Розслідування
привело Міа, і її нового друга, до згадок про древні рукописи іменовані
Хроніками. Саме їх розшукував Волтерс. За непідтвердженими даними, на сторінках
тих містилась інформація про час перебування людей в четвертому вимірі. Такі
дані могли поставити тогочасну історію з ніг на голову. Міа твердо вирішила
випередити Волтерса. Залишатись в Рудому лісі більше не було сенсу, це
сковувало її можливості, тому, за допомогою сили своєї реліквії, вона
перемістилась в одне з королівств Едему, а якщо точніше – у невелике містечко,
що жило за вченням Іскри. Знімати будинок чи кімнату в таверні не стала, це
привертало зайву увагу, а направилась одразу до місцевого храму. Там приймали
гостей без зайвих питань. Окрім повсякденної роботи, як плати за проживання,
Міа довелось виростити очі на потилиці, оскільки думка керівників академії,
м’яко кажучи відрізнялась від її, щодо проживання в цьому храмі, й взагалі –
раптового зникнення. А сказати, що руки в академії були довгі – це нічого не сказати.
На
третій день перебування в храмі вони нарешті знайшли зачіпку, яка мала
допомогти розплутати клубок, за який вони взялися перебуваючи в Nova.
Матеріальна форма Різа, так назвався той, хто являвся реліквією Міа,
покращилась, і він зміг виконувати завдання поза храмом. Зачіпка полягала в
особі з чорного ринку Нейтральних Земель. Той знав рабовласника, якому продали
Міа й Олівера.
Задля
безпеки – угоду й оплату взяв на себе Різ, Міа ж залишилась очікувати в храмі.
Години тривали, як роки, та вона заспокоювала себе говорячи, що скоро Олівер
буде на волі. Безкінечні ходіння по кімнаті змінились спогляданням пейзажів за
вікном. На мить її здалося, що вона знайшла свій дім, настільки спокійним тут
був плин життя. Однак, він порушився, через передану на ментальному рівні
інформацію від Різа.
Земля
попливла з-під ніг дівчини. Інформатор не збрехав, проте ціль пошуків виявилась
не такою простою. Навіть з Різом, і здібностями Омеги, її шанси дорівнювали
нулю. Сайфер такого класу розправився б з нею за лічені секунди. І тоді в
голову Міа прийшло єдине правильне, на її думку, рішення. Вона вирішила звабити
того, і так вивідати потрібну інформацію про особу, що виступила їх з Олівером
продавцем. Той не був простою шісткою, оскільки замаскувався під Валеріана, а значить
слідував точним інструкціям, або й того – являвся лідером, що прекрасно знав
про вміст викрадених саркофагів і їх ціну. Не виняток, що та операція
купівлі-продажу, була всього лише відволікаючим фактором для керівництва
академії, спланована Волтерсом. Усі надії покладались на того сайфера.
Від
однієї думки, що доведеться вчинити щось подібне, Міа вивертало зсередини,
однак робити нічого або так, або приректи Олівера на ув’язнення, чи й того
гірше. Про гірше Міа не хотіла думати. Вона взагалі зараз не хотіла ні про що
думати. Лігши на ліжко, поклала голову на подушку, яка за мить стала вологою
від сліз. Різ вирішив не турбувати її, давши можливість самій зробити вибір.
******************************
Вода
повільно стікала по тілу, змиваючи спогади про ту ніч. Ціль була досягнута,
вона змогла віднайти у спогадах сайфера потрібну інформацію, та чи було воно
варте того – це вже інше питання. Від роздратування хотілось стерти до крові
шкіру, та вона розуміла, що це нічого не змінить. Чи було це менше зло, вона не
знала. Зараз її дратував найменший шерхіт. Щоб не провокувати чергову сварку, і
швидше довести справу до логічного завершення, Різ відправився в королівство
Ферагон. Особа, яка їх цікавила, входила до числа наближених тамтешнього
короля. Хоч тепер обмежень на використання сили не було, однак й бездумно
кидатись в бій Різ не хотів їй давати.
Міа
закінчувала вдягатись, як почула шум ззовні. Виглянувши у вікно, побачила лише
силуети, що зайшли всередину храму. Цікавість ненадовго втамувала гнів, і вона
вирішила дізнатись у чому справа. Відкривши двері, вона обережно визирнула в
коридор. Цілком можливо, що це прийшли по її душу. В кам’яному лабіринті
коридорів храму було неприродно тихо. По тілі пробігли мурашки. Опанувавши
емоції Міа вирішили рухатись джерела, тобто головної зали, де проходили
проповіді. Вже через декілька кроків дівчина відчула незвичний холод, довелось
трохи потерти долоні й передпліччя, щоб пришвидшити рух крові. Перед входом в
зал в Міа затремтіла рука, вона декілька секунд простояла нерухомо, аж доки не
наважилась прочинити важезні дубові двері. Картина відкрилась ще та. Хлопчик
років десяти, якого вона часто бачила в якості помічника на проповідях
настоятеля храму, розправлявся з останніми живим представником храму. Нутрощі й
відірвані кінцівки інших, були розкидані по залу. Побачивши Міа, хлопчик
зацікавлено повернув голову в її сторону, а потім став повільно наближатись.
Кров повільно стікала з його обличчя і рук. Коли він переступав через чергове
тіло, то в храмі луною пронісся хрускіт кісток, немов на них давив кількатонний
прес, а не худеньке тіло. Налиті кров’ю очі невпинно
стежили за останньою жертвою. Міа застигла в ступорі. Підсвідомість підказала
скористатись реліквією, однак перстень залишився в кімнаті, а емоційна нестабільність
зводила нанівець будь-яке використання власних можливостей. Чим ближче той
підходив, тим сильніше відчувався запах гниючого тіла, немов перед нею була не
жива істота, а труп в активній фазі розкладання. Рефлекторно Міа зробила
декілька кроків, в надії знайти порятунок, та торкнувшись холодної стіни
зрозуміла, що рухалась зовсім не туди. Похитуючись, немов маятник, хлопчик
підійшов до неї й став вивчати.
-
Ма… – та
договорити йому не дав меч, що розрізав тіло навпіл.
Позаду
хлопчика стояло четверо дивних осіб в чорних плащах по яких, немов кров,
розтеклись червоні лінії. Та не це вразило Міа, а енергія, що оповила їхні
тіла. Вона мала форму представників Сейрі. В неї, мов по команді, стали зринати
спогади з дивного краю, де панувала вічна зима.
- Тобі ще рано згадувати, – мовив один з незнайомців, і вона втратила свідомість.