Дамір
прокинувся після чергового удару об клітку. Голова ще слабо працювала, та він
спробував підвестись. Різкий біль пронизив тіло. Давалися взнаки отримані рани,
які хтось професійно обробив. Схопившись за сталеві прути клітки, він підвівся
на коліна й спробував роззирнутися навкруги. Клітка знаходилась на чималому возі,
запряженому двійкою чорних коней. Візником виступав не хто інший, як один з
ревенантів. Помітивши пробудження Даміра, він лише посміхнувся, і підігнав
коней. Дамір швидко відчув, чому той не переживав. В його тіло було щось
введено. Це «щось» з усіх сил намагалося заблокувати код, і можливо, йому б це
вдалося, якби не альтер Nova. Дамір вирішив підіграти й став просто
насолоджуватись краєвидами. Бар’єр виднівся далеко позаду, тому хлопець сміливо
припустив, що вони вже на території підземелля. Їх супроводжував лише невеликий
загін ренітів на конях. Було трохи дивно спостерігати їх в такій ролі.
Помітивши його здивований погляд вони тільки посміхалися у відповідь. «Схоже, я
ще не все знаю про цей світ», – подумки мовив Дамір.
Віз
звернув за поворот і вони почали спуск з крутої гори. Попереду показалися гори,
вершини яких вкривали густі ліси. Через різноманіття дерев вони забарвилися в
кольори від червоних і жовтих, до яскраво-зелених і білих. Хоч радіацію і було
знешкоджено та вона залишила свій відпечаток не тільки на людях, але й на
природі. Зелені ліси Карпат тепер перетворилися на притулок різноманітних істот
і рослин. Утворилися ділянки, де був вічний туман, потрапивши в який щасливці
починали бачити різного роду галюцинації, що зводили з розуму. Траплялися
замасковані під прекрасні озера болота. Дерева-мисливці, що сплітали на землі
хитромудрі пастки зі свого коріння. Виникли навіть місцевості з покритими
льодом деревами, що не танув в найспекотніші дні. Ходили чутки про
дерева-сирени, що заманювали в густі лісові нетрі за допомогою прекрасних
мелодій.
Віз
все петляв по гірських дорогах, коли вони нарешті заїхали в невелике поселення.
Тут проживали виключно мутанти. Деякі види Дамір бачив лише в книжках або чув
від інструкторів. Серед таких слід виділити вовкулак – Інші, які могли
перетворюватись на вовків і навпаки. Через приналежність до одного класу їх
часто плутали зі звичайними перевертнями, які не мали змоги повертати людський
облік.
Люди
у цьому поселенні, були фермерами. За їхніми будинками простягалися безкраї
лани. Однак, на відміну від поселень, в яких Дамір провів більшу частину свого
життя, ці були багатші й краще облаштовані. Була своя кузня, в якій постійно
роздавався дзвін молотів, млин, біля якого зібралося чимало возів. В деяких
замість коней, були самі мутанти. Вони з легкістю тягнули десяток мішків з
пшеницею. В схожих поселеннях людей, млини знаходилися безпосередньо в слободі.
Щоб змолоти привезене зерно, слід було відстояти у величезній черзі, вислухати
лайки мельника і його людей, а вже потім отримати те, по що приїхали. Кузні, то
взагалі окрема тема.
Даміра
навіть пройняла легка ностальгія, дивлячись на вулиці, де безтурботно бігали
діти Інших. Вони знайшли свій куточок раю, й насолоджувались кожною хвилиною в
ньому. Помітивши військовий загін, дітвора кинула свої ігри й вишикувалась в
шеренги, щоб подивитися на солдатів. Кожен з них схоже мріяв, ось так
проїхатись своїм поселенням, або відправитись на чергове небезпечне завдання,
не підозрюючи, що за лісами й бар’єром простягається імперія, закони якої
приготували для них один кінець.
Після
цього поселення був ще з десяток інших, в яких Даміру вдалося запримітити і
людей, що мирно працювали на полях. Дивлячись на них у нього мимоволі виникло
запитання, а якщо люди вирішать покинути це місце, що тоді? Їх вб’ють, як
порушників закону, чи існували правила й на цей випадок? Це він вирішив
дізнатися при нагоді.
