Від
готелю, до цитаделі, довелося йти хвилин двадцять. За останній час вони не
промовили жодного слова, кожен розмірковував про своє. Чим ближче до цитаделі,
тим спокійнішим було міське життя. Тут не було торговців і ремісників, що
постійно викрикували розхвалюючи свої товари. Ні дітвори, що бігала туди-сюди,
придумуючи різноманітні ігри. Лише поодинокі пари, що з неприхованою
галантністю повільно прогулювались вулицями. Ален час від часу звертав увагу на
їхній одяг. Жінки були одягнені, в основному, в довгі плаття, що підкреслювали
їхню фігуру, траплялись і короткі, іноді в білих туніках.
Чоловічий же одяг був вельми різноманітним.
Від костюма трійки: піджак, жилет і штани, до довгих кафтанів й камзолів,
підперезаних шовковими поясами. Щодо останніх, то Ален подумав, що це люди
знатного походження. Не Вища Знать, але щось на подобу. Тут були королі й
сенатори, значить і дворяни не слід було виключати з аристократичної ієрархїі. Не
виняток становили й чоловіки в довгих туніках оздоблених найрізноманітнішою
вишивкою.
Проминувши
чергову крамничку, де голосно торгувалась якась дама з рудоволосим гномом, вони
ступили на невелику дорогу, що вела вверх, до входу в цитадель. Вона мала чудове
стратегічне розміщення, оскільки знаходилась на чималому плато, що розкинулось
на вершині скелястого пагорба. Невідомо, чи це хранителі постарались, чи це
було чергове природне утворення, але кращого місця годі було знайти. Гладкі
стінки пагорба, по яких простим людям було не вилізти, масивні стіни й декілька
веж нагорі. Велика кількість солдат по периметру.
Подолання
основної стіни міста не приносило перемоги, основна битва відбувалась тут. А
враховуючи, що в Едемі не відчувався голод, то оборону можна було тримати
роками. Хоча наявність істот, з необхідними здібностями, зводили подібну
оборону нанівець, та все ж не захоплюватись цією архітектурою композицією не
можна було.
По
усьому периметру були розставлені солдати. Від простих вояк в металевих кірасах,
до паладинів і хранителів. Наявність такого важливого гостя, як Ріган,
зумовлювало подібну охорону. Хоча це не переставало дивувати Алена: як в Едемі
можна було боятись такого явища, як випадковий напад чи щось подібне?
Дорога
раз за разом здійснювала звивисті повороти. Та нарешті вони дійшли до вершини.
Часу залишалось дедалі менше.
-
До кого? – сухо
запитав старий з вигляду хранитель, сиве волосся і борода якого свідчили про
поважний вік.
-
До Рігана, –
відповів Маркус.
-
Вам призначено?
-
Ні, але у мене є
важливі новини від капітана Марко.
На
секунду Алену здалося, що вигляд хранителя спохмурнів. Та він швидко опанував
емоції.
-
Я маю доповісти.
Як вас представити, й що за хлопець з вами?
-
Скажи: прибув
Маркус, а це, – він вказав на Алена, – ваше поповнення. Він заблукав,
добираючись сюди, ми випадково зустрілись в одній таверні.
«Браво,
Маркус, кращого й не придумати», – про себе подумав Ален. Хранитель схвально
кивнув, і в ту ж хвилину зник. Його не було близько десяти хвилин. Мабуть,
новина була ще тою. Та ось, він повернувся, і запросив слідувати за ним.
Величезна сталева брама відчинилась, впускаючи їх всередину.
Цитадель
складалась з подовгастих казарм, що тулились до мурів і обступали величезну гостроверху вежу. В самій
вежі було близько п’яти поверхів, або ярусів, важко було порахувати через
значну висоту. На кожному ярусі – по декілька балконів. Раніше вона напевно
служила пристановищем для королів чи поважних осіб світу цього. Тепер же
виконувала роль штабу для Рігана і хранителів.
На
чималому дворі, навколо вежі, тренувались хранителі. Ален навіть здивувався, що
тут помістилось стільки людей. Хранитель, що їх супроводжував, оминув ряди тих,
що тренувалися, й попрямував до входу в вежу.
Всередині
все вражало показною вишуканістю. Дорогі меблі, золоті люстри, оправлені в
золото картини. Підлога викладена з мармуру. Сотні свічок освітлювали все це.
Біля червоного килима, що був розстелений «до трону», на протилежному кінці
зали, височіли колони, розписані найрізноманітнішими подіями з людської
історії. На троні, мов король, сидів огрядний чоловік років сорока. Біла, довга
сорочка, що сягала ледь не колін, білі штани й чорний плащ, злегка накинутий на
плечі. «Так от він який, чорний плащ командирів», – подумки констатував Ален.
