Після того, як Ален зайшов в коло і поринув у глибини
власного «я», Бріар і Бартоломео стали очікувати закінчення злиття. Минуло дві
години, проте нічого не відбувалось.
- Слід починати хвилюватись, чи це мій старечий маразм
дається взнаки? – мовив Бартоломео. – Скільки хранителів провів через це, але
так, як з ним, не хвилювався.
- Все ще сумніваєшся в ньому? – поглянув скоса на
Бартоломео Бріар.
- Ні, – заперечно похитав головою він. – Просто… не знаю
чого чекати й ця невідомість дратує!
- Може, слід прикликати Баракіеля, щоб ти заспокоївся? –
запропонував Бріар.
- Зайвим не буде, – поглянув на нерухомого Алена
Бартоломео. – А як щодо другого бар’єру?
- Ти про ефірний вогонь? Рідина розлита й очікує свого
часу.
- Сподіваюсь, до неї не дійде… Останній раз, коли її
застосовували, хранитель ледь не помер.
- Це останній наш козир, в разі погіршення ситуації! –
виголосив Бріар.
- Схоже – починається! – занепокоєно мовив Баратоломео й
підвівся на ноги.
Лотос загорівся яскраво-блакитним полум’ям: чим далі,
тим більшими ставали вогняні стовпи. За мить вони вже досягали розмірів
середньостатистичної людини.
- А тепер, схоже, слід! – мовив захоплено
Бартоломео.
- Ще рано! – заспокоїв їх Баракіель, якого прикликав
Бріар, боячись погіршення ситуації.
- Вогняні стовпи все росли: тепер вони сягали вершин
найвищих гір.
- Навіть у Бакарі вони були менші! – задерши голову
догори, мовив Бартоломео.
Тіло Алена почало огортати біле світло.
- Приготуйтесь, зараз почнеться! – закричав Бріар.
Біле світло злинуло в небо, полум’я лотосів
попрямувало за ним, утворивши шість блакитних полум’яних стовпів. Енергія, що
вивільнялась, була настільки подавляючою, що навіть ці два воїни ледь тримались
на ногах. Картину довершила чорна як ніч енергія, що попрямувала за білим
стовпом. Вогонь лотосів став спалювати гірські породи.
- Це ще що таке?! Бріар, підпалюй ефірний вогонь! –
закричав Бартоломео.
Та сказати легше, ніж зробити. Від полум’я лотосів
утворився шалений вітер, немов декілька ураганів зараз зіткнулись і бушували на
плато. Пересилюючи вітер Бріар і Баракіель все ж зуміли підпалити червону
рідину, що була розлита на плато й утворювала друге коло. Загорівся ще один
вогонь, тепер вже червоного кольору. Він став поглинати блакитне полум’я
небесного лотоса. Чим більше він поглинав, тим яскравіше горів.
- Що це з Аленом?! – закричав Бартоломео.
Бріар повернув голову. За спиною Алена з’явились шість
крил: три чорних і три білих, за формою вони нагадували покров ангела, тільки
досконаліший і стійкіший. Секунда й вони вже закрили його тіло мов щит.
- Що ви творите?! – почувся голос біля них.
- Серафіель, звідки ти тут?! – закричав здивований
Бартоломео.
- Намагаюсь виправити ваші «дурощі»! Цей вогонь не
зашкодить Алену, але може вбити вас! Чим ви думали, застосовуючи його?!
- А хіба все не вийшло з-під контролю?! – розгубився
Бартоломео.
- Все відбувається як і було задумано! – вигукнув
Серафіель. – Ефірний вогонь тільки погіршить становище! – як на доказ його слів
з Бріара почала виходити енергія і підсилювати вогонь. – Баракіель, розірвіть
першу форму, а то воно вб’є вас! – Баракіель слухняно кивнув і покров ангела
зник з тіла Бріара.
- Що тепер?! – закричав Бріар до Серафіеля.
- Використайте місячну ходу й покиньте плато!
Зустрінемось внизу! Про Алена не турбуйтесь, він дасть собі раду!
- А як же лотос?! Він не зможе покинути коло?! –
завагався Бартоломео.
- Зможе! Не турбуйтесь, а просто повірте в нього! – Ті
нехотя, та все ж погодились і вмить зникли. Червоний вогонь все дужче
розгорявся, поглинаючи чимраз більшу територію. – Ален, прокидайся! – звернувся
до того Серафіель.
Крила, що захищали тіло Алена, почали повільно
розкриватись, свідомість поступово поверталась до нього.
- Ого! Тут що, ураган пронісся?! – захоплено мовив Ален,
остаточно прийшовши до тями.
- Майже, твоя нова сила! – повідомив Серафіель,
перекрикуючи бурю. – І це ще не кінець, потрібно якось зупинити цей
вогонь!
- Як це зробити?! – розгубився Ален. – Я навіть за коло
не можу вийти! – згадав він інструкції Бартоломео і Бріара.