***********************************
Віз
проїхав через браму чималого міста, оточеного десятиметровим кам’яним муром.
Місто жило бурхливим життям. Сотні мутантів і людей походжали вимощеними
бруківкою вулицями. Час від часу лунали дзвоники на дверях крамниць
повідомляючи, що хтось зайшов чи вийшов. З деяких вулиць доносився запах свіжої
випічки.
Ескорт
прямував все далі, нарешті вони добралися до вишуканого триповерхового будинку,
що розміщувався в центрі міста. Його зусібіч обступили менші, прямокутні, які
служили казармами для солдатів.
Відчинивши
клітку, ревенант схопив Даміра за плече, і рвучко витягнув назовні. Фізичної
сили їм справді не бракувало. Реніти залишились ззовні, а вони вдвох
попрямували всередину. Минувши щось на зразок передпокою, повернули наліво й
зайшли у величезну залу, по всій видимості вітальню. За прямокутним дерев’яним
столом сиділо троє осіб. Одного з них Дамір впізнав одразу. Він ледь стримався,
щоб не вигукнути від здивування. Це був його друг Добромир. Біля нього сидів
полковник Октавіан. Саме йому підпорядковувалися навчальний табір, і слобода, в
якій Дамір проживав до табору. Октавіан часто приїжджав з інспекціями, тому
Дамір добре його запам’ятав. Навпроти них сидів чоловік років сорока з вигляду.
Червона жилетка поверх чорної сорочки, чорні штани з дорогої тканини, такі
Дамір бачив хіба що на ілюстраціях до книг. З кишені жилетки виглядав годинник
на ланцюжку. В чоловіка було доволі розвинена мускулатура. А весь
аристократичний образ підкреслювало коротке біле волосся, акуратно зібране по
боках. Перукар знав свою справу.
Ревенант
схилив голову в поклоні, а потім доповів про втікачів, і їхню долю. Коли черга
дійшла до Даміра, ревенант поспішив кинути косий погляд на полковника.
Данталіан, а сумнів, що це був він, в Даміра вже не було, помітив це й в
напівжартівливій формі звернувся до Октавіана. Полковник не подав й тіні занепокоєння.
Скупо посміхнувшись, він відповів, що за всяку дурість потрібно платити.
Данталіан гучно розсміявшись, наказав кинути полоненого в підвал однієї з
казарм. Ревенант ще раз вклонився, і вони з Даміром попрямували до одного з тих
прямокутних будинків. Штовхнувши його в сиру напівтемну камеру, той зачинив
заржавілий засув, настала тиша.
***********************************
Десь
опівночі засув знову заскрипів і поріг переступив знайомий силует.
-
А вас не можна й
на хвилину залишити.
-
І я радий тебе бачити.
То це такий звіт ти тоді мав на увазі? – зіронізував Дамір.
-
Зараз важливішим
питанням є, що ти тут робиш, і де Дана?
-
На півдорозі до
підземелля....
-
Ви розділились? –
здивувався Добромир.
-
Перед бар’єром ми
вирішили відпочити в одному зі сторожових постів, солдатів якого перебили люди
Данталіана, через те, що ті допомагали порушникам. По «щасливому збігу»
обставин там ми зустріли чергових порушників, за якими гнались ревенанти зі
своєю армією. Можливості відступати не було й ми вирішили трохи схитрувати, що
в результаті й привело до рішення розділитись.
-
І ти думаєш я
повірю, що ревенанти дали вам так просто це зробити? В доповіді йшлося про
загиблих.
-
Я вдався до
невеликого фокусу...
-
Фокусу? –
здивовано перепитав Добромир.
-
Використавши свій
код я, спочатку переконав Дану, а потім повідомив чіткі інструкції ватажкам
втікачів. Вони мали допомогти їй добратись до підземелля. Ввівши втікачів в
стан нетривалого сну, я створив ілюзію битви й підставив Навій. Щоб ревенанти
не здогадались, ненадовго заблокував їхній код.
