-
У мене новини! –
почувся збуджений голос Міа. – Тебе це зацікавить.
-
Черговий допит? –
зіронізував Олівер відключивши голографічні передавачі.
-
Краще. Розвідка
академії виявила місцеперебування Валеріана.
-
Ого! – здивувався
Олівер. – Хоча стоп. Чому ти про це знаєш? – обдарував він її запитальним
поглядом.
-
Ми братимемо
участь в його визволенні, – з гордістю видала дівчина.
-
Ми? – ледь не
засміявся Олівер. – Два зелених новачки, які провалили минулу операцію.
-
Не знаю, що за
світлі голови розробляли план, проте нам у ньому відведена ключова роль. За їх
словами ніхто не очікуватиме, що когось подібного відправлять на таку важливу
місію, та й це гарантія співпраці комісара. Академія, через королівства Едему,
зуміла домовитись про купівлю партії реліквій. Покупцями, як ти уже можливо
здогадався, будемо ми й замасковані повстанці, вони добре знають ту місцевість.
-
Як так зрозумів,
нас просто поставили перед фактом, – зітхнув Олівер.
-
Директор не
говорив прямо, але це й так зрозуміло. Те завдання похитнуло його позиції, –
Міа винувато схилила голову.
-
Можеш не
продовжувати. Коли вирушаємо?
-
Завтра.
******************************
Зустріч
була призначена в найтеплішій частині Проклятих Земель. Там, де температура
досягала мінус сорока. За словами істориків, колись тут було вічне тепло, ніхто
не бачив снігу, все змінили катаклізми, спричинені ефірними штормами. Через них
зникло й одне з королівств Едему.
Зустріч
відбулася у віддаленій ущелині. Олівер і Міа добиралась на місце призначення в
компанії двох провідників, інші чекали на місці. Всього група налічувала десять
осіб. Жодної зброї, лише провізія і динари з артефактами. Продавці не довіряли
електронним переказам, тому покупцям довелось провозитись з мішками монет і
пачками паперових екземплярів.
Продавці
проявили пунктуальність і з’явились вчасно. Їх також було десять.
Через закритість облич, серед повстанців промайнула хвиля невеликого
збентеження. Неможливо було спростувати чи підтвердити наявність об’єкта,
заради якого все це затіялось. Ясність не забарилась, коли особа на чолі
опонентів, зняла тканину з обличчя. Головою продавців виявився не хто інший, як
сам Валеріан. Жестом руки він скомандував прибічникам перебити розгублених
повстанців. В живих залишилось тільки двоє – Міа й Олівер. Останній сподівався
на підтримку з академії, та дива не сталось. Натомість, навколо них загорілись
два коло чорного полум’я. «Омега!» – подумав приречено Олівер, і кинув косий
погляд на Міа, яка, схоже, відчувала такі ж емоції. Про битву й думати нічого.
Омега – монстри, що в секунду розправлялись з ворогами. Олівер мимоволі подумав
про ту пропозицію невідомого, та далі думок все не зайшло, вони втратили
свідомість.
*****************************
Прокинувся
Олівер в сирій, напівтемній кімнаті. Недалеко у пічку підкидала дрова Міа.
-
Де ми? – кволо
мовив він.
Почувши
його голос Міа одразу покинула роботу й кинулась до нього.
-
Нарешті, я вже
думала не прокинешся, – зі сльозами на обличчі обійняла вона його. – Нас
продали, – з гіркотою в голосі заговорила Міа.
-
Продали? –
перепитав Олівер.
-
А як ще пояснити
нашу геніальну місію, – вигукнула роздратовано Міа.
-
Що це за місце?
-
Це краще побачити.
Олівер
не став сперечатись, а за підтримки Міа підвівся і направився до дверей. Чим
ближче до виходу, тим холодніше ставало. Різко потягнувши на себе, Міа вдалося
відкрити двері. Та сторона зустріла їх холодом, що пробирав до самих кісток.
Півметрові замети вкрили землю, а легкий вітерець, немов граючись, змітав з дахів
будинків і гілок дерев біле покривало. Їхній будинок являвся чистиною
невеликого поселення, близько десяти хатин. З трьох коминів вився сивий дим.
Олівер припустив, що тільки ці були заселені.