- Коло – найменша проблема, воно не зупинить тебе, так
як розраховане тільки на мою силу!
- Здається, зрозумів… – Ален зробив крок вперед і диво –
лотос не зупинив його. – Що за червоний вогонь?! – звернувся він до Серафіеля.
- Він називається ефірним! Покликаний, в разі
необхідності, поглинати неконтрольовану силу хранителів! Простіше
говорячи, якщо його не погасити вчасно, то він буде витягувати з тебе сили й за
завдяки цьому горіти!
- Але я не відчуваю, що сили мене покидають!
- З твоїм запасом ти відчуєш це за декілька днів! –
пояснив Серафіель.
- То як його зупинити?!
- В ордені цим займаються спеціально навчені хранителі,
які володіють льодовими техніками. Я тобі потім поясню! – мовив Серафіель
відповідаючи на запитальний погляд Алена – У нас же немає таких ресурсів, і в
голову не приходить рішення!
- Клин клином вибивають! – мовила Рін, що з’явилася біля
них. – Моє чорне полум’я може так само забирати силу!
- І як ним скористатися?! – запитально поглянув на неї
Ален.
- Просто подумай про те, що хочеш зробити! Тільки не
переборщи, а то місто зачепиш!
Ален схвально кивнув і почав зосереджуватись. За
мить гору огорнула висока чорна стіна, що поступово звужувалась,
поглинаючи ефірний вогонь. Коли останні полум’яні язики зникали, з ними зникла
і чорна стіна.
- Ти швидко вчишся, – похвалив його Серафіель.
- Стараюсь, – усміхнувся Ален. – Рін, я й не помітив, що
ти приєдналась до нас, думав, це в моїй голові.
- Час закінчувати з таким спілкуванням, а то з такими
темпами й «дах» може поїхати, – пожартувала Рін, а Ален з Серафіелем
засміялись у відповідь.
- Як пояснимо Бріару й Бартоломео, що тут відбулося? –
звернувся до них Ален.
- Це старі вояки, вони зрозуміють і нікому не розкажуть,
– мовив Серафіель, тонко натякуючи, що їм можна розповісти правду.
- Думаєш? – завагалась Рін.
- Я знаю їх давно, їм можна довіряти, – відповів
Серафіель.
- Тоді вирішено! – підсумував Ален.
- Тільки зроби це поступово, а то вони й так збентежені
після всього, – порадив Серафіель.
- Добре, – схвально кивнув Ален. – А зараз потрібно
потрапити в місто, хоча є в мене одна ідея, як зробити це непомітно... – і він
спідлоба поглянув на Рін.
- І коли ти встиг знайти інформацію… – в голосі Рін
почулися нотки гордості за учня.
- Хтось же казав «що наш розум єдиний». Побачив під час
злиття, – хвалькувато мовив Ален.
- Я вже боюсь, що ти там ще побачив... – пожартувала
Рін.
- Надто далеко не заходив... – спробував виправдатись
Ален.
- Знову почервонів! – засміялась Рін. – Як мені
подобається твоя сором’язливість, – вона взяла його під руку. – Ну, що,
вперед, а то вони зачекались!
- Ми поки зробимось невидимими, тільки ти зможеш нас
бачити, – повідомив Серафіель й вони попрямували стежкою з плато.
Внизу на них і справді чекали Бріар з Бартоломео.
Останній нервово роззирався по сторонах. Побачивши Алена, вони попрямували йому
назустріч.
- З тобою все добре, ти завершив злиття, що то було за
чорне полум’я?! – виголошували вони в один голос.
- Я все поясню, тільки не тут! Потрібно добратись до
безпечного місця, – зупинив шквал питань Ален.
Бріар задумався.
- Якщо врахувати, що цю картину спостерігали й в Гімері,
то Панора і жреці таємниці вже напевно виставили блокаду з метою вияснення
причини, і по можливості – затримання винуватця. Тому потрапити в місто буде
важкувато.
- Погоджуюсь з Бріаром, – мовив Бартоломео.
- За це не турбуйтесь, просто довіртесь мені, – ті лише
переглянулись, мовляв, що вже може нас здивувати. – Приготуйтесь! – скомандував
Ален і поклав руки їм на плечі.
Вони не встигли промовити й слова, як їхні тіла
огорнуло темне полум’я, секунда й воно «поглинуло» їх, випустивши вже
посередині кімнати Алена.
- Що це було?! – перелякано вигукнув Бартоломео.
- А тепер, щодо сюрпризів… – Ален завагався чи говорити.
Їх реакція на подібне було важко передбачати. Зібравши в кулак останню волю,
він вирішив все ж завершити почате. – Ви хотіли знати, що відбулося на плато?
