Перший
день плавання пройшов спокійно. Мановар покинув територіальні води Київської
Русі й увійшов в Босфорську протоку – володіння Халіфатської імперії. Стамбул
зустрів їх десятками торгових кораблів, що поспішали у своїх справах. З
кам’яних мурів, що збудували правителі імперії по обидва боки Босфору, за
суднами невпинно стежили дула гармат і кількатисячні загони солдатів.
Враховуючи стратегічне розміщення – ніхто не хотів втрачати контроль над містом
через напади піратів, що раніше неодноразово відбувалося, чи військові загони
якоїсь імперії, що маскувалися під все тих же піратів, чи непідконтрольні
племена з Африканського континенту. Не винятком були й напади морських жителів,
які недолюблювали жителів суші й за першої ж нагоди топили судна чи
висаджувались на берег, і мов орда проносилися поселеннями, залишаючи після
себе одні згарища і купу трупів.
Щоб
не привертати увагу Дамір, за допомогою ілюзій, створених кристалом, замаскував
Мановар під бриг з командою, що викрикувала й веселилась. Подібне явище не було
в новинку, тому на них ніхто не звертав особливої уваги. Так вони перетнули
протоку й ввійшли у Мармурове море. Тут було не так людно і Еріка вирішила
провести невелике тренування для Даміра. Воно, в основному, полягало в контролі
просторових технік. Дамір навчався переміщатись з палуби на нижні яруси й
навпаки. Спочатку це давалося важко. Переміщення працювали в односторонньому
порядку і, щоб повернутись, доводилось підніматися сходами.
З
наближенням до Дарданелл з’явився прогрес і Еріка провела нові тренування вже
зі стихіями. Навчання доводилося переривати через часті атаки морських монстрів
і мутантів з берега. Іноді навіть доводилось залучати гармати, щоб втихомирити
особливо активних. При вході в Егейське море на них спробували напасти пірати
на ледь справній шхуні. Це, звичайно, закінчилося для них не вельми добре та
полоскотати нерви Даміру й Еріці їм вдалося. Однак, в порівнянні з основною
проблемою, вищезгадані атаки виглядали дріб’язковими. Хранителі не встигли
спорядити корабель достатньою кількістю припасів і Еріка констатувала, що їм
потрібно причалити до Криту й поповнити їх.
***********************************
Крит
був однією з провінцій Римської Імперії. Враховуючи стратегічне розташування в
ньому на постійній основі розміщувався п’яти тисячний гарнізон, і флот з
двадцяти важких лінійних кораблів. Усі кораблі, що мали намір причалати в його
портах, проходили перевірку. Щоб уникнути незручних ситуацій Еріка вирішила
скористатись спеціальною грамотою хранителів. Подібний документ дорого
коштував, однак його власника безе проблем пропускали в будь-який порт Римської
імперії. Як тільки патрульне судно підплило для перевірки, Еріка, змінивши свій
вигляд на старший, продемонструвала вищезгаданий документ. Побажавши гарного
дня, солдати відплили, а Мановар направився в один з найбільших портів Криту –
Іракліон. Життя тут кипіло. З десятків пришвартованих торгових суден
вивантажували товари й пійманих мутантів, а на деякі навпаки – завантажували
уже куплений, і клітки з Іншими, що відправлялися на черговий ринок або арену
нелегальних боїв. Саме остання приносила найбільший прибуток. Невеликі конвої
супроводжували чергового торговця. Їхні послуги мали значний попит серед
торговців без сильної команди, тільки такий супровід міг врятувати від піратів
чи морських жителів.
Причаливши
Еріка і Дамір заплатили охороні порту й відправилися на ринок. Вони планували
закупити усе необхідне в кількості, щоб вистачило до кінцевої мети. Кожен раз
причалювати до якогось порту було надто небезпечно, тому таке рішення було раціональним.
Походжаючи між наметами Еріка все прицінювалась і сперечалась з їхніми
власниками. Ті, спочатку не хотіли знижувати ціну, та навички дівчини й
ораторське мистецтво робили своє, і врешті-решт затяті переговори закінчувалися
перемогою Еріки. Добромир не збрехав, коли говорив, що вони походять з родини
торговців. Його сестра була тому яскравим прикладом. Під час укладання чергової
угоди їх ледь не збив з ніг хлопець, що нісся кудись, мов ураган. За хвилину
вони зрозуміли його поспіх. Під вигуки й прокльони за ним гналися солдати.