-
Давай повертатись,
а то простуда зараз не дуже потрібна, – звернулась до нього Міа.
-
А тепер
розповідай, – мовив Олівер, всівшись на колоду біля пічки.
-
Інформації
небагато, люди з тих трьох будинків не особливо говіркі. Вони називають це
місце Чистилищем. Вдень тут відносно спокійно, а от вночі краще назовні не виходити.
Тоді починається справжній парад нечисті. Не знаю, що це за тип енергії, проте
налаштований він не вельми дружньо.
-
Енергії? –
перепитав Олівер.
-
Як би тобі
доступніше пояснити, – задумливо мовила Міа. – Це невеликі згустки енергії, у
формі сфер, що літають околицями в пошуках носія.
-
Як сайфери?
-
Можна й так
сказати. Вони навіть діляться на два типи: білі й чорні. В останніх сила дечим
схожа на твою.
-
Сила?
-
Коли вони
знаходять носія, то вселяючись в нього спричиняють фізіологічні зміни.
Пам’ятаєш жителів Проклятих Земель, от це щось подібне. Та енергія повністю
підкоряє тіло й знищує свідомість носія.
-
А другий тип?
-
Сейрі.
-
Цікавий поворот, –
задумливо мовив Олівер. – Я так зрозумів, що ті будинки пусті не просто так?
-
Частина пройшла
перетворення, а інша…
-
Я зрозумів, –
зітхнув Олівер. – Є якась система відбору?
-
Дрони скидають
припаси рівно опівночі на краю поселення…
-
Хочеш не хочеш,
але вийти доведеться, – підсумував задумливо хлопець. – Почекай, але виходить…
– його перебила Міа.
-
Декілька вилазок,
– зрозуміла Міа хід його думок.
-
Є припущення хто
за цим всім стоїть?
-
Одне скажу
напевно, тоді ми бачили не Валеріана, хтось вміло прикрився його ім’ям.
-
Це було очікувано,
– зітхнув Олівер. – Та й академія до цього не причетна напряму, швидше за все
незадоволення досягло піку, – припустив хлопець.
-
Або ж від пішаків
вирішили позбутись…
-
Ти сказала з
головного поселенн.
-
Здогадки, чутки,
припущення місцевих і мої. Або так, або ретранслятор.
-
Тільки кому
потрібні подібні перетворення? – завагався Олівер.
-
Котромусь з орденів.
Моя думка схиляється до тіней, ми мало про них знаємо, ще й той напад на
конвой.
-
Додати до усього
реліквії й отримуємо силу, здатну перехилити терези як всередині Кубів, так
ззовні, – розмірковував Олівер.
-
Все, чого їм не
вистачає – це армія, і контроль над чорним ринком зброї. Останній і є фактором,
який поки стримує їхню силу. Без зброї багато світів опиняться сам на сам з
експедиційними загонами атлантів чи ведійців. В обмін на засоби захисту, тіні
приєднають до свого ордену нових послідовників.
-
Без особливих
зусиль отримають озброєну армію і світи, де вона проживає, – підсумував Олівер.
-
Саме так, –
ствердно кивнула Міа.
-
Бачу ти часу
даремно не витрачала, – посміхнувся він.
-
Дозвілля обмежене,
тому довелось імпровізувати, – зітхнула дівчина.
-
Значить вечір, –
задумливо мовив Олівер, натякаючи на припаси.
-
Навіть не думай,
ти тільки прийшов до тями, – заперечила Міа.
-
І слухати не хочу,
– твердо мовив Олівер. – Пора розім’яти кості, – і він демонстративно покрутив
шиєю.
******************************
Вечір
розпочався зі сварки. Міа наполягала, що піде з ним, а Олівер навідріз
відмовлявся, аргументуючи це тим, що в разі невдачі, хоч звідкись можна буде
чекати допомоги. Врешті-решт дівчина здалась, і з похнюпленим виглядом провела
його в дорогу. Хоч був вечір, проте навкруги було ясно, як вдень. Орієнтуючись
на підказки Міа, він просувався до потрібного місця. Інші поселенці не
відставали, але при цьому дотримувались певної дистанції. Більшість з них були
Омегами, а тому в разі прямого конфлікту їхня сила була малоефективна проти
його броні. Невідомо кого вони більше боялись: сфер, що літали навкруги, чи
чорної тіні серед білосніжного царства зими. Сфери поки не проявляли інтересу
до мандрівників, але ситуація могла змінитись будь-якої секунди. В разі загострення,
Міа радила спровокувати зіткнення двох різних за кольором сфер, а потім щосили
тікати, оскільки після подібного на полі бою мало що виживало.