З
досади Добромир ляснув себе долонею по лобі.
-
Перш ніж я поясню
тобі весь ідіотизм такого рішення, дай відповідь на питання, чому ти тут? Ти ж
міг уникнути полону, – в голосі Добромира почулися нотки роздратування.
Дамір
завагався, та потім все ж вирішив розповісти про чергове видіння з якого
виходило, що вони з Даною були знайомі до табору. В деталі, зі зрозумілих
причин, не вдавався. Неточності списував на туманність і фрагментальність
спогадів. В кінці згадав дивну книгу, яку він взяв з собою. В ній містились
знання, що на тисячі років випереджали сучасні. Не виняток, що це якось
пов’язано з Хроніками Древніх. Саме тому він вирішив потягнути за ниточку у
вигляді дампіра. В разі провалу просторова магія мала забезпечити безпечний
відхід.
-
Ти що –
переродження Бреннуса? – напівжартома запитав Добромир.
-
Хотів би і я знати
відповідь, – зітхнув Дамір. – Не виняток, що спогади – це частина альтер Nova.
Не проллєш трохи світла? – кинув Дамір на Добромира косий погляд.
-
Щоб уникнути ще
однієї війни, Бреннус розділив Хроніки Древніх на дві частини. Одну віддав
людям, а іншу мутантам.
-
І?
-
Існує певна група
мутантів, нащадки перших прибічників Бреннуса, вони поклялися оберігати одну з
частин Хронік. Мої батьки, і я, входимо до їх числа. Той фрагмент, що
зберігають у себе теперішні правлячі круги мутантів –фальшивка. Вона була
створена, щоб ніхто не знав де знаходиться справжня.
-
А у князів?
-
Справжня.
-
Інші імперії
континенту?
-
Знають про все,
але зі зрозумілих причин бояться прямого конфлікту. Більшість знань Хронік
важко відтворити, проте трапляються винятки, – натякнув Добромир на зброю,
здатну вмить переломити хід будь-якої війни.
-
Значить сенсу
залишатись тут більше немає, – підсумував Дамір. – Ти знаєш дорогу до
підземелля?
-
Так. Силу раджу
поки не використовувати, спробуємо покинути це місце на своїх двох.
Дамір
схвально кивнув у відповідь. Переконавшись, що в коридорі нікого немає,
Добромир подав знак Даміру, й вони крадькома попрямували темним коридором.
Підкуплений Добромиром охоронець поки тримав слово й на шляху їм не трапилося
несподіванок. Чим ближче вони наближались до виходу, тим гучніше лунав шум, він
нагадував якесь святкування або просто велике зібрання, де щось активно
обговорювали. Проминувши черговий поворот, друзі опинилися біля сходів, що вели
на верхній поверх. Повільно прочинивши двері, вони визирнули назовні. На
превеликий подив – охорони й тут не виявилось, натомість шум, що вони чули
раніше, тепер вже був чітким і доносився знадвору. Він був настільки гучним, що
його відлуння проносилось по усіх куточках будівлі.
Цікавість
перемогла й Дамір поглянув в одне з вікон. Це сталося вчасно, адже в місце, де
вони перебували, летіла величезна вогняна куля. Далі все відбувалося на рівні
рефлексів. Використавши стихію землі, Дамір створив на шляху кулі кам’яну
стіну. Вона стримала частину удару, а іншу прийняла стіна будівлі. Тільки за
допомогою повітряного потоку, що Дамір створив в останню секунду, їм з
Добромиром вдалося уникнути поховання під завалами. Підвівшись, вони вийшли
через утворений прохід назовні. Тепер все стало на свої місця. Джерелом шуму
було не святкування, а роздратовані викрики мутантів, що очікували, коли вони
вийдуть назовні. Очолював дійство Данталіан, поруч з ним стояв підкуплений
Добромиром охоронець.
-
Мені тут пташки
нашептали дивні чутки, – звернувся Данталіан до Добромира. – Що у тебе є дещо
наше.