Дамір лише посміхнувся їм у слід. Закінчивши з формальностями пара відправились
в готель.
Був
уже вечір, покупки мали доставити не раніше ранку, тому їм довелося
затриматись. Було б куди краще провести ніч на кораблі та наказом намісника
цієї провінції, з настанням темряви усім командам заборонялося знаходитись на
кораблях. Тому, якщо хтось не встигав покинути порт, чи угода передбачала
тривале перебування на острові, змушений був шукати готель чи трактир, де можна
було зняти кімнату. Подібний крок сприяв збагаченню вищезгаданих закладів і
острова в цілому, однак негативно позначався на безпеці. Випадки грабежів і
п’яних бійок були регулярним явищем нічних вулиць Іракліона. За одну ніч
кораблі декілька разів могли змінити власників. Та це не перешкоджало торговим
операціям, а навіть додавало певного азарту. Припливши на ледь цілій шхуні
можна було відплисти на новенькій бригантині, до верху забитій різним добром.
Дамір
і Еріка вибрали готель у відносно спокійному кварталі. Ціни тут були вищі, ніж
біля порту, але й патрульних на вулицях було значно більше, що підвищувало
шанси на спокійну ніч. Розплатившись за свої кімнати, вони замовили вечерю і
відправились відпочивати. Враховуючи розташування острова у двох кліматичних зонах,
то навіть восени тут було доволі тепло.
Прийнявши
душ, Дамір перевдягнувся в новеньку одежу, що встиг прикупити за день, й
розлігся на ліжку, очікуючи вечерю. Втомленість за день і запах свіжої постелі,
ледь передчасно не відправили його в царство Морфея, та шлунок швидко виправив
становище, нагадавши про себе. Здавалося минула вічність, коли нарешті почувся
стук у двері. Служник вибачився за затримку, пояснивши це великою кількістю
клієнтів. Дамір ввічливо посміхнувся і простягнувши монету, забрав довгоочікувані
наїдки. Та дегустація тривала недовго. Під однією з посудин він виявив акуратно
зігнутий аркуш паперу. Розгорнувши його, став бігло переглядати рядки. Чим
нижче опускались очі, тим сильнішим ставало роздратування. Зім’явши аркуш,
Дамір пожбурив його в протилежний куток кімнати й став спішно збирати речі.
Закінчивши з цим, направився до дверей. Повернувши наліво, попрямував
коридором, що освітлювало тьмяне світло свічок в люстрах. Потрібні двері
знайшов швидко. Щоб не зчиняти зайвого шуму, використав просторову магію. Бігло
пройшовшись по кімнатах номеру Дамір виявив, що власниці немає. «Отже та
записка не була фальшивкою», – подумки констатував він.
Збігши
сходами вниз, хлопець попрямував до стійки управителя, той саме розмовляв з
черговим клієнтом. Розпитавши про слугу, що приносив йому вечерю, Дамір
дізнався, що така людина у них не працювала, а вечерю в цьому закладі
доставляли служанки. Вилаявшись про себе, Дамір подякував чоловікові за
допомогу й попрямував до виходу з готелю. На вулицях було доволі людно. В
основному п’яні компанії роззяв, що шукали пригод на п’яту точку. Дамір не
хотів одразу переміщатись, раз вони принесли записку, то могли стежити за ним,
а це був додатковий шанс повернути чужу гру на свою користь.
Декілька
вулиць і все марно. Дамір крок за кроком наближався до місця вказаного у
записці. Коли повернув за ріг чергового будинку, його ледь не збив з ніг
хлопець, який від когось тікав. Придивившись уважніше, Дамір впізнав у ньому
того самого, з ринку. Років двадцяти-двадцяти двох. Червоне розкуйовджене
волосся. Одягнений в потерті штани, жилетку поверх брудної білої лляної сороки,
високі чоботи з халявою до колін. При боці невеликий кинджал. А все це
прикривав старий камзол, який судячи з вигляду, був йому злегка завеликий.
