Ален Д. Волкер Авторський Блог (PC): Хранителі. Глава 50

Решту часу, що залишився, Адрі з Бакарі провели разом. Говорили про зовсім неважливі речі, однак, на той момент, будь-яка дрібниця, була для них важливою. Вони розуміли, що це останні дві години разом.

До кімнати зайшло два хранителі й повідомили, що пора. Вони мовчки підвелися, й тримаючись за руки, попрямували до дверей. Вислухавши коротку промову головнокомандувача: один за одним, командири стали переміщатись в Кардіанську Долину. Щоб уникнути жертв серед мирного населення хранителі, на чолі з капітанами, взяли долину в кільце.

Після прибуття, як і було задумано, командири від першого – по четвертий, зайняли свої місця й стали очікувати сигналу про початку. За даними розвідки: з хвилини на хвилину мав прибути вершник. Враховуючи, що вони вже давно перебували в його бар’єрі, то тепер всі атаки мали входити в безпосередній контакт з ним.

- Ти точно не передумала? – звернувся Бакарі до Адрі.

- Я вже говорила, що не покину це місце, доки все не закінчиться.

Бакарі хотів було в черговий раз спробувати переконати її, та не перешкоді стали зблідлі розвідники, що перемістились до них.

- Він тут, – ледь вимовили вони.

- Повідомте іншим командирам – нехай починають, скомандував Бакарі. Хранителі, схвально кивнувши, зникли. – От і почалося, – виголосив він навіть трохи урочисто.

Вигляд Бакарі став змінюватись, все його тіло окутали розряди блискавок, тепер він нагадував Алена, коли той використовував fulgur. Поступово, його тіло зливалось з ними, ставало енергією без тілесної оболонки. Чимось схожу на покров ангела, чи появу Серафіеля й Рін, коли вони тренувалися або бажали поговорити з Аленом без участі третьої форми. «От він який, зв'язок з Едемом, це, напевно, стихія повітря, – роздумував подумки Ален. Це дійсно вражаюче, в такій формі їх майже неможливо поранити».

Через емоції Адрі, Ален відчув наскільки подавляючою була вищезгадана сила, їй ледве вдавалось втриматись на ногах. Та найбільше здивування чекало Алена попереду, коли в небі почали формуватись кільця. Після четвертого, його серце видавало шалений ритм. «Нарешті я побачу завершений прорив».

П’яте кільце закінчило формуватись. Промінь енергії на шаленій швидкості став проходити їх одне за одним. Громовий звук, що супроводжував цей прохід, здавалося, було чути на десятки кілометрів навкруги. Немов по команді, навколо них злинуло в небо чотири промені, відповідно до чотирьох природних стихій: вогонь, вода, повітря і земля. Кожен промінь мав свою форму. Енергія вогню горіла жовтогарячим полум’ям, вода нагадувала величезну хвилю, що зараз підняли високо в небо…

Після проходження п’ятого кільця – енергія не зіткнулась з землю, а перетворилась на п’ять білих сфер, що застигли в повітрі, приблизно в метрі від п’ятого кільця. «Це було варте того...» – в голові Ален закрутився вир вражень.

Однак Алену довелося швидко переключити увагу на гостя, що під’їжджав до Адрі з Бакарі. Цим гостем був не хто інший, як Голод, третій з вершників Апокаліпсису. Кардіанська Долина перетворилась з зеленого моря на чорну пустелю. Чорний кінь повільно йшов вперед, прокладаючи дорогу смерті. Та те, що сталося далі, збентежило навіть Алена.

Бакарі наказав Адрі поки не робити жодних кроків, а почекати доки вершник під’їде ближче, аргументуючи це часом, що потрібний для формування бар’єру, і зосередженням його для закінчення техніки. Адрі не сперечалась, адже поспіх міг все зіпсувати.