Ось
і дрони. Олівер роззирнувся в пошуках інших претендентів. Він слабо вірив, що
хтось захоче так просто розділити припаси. Руки ще міцніше стиснули автомат. В
броні він сильно виділявся, однак її зняття прирівнювалось до самогубства.
Створивши димові гранати, він розкидав їх по периметру, а потім направився до
припасів, що знаходились всередині саркофагів. «А вони не жаліють ресурсів», –
подумав Олівер. – Технологія не з дешевих, а тому, ось так просто, розкидатись
нею».
Схопивши
один зі саркофагів, він вже хотів було направитись до Міа, як на заваді став
різкий вітер, що розвіяв його димову завісу. Виявилось, що Олівер стояв акурат
між двох вогнів. Чоловіка років сорок, окутаного дивною енергією у формі істоти
з двома білими крилами, і жінки, дещо молодшої за віком, навколо якої енергія
набула форми істоти з двома чорними крилами, лускатою шкірою і рогами на лобі.
По усіх ознаках вони нагадували сейрі з сітрі. «Що за маячня?» – подумав
роздратовано Олівер. Тим часом супротивники сформувавши в руках по мечу з
чистої енергії, кинулись одне на одного. Олівера, для них, немов не існувало.
Змінювати цього факту він не став, а тому швидко заховався за невеликим
пагорбом. Тікати зараз – означало привернути увагу тих, що вели бій, та й інші
сфери активізувались. Лінійні рух змінився на хаотичний, вони немов вишукували
жертви. Єдине, що зараз його рятувало – це броня, яка приховувала силу. Навіть
концентрація ефіру, для створення певного предмету, не видала б його
місцеперебування, оскільки темний сайфер функціонував за рахунок поглинання, а
не концентрації навколо джерела, як у світлого класу.
-
Тебе і на секунду
не можна покинути, – почувся знайомий голос в його голові.
-
Виходить – час
прийшов? – натякнув Олівер на їх попередню розмову.
-
Момент
відповідний, щоб дізнатися правду, – неоднозначно
відповів незнайомець
-
Правду? –
здивувався Олівер. – Сумнівний час для цього, – зіронізував він.
-
Якщо ти про це
маленьке непорозуміння, то зараз виправимо, – натякнув він на бій. – Щоб
пробити встановлений на твоїй силі і пам’яті бар’єр, потрібен меч. Саме таким
виступлять ці душі.
-
Хочеш сказати, що
ці сфери…
-
Життєва енергія,
яка не може знайти спокою, – доповнив його незнайомець.
-
І яким чином вони
мені допоможуть? Ці двоє не надто дружньо налаштовані, –
зіронізував Олівер.
-
Тому що, в даному випадку, вони
зайняли домінантну позицію, а ти це зміниш.
-
Як?
-
В тобі змішались гени різних рас,
назвемо це так, саме завдяки цьому, твої здібності кардинально відрізняються
від нащадків інших апостолів, схожий геном є тільки в Міа…
-
А з цього місця детальніше, –
насторожився Олівер.
-
Дослухайся моїх порад і вже за
декілька хвилин отримаєш необхідні відповіді.
-
Тоді уважно слухаю.
******************************
-
Ну нарешті! – вигукнула радісно
Міа, і кинулась на шию Оліверу, який струшував сніг на порозі.
-
Задушиш, – постарався Олівер
мовити якомога привітніше, проте блідий вигляд і хрипкий голос свідчили про
фальшиві нотки.
-
З тобою все добре? –
занепокоїлась Міа, помітивши такий його вигляд.
-
Дрібниці, – відмахнувся Олівер. –
Нічка була веселою, – скупо посміхнувся він.
-
Значить – не даремно ризикував? –
з надією в голосі запитала вона.
-
Ні, – він дістав з-під своєї
куртки саркофаг.
