Ейден
не прагнув отримати більше Дарів, йому цілком вистачало власних. Він вів тихе,
мирне життя, на прикордонній території корпорації Архангел. Її члени його не
тривожили, й він не спішив повідомляти світу про своє існування. Улюбленим
заняттям було саджання дерев. Вирощений ним ліс був справжнім оазисом, в чорній
пустелі, що утворилась після вибуху Сонця. Без нанітів дерева б нізащо не
вижили в новому кліматі, який був настільки примхливим, що половину дня могла
лити злива, а іншу – падати сніг.
Ейдену
було двадцять п’ять на момент кіборгізації, цей вік він вирішив не змінювати.
Йому подобалось виглядати кремезним юнаком з вугільного кольору волоссям.
Хлопець любив пожартувати, та це була швидше маска, яка прикривала лід
всередині. Важко звинувачувати людину, що побачила мільярди смертей, і побажала
відгородитись після цього. Гості рідко відвідували його, а якщо й траплялись
винятки, то вони швидко помирали, оскільки мета в них була одна – вбити й
отримати Дар. Так проходили сірі будні. Єдиним вірним другом, що супроводжував
його всюди, був пес Ріко. Як й в інших вцілілих тварин, всередині нього були
наніти. Ейден налаштував їх на власний розсуд, перетворивши Ріко на грозу
округи, й охоронця лісу. Найближчі поселення знали про нього, тому й не
боялись, а от зівак чекала не така радісна доля. З ростом лісу – росла і його
фауна. Десятки нових видів тварин знайшли в ньому свій дім. Ейден став
неофіційним єгерем. Так минали дні, тижні, місяці. Він все займався однією й
тією ж роботою, прагнучи виправити старі помилки людей. Та, якщо чесно, то у
новому світі й занять особливих не було. Або вбивати собі подібних, в погоні за
силою, або вступити в одну з корпорацій, і робити перше, тільки вже в ім’я
«загального блага».
Того
дня вони з Ріко планували висадити чергову партію саджанців. Прямуючи на
підготовлену ділянку, Ріко раптом насторожено підняв вуха. Ейден списав це на
чергових гостей, та реакція собаки заставила самого перевірити у чому справа.
Використавши простий пошуковий радар, він виявив близько двадцяти людей, що
переслідували одну єдину дівчину, з вигляду, його однолітку. Згодом
переслідування змінилось прямим зіткненням. Дівчина добре трималась, проте
чисельна перевага робила своє. Хлопець вже хотів було надолужити згаяний час й
направитись на ділянку, та жалісний погляд Ріко перешкодив планам.
-
Не дивись на мене
так, – Ейден обдарував його теплою посмішкою. – Та знаєш чим закінчується наше
втручання, – додав він трохи суворості в голос.
Та Ріко було байдуже, він не зводив погляду з хазяїна, приправляючи свою
точку зору кумедним вилянням хвоста. – Ну добре, добре, – нарешті здався
хлопець. – Тільки потім не скигли, якщо вона виявиться не кращою тих, від кого
її рятуємо.
Вказавши
Ріко на його частину, Ейден направився до своїх супротивників. Коли вони
наблизились, бій був у самому розпалі. Попри тендітну фігуру, дівчина володіла
неперевершеними бійцівськими якостями. Хоча й Дари не слід було списувати.
Спостерігаючи за нею, Ейден нарахував три, якими вона активно користувалась.
Вирішальним фактором, в битві, став Дар одного з нападників, який занурив поле
битви в туман, насичений отруйними нанітами. Незнайомка слабнула, рухи й
реакція ставали повільнішими. Товариші того, що створив туман, непогано
орієнтувались в сірій завісі, напевно не перша операція. Троє з них, створивши
в руках списи, поспішили пронизити ними тіло дівчини. Далі зволікати Ейден не
ризикнув, інакше замість порятунку – довелось би викопувати чергову яму.
Використавши маскування, він долучився до битви. Придумувати чогось
фантастичного не став, використав методи нападників, два списи на шаленій
швидкості пробили груди двох цілей. Ще чотирьох, попросту підірвав, за
допомогою нанітів, які змішались з туманом. Решта не встигла й слова мовити, як
тут же перетворилась на купку чорного пилу. Ріко закінчив на хвилину пізніше
хазяїна. Дівчина ще була при тямі, тому змогла насолодитись своїм ефектним
порятунком. Хоча, чи порятунок це був? Перед втратою свідомості її думки
позиціонували Ейдена, як чергову загрозу, з якою вона нічого не могла вдіяти.
Закінчивши з гостями Ейден наказав Ріко поховати решти на їхньому цвинтарі. Хоч вони й були незнайомим, проте хлопець дотримувався певного кодексу, одним з основних пунктів якого було вшанування полеглих. Сам же Ейден, поклавши непритомну дівчину собі на плече, відправився до їхнього дому. Посадка саджанців на сьогодні скасовувалась.