Чорний кінь поволі наближався. Коли між ними залишилося близько п’ятдесяти метрів, кінь зупинився. Вершник зліз з нього й попрямував в напрямку розгубленої Адрі і Бакарі, який тільки цього й очікував.

- Смертний, як ти посмів, прикликати мене на святі землі? – почувся громовий голос вершника.

- Ти покликаний очищати виміри від зла, а тут цього зла достатньо, –спокійним тоном мовив Бакарі.

- Не тобі про це судити. Віддай те, що викрав, і я повернуся в місце, де маю знаходитись до приходу істинного обдарованого.

- Печать в мене, – і Бакарі витягнув з кишені перстень у формі переплетеної лози з черепом. – Тепер ти будеш підкорятись мені.

- Дурень. Мою силу може контролювати тільки власник Вищої Волі, а ти – лише жалюгідна комаха, засліплена вищою справедливістю.

- Я заставлю тебе підкоритись! – вигукнув Бакарі.

Сфери вгорі почали опускатись і оточувати вершника. Той лише гучно засміявся, а за секунду вже тримав Бакарі за горло.

Прийшовши до тями, Адрі кинулась на допомогу Бакарі, проте вершник одним лише помахом руки відкинув її на декілька метрів.

- Не втручайся, – прохрипів Бакарі. – Це моя битва.

- Навіщо? Навіщо ти все це затіяв?! – скрикнула Адрі через сльози.

- Хтось мав очистити цей світ від зла.

- Ти поняття не маєш, що є зло! – вигукнув вершник. – Ще трохи й утворилась би тріщина у Воротах Істини, тоді людство вже б ніщо не врятувало.

- Підкорись, – Бакарі значним зусиллям вдалося надягнути перстень. Він немов не чув слів вершника.

- Зупинись! – крізь сльози скрикнула Адрі.

Та все було марно, сфери оточили вершника, пролунав вибух. На секунду Алену здалося, що зараз все закінчиться. По відчуттях Адрі було помітно, що й вона так думала. Та час немов відмотали назад, і ударна хвиля, що мала знищити все, повернулась в епіцентр і зникла, немов нічого й не було. Хоча, все ж чималий кратер залишився. Бакарі вдалося вивільнитись з рук вершника, оточивши тіло покровом ангела, він кинувся в атаку. Битву це не дуже нагадувало, швидше побиття немовляти. Кожну атаку, Голод блокував просто виставляючи руку. А коли контратакував, то Бакарі доводилось докладати чималих зусиль, щоб власний меч не пробив йому груди.

Адрі розгублено спостерігала за всім цим, не в силі зробити вибір. З одного боку правда, яку від неї приховали, тисячі життів, що загинули від руки не вершника, а того, кого вона так любила. Саме він винен у всьому. А з іншого – він. Той, до кого в неї все ще залишились почуття. Здавалось, що серце Адрі от-от розірветься. І врешті-решт вона не витримала. Побачене справило на неї болючий стрес, через що розум прийняв єдине правильне, на той момент рішення. Хоча, по правді – це скоріше підсвідомість взяла верх, вирвалася сила, що дрімала в ній, ту, що вони з Рін відчули перед другим колом.

*****************

Адрі прокинулась від страшного болю в тілі. Здавалось, що хтось проштрикнув його сотнями голок. Навколо палали вогні, а величезні кратери свідчили про непросту битву. Перед очима все розпливалось, та поступово, вона змогла розгледіти постать вершника, що тримав на плечі непритомного Бакарі. Вона хотіла було скрикнути, та горло стиснула невидима рука.

- Бережи сили, – мовив Голод. – Тобі вони знадобляться. В ордені скажеш, що цей, – він вказав на Бакарі, – зумів запечатати мене ціною свого життя. Ви ж так і задумували, – Адрі хотіла запитати, що буде з ним, та вийшов тільки кивок головою. Однак, той зрозумів все без слів. – Постане перед судом, а потім побачимо. Жаль, що тобі довелося пережити таке, але вини за це його. Якби не він, то мене б ще довго тут не було. А тепер – пора прощатись, печать в мене, а тобі раджу зайнятись детальним вивченням сили в собі. І коли, в майбутньому, зустрінеш одного хлопця, не забувай про урок, що отримала тут. Не сила є злом, зло – це той, хто хоче використати її не за призначенням.

