Невідомо скільки пройшло часу, як усі
почали прокидатись. Трусячись від холоду, вони чимдуж кинулись до вогнища, яке
продовжувало горіти розміреним полум’ям. Ліа, не розуміючи звідки їй так тепло,
все розпитувала Адрі, та старалась уникати прямих відповідей відмовками.
- Пора
вирішувати, хто куди? – звернувся Ален до присутніх. Ті переглянулись, проте не
наважувались відповісти.
- Я з
вами, – першою заговорила Ліа, у такій відповіді Ален не сумнівався, в
будь-якому випадку, він би її не залишив.
- Я
також, – заговорив не хто інший, як демон.
Іншого годі було чекати, таку здобич,
як командир легіону, він би не випустили з рук.
Ще двоє проявили бажання піти з ними, а
інші побажали залишитись, видно розраховували, що все внормується, або для них
прокладуть дорогу, якою вони пізніше скористаються. Безглуздим було винити чи
дорікати їм, кожен вирішував за себе, вони й так були раді, що врятувались від
гігантів і Цербера. Зібравши речі група Алена попрямували до виходу.
Ален очікував різного, але та картина,
що постала перед їхніми очима, перевершила усі сподівання. Вийшовши назовні,
вони опинились перед величезною прірвою, протилежної сторони якої не було
видно. Ален кинув камінь, щоб перевірити чи глибоко, але удару так і не почув.
- Це
марно, – заговорив один з чоловіків.
- Що ж
робити? – завагався Ален.
- Йти
вперед, – посміхнувся той.
- Тобто?
– розгубився Ален.
- Зараз
покажу, – і чоловік попрямував вперед. Ален вже хотів було зупинити його, та
Ліа заперечно похитала головою. Під ногами чоловіка стали з’являтись кам’яні
сходинки. Не надто великі, акурат такі, щоб одна людина могла без проблем
стояти. Вони вели не вперед, а вниз, в темряву. З кожним кроком чоловік
спускався все нижче. – На перший погляд все видається дуже простим, але не
обманюйте себе, – і він показав на пустоту, позаду себе. – Вони зникають за
вами, не встигнете й оком змигнути. Потрібно не тільки зберігати рівновагу, але
й постійно рухатись.
- А що
буде, якщо впаду? – запитав Ален.
- Приземлення
буде не надто приємним… Головне – не втрачайте віри, хоча вам це не загрожує!.
Для вас, як спостерігача, все буде по-іншому.
- Двом,
я так зрозумів, не пройти одним шляхом? – припустив Ален.
- У
кожного своя дорога. Тут перевіряється чистота, або хтивість по-іншому.
Побажали жінки ближнього, жили в блуді або мали схожі думки… – тут все
проявиться. Чим більші гріхи, тим більшою буде буря.
- Буря?
– запитально поглянув на того Ален.
- Ваші
гріхи проявляться у вигляді штормових вітрів, які усіма силами намагатимуться
скинути вас в прірву мороку.
- А
якщо у когось чисте серце, а у сусіда поруч – ні?
- Перед
Творцем ми усі рівні, – стиснув плечима той.
- Як
тут все непросто, – скептично похитав головою Ален. – Але почекайте, як, щодо
людей, що повернулись? Жнець говорив тільки про…
- Видно,
ви ще мало часу пробули тут, раз думаєте, що всі все одразу викладуть. Хочеш
дізнатися – вчися, слухай.
- Значить
– існує запасний вихід? – підсумував Ален.
- Тільки
Мінос про нього знає, – відповів чоловік.
- Тобто...
– Ален не встиг договорити, його перебив чоловік.
- Саме
так, але ваша поява змінила все...
Чоловік натякнув, що люди повернулись,
щоб пройти через цей «запасний вихід», та поява Алена заставила частину
передумати, й спробувати ще раз пройти.
- А
повертались ви як? Сумніваюсь, що ця дорога працює в обидві сторони, – натякнув
Ален на прірву внизу.
- Тут
ви не помилились, але не забувайте, що в будь-якому правилі є свої винятки.
