Вони
з’явилися на палубі Мановара, акурат перед атакою на Дастар. Флот Халіфату
налічував десять фрегатів з тисячею солдатів на борту кожного корабля. Проти
них було всього три кораблі й берегові гармати. Враховуючи скелясте узбережжя і
наявність тільки одної бухти, через яку можна було висадити десант, то імперцям
доводилось нелегко. Їх постійно посипали градом як не ядер, то різноманітних
технік. Технології сітрі оборонцям чудово у цьому допомагали. Хоча й Халіфатська
імперія була не промах. Ударну силу їхнього флоту формували п’ять кораблів типу
Мановар. Їхні гармати заставили понервувати захисників острова. Та найцікавіше
почалося, коли флот став підходити до бухти. Тоді у дію вступила повітряна
оборона, а точніше блискавки, що били прицільними ударами. Вони були такої
сили, що без проблем пробивали захисні бар’єри кораблів.
Попри
очікування Еріки Дамір не став використовувати козир у вигляді заручника
принца, а попросту помістив весь флот супротивників в чорний куб, а потім без
найменших коливань розстріляв з гармат Мановара. Куб заблокував будь-який код,
тому кораблі виявлялися беззахисними й миттєво відправились у царство
Посейдона.
Команді
Мановара пощастило найбільше. Шляхом впливу на свідомість, Дамір їх попросту
відключив. По закінченню битви він зняв куб і до них тут же поспішили
направитись солдати з острова. Вони були закути у легкі сталеві обладунки з
чорними крилами за спиною, на руках кожного ксеркайни. Частина з них,
приземлившись на палубу, створила в руках списи, які тут же загорілись чорним
полум’ям, інші – зависли у повітрі, готові прикрити товаришів. Наперед вийшов
високий, широкоплечий чоловік з помітно розвиненою мускулатурою. Окинувши
палубу швидким поглядом, він направився до п’ятірки осіб, що незворушно стояла
на кормі. Переконавшись, що вони не ілюзія, він одразу поспішив опуститись на
коліно.
-
Ваша величносте,
ми чекали на ваше повернення! – з неприхованою радістю в голосі мовив чоловік.
-
А ми як чекали! –
на палубі з’явилося четверо осіб: два сейрі й Добромир з Даною.
-
Брат! – закричала
Еріка.
-
Привіт, сестричко,
радий тебе бачити.
-
До зброї! –
скомандував сітрі.
-
Як грубо ви
приймаєте гостей, – посміхнулась Дана. – Як там твої спогади, Бреннус, чи краще
називати тебе Дамір? – грайливо мовила вона, звертаючись до того.
-
Не скаржусь, –
сухо відповів Дамір, хоча у самого всередині бушував ураган емоцій.
-
Тобто Бреннус? –
розгублено запитала Еріка.
-
А він хіба не
розповів, ох, ці чоловіки, – зіронізувала Дана. – Бреннус нікуди не зникав,
просто на деякий час змушений був вийти з гри… Дамір і є Бреннусом, його
перероджена версія, – останні слова прозвучали особливо лицемірно.
Здавалося,
що з кожною секундою світ намагався вибити з-під ніг Еріки останні опори, та
думаючи, що на цьому сюрпризи закінчились, вона зробила тільки гірше для себе.
-
Запитай про його
невеликий експеримент, – тепер вже заговорив Добромир.
-
Експеримент? –
тремтячим голосом перепитала Еріка.
-
Саме так, –
продовжив наступ Добромир. – Боязнь втрати владу куди сильніша родинних
зв’язків. Чи не так, дядьку? – останні слова прозвучали особливо в’їдливо.
-
Тобто дядьку? –
ледь вимовила Еріка.
-
Тобі не почулося,
– холодно мовив Добромир. – Ті люди, в Форосі, були нашими наглядачами.
Справжні батьки знаходяться за океаном.
-
А як же…
-
Він розіграв все
так, щоб ми ніколи не дізналися правду. Єдина його ціль – це прибрати останню
перешкоду на шляху до трону.
-
Шах і мат! –
задоволено виголосила Дана.
-
Браво, – заплескав
Дамір в долоні. – Меншого годі чекати від тої, що прагне використати вас як
пішаків.
-
Принце, покінчимо
зі зрадниками прямо тут, й повернемося додому, – взявши його за руку, мовила
Заріна. – Ви й так витратили на цей цирк надто багато часу,
-
Дослухайся поради
майбутньої королеви, – останнє слово Дана постаралася виголосити з особливою
відразою.
-
Жаба давить, що не
велика революціонерка удостоїлась такої честі? –мовила Заріна насмішкувато.
-
Забирай собі.
Зрадив один раз – зрадить й вдруге.
-
Наївна простачка
сприйняла гру за вияв симпатії, – зловтішно посміхнулась Заріна. – Ти була
потрі…
-
Повертаємось, –
перебив Заріну Дамір. Та здивовано на нього поглянула.
-
А як же… –
розгубився командир сітрі, натякаючи на Дану й інших.
- Вони більше не представляють цінності, – сухо мовив Дамір і обійнявши Заріну за плече, поспішив переміститись.