Сказавши це, він зник, залишивши її з купою питання, на які їй довелось шукати відповіді вже самій. Хранителі відчувши, що вершник зник – одразу кинулися до місця битви, та все, що побачили – це величезне згарище, й зранену Адрі. Її одразу доставили в госпіталь. На момент одужання їй дали спокій, не тривожачи питаннями, та коли вона менш-більш відновилась – питання посипались зі всіх сторін. Однак, вона дослухалась поради вершника, коротко передавши суть тих подій, оминувши, звичайно, деталі про Бакарі. Усіх задовольнила розповідь про героя, що ціною власного життя врятував Едем, тому «копати» глибше ніхто не став, а прикликання вершника списали на імператора, який, бажаючи знищити Едем, вдався до такого ходу. Правду ж знала тільки одна людина.

З цього моменту й почалась легенда Бакарі, а Адрі стала жити спокійним життям, не покидаючи при цьому спроб дізнатись, що сталось з ним. Це, звичайно, не принесло особливих результатів, але вона не здавалась.

*****************************

Світ змінювався, один порядок заміняв інший, одна війна починалась – інша закінчувалась. Все старе почало забуватись, а йому на зміну приходило нове. Хранителі змінювали на посаді один одного, проте одне залишалось незмінним – пост командира сьомого усі, кого призначали на нього, після певного терміну відмовлялись, або й того – зникали безслідно. Тільки Рігану вдалося втриматись на ньому найдовше. Це списували на складні політичні ігри, хтось дотримався думки, що справа в приналежності його до одного з королівських дворів, проте в одному усі були впевнені – це те, що за його спиною хтось стоїть. Прихід Рігана співпав з початком рейдів, та найголовніша подія сталася перед появою Алена.

Була чергова річниця подій з вершником, Адрі прийшла до меморіалу, який спорудили в честь тих подій, покласти квіти й віддати честь загиблим. Був сонячний день, людей майже не було. Поклавши квіти й помолившись за спокій померлих, вона вже хотіла було йти, як раптом повіяв сильний вітер, а далі все відбувалось, як в тумані. Час зупинив свій плин, а перед нею відкрився портал з якого вийшов він… хоч роки зробили своє, тепер він виглядав набагато старшим, та попри це, вона все ж впізнала його, це був не хто інший, як Бакарі. Він повільно став наближатись до неї. Адрі хотіло було скрикнути, покликати на допомогу, та горло стисла невидима сила, як і того разу… Не в силі ступити кроку, вона мовчки спостерігала.

- Радий знову тебе бачити, – заговорив першим Бакарі.

Переборовши заціпеніння, Адрі вдалось заговорити.

- Не можу відповісти тим же. Навіщо повернувся? – презирливо мовила вона.

- Холодно, хоча, напевно, я заслужив це. В мене був час обдумати все.

- Не сумніваюсь, бачу, які висновки ти зробив. Рейди твоїх рук справа?

- Ніколи не сумнівався у твоїх аналітичних здібностях, – похвалив її Бакарі.

- То все-таки, я не помилилась. І що цього разу? Знову прикличеш вершника?

- На помилках вчаться. Я усвідомив свої й більше не повторю їх, а щодо плану, то сама скоро приймеш в ньому безпосередню участь.

- Сумніваюсь, – заперечно похитала головою Адрі.

- Час покаже, а зараз вибач – мушу відлучитись, не хочу, щоб орден дізнався про мене раніше потрібного. До речі, тобі зараз доручать завдання по супроводу нового командира, постався до нього відповідально, не хочу, щоб з ним щось трапилось.