Перед печерою ви напевно проходили напівзруйнований дерев’яний міст, а внизу
чули шум ріки?
- Так,
але... Тепер зрозумів… Стікс.
- Якщо
знати правильний напрямок, то можна без проблем подорожувати між п’ятим і
першим колом, оминаючи при цьому небезпечні зони. Такий собі бонус, для тих,
кому не вистачає сил на подальшу подорож й хочеться повернути назад.
- І як
же вам вдалося роздобути цю інформацію, якщо не секрет? – скоса поглянув на
того Ален.
- Та
який там секрет, – махнув рукою чоловік. – Мені розповіли ті, що пробули тут
довший час.
- Виходить,
ви вже пройшли друге коло, чи все заново?
- На це
питання отримаємо відповідь тільки пройшовши, – стиснув плечима чоловік.
- А як
знати, чи правильно йдете? В цій темряві не розібрати дороги.
- Все,
як і в житті. Йдіть вперед і врешті-решт прийдете до кінця. Довіртесь своєму
внутрішньому голосу й він приведе вас куди потрібно. А тепер, я попрощаюсь з
вами, зустрінемось внизу, – віддавши честь, як це роблять військові на Землі,
чоловік попрямував в темряву.
- Пора
й нам вирушати, – звернувся Ален до інших.
- Давайте
йти по черзі, щоб уникнути несподіванок, – запропонувала Ліа.
- Тоді
я пішов, – мовив демон.
Ален тільки скоса подивився йому вслід.
Їх залишилось четверо.
- А ви
добре знаєте чоловіка, що щойно пішов? – звернувся Ален до тих, що залишились.
- Не
особливо, він був з групою, що йшла попереду, вони першими відчули на собі силу
гігантів. Він говорив, що спочатку заховався під тілами тих, хто загинув чинячи
опір, а потім, коли гіганти відволіклись на полонених, почав бігти куди очі
дивляться, – відповіла Ліа. – А чому питаєш?
- Та
так, цікаво просто…
Останній з чоловіків, що погодився з
ними йти, попрямував в обійми пустоти.
- Можна,
також питання? – звернулась Ліа до Алена.
- Слухаю.
- Чому
твій плащ на Адрі? Я чула, що ніхто, крім хазяїна, не може носити його, в
протилежному випадку буде відповідна реакція. А в тебе ще й командирський.
- Ну…
- Давай
краще я поясню, а то Ален ще не знає усіх тонкощів, – мовила Адрі. – Річ у
тому, що ми, хранителі, виголосивши клятву, висловлюємо згоду стати на захист
людей і Едему, в разі потреби – пожертвувати заради них життям. Нам дається
випробувальний термін, протягом якого прикликаний ангел буде поруч і
спостерігатиме за нами. В академії – це період навчання, після якого
відбувається друга церемонія, на якій офіційно визнають того чи іншого
хранителя, і він, окрім звання й місця у відповідному легіоні, також отримує
благословення від свого ангела хранителя. Якщо хтось не отримує благословення,
то не можете називатися хранителем, переважно ті, хто його не отримали,
вступають в ряди паладинів чи охорони міст.
Так от, благословення це проявляється у
вигляді білого покрову, або як ми його вже звикли називати – білий плащ. Він –
це особлива енергія, яка миттєво реагує на зміну власника або, якщо його одягне
демон, то наслідки не заставлять себе довго чекати. Плащі відображають саму
сутність хранителя, його дух і волю. Вони є провідниками сили хранителя, її
підсиленням. І якщо хранитель побажає, то вони виступлять щитом для простих
людей, або людей, яких вони бажають захистити.
- Тобто,
якщо я правильно зрозуміла, то Ален просто сказав йому, щоб він захищав
тебе?
- Можна
й так сказати, – ствердно кивнула Адрі.
- Але
хіба тут, де немає ваших ангелів, можна робити щось подібне? Ви ж позбавлені
доступу до джерела своєї сили. Як йому взагалі вдалося його зберегти?
Адрі й Ален переглянулись. «А вона
розумніша, ніж здається», – подумки виголосив Ален.