-
Ого! – вигукнула здивована
дівчина. – Розщедрились. Раніше в металевих кейсах скидали.
-
Хоч десь пощастило, – Олівер
видавив з себе жарт.
-
Відпочинь, а я займусь припасами.
В академії встигла познайомитись з цією технологією, так що, сподіваюсь, швидко
відкрию руну.
Олівер
схвально кивнувши, направився до ліжка з соломи й гілок сосни.
******************************
Відпочинок
тривав до обіду. Олівер і сам не припускав, що настільки втомився, хоча з
іншого боку – це й не дивно. Поївши, він розповів Міа про битву й свої
припущення, щодо сфер, що літали ззовні. Закінчив розповідь даними зі збитого
дрона. З собою його брати було не доцільно, тому він нашвидкуруч переглянув і
запам’ятав найцінніше. Близько тридцяти кілометрів на північ від них й справді
знаходився центр управління дронами. Комплекс будівель включав вежу й декілька
казарм, оточених сильним захисним енерго-щитом. Думати над проходженням
останнього вирішили вже на місці. Речей було небагато, тому зібрались швидко,
погасивши вогонь в пічці, вони вирушили до імовірного виходу з цього дивного,
за усіма мірками місця. У Міа були ще певні вагання, щодо інших поселенців, та
Олівер навідріз відмовився з ними контактувати, аргументуючи це тим, що вони
швидко піддавались впливові тієї енергії. Ніж в спину не хотілось отримати.
Врешті-решт Міа змирилась і вони наскільки це було можливо швидко, попрямували
на північ.
На
шляху через густий хвойний ліс їхній страх переключався зі сфер, що літали
навкруги, проте не проявляли особливої зацікавленості подорожніми, на боязнь
заблукати. Ніч без даху над головою, була ще тою перспективою. Хоча,
стурбованість проявляла більше Міа, Олівер чітко знав куди вони прямують. На
тій галявині він дізнався дуже багато цікавого, проте не менше питань ще
залишались без відповідей.
Після
тригодинної ходьби Олівер раптом зупинив Міа, а після – попросив розтопити сніг попереду. Та слухняно
виконала прохання. Як виявилось, застереження було більш ніж доцільним,
оскільки зроби вони ще хоч крок, і провалились би в печеру.
-
Ти в екстрасенси
записався? – пожартувала Міа.
-
Майже, це вхід в
систему підземних тунелів, їхнє призначення мені невідоме, однак, з твоєю
силою, ми зможемо знайти шлях до бази тих, хто контролює цей світ.
-
Як ми спустимось,
тут чимала висота?
-
Зараз побачиш, – і
Олівер хитро посміхнувся, а потім знявши броню,
дістав з-під куртки саркофаг.
-
Тільки не говори,
що ти задумав це. Сам полізеш всередину! – обурилась Міа.
-
Я б з радістю, та
хтось має контролювати процес ззовні, – заспокоїв він її.
-
Я тобі ще це
пригадаю, – насупила Міа губи.
-
Завжди до твоїх
послуг, – посміхнувся він, а потім став налаштовувати саркофаг.
За
хвилину Міа вже розчинилась в повітрі, а Олівер, повернувши броню, сформував за
спиною крила й полетів вниз. Сайфер чудово адаптувався до темряви, дозволивши
хазяїну розвинути чималу швидкість. Олівер не став приземлятись, а перед самою
землею змінившт вектор напрямку, направився до порталу, перед яким і
приземлився.
- Радий,
що ти прийняв правильне рішення, – знявши маскування, заговорив Волтерс.
- У
вас все готово? – запитав Олівер.
- Так,
залишився тільки саркофаг, – і він кинув косий погляд на сферу в руках Олівера.
- Це
точно безпечно? – завагався Олівер.
- Невелика
зміна пам’яті ще нікому не зашкодила, – Волтерс зобразив
невинну посмішку. – Якщо хочеш – можеш взяти участь у формуванні нової версії
подій, – цього разу його вуста зобразили приємніші емоції,
Оліверу навіть здалося, що певній мірі, той був радий.
- А це
можливо? – з надією в голосі запитав Олівер.
- Все можливо, потрібно тільки захотіти, – посміхнувся Волтерс. – А зараз приступимо. Часу обмаль.