-
І що ж це? – вдав
Добромир байдужість.
-
Одна книженція,
зміст якої мені б дуже хотілося ще раз переглянути.
-
Так сходи в
імперську бібліотеку, там будуть раді такому читачеві.
-
Як дотепно, –
посміхнувся Данталіан. – Я передам ці слова разом з твоїм тілом.
-
Невже сам
забрудниш руки, зазвичай шісток посилаєш виконувати брудну роботу?
-
Для вас двох
зроблю виняток. До речі, хлопче, ти якийсь мовчазний. – звернувся Данталіан до
Даміра. – Це ти, здається, допомагав порушникам?
-
Доводиться, раз
свої ж влаштовують на тебе полювання. Ті… – затнувся Дамір.
-
Що таке? Не можеш
підібрати правильних слів? Бо це явище суперечить нормам самої природи. Ви
вдаєте з себе благородних і
високоморальних істот, та забуваєте, що саме від ваших рук планета
зазнала подібних змін.
-
Я зараз заплачу.
Чого ж ви тоді не зупинили нас? Це така ж ваша планета, як і наша. Ховаючись,
як щурі, ви стали безмовними співучасниками, а зараз намагаєтесь виглядати
святими! – вигукнув Дамір у відповідь.
-
Браво, спілкування
з другом не пройшло марно, – поплескав в долоні Данталіан. – А зараз дозвольте
трохи розбавити нашу ідеологічну дискусію, – і Данталіан демонстративно клацнув
пальцями. Краєвиди навкруги вмить змінилися. Замість величезного міста тепер
був густий ліс, а вони перебували на невеликій галявині.
-
Що за? – процідив
крізь зуби Добромир.
-
Вам ще рости й
рости, – похитав пальцем Данталіан. – Думали, що це наша столиця. Добромир, ти
ж читав Хроніки, чи до цього розділу ще не дійшов? – глузливо мовив він.
-
Байдуже. Це нам
тільки на руку, – і Добромир, піднявши вгору дві величезні брили землі, жбурнув
їх в Данталіана.
-
Вам слід докласти
більше зусиль, – Данталіан розбив їх голими руками.
-
Меншого годі
чекати від дампіра, – мовив Добромир, і перетворившись на перевертня, кивнув
Даміру.
Той
одразу зрозумів натяк. Створивши в повітрі декілька вогняних стріл, Дамір
направив їх на Данталіана. Той з легкістю відбив їх, та дана атака була
обманним маневром, з-під землі з’явилися
кам’яні руки й схопили того за ноги. Добромир не став гаяти часу, провівши
лобову атаку. Коли його кігті були в сантиметрі від горла Данталіана, той
раптом посміхнувся, а прямо перед ним роздався вибух.
-
Схоже, ви все ж
зможете мене трохи розважити, – Данталіан вмить з’явився за спиною Даміра,
завдавши удару від якого той пролетів з десяток метрів, і зі всієї сили
вдарився об одне з дерев.
Сплюнувши
трохи крові, Дамір через силу підвівся й поглянув на місце вибуху. В чималому
кратері, посередині галявини, лежав його ледь притомний друг. Дамір стиснув з
досади зуби. Дампіри не даремно перебували на вершині ієрархії Інших. Навіть з
початковим володінням альтер Nova, він не міг нав’язати
тому конкурентний бій.
Битва
поступово переходила з фази перемогти, в фазу вижити. «Має ж бути в нього
слабке місце», – розмірковував Дамір подумки. Тим часом Добромир, використавши
останні сили, перетворився на восьмиголову гідру з кожної пащі якої вирвався
потік полум’я, що вмить перетворив навколишній ліс в пекельну пустелю.
-
А голови також
відновлюються? – і зобразивши пальцями постріл, Данталіан створив неймовірної
сили стрілу з блискавки, й під протяжне дзижчання, направив в одну з голів
гідри. – Так я і думав, копія завжди слабша оригіналу, – влучивши в ціль,
блискавка відсікла одну з голів. Добромир закричав від болю і знову
перетворився на людину.