- Не
забувай про що Вищу Знать, вони черпають силу від Іскри життя, – мовила Адрі.
- Ален
з Землі, – заперечила Ліа.
- Саме
не знаю, як так вийшло, але він має з нею зв'язок глибший, ніж прості люди. По
всій видимості, він володіє Волею Творця.
- А
чому тоді на тобі немає плаща?
- Сім
кіл забирають надто багато сил, я б не зуміла його тут довго втримати. Інша
ситуація з Аленом, він спостерігач, та й командир врешті-решт.
- З
чого раптом тебе це зацікавило? – звернувся до неї Ален.
- Я
від природи цікава, – спробувала пожартувати Ліа, а потім вже серйозніше
додала. – Навколо відбувається багато дивного, саме тому хочу бути впевненою,
що ніхто не вдарить зі спини…
- Мудро,
я б сам діяв так само, – погодився з нею Ален.
- Я
вже це зрозуміла з твоїх запитань про того чоловіка; це ж не була проста
цікавість... Я права? – кинула вона на нього косий погляд.
- Якщо
ми вже говоримо на чистоту, то думаю, вам слід знати. – Ален зробив секундну
паузу. – Він демон.
- Не
може такого бути, я знаю, що вони можуть змінювати свій вигляд на людський, але
будь він демоном, ми б вже давно були мертві, – заперечила Ліа.
- Не
факт. Він гачок, на який ловлять людей. Хоча, в одному ти права, я й сам задаю
собі питання, чому на нас ще ніхто не напав. Можливо, їм потрібне щось більше,
ніж прості люди, яких вони й так захопили достатньо, – задумався Ален.
- Прохід,
яким повертаються ті, хто не в силі рухатись далі? – припустила Адрі.
- Або
маршрут Стіксом, щоб там відловлювати своїх жертв, – мовила Ліа.
- В
них і так повно людей, які про нього знають, чому б в них не випитати? –
задумався Ален.
- Почекай секунду, а звідки ти знаєш, що він
демон? – обдумавши його слова, заговорила Ліа.
- З
відкриттям Волі мої очі стали бачити життєву енергію всього, і всіх. Якщо
говорити по-земному, то я можу заглянути в душу й побачити справжню її суть.
- Ніхто
такого не може, – ледь не скрикнула Ліа.
- Часи
змінюються… – стиснув Ален плечима. – Це нам дуже допомогло перед битвою з
п’ятим, багато їхніх шпигунів тоді видали себе.
- Тоді
ти без проблем зможеш виявити усіх демонів на Землі чи в Едемі, це покладе початок новій війні, – перелякано
виголосила Ліа.
- Війна
і так розпочалась, якщо ти не помітила. А як розпоряджатись цією силою – це вже
моя справа. Я ще не до кінця освоївся з новими вміннями. Можливо демони здатні
якось приховувати своє темне походження. Якщо включити емоції, то можна
наламати таких дров. Як кажуть на Землі…
- «Почнеться
полювання на відьом», – доповнила його Адрі. – Що в перекладі означає: ми
можемо зіграти на руку ворогу, посіяти такий хаос, що вони будуть тільки руки
потирати з радості.
- Згоден
на всі сто відсотків. Зараз я думаю про інше.
- Про
те, що попереду? – припустила Ліа.
- Вірніше
те, що буде після його проходу. Ми ж не знаємо, як його сприйме друге коло, –
мовив Ален.
- І
чекати не резон, можливо, він дізнався все необхідне й зараз шукає нагоди, щоб
втекти, – припустила Адрі.
- З’ясуємо
вже на тій стороні, а то будуючи здогадки, ми нічого не дізнаємось, – заспокоїв
їх Ален, зайві «польоти фантазій» їм зараз були ні до чого.
- Я
піду перша, я вже проходила його й знаю чого можна очікувати, Адрі за мною, а
ти – страхуватимеш з тилу, хоча навіть в екстрених ситуаціях, ти навряд зможеш
чимось допомогти.
- Це
вже в процесі побачимо… – мовив Ален.
- Тоді – вперед, – виголосила Ліа.