Коні
зупинились перед величезною брамою з частоколу. Дана й Дамір спішились і взявши
коней за вуздечки, попрямували до брами.
-
Ти впевнений, що
тут нікого немає? – з недовірою запитала Дана. – В мене мурашки від одного
погляду на це місце.
-
Я й сам
здивувався, що в сторожовій заставі пусто, та природа не бреше.
-
Ох, які ми поважні
стали, після відкриття коду, – дзвінко засміялась Дана, але потім швидко
замовкла, її сміх відповів луною, від якої кров холонула в жилах. Коні
насторожено підняли вуха, та Дамір з Даною швидко їх заспокоїли.
Витягнувши
вперед вільну ліву руку, Дамір легким порухом відчинив браму. Перед ними
постали пусті вулички й порожні дерев’яні будинки з вибитими вікнами.
-
Схоже, тут
відбувався бій, – занепокоєно роззираючись по сторонах, мовила Дана.
-
І закінчення було
явно не на користь гарнізону. Хтось постарався замести сліди.
Брами
зі скрипом зачинились за ними й вони остаточно поринули в моторошну атмосферу
цього місця.
-
Не хочеться
зустрітись з тими, хто це зробив, – мовила Дана, легкий холодок пробіг по її
тілу.
-
Ну і ляклива ж ти
стала, раніше б стрімголов помчала до подібного місця.
-
Старість, – і вони
обоє засміялись.
-
О, тут і конюшня
є, заведімо туди коней, – зрадів Дамір.
Дана
схвально кивнула і вони попрямували до невеликого сараю з відкритими дверима.
Зайшовши всередину друзі були приємно здивовані, адже виявили трохи корму,
прив’язавши коней, вирішили знайти пристановище і для себе. Таким виявився
будинок по сусідству з конюшнею. Він складався з передпокою та однієї великої
кімнати. Всередині все було розкидано. Розбитий посуд, розламані ліжка, шматки
скла з вікон, подекуди виднілись чорні обгорілі плями, очевидно, щось чи хтось,
використав тут вогняну стихію. Дамір і Дана обережно пройшли до столу в центрі
кімнати.
-
Не завадить трохи
прибрати, – і Дамір легким порухом правої руки підніс в повітря все сміття і
розкидані речі, мить, і вони розчинились в повітрі.
-
Твоя сила не схожа
на звичайний код, це щось на зразок просторової магії? – зацікавлено мовила
Дана.
-
Я й сам ще не до
кінця розібрався, все здійснюється на рівні рефлексів.
-
Ти говорив тоді,
що побачив дещо.
-
Це більше
нагадувало спостереження власними очима чужого життя.
-
І що ти бачив? – ненав’язливо
уточнила Дана.
-
Минуле, до Судного
дня. Давай про це потім, – перевів він тему на інше.
-
Там були знання,
як знешкодити те, що зробив Звенимир? – раптом видала Дана. В її голосі
відчувався холод і приреченість.
-
Не говори таким
приреченим голосом, ми живі, а все інше можна виправити, ось що зараз має бути
у твоїй голові. Та рідина не зовсім те, чим здалося на перший погляд. Просто не
користуйся кодом до підземелля і все буде добре.
-
Якби ж я знала, як
ним користуватися, – вже веселіше буркнула під ніс дівчина.
-
Займися краще
приготуванням перекусити, – мовив жартома Дамір.
-
Знайшов прислугу,
– привітно поглянула вона на нього.
-
Вибачте, ваша
світлосте, я недостойний такої милості. Краще моя скромна персона сама все
зробить, а то провізії небагато, а підгорілий її стан не вельми смакуватиме.
-
Тоді випадково
вийшло, – почервоніла Дана, згадавши перші дні в навчальному таборі, як Дамір
вчив її готувати. – Давай свій рюкзак, зараз я доведу, що й дочка князя чогось
варта.
- Головне – не спали будинок, – мовив Дамір і одразу отримав запотиличника у відповідь. – Натяк зрозумів, піду в пічці розпалю.