Зірка Едему піднялась високо над
орденом, завдяки білій аурі хранителів здавалось, що вона дійсно сяє, як
справжня зірка. Чотири пелюстки зімкнулись утворивши щось на зразок сфери з
Аленом всередині.
- Не
хвилюйтесь ви так, а то і я почну, – мовила Рін.
- Це
ще питання, хто з нас трьох більше хвилюється, – пожартував Ален.
- Ну,
вибач, не кожен день доводиться переживати подібне. На нормальне життя тепер
можна не розраховувати.
- Завжди
дивувався твоєму оптимізму, – знову пожартував Ален.
- Почнімо,
а то чим довше тягнемо, тим важче це зробити, – мовив Серафіель.
- Ален…
– звернулась до того Рін.
- Добре,
добре, починаю.
Ален сформував за спиною шість крил:
три чорних, і три білих. Потім, зосередившись, направив, за допомогою них, два
промені в небо. Між пелюстками вгорі був вільний простір, що дозволив зробити
подібне.
- А
тепер завершальний акорд, – мовила Рін, і з’явилась разом з Серафіелем біля
Алена.
В руках у неї був плащ. Вона, разом з
Серафіелем, накинула його на плечі Алена, після чого, немов по команді,
пелюстки розкрились. Слідом за ними
загорілись вогні небесного лотоса. З кожною секундою їхнє полум’я горіло
все яскравіше й сильніше, згодом, його вершини заховалась за хмарами. Реакцію
хранителів, що перебували поруч, важко було описати, за них говорило волосся,
що стало диба, Ален не пам’ятав його природного кольору, та чомусь здалося, що
у двох з них, воно стало сивим.
- Можете
опустити нас на землю? – звернувся до них Ален.
- Тааакк,
– ледве вимовили вони, й Зірка Едему почала знижуватись.
Зухвалі посмішки зникли з облич Вищої
Знати і представників королівських сімей. Вони перелякано дивились на Рін і
Алена, не розуміючи, що відбувається. Єдині, хто не проявив особливих емоцій
були Марко, Дейчі, Маркус, Адрі й Ной. Воно спокійно стояли й насолоджувались
видовищем.
- Дозвольте
представити другого ангела-хранителя командира Алена, – звернувся Ной до
присутніх. – Її звати Рін.
Щоб надати словам Ноя більшої
значущості, Рін і Серафіель сформували за спинами по шість крил. Першими
оговтались командири й звернулись до Ноя.
- Головнокомандувач,
хіба таке можливо? Чому ми не відчули подібної енергії, ми ж не новачки якісь?
– мовив Драгон.
Ален зосередився, було видно, що в
даний момент він розвіював якийсь бар’є.
- А
зараз, що скажете? – звернувся він до Драгона.
Через тривале подавлення темна енергія
вирвалась справжнім ураганом. Хто не був хранителем, власником Волі чи, як
паладини, одразу втрачав свідомість, не в силі витримати натиску цієї сили.
Чесно кажучи, Ален й сам не очікував подібної реакції. Хоча відповідь Драгона
була не менш дивовижною.
- Давно
моя кров не пульсувала так гаряче! – голосно засміявшись, мовив він. – Як
командир третього – оголошую офіційну підтримку кандидатури командира Алена на
пост головнокомандувача.
- Підтримую
командира третього, – мовив Рікей.
- Шостий
з тобою, – кивнув Ейс.
- Ох,
і шуму ж ти наробив, – посміхаючись, мовив Натаніель. – Девкаліон підтримує.
Командири Валькірії й Скваду скоро дадуть свою відповідь, я потурбуюсь про це.
- Ферагон,
від імені усіх провінцій, висловлює свою підтримку, – мовив один з
представників королівської сім’ї, очевидно, вони прорахували або сподівались
подібного розвитку.
- Терріан
приєднується.
- Ієрихон
з вами.
- Аделайс
підтримує.
- Я, і
ще п’ять старших радників, висловлюємо підтримку командиру Алену, – мовив
Бріар.
Інші представники королівських сімей,
командири легіонів і радники, вирішили утриматись від заяв. Враховуючи
попередню реакцію Знаті – це було не дивно, шанс змінити все на свою користь ще
залишався, і вони хотіли скористатись ним.
- А
тепер закінчімо те, для чого тут зібрались, – звернувся Ной до присутніх.
Далі церемонія пройшла без жодних
сюрпризів. Лікарі надали необхідну допомогу тим, хто втратив свідомість. Марко,
як і належало капітану, передав знамено сьомого Алену, й першим приніс присягу
на вірність новому командиру. Слідом за ним це зробили старші офіцери, за ними
молодші, а потім й інші хранителі хором повторили слова присяги. Після
дотримання усіх процедур, Ной короткою промовою підсумував події дня, і всі
відправились святкувати. В головному залі ордену по традиції накрили столи й
подали найкращі страви й вина. Алена вітали з призначенням і поданням на такий
важливий пост, проте основні запитання звучали все ж з приводу Рін і наявності
двох ангелів-хранителів. Після Зірки Едему Рін і Серафіель поспішили покинути
його, пославшись на термінові справи, хоча насправді не хотіли бути в центрі
уваги, Ален їх прекрасно розумів.
Святкував не тільки орден, вся столиця
гуділа, мов вулик. Салюти, виступи хранителів, танці… це й ще багато іншого,
супроводжувало святкування містян і гостей, що прибули з дальніх земель. Та
попри все головною темою, як в ордені, так і за його межами, було рішення Ноя,
і сила Алена. Реакція людей була різною: від захвату, до відвертого
занепокоєння, що буде далі. Всі розуміли, що подібна сила з’являлася в цьому
світі не просто так, наближалися зміни…
Та повернімось до святкування в ордені,
де Ален танцював з Адрі.
- І як
тобі відчуття? – звернулась до нього Адрі.
- Немов
скинув гору з плечей. Хоча, признаюсь чесно, не очікував такого від
головнокомандувача.
- Скоро
й сам станеш головнокомандувачем, – замріяно мовила Адрі.
- Багато
людей ще не висловили своєї позиції, – задумливо мовив Ален
- Валькірія
і Сквад точно проголосують за тебе, щодо Скорпіона і Кобри немає стовідсоткової
впевненості, а про Зевса можу з впевненістю сказати, що: або він сам висуне
свою кандидатуру, або це зробить Знать, чи котрась з королівських сімей, що
залишилась.
- Як
мені не хочеться вплутуватись у всю цю політику, – зітхнув Ален.
- Така
вже твоя доля, – посміхнулась Адрі.
- Командир,
– почувся голос в них за спинами, це був не хто інший, як Дейчі. – Тут така
пропозиція… Як би це по тактовніше сказати… Пам’ятаєте про що ми говорили,
після того, як ви прийшли до тями? Ми
тут подумали, раз такий привід, то чому б не влаштувати її сьогодні.
- В
резиденції?
- Ага,
– радісно кивнув головою Дейчі.
- Вважайте,
що я вже там, – виголосив Ален.
- Чудово.
Я зберу наших, поки Дагер не вирішив продовжити якийсь королівський рід.
- Що
скажеш на ідею втекти звідси? – звернувся Ален до Адрі.
- Схоже, твої офіцери читають мої думки, – посміхнулась Адрі.