Часу
на з’ясування стосунків не було ні в одного, ні в іншого, тому вони вирішили
просто попрямувати кожен у своїх справах, однак вартові, що з’явилися
з обох боків вулиці, були іншої думки. Цього разу вони затиснули незнайомця в
кільце. Дамір спробував пояснити, що він вперше бачить того, та солдатам було
байдуже. Врешті-решт йому набридла ця вистава й використавши альтер Nova, Дамір
переконав їх розійтися. Незнайомець не міг повірити власним очам. Оговтавшись,
став дякувати Даміру за порятунок.
-
Не знаю як тобі й
дякувати, – мовив він посміхаючись і чухаючи потилицю.
-
Зазвичай не
покриваю злочинців, та зараз у мене немає часу на довгі з’ясування стосунків,
тому вважай, що сьогодні твій щасливий день, – мовив Дамір роздратовано.
-
Мабуть, в мене
також була б подібна реакція, якби зустрів незнайомця, за яким женуться
солдати. Можливо кружка хорошого пива зможе віддячити за мій порятунок?
-
Мені ніколи! –
відрізав Дамір і вже хотів було йти, та наступні слова хлопця заставили його
зупинитись.
-
Якщо ти розшукуєш
когось, чи потрібна інформація, можу допомогти. Я добре знаю місто.
-
Злочинець хоче
допомогти в розшуку собі подібних, – похитав головою Дамір.
-
То значить ти
розшукуєш мені подібних? – посміхнувся хлопець, скоса поглянувши на Даміра.
-
Припустимо, але де
гарантія, що ти не пов'язаний з тими, кого я розшукую?
-
Можеш повернути
тих солдатів, – засміявся незнайомець. – Я не звик залишатися боржником, тому
розповідай хто тобі насолив?
-
Я розшукую
блондинку років двадцяти п’яти, вона недавно прибула в місто, зупинилася в
готелів за декілька кварталів звідси.
-
Ти про ту, що
активно укладала вдень угоди? Про неї вже все місто гудить. Без охорони, при
грошах, новенький корабель. Її команду іменують привидами.
-
Так знаєш де її
знайти? – перебив того Дамір.
-
Є тут одна банда,
ватажка звати Кассіан. Його люди промишляють викраденнями подібних осіб. Якщо
закуплений нею товар ще не доставили на корабель, то вважай дівчину живою.
-
Як мені його
розшукати?
-
Якщо це точно він,
то хтось з його ватаги має чергувати неподалік корабля жертви.
Поки
що все сходилось, та Дамір вирішив перестрахуватись.
-
А якщо такого не
виявиться, в них є свою база?
-
Вони викупили один
з доків, вдень там трудяться робітники, а вночі він перетворюється на місце
допитів і утримання чергових жертв.
-
Ти зможеш його
показати?
-
Чесно сказати,
мені не сильно хочеться перетинатись з його бандою, але раз мова йде про
прекрасну незнайомку, то доведеться переглянути свої принципи, – посміхнувся
той. – Однак, я розраховую на нагороду в кінці. Було б непогано руку і серце
дами, але й від монет не відмовлюся, – засміявся той.
-
Щодо першого, то
нічого обіцяти не можу, а от з другим – справи
кращі, – посміхнувся Дамір, та його погляд ні на секунду не відводився
від хлопця. Попри все бажання використовувати код було ризиковано, якщо вони
полонили Еріку, значить в них були засоби проти сильних суперників, тому Дамір
вдався до простого спостереження.
-
Раз будемо
співпрацювати, то не завадить представитись. Мене звати Лео, – і він простягнув
руку Даміру.
-
Я Дамір, –
відповів Дамір потиснувши його руку.
***********************************
Ховаючись
спочатку за будинками, а потім вже за навісами і ящиками в порту, вони
добралися до Мановара. Роззирнувшись Дамір і Лео виявили тільки двох
патрульних, що мирно про щось розмовляли на пірсі. Дамір вже хотів було
продовжити пошуки, та Лео схопив його за рукав плаща. Обернувшись він побачив,
як той заперечно хитав головою.
-
Форма лише
прикриття, – прошепотів Лео.
-
В такому разі
зараз трохи розважимось, – і Дамір використав альтер Nova на патрульних, ті
покірно попрямували в їхню сторону. – Що ви тут робите? – запитав він без
церемоній. Лео встиг лише рота роззявити від такого ходу.
