-
Цікавий бойовичок ти мені показала, – розплющивши очі,
мовив Домінік. Попри усі намагання здаватися крутим, очі все ж видавали
відвертий страх хазяїна. Події до того, були невеликою прелюдією.
-
Рада, що сподобалось, – сівши зверху на нього,
посміхнулась Аліса.
-
І що далі? – хитро примруживши очі, запитав Домінік. –
Почнемо вбивати усіх, в ім’я правосуддя й помсти?
-
А ти цього хочеш?
-
Чесно? – поклав руки за потилицю хлопець. – Якось
фіолетово. Хоча нашіптування всередині, дає ясно зрозуміти, чого я хочу.
-
Розбіжність темної й світлої сторони, – мовила Аліса.
-
«Бути чи не бути»?
-
Можу допомогти вирішити цю дилему.
-
Зустріч з іншими ніфілімами? – запитально поглянув на неї
Домінік.
-
Так, – ствердно кивнула та.
-
Що ж – це має бути цікаво. Стільки фріків в одному місці,
– і він посміхнувся.
-
Роль гівнюка тобі чудово підходить, – і вона нахилилась,
щоб поцілувати його, та він зупинив її, приклавши палець до губ.
-
В мене одне питання: в цих Кубах можливо померти?
-
Якщо причина смерті не екзос або сайфер, то ні.
-
Чудовий світ, мимоволі відчуваєш себе богом, –
зіронізував Домінік.
-
Раніше я би з тобою погодилась, проте зараз майже усі
Кубів перебувають під контролем котроїсь сторони, так що боги можуть швидко
відправитись в реальний загробний світ.
-
А як, щодо інших ніфілімів?
-
Вибороли своє місце.
-
А ти? – зацікавлено поглянув він в її очі, намагаючись
прочитати найпотаємніші секрети.
-
А я вожусь з такими, як ти, – ухилилась вона від прямої
відповіді. – Годі розмов, – і Аліса заходилась знімати з нього одяг.
***************************
Аліса задала курс і дирижабль
направився до тисячолітнього лісу. Саме там мала пройти майбутня зустріч.
Оскільки вони не встигли далеко відлетіти від так званої завіси, то подорож не
зайняла багато часу. На зворотному шляху вони зустріли чимало інших дирижаблів.
Хтось, як і вони, направлявся до завіси, хтось летів звідти. Аліса пояснила, що
його випадок унікальний. Атланти не бажали ризикувати, тому встановили
тимчасову заборону на польоти поблизу їхнього дирижабля. Тепер же вона
відключила сигнал, що служив маркером для інших, і їхній дирижабль більше не
сприймали як унікальний. Саме тому він і
міг спостерігати всі ті налякані обличчя в ілюмінаторах пролітаючих апаратів.
Не сказати, що Домінік не відчував жодних емоцій щодо тих людей, проте й
жалістю, чи бажанням допомогти – це було не назвати. Швидше досадою через те,
що інструмент втілення його планів пролітав повз, і він не міг ним
скористатись. На щастя «моральні терзання» припинились з посадкою. Аліса
завбачливо включила той маркер, щоб їм ніхто не завадив. Реакція не заставила
себе довго чекати. Небо за мить стало чистим від будь-якого стороннього
літаючого апарату. Опустивши трап вони вийшли назовні й попрямували до одного з
дерев. Рухи Аліси були чіткими й впевненими, здавалося, вона з закритими очима
змогла би їх провести. Приклавши долонь до стовбура, вона відкрила секретні
двері й кивком голови запросила Домініка всередину. Рефлекторно роззирнувшись
навкруги, хлопець прийняв запрошення, зайшовши в напівтемне приміщення. Як
виявилося – це був ліфт, який, як тільки він переступив поріг, автоматично
закрив двері й помчав вниз на шаленій швидкості. Від раптової зупинки Домініку
здалося, що всі його нутрощі зробили пірует. Він мимоволі прикрив рота рукою,
щоб з’їдена по дорозі їжа не попросилась назовні. Звикла до подібного Аліса
лише посміхнулась з його реакції.