Дамір
не став очікувати наступної атаки дампіра й напав першим. Використовуючи
коріння дерев він заставив супротивника перейти від нападу, до оборони, у
вигляді постійних переміщень. Та тривало це недовго. Створивши за спиною
вогняні крила, Данталіан злетів високо в небо. Вогонь від них освітив все
навколо.
-
Один, два, три, –
скомандував Данталіан. В небі одразу ж з’явилося три гігантські вогняні списи.
– Побачимо наскільки ви живучі, – і він направив їх на місце, де перебували
Дамір з Добромиром. Пролунав сферичний вибух, що поглинув те, що ще залишилось
від лісу. Коли ударна хвиля розвіялась, Данталіан з подивом констатував, що
його супротивники вціліли.
-
Більше не подіє, –
звернувся Дамір до Добромира. – Його код я поки не можу заблокувати, тому
довелося зосередитись на знешкоджені вже вивільненої сили. Якщо він хоч на
краплю збільшить її, нас чекає не вельми радісний кінець.
-
Перспективи не
дуже… – скупо посміхнувся Добромир. – Слід придумати, як ноги звідси внести...
-
Я спробую
відвернути його увагу за допомогою ілюзій, а ти перетворюйся на когось з
крилами й відступай першим, – рішуче мовив Дамір.
-
Геть з глузду
з’їхав?! – вигукнув Добромир. – Сам на сам він тебе в порошок зітре, – та Дамір
поспішив його перебити.
-
За двома цілями
важко гнатись, тому хоч один з нас врятується.
-
Навіть чути не
хочу! – заперечно похитав головою Добромир.
-
Зараз неважливо
хто виступить в ролі мученика, – хотів Дамір злісно вигукнути, та вийшов ледь
не благальний тон.
-
Закінчили з
плануванням? А то в мене з’явились питання, –
натякнув Данталіан на блокування Даміром його техніки. – Я залишу вас в живих,
але не факт, що в процесі, одна з моїх технік, випадково не позбавить вас руки
чи ноги, – і він зайшовся сміхом. – Пора випробувати подарунок тіней...
В
наступну хвилину навколо них з’явилося п’ять невідомих істот в чорних мантіях.
Вони витягнули вперед праві руки, в яких одразу ж сформувалися мечі. Не гаючи
часу неводімі стали атакувати Даміра з Добромиром, хоча – це швидше нагадувало
одноосібне домінування, оскільки усі спроби їхніх супротивників контратакувати,
не увінчалися успіхом. Зброя невідомих проходила через фізичні об’єкти, а
стихії не завдавали їм жодної шкоди. Істоти нагадували тіні, що ожили. Раптом,
у двох з них, мечі змінилися списами, що вмить полетіли у сторону Добромира з
Даміром. Друзі не встигли ухилитись, і ті на повній швидкості пройшли крізь
їхні тіла, окутавши після, чорним полум’ям.
Сили
покидали їх з неймовірною швидкістю. Декілька спроб Добромира перетворитись, не
принесли бажаного результату, такі ж проблеми були і в технік Даміра. З
останніх сил Дамір спробував звільнитись від цього полум’я, та це викликало
тільки різкий біль й пришвидшення втрати сил. Збоку почувся звук падіння.
Добромир першим втратив свідомість. Дамір знесилено опустився на коліна. Тільки
силою волі він ще перебував при тямі. Повіки повільно закривались.
-
Спис темного
Фенікса! – націлившись на Даміра, виголосив Данталіан. – Я думав – покажеш щось
цікаве, а ти виявився черговим ні на що не здатним сміттям, тому не бачу сенсу
залишати тобі життя!
Під шалений свист, що пронизив повітря, спис Фенікса полетів в сторону своєї цілі. Дамір приготувався до кінця, мимоволі згадавши минулі події й пробудження коду, яким так і не встиг скористатись в повній мірі. Подув легкий осінній вітерець. Дихання смерті відчувалося чимраз ближче, як раптом, перед ним виник невідомий силует, що з легкістю відбив спис, далі Дамір втратив свідомість.