-
Наш ватажок
полонив одну дівчину, а ми очікуємо на її компаньйона, щоб домовитися про викуп,
– відповів один з чоловіків.
-
Дівчина ще жива? –
заговорив тепер вже Лео.
-
До ранку з нею
нічого не станеться, – відповів інший. В його очах заграли підступні вогники.
-
Де тримають
дівчину? – знову заговорив Дамір
-
На одному зі
складів. Тільки Кассіан, і його наближені, знають на якому. Це система безпеки
проти небажаних гостей.
-
Дякую за
відповіді, – і Дамір, застосувавши просторову магію, заставив їх зникнути.
-
А в тобі ще повно
сюрпризів, – виголосив Лео.
-
Звикай. А зараз
нанесемо візит цьому Кассіану.
-
Ти зовсім з глузду
з’їхав? Там не менше двадцяти досвідчених вбивць. Я погодився допомогти, а не
засовувати голову в пащу Церберу!
-
А як же прекрасна
незнайомка? – пожартував Дамір.
-
Їй, моє бездиханне
тіло, буде ні до чого.
-
Або ж ти знаєш
щось таке, про що забув розповісти? – і Дамір зобразив допитливий погляд.
-
Ну добре, добре, в
них є особливі кристали, які блокують будь-який код.
-
А тепер вже я
зацікавився. Звідки вони у них?
-
Поняття не маю, –
стиснув Лео плечима. – Раніше Кассіан був непримітним торговцем, та після
одного з плавань все змінилось. Він став одним з найвпливовіших гравців
Іракліона. Поступово до нього приєдналися десятки банд зі всього острова. Ті
двадцять, про які я говорив, ватажки в минулому, еліта його банди. Є ще шістки,
але вони розосереджені по своїх територіях, тому, в разі сутички, допомога
прибуде не скоро.
-
Тепер зрозуміло,
як їм вдалося захопити мою подругу, – вголос розмірковував Дамір. –
Використаємо їхню зброю проти них же.
-
О ні, це вже без
мене, – заперечно похитав головою Лео.
-
У тебе ж свої
рахунки з ним? Інакше навіщо було йти сюди? У нього напевно вуха повсюди, він
без проблем дізнається хто розповів мені стільки цікавого.
-
Ну добре, добре,
підловив, – зітхнув Лео. – В мене є за що віддячити цій мерзоті. Задоволений?
-
Буду, коли
закінчимо. А зараз я накладу маскувальні ілюзії на наші тіла.
-
Ти чув, що я тобі
щойно говорив про код?
-
Не переживай, я не
прагну здійснити самогубство.
***********************************
Лео
не перебільшував про багатство й впливовість Кассіана. В подібних доках
будували аж ніяк не прості шхуни. Тут цілком можна було спустити на воду
військовий фрегат. Охорони, як такої, не було, й вони без проблем пройшли в
перший з чотирьох складів, що використовував Кассіан. Окрім необробленого
дерева й тканин для вітрил, в ньому нічого не було. Жодного натяку на Еріку чи
членів банди. Проходячи біля чергового стосу внутрішній голос Даміра підказав
перевірити складені колоди. Обережно, щоб не створити зайвого шуму, він розділив
одну з колод навпіл. Її вміст був ще тим сюрпризом. Всередині виявились сині
кристали: близько двадцяти сантиметрів завдовжки і десяти в діаметрі. Подібні
Дамір вже бачив вивчаючи базу даних корабля. З їхньою допомогою можна було
запечатати код.
-
Нам потрібно
якнайшвидше покинути це місце, інакше воно стане нашою могилою, – мовив Лео
побачивши знахідку Даміра.
-
Пізно. Пастка
закрилась.
-
Тобто? –
запитально поглянув на нього Лео. Та Дамір не встиг відповісти. У дверях складу
з’явився невисокий огрядний чоловік
років сорока, у супроводі десятьох осіб, обличчях яких закривали куфії. –
Кассіан! – закричав Лео звертаючись до чоловіка.
Дамір
подумки вилаявся за такий безрозсудний крок, та робити нічого й вирішив
підіграти, знявши маскування, нехай думають, що кристали спрацювали.
-
Лео, ти все не
вгамуєшся. Стільки років пройшло, а ти продовжуєш ганятися за моєю тінню.
-
Тільки твоя смерть
здатна зупинити це! – мовив Лео роздратовано.