Двері ліфта відчинились, немов
запрошуючи їх в будівлю за нами. Будівля, саме те слово, яке найкраще описувало
місце, де вони опинились. Одна головна велика кімната, в якій, судячи з
чотирьох дверей, було стільки ж виходів, або просто інших кімнат. У всякому
випадку, якби сюди прибув не Домінік, а імовірний ворог, то йому вже на початку
довелось би розділити свої сили.
Кімната не виділялась нічим особливим.
Мінімум меблів, лише скляний стіл і п’ять м’яких крісел, а також невеликий
стелаж з книжками і декілька вазонів становили інтер’єр приміщення. За
кількістю крісел Домінік припустив скільки буде співрозмовників. Не гаючи часу
Аліса підійшла до стелажа і злегка потягнула на себе декілька книг. Домінік
очікував, що після цього двері відчиняться, та цього не відбулося. Такий жест
служив для іншого. Закінчивши, дівчина повернулась до нього й запросила сідати
на одне з крісел. Домінік не став заперечувати. У них була своя гра, правила
якої він поки освоював.
Двері відчинились за декілька хвилин. З
них вийшло три особи. Одна – колоритніша за іншу. Коли Домінік говорив про фріків,
то сам того не підозрюючи, влучив в десятку. Найяскравішою персоною був чоловік
років сорока, в червоному плащі, такого ж кольору капелюсі на голові, й костюмі
трійка, з нагрудної кишені якого виглядав старомодний годинник на ланцюжку.
Проте не це так вразило Домініка. Бліде обличчя чоловіка й довге чорне волосся
нагадувало Джокера з однойменного фільму. Маніяк чистої води. Цей, на відміну
від свого протеже з фільму, не використовував бойового фарбування та, попри це, зустрівши його в якомусь провулку,
можна було без проблем наробити зі страху, від одного його вигляду. Інші особи
не так виділялись, на його фоні, проте й у них були свої родзинки. Єдина жінка,
серед новоприбулих, була одягнена в чорну довгу сукню, яку підкреслював макіяж
з використанням темних кольорів. Вона чимось нагадувала земну версію готів,
тільки з оптимальним рівнем штукатурки. Такий собі середньовічний стереотип
відьми, тільки ковпака й накидки бракувало. Жінка була приблизно того ж віку,
що й попередній чоловік. По всій видимості, їх поєднувало набагато більше, ніж
ця зустріч, оскільки вона тримала його під руку. Напевно, найбільш звичайним,
серед трійці, був високий худорлявий чоловік років сорока-п’ятдесяти з вигляду.
На ньому була чорна довга мантія з капюшоном, з-під якої виглядав такого ж
кольору костюм, і біла сорочка з червоною краваткою. Білі локони довгого
волосся хаотично розкинулись по його плечах, надаючи блідому обличчю ще більшої
холодності. Його сміливо можна було сплутати з ожившим зомбі, або й того –
прирівняти до блідих мешканців ночі, які пили кров, щоб втамувати голод.
Аліса привіталась першою, і на правах
посередника представила присутніх. Чоловіка в червоному плащі звали Каїн, жінку
– Єва, а чоловіка, якому Домінік вже встиг дати кличку вампір – Адам Волтерс.
-
Раді вітати в нашому скромному колі, – посміхнувся Каїн,
а по тілу Домініка пробігли мурашки.
-
Дякую, – схвально кивнув Домінік. – Хоча все ще не
розумію суті вашої діяльності.
Каїн і Єва переглянулись. Слова
Домініка пробудили в них давно забуті спогади, про перші дні в ролі ніфілімів.
-
Діяльність… – вдала задумливість Єва. – У нас одна
діяльність – це виживання. Чим краще справлятимешся, тим більше розумітимеш, що
слід робити далі.
-
Тобто, можна створити будиночок десь на березі моря й
насолоджуватись компанією представниць прекрасної статі? – з сарказмом мовив
Домінік.
-
Можеш спробувати, – в такому ж тоні заговорив Каїн, а на
його обличчі з’явилась посмішка від якої брюнети ставали блондинами. – Немає
місця, де звичайна людина почувала би себе в безпеці, не те що ми. У нас одна
дорога.
-
Помста? – запитально поглянув на нього Домінік.