Після цих слів Бакарі зник, а розгублена Адрі залишилась стояти на місці. «Що він задумав? Новий командир? Тепер, коли він знову з’явився, потрібно повідомити в орден, та що я їм скажу? Фактично, я стала співучасницею злочинів, що він натворив, а подібне немає терміну давності».

Роздуми перервали хранителі, які повідомили, що її терміново викликають в орден. В штабі підтвердили інформацію Бакарі, про можливого командира і те, що її відправляють супроводжувати його від Брами. Далі все розвивалося по вже знайомому для Алена сценарію.

- Ви побачили все, що хотіли? – звернувся до Алена Плутос.

- Так, – хрипло відповів Ален.

- В такому разі можемо повертатись?

- Почекайте, ми можемо їй якось допомогти, виходячи з побаченого, я й уявити не можу, що вона зараз відчуває?

Запала мовчанка, Ален зрозумів, що Плутос зараз вибирав між порушенням правила і допомозі йому.

- Правила вже й так порушили, тому, думаю, я зможу вам допомогти. Тільки зобов’язаний попередити, що подібне втручання не зникне безслідно, а особливо яскраво проявиться на п’ятому колі.

- Дякую, що попередили, та іншого виходу я не бачу, потрібно якнайшвидше зупинити тих, хто все це затіяв.

- Розумію... Зараз я об’єднаю ваш образ з тим, що вона бачить на четвертому колі. Вам може здатись, що ви вже повернулись, але не піддавайтесь цій ілюзії. Ви й надалі бачитимете спогади, проте вже з можливістю взяти безпосередню участь в них.

- Я зрозумів.

- Тоді почнімо.

Свідомість Алена знову почала провалюватись в прірву. Розплющивши очі він й справді побачив четверте коло, проте ні Ліа, ні Рікарда з Беренгаром – не було. Було незвично темно, як для цього кола. В небі роздавались часті удари блискавок. Метрів за сто, Ален помітив якусь постать. Вона немов оборонялася від когось, проте він не бачив від кого. Довго не роздумуючи, Ален попрямував до неї. Ця постать була не хто інша, як Адрі. Йому згадалась історія, яку розповідав Рікард. «Він божеволів від крику жертв того, кого покривав». Враховуючи число людей, які загинули від рук Бакарі, то її стійкості можна було позаздрити.

«Якби ж я міг побачити їх. Хоча, вони швидше за все, свого роду залишкова енергія, яка, можливо, залишилась після їхньої смерті. А я можу бачити подібне». Ален зосередився. Почали проступати невиразні силуети голів, що літали над Адрі й кричали, що це вона у всьому винна, вона не зупинила його.

Спочатку Адрі не помічала Алена, та чим ближче він підходив, тим яснішою ставала його присутність.

- І ти тут? Не очікувала побачити ще й твій образ. Хоча, можливо – це й правильно, я винна в тому, що з тобою сталося, і ще станеться, – Адрі опустилась на коліна і голосно заплакала. – Я винна в смерті стількох людей...

Ален підійшов і обійняв її, вона спочатку пручалась, говорячи, що заслужила залишитись на четвертому колі, та потім змирилась – збезсилено опустивши руки.

- Заспокойся і вислухай мене, – тихо мовив Ален. – Ти не винна в смерті цих людей, це Бакарі слід судити.

Адрі підвела голову й розгублено поглянула на нього.

- Ти не образ, і ти все бачив... Тепер ненавидиш мене?

- Кожен робить помилки, але непотрібно брати на себе чужі гріхи.

- Якби я розповіла все тоді, то, можливо, й рейдів би не було.

- Твоя розповідь би не особливо вплинула на хід подій. Та й, щоб орден зробив? Послав пошукові групи. Куди? На зустріч з чотирма вершника апокаліпсису. Один ледь не зрівняв весь Едем з землею, а якщо їх буде чотири? Ніхто, в здоровому глузді, не посилає на таке завдання людей. А, щодо рейдів, то не думаю, що Бакарі безпосередньо причетний до них, він міг підказувати, але скоріше за все, за цим стоять люди з ордену й вищі демони. Їхня група сформувалась давно, і схоже, що одним з напрямків їхньої діяльності – було звільнення Бакарі. Сам би він точно не вирвався від вершників. Тільки залишається зрозуміти – навіщо їм енергія, що залишалась.