-
Як іронічно, –
проігнорував його слова Кассіан. – Мисливець перетворився на жертву. Ви гарно
придумали з маскування, та на жаль ці чудові кристали, – вказав він на вміст
колоди, – зводять нанівець усі ваші зусилля. – Даремно містере, – тепер він вже
звернувся до Даміра, – ви зв’язалися з Лео. Його жага помсти згубила не одну
людину. Я б повернув вам вашу подружку в обмін на корабель, та зараз, коли ви
дізналися стільки про мене, залишати вас в живих було б безрозсудним вчинком з
моєї сторони.
-
Хто знає, –
посміхнувся Дамір. – Ви ж теж не можете використовувати код поблизу них.
-
Слушне зауваження,
але це не заважає мені влаштувати
нещасний випадок. Скажемо: невідомі хотіли пограбувати один з моїх
складів, та в результаті сутички з охороною відбулося займання і злочинці
згоріли разом зі складом. Це виглядатиме більш ніж правдоподібно, якщо серед
решток знайдуть і мисливця за головами, відомого своїми незаконними методами.
-
Дякую за гарний
план, – мовив Дамір. – Не доведеться власний придумувати.
-
Ви варті один
одного, – засміявся Кассіан. – Навіть трохи жаль вбивати вас.
-
Давайте я позбавлю
вас цієї дилеми, – і собі посміхнувся Дамір, а потім створив біля Кассіана
десять кам’яних шипів, що одразу пронизили тіла його людей. – Що тепер скажете?
– мовив Дамір насмішкувато.
На
блідому обличчі Кассіана застиг німий вираз жаху. В той момент він і
поворухнутись не міг.
-
Не заперечуєш,
якщо проведу з ним відверту розмову? – звернувся Лео до Даміра.
-
Як тільки
дізнаювся де моя подруга.
-
Раз так, то я
допоможу йому стати говіркішим, – в передчутті помсти задоволено мовив Лео.
Дамір
байдуже кивнув. Лео тільки цього й чекав. Витягнувши з-під камзола невеликий
пістоль, він вистрелив Кассіану в ногу. Той закричав від болю і впав на землю.
Відчуваючи наближення кінця, Кассіан всіма силами намагався відповзти якомога
далі.
-
Де дівчина, яку ви
викрали? – звернувся Дамір до нього.
-
Я все скажу,
тільки не вбивайте! – виставляючи вперед руки, благав Кассіан.
-
Швидше, поки наше
терпіння не вичерпалось! – мовив Лео роздратовано.
-
Вона на четвертому
складі, – заговорив Кассіан тремтячим голос. – Я виконав ваше прохання, тепер…
-
Тепер що? –
презирливо мовив Дамір. – Націлив зброю, будь готовий, що вона вистрелить. А
зараз вибачте, змушений відкланятись, справи, – і Дамір зник, залишивши Лео і
Кассіна віч-на-віч.
***********************************
Кассіан
не збрехав, в четвертому складі Дамір справді знайшов зв’язану Еріку. Видно їй
щось підсипали, а то усі спроби розбудити не увінчались успіхом. Врешті-решт
він вирішив забрати її на корабель і вже там дочекатися світанку. Ядро
Мановара, що розміщувалося на третьому ярусі корабля, володіло обширними
знаннями і, за словами Еріки, могло без проблем стимулювати лікування,
використовуючи особистий код пацієнта або ж просто створити потрібні ліки.
Через
пожежу на складах Касіанна більша частина вартових порту була направлена туди,
а ті, що залишились, зосередились на патрулюванні вулиць, які вели з міста на
пірс. Через це Даміру не довелося особливо приховувати їхню з Ерікою
присутність. Після обстеження ядро констатувало, що Еріка просто спить, а дія
снодійного пройде з настанням світанку. Дамір полегшено зітхнув, і віднісши її
в каюту, зручно влаштувався в одне з крісел поруч з ліжком.
З
першими променями Еріка й справді прокинулась. Розгублений погляд супроводжувався
легким шоком від нерозуміння, що відбувається, і де вона. Та побачивши Даміра
вона заспокоїлась. Той, у свою чергу, забувши, що спить не в ліжку, спробував
повернутись на бік. Даний намір закінчилась зустріччю з підлогою. Еріка
хіхікнула, та потім швидко взяла себе в руки, прикривши рот рукою.