-
Помста? – перепитав у самого себе Каїн, а потім
затарабанив пальцями по кріслі на якому сидів. – Це не помста – це спосіб
вижити. Зараз наші брати нагадують стадо овець, яким керують усі, хто побажає.
Ми маємо відкинути минулі розбіжності й повернути людській цивілізації
попередню велич. Ось в чому полягає наша роль.
-
Сірі кардинали, – посміхнувся Домінік.
-
Назва неважлива, головне суть, – вперше заговорив
Волтерс.
Його голос цілком відповідав образу,
такий же холодний і проникаючий в найпотаємніші куточки душі. Кожне слово, як
чітко викарбувана монета. В Домініка, мимоволі виникла думка, що він викладач в
якомусь університеті, одяг і манери підштовхували до цього. «Невже Nova?» –
припустив Домінік подумки. Та з розпитуваннями вирішив почекати до кращих
часів.
-
І в чому ж суть? Не вірю, що у вас немає плану, –
звернувся Домінік до трійці.
-
План є завжди, питання тільки, чи підійде він вам, –
відповів Волтерс.
-
Не спробувавши – не дізнаємось, – пожартував Домінік.
-
Обов’язково, – Волтерс спокійно відреагував на жарт
Домініка– Тільки після іспиту.
-
А це вже цікаво. І що я маю зробити? Написати диктант, чи
усний екзамен? – зіронізував Домінік.
-
Нудно, – засміявся Каїн. – Такі методи не для нас.
-
Ти маєш навести шуму в Кубі, в якому жив до того, –
уточнила Єва.
-
Тепер розумію чого вас так мало, – пожартував Домінік. –
Та я приймаю умови, не люблю зубрити книжки. Я так зрозумів, ви самі зв’яжетесь
після?
-
Так, – схвально кивнув Волтерс. – Після – ти сам
зрозумієш в чому полягав іспит, – і він загадково посміхнувся.
-
Згораю від нетерпіння, – і собі посміхнувся Домінік. Ця
гра починала подобатись йому чимраз більше.
На цьому дивна, по усіх аспектах
розмова закінчилась, і відкривши портали, трійця зникла, а вони з Алісою
залишились наодинці.
-
І як? – натякнула Аліса на розмову.
-
Одне радує, що квитки були безкоштовні. Не думав, що за
одну розмову можна посміятись, наложити зі страху, а потім подати все як
перемогу.
Аліса не втрималась і зайшлася реготом.
-
Як тонко підмічено, – трохи заспокоївшись, мовила вона. –
То куди вирушаємо?
-
Якщо ти про конкретне місце в Кубі, то гадаю, моя колишня
країна підійде. У мене вже з’явилось декілька ідей. На місці поділюсь, –
відповів він на її запитальний погляд. – До речі, проясни одну деталь.
-
Ти про мови? В Кубах є два її типи: загальна і локальна,
тобто, залежна від певного Куба або території цього самого Куба. Щойно ви
використали загальну, що існувала до переміщень, та враховуючи силу й знання,
що передались з нею, тобі не складе особливих зусиль перейти на будь-яку з
відомих. Те ж саме стосується і сайферів. Швидкість їх збору й опрацювання
інформації перевершує звичайних Омег, проте – це не означає, що й для останніх
не існує способів обійти стандартні обмеження. Вони є, і полягають в простому
завантаженні, через підключення до баз даних Кубів, або Nova. Останнє
відбувається зі студентами, що поступають на навчання в академію.
-
Іпсилон настільки сильне джерело?
-
Аналогів поки не знайдено, – стиснула Аліса плечима.
-
Волтерс… – Домінік не договорив, його перебила Аліса.
-
Професор вищезгаданої академії, ти не помилився у своїх
припущеннях.
-
Це усі ніфіліми, чи є ще? – кинув він на неї косий
погляд.
-
Усі відомі, – уточнила Аліса. – Саме ця трійця проявляє
найбільшу активність.
-
В принципі, загальна картина зрозуміла, тому, гадаю, пора
вирушати.
-
У тебе є необхідні знання, щоб відкрити портал, – мовила
Аліса.
- Зараз побачимо, – і Домінік глибоко вдихнув, готуючись до грандіозної подорожі.