- Винна! – закричали голови.

- В чому? – звернувся до них Ален.

- Смертний, ти можеш нас бачити? – здивувались голови.

- Не тільки бачити, а ще й чути, – зіронізував Ален.

- Це неможливо! Очі смертних на це не здатні, хіба що...

- В чому ви її звинувачуєте? – не подаючи найменших емоцій, мовив Ален.

- Вона допомагала йому.

- Як?

- Вона, вона...

- Я слухаю.

- Вона не розповіла правди ордену.

- Так і орден не особливо старався дізнатись правду, всіх все влаштовувало. Не вона призначила командиром Бакарі, не вона допомагала його безумству. Вона лише допомогла відбутись правосуддю, в особі третього вершника.

- Не повідомила орден про припущення, щодо рейдів.

- Ордену відомо про рейди куди більше, ніж їй, але щось вони не спішать повідомляти про це простих мешканців, навіть хранителі й ті не володіють повною картиною подій.

- Якби вона розповіла, то, можливо, Бакарі не вдалося би вирватись, – голови все шукали зачіпки, проте Ален знецінював кожну спробу.

- Ще скажіть, що це б зупинило людей, які порушивши всі правила – перетворили сім кіл на полігон по збору енергії? Бакарі лише одна з фігур, в майбутній партії. Ти все чула? – тепер Алензвернувся вже до Адрі. – Годі картати себе за чужі гріхи, так ти допустила декілька помилок, але не ти все це затіяла, чи тим більше – допомагала їм. Ти готова була пожертвувати життям заради порятунку всіх цих людей, так що ж змінилось, чому ти припинила боротись?

- Бо зрозуміла, що моє життя нічого не варте, зрозуміла, що нічого не тямлю в цьому світі. Бакарі, і той розумів, чого хоче, – схлипуючи, відповіла Адрі.

- Бакарі вже давно втратив розуміння, про яке ти говориш. Він хоче тільки очищення, не розуміючи при цьому, що означає це слово, він м’ясник, що бажає більшої влади. Уявив себе спасителем цього світу. Він всього лише черговий орієнтир для того, хто дійсно зрозуміє, куди нам слід рухатись.

Адрі витерла сльози й подивилась в його очі. Схоже, останніми словами Ален потрапив в точку, вона згадала їхню з Бакарі дискусію, і тепер зрозуміла усю суть його мислення.

- Вибач, – мовила Адрі пригорнувшись до нього, й знову заплакавши.

- Схоже, ми виконали свою роль, – мовили голови, але тепер вже спокійно й без злості. – Ваші долі вже давно переплелись, тільки ви ще цього не зрозуміли... – мовили вони на прощання, після зникли.

- Могли й просто попрощатись, – пожартував Ален.

Адрі засміялась крізь сльози.

- Ти хоч сам віриш в те, що говорив?

- Головне, щоб ти повірила, а в що мені вірити, ще доведеться розібратись.

- Вибач, що не сказала раніше, це, частково, й тебе стосується, схоже ти їм для чогось потрібен.

- Це я зрозумів, ще в Гімері, – зітхнув Ален. – Давай повернемось, а то тут щось не дуже затишно.

- Згодна.

- Бачу ви вже закінчили, – знову почувся голос Плутоса в голові Алена. – Я вирішив провідати вашу подругу…

- Що з нею, – перебив його занепокоєний Ален.

- Все добре, вони майже одночасно пройшли випробування.

- Хоч в чомусь нам щастить, – радісно зітхнув Ален.

- Не спішіть радіти. Ззовні у нас проблеми.