-
Доброго ранку, –
звернувся до неї Дамір розплющивши очі.
-
Не знаю чи можна
його назвати таким? – знову засміялась Еріка з кумедно лежачого на підлозі
Даміра, та потім вже серйозніше додала. – Що ми робимо на кораблі? Ми ж були в
готелі, чи ти вирішив викрасти мене серед ночі? – жартівливо мовила вона.
Дамір
коротко розповів їй про нічні події. З кожним словом вигляд Еріки був все більш
похнюпленим.
-
Вибач, – схиливши
голову, мовила вона. Дивлячись на неї Даміру згадалась подібна манера Дани. –
Від мене одні проблеми.
-
Не говори дурниць.
Ми обоє винні, що поводились так безпечно. Все закінчилося добре, й цьому
потрібно радіти, а все інше неважливе.
-
Мені б твій
оптимізм, – зітхнула Еріка. – Перше завдання і такий косяк. До речі, я так і не
подякувала тобі.
-
Пусте, –
посміхнувся Дамір. – Ти краще розкажи, що то були за кристали?
-
Вони слабо вивчені
нами, а з доступних знань відомо лише назву і деякі властивості. Називаються
вони артефактами. В залежності від розмірів можуть поглинати, або запечатувати
код. Невеликі за розмірами не можуть повністю поглинути код однієї особи, вони
здатні лише на певний час блокувати його використання.
-
Виходить їх слід
остерігатись?
-
Тобі вони не
загрожують, – посміхнулась Еріка. – Ти щось на зразок бібліотекаря. Власник
усіх знань і кодів, вони чисто фізично не зможуть вмістити такий об’єм.
-
Стоп, а як подібні
знання зуміли засунути у Хроніки? Вона мені не здалася аж надто великим томом.
-
Бо вона діє по
принципу тієї ж бібліотеки, тобто гортаючи її сторінки, ти можеш побачити все,
і водночас нічого. Вона показує те, що тобі потрібно, у всіх інших випадках –
це книга з пустими сторінками.
-
Давай закінчувати
з припасами й відпливати, а то пригод вистачило, – мовив Дамір підвівшись з
підлоги.
-
Не заперечую, –
бадьоро мовила вона, а потім вже зніяковіліше додала. – В мене до тебе
прохання.
-
Зроблю, що в моїх
силах, – твердо відповів Дамір.
-
Можеш побути моїм
супутником, – і вона почервоніла, як помідор. – Ну, в сенсі, не просто
супутника, а… Враховуючи твою розповідь, краще дотримуватись такого прикриття.
-
Я зрозумів, –
тепло посміхнувся Дамір, і по-джентльменськи подав їй руку. Хоча всередині
відчував не менше збентеження.
Коли
вони вийшли на палубу, то виявили, що в порту вже кипіло життя. Човни припливали
й відпливали, а торговці гучно розхвалювали свої товари. Біля Мановара
сформувалась чимала черга з кур’єрів, що доставили куплені вчора товари.
Поцілувавши Даміра в щоку, Еріка заходилась віддавати накази й підписувати
необхідні документи. Ближче до обіду палуба корабля була забита усім необхідним
і Даміру довелося використати просторову магію, щоб розподілити все по своїх
місцях. Закінчивши з цим Дамір з Ерікою змушені були прогулятись до будинку
Іракліонської гільдії, щоб заплатити невеликий податок за торгові операції.
Повертаючись Дамір запримітив листівки у яких повідомлялось, що ввечері мали
стратити Кассіана. Він не став розповідати Еріці, лише про себе посміхнувся.
Повернення
на корабель ознаменувалося курйозною ситуацією. Біля Мановара на них чекало
подружжя, що поводило себе як власники судна. Поруч з ними метушилося декілька
слуг, вони все кричали на них й наказували когось знайти.
-
Що тут
відбувається? – підійшовши, запитав Дамір.
-
Ти ще хто такий?!
– презирливо мовила жінка.
-
Взагалі-то власник
судна, а ви хто будете?
-
Який ще к чорту
власник? Провалюй хлопче! – огризнувся чоловік. – Ми купили цей човен.
-
Цікаво в кого? –
не стрималась Еріка, якій цей цирк починав набридати.
