на кін поставлене твоє життя. Обмінявшись
схвальними поглядами вони вже хотіли було вступити в бій і по дорожче продати
свої життя, та події прийняли неочікуваний поворот. Цербер схопив товстуна за
руку, почувся хрускіт. Пронизливий крик від болю роздався над галявиною.
Ошелешені чоловіки стояли, як вкопані, не розуміючи, що сталося. Та це був
тільки початок. Далі Цербер обернувся до не менш збентежених підлітків й
заговорив голосом їхнього друга Добромира.
-
Я розберуся з
ними, а ви тікайте звідси! Не ловіть гав! – гаркнув він, бачачи їх
бездіяльність.
Останні слова привели друзів до відносного відчуття реальності й вони кинулися чимдуж бігти, самі не знаючи куди, просто – подалі звідти. В їхній свідомості все перемішалось і вони не могли тверезо оцінювати ситуацію. Позаду ще довгий час лунали викрики й спалахи блискавок, що переривав гуркіт землі. Очевидно бій був у самому розпалі. Та раптом все стихло, а вони самі повалились на землю від несподіваного розряду.