Перш ніж почну, хочу взяти з вас обіцянку поки нікому не розповідати про
побачене раніше й те, що побачите зараз, – ті нехотя, але все ж закивали
головами, цікавість переборола страх. – Сядьте зручніше, – скомандував він. – Отже
почну. Всі ви знаєте, що в людини є світла і темна сторона. На Землі
представником світла і тим, хто нас оберігає є ангел-хранитель. Перейшовши
браму, ми маємо змогу прикликати його й разом вступити у війну з демонами. Але
не будемо забувати й про темну сторону. Ми від народження були переконані, що
другий представник – це зло, яке штовхає нас в прірву гріха, до потрапляння на
Прокляті Землі. Дозвольте розвіяти стереотипи й познайомити з мої другим
ангелом-хранителем, який представляє темну сторону.
Після останніх слів з’явились Рін, відвівши ногу
назад, вона граціозно поклонилась, вслід за нею з’явився і Серафіель. Реакцію
Бартоломео і Бріара було важко описати: перший з несподіванки впав з крісла,
яке тепер вже служило щитом, на голові другого, здається, з’явилось декілька
сивих волосинок, проте він сприйняв це спокійніше.
- Дррругий ангел-хранитель!… – затинаючись, мовив
Бартоломео.
- Розумію ваші сумніви, подібна реакція була й у мене,
але повірте, вона не становить загрози, в неї і Алена своя роль в майбутніх
подіях… – звернувся до них Серафіель, щоб заспокоїти.
- Це пояснює усі дива на плато, – трохи оговтавшись,
заговорив Бріар. – Але чому тільки Ален прикликав другого
ангела-хранителя? Звідки ти взагалі взялася? – звернувся він до
Рін.
- Відповіді на обидва питання ви дізнаєтесь згодом, поки
що звикніться з фактом мого існування, – відповіла вона.
Почувся стукіт у двері.
- Хто там? – миттєво зреагував Ален.
- Брі! Ти не бачив Бартоломео? В мене наказ перевірити
кімнати усіх бійців! – Почулося клацання замка і двері відчинились. – О, то ви
усі тут!
- А в чому річ? – звернувся до неї Бартоломео.
- В горах відбулись незвичайні аномалії й за наказом
вищих жреців місто оточене й знаходиться під наглядом спеціальних загонів
Мотолу і жреців таємниці.
- Що за аномалії, що до них така увага? – вдав
здивування Бартоломео.
- А ви хіба не бачили? – здивувалась Брі. – Все
місто спостерігало, як декілька стовпів блакитного полум’я піднялося
вверх, а потім і чорна вогняна стіна взялась нізвідки. Жреці були настільки
налякані, що одразу наказали підняти усі сили й знайти причину того явища. Я от
ходжу і перевіряю, хто з бійців на місці.
- Вони думають, що це хтось з учасників? – запитав
Бартоломео.
- Не виключають такої можливості, – стиснула плечима
Брі. – Під підозрою усі мешканці. Хоча, як на мене, то усі ці пошуки марна
справа, усім відомо, що прикордонні міста – це зборище контрабандистів і
хранителів, що тренуються на тутешніх землях. Напевно, новий офіцер, чи того
вище – капітан, забрів сюди, а тепер його й слід простиг… Ой, щось я
затрималась у вас, слід обійти ще чимало кімнат, – згадала вона про свої
обов’язки. – Вас я відмітила, як присутніх. До речі, Алене, не забувай про
кваліфікаційний бій за два дні!
- Я думав, в мене тиждень на підготовку, – розгубився
Ален.
- Через останні події турнір вирішили прискорити.
- От і добре, мені вже не терпиться виступити!
Брі посміхнулась і вийшла з кімнати.
- Вчасно ми покинули те місце! – видихнув
Бріар.
- Але тепер – потрібне нове для тренувань, – задумливо
мовив Бартоломео.
- Думаю, з цим проблем не буде, після злиття я ж можу
контролювати свою силу? – звернувся до своїх наставників Ален.
- В принципі… так, – відповів Бартоломео.
- Тоді, чому б не перенести тренування на арену? –
запропонував Ален.
- А, якщо хтось ненароком побачить не те, що треба? –
завагався Бартоломео.
- Не побачить, ми з Серафіелем цього не допустимо, –
рішуче мовила Рін, яка знову стала видимою. – Йому потрібно звикати до арени,
якщо й надалі хочете продовжувати свою затію.
- Тоді вирішено! – піднесено мовив Бріар. Він був радий,
що все й надалі йшло по його плану... – Однак, слід бути обережними, Мотолу не
звикли жартувати, за найменшої підозри нападуть!
- Зробимо все, щоб не дати їм такого приводу! – рішуче
виголосив Ален.
Перспектива перейти від теорії до практики не давала спокою
його фантазії.
- Думаю, на сьогодні вистачить подій, відпочивай, а
завтра почнемо вже бойові тренування, – підвівшись з крісла, звернувся
Бартоломео до
Алена.
Попрощавшись вони з Бріаром пішли до своєї кімнати, а
Ален стомлено сів на ліжко.
- Мені також час йти, завтра буде цікавий день, тож
виспись як слід! – мовила Рін і зникла.