-
В хлопця на ім’я
Лео! – насупивши губи й ставши в бойову стійку, вигукнула жінка. – Ось
документи з підписами! – потрясла вона перед носом Еріки й Даміра папірцями.
-
І що ж ви на пірсі
робите, чому не проходите на свою власністю? – глузливо мовив Дамір,
здогадавшись про причину. Подружжя вмить притихло, їм було соромно, що під час
оформлення документів не перевірили корабель на наявність захисних бар’єрів.
-
Чого ви так
довго?! – почувся голос з палуби. Усі повернули голови в напрямку джерела.
-
Ти!? – вигукнула
жінка. – Ану спускайся, ми заплатили гроші й хочемо отримати свій корабель! –
аж кипіла вона від люті.
-
Жіночко, я вас
вперше бачу. Цей корабель належить цим молодим людям, – вказав Лео на Еріку й
Даміра, що розгублено спостерігали за виставою зі сценарієм якої їх забули
ознайомити.
-
Шарлатан, ми негайно
ж доповімо наміснику, вас усіх посадять! – тепер вже в двобій вступив чоловік.
-
Не знаю, що тут
відбувається, та часу на з’ясування немає, тому ми попросту заберемо свій
корабель, а ви розбирайтесь без нас, – виголосив Дамір.
-
Ви нікуди не
підете! – зашипіла жінка й кивнула слугам. Та Дамір лише посміхнувся на це, і
вони з Ерікою перемістились на корабель.
-
Тебе до них
відправити? – звернувся Дамір в жартівливій формі до Лео.
-
Я надаю перевагу
вашій компанії. Якщо, звичайно, дама не заперечує. – і він нахилився в поклоні,
а потім галантно поцілував руку Еріки.
-
Навіть не знаю… –
Еріка вдала, що роздумує. – Хтось же хотів продати наш корабель?
-
Ах, дрібниці.
Мусів же я якось розплатитись за квиток, – і він вказав на мішок біля однієї зі
щогл, доверху набитий золотими монетами.
-
Залиш собі. Будемо
вважати їх платою за допомогу з моїм
порятунком, – привітно посміхнулась Еріка.
-
Ех, і чому завжди
так? Хотів руку й серце, а отримав лише втішний приз, – зітхнув Лео.
-
Давайте
відпливати, а то й справді один з патрульних кораблів нагляне. Це подружжя не з
тих, що так просто розстаються зі своїми грошима, – мовив Дамір.
-
Відпливати втрьох?
– розгубився Лео. – А де ж команда?
Дамір
і Еріка переглянулись.
-
Зовсім з голови
вилетіло… – звернувся Дамір до Еріки на телепатичному рівні
-
Може використаєш
альтер Nova? – запропонувала дівчина.
-
Можна… хоча,
почекай, – Даміра осінила раптова здогадка. – А як він взагалі потрапив на
корабель? Тут же сильні бар’єри. Навіщо ми взагалі погодилися взяти його на
борт?
Дамір
і Еріка майже одночасно створили між собою і Лео дистанцію, приготувавшись до
бою.
-
Розкрили все-таки,
– посміхнувся Лео. – Хоча ще є над чим працювати. Будь я ворогом – зміг би
завдати випереджувального удару.
-
Хто ти такий, і як
зміг пройти бар’єри Мановара?! – вигукнув Дамір.
-
А ви хотіли, щоб
творці не знали, як працює їхнє творіння?
-
Тобто творці? –
розгубилась Еріка. – Ти сітрі?
-
Ні, – заперечно
похитав головою Лео. – Я посланець від особи, що врятувала тебе в Карпатах. Їй
потрібна твоя допомога.
Дамір
і Еріка переглянулись. Небагато людей володіли подібними деталями про Карпати.
-
Чим конкретно я
можу допомогти? – з підозрою запитав Дамір.
-
Це вже при
зустрічі дізнаєшся, якщо, звісно, захочеш. Її слова за звичайних обставин важко
перекласти на нормальну мову, а в цій – і намагатись годі, – пожартував Лео. –
Я можу лише додати, що це також стосується і твоїх спогадів, які напевно вже
почали повертатись.
Останніми словами Лео влучив в десятку. Сумніви Даміра розвіялись і він вирішив скористатись запрошенням.