-
Маркус, давно тебе
не було, – вирвалось щось схоже на хрюкання поросяти з уст чоловіка на троні.
Побачивши
його вперше можна було подумати, що це черговий різновид істот цього світу.
Форма носа й обличчя яскраво підкреслювала своєрідність його вигляду.
Маркус
скривився при одному погляді на цю людину.
-
Справи, – сухо
відповів Маркус.
-
Чув, чув, про ваші
пригоди, – посміхнувся Ріган.
-
Марко вдалося
звільнити декілька тисяч людей, і зараз вони прямують до стіни. Він просить
ініціювати зібрання Вищої Ради Ордену.
-
Він просить! –
фиркнув Ріган. – Забагато честі!
-
Для тебе? –
глузливо мовив Маркус.
-
Не забувайся,
жалюгідний офіцерушка, з ким розмовляєш!
-
Це ти, здається
забув, що лише капітан, як і Марко!
-
Я виконувач
обов’язків командира сьомого! Не Марко, не Бріар, Майя, чи Кіра, а я! Вони
піджали хвости й втекли, залишивши легіон напризволяще, а я змушений був взяти
на себе важкий обов’язок і очолити його!
-
Вони пішли, бо так
було потрібно, ти сам про це знаєш. А, щодо важкого обов’язку, не сміши мене.
Ти не рівня навіть нолам чи бісам.
-
Та як ти смієш! –
Ріган почервонів, а його обличчя наповнилось люттю.
-
Це тебе потрібно
запитати, як ти смієш прикриватись цим плащем? Хоча – це навіть не плащ нашого
командира, – косий погляд Маркуса впав на Алена, що спокійно стояв і
слухав.
-
Повчи мене,
жалюгідний офіцер, що не може використовувати технік.
-
Я хоч своє звання
заслужив, а ти як отримав своє? Тебе звичайна баба поб’є.
-
Перекажи Марко:
нехай подихає там разом з тими невдахами, що врятував. Я не тільки не перекажу
нічого раді, а ще й зроблю так, щоб вони розібрались, як ви потрапили на ту
сторону, й що це за люди. Можливо, слід їх переконати, що ви перейшли на
сторону імператора і все це пастка, щоб розв’язати нову війну. Ви, буцімто,
отримаєте дозвіл на перехід, а потім усі поляжете від військ, що вчинять
зачистку. Або ще краще: переб’ю частину, а вцілілих покажу, як справжніх
жителів Едему, яким завдяки моїй доброті й важкій роботі, вдалося врятувати!
-
Ах ти ж... –
Маркус не договорив, його жестом руки зупинив Ален.
-
А це ще хто? Черговий
волоцюга з академії? Знову направили якогось невдаху. Ей, ти, там! Як тебе
звати, черв’як?! Дивись на мене, коли з тобою розмовляю!
-
Я Ален, командире.
-
О, це вже краще.
От як потрібно поводитись, Маркус. Ти прибув на службу в наш легіон?
-
Так.
-
Підійди ближче, а
то набридло кричати. А ти, – звернувся він до одного з хранителів, що охороняли
вхід. – Поклич Дакосту і Сейшаса, хочу побачити цього шмаркача в дії. Ледь не
забув, і Купера також. Якщо ці слабаки не впораються, то нехай він ним
займеться. – Хранитель схвально кивнув і швидкими кроками попрямував до виходу.
– Цього, – вказав Ріган на Маркуса, – під варту. Хоча ні, нехай буде присутнім.
Може цей черв’як покаже гарне шоу й потім, в якості члена легіону, прикінчить
його. Це було б вартісним видовищем, – засміявся Ріган. – Так, саме так і
вчинимо, – радів він зі своєї винахідливості.
Ален
злегка стиснув кулак, але не подав більше жодних емоцій.
-
Як побажаєте, –
сухо мовив Ален.
-
А ти мені все
більше подобаєшся. Де ці ледарі?! – вигукнув Ріган.
У супроводі
переляканого хранителя йшло троє людей. Двом з них було років тридцять, а
четвертому близько п’ятдесяти.
-
Чого кликав? –
байдуже процідив один з них.
-
Купер! Ти як
завжди привітний, – люб’язно мовив Ріган.
Той
нічого не відповів, лише буркнув щось під ніс. Куперу було не більше тридцяти
за земними мірками. Довге чорне волосся, чимось нагадувало Дейчі. Гарні риси
обличчя, байдужий, але водночас проникливий погляд. Характер холодніший сталі.
Неможливо було передбачити, що в нього в голові, він міг накинутись на
будь-кого за найменшу провину. Ходили слухи, що він вирізав одне селище ельфів,
на Нейтральній Землі, тільки за те, що вони не так на нього подивились. Слово
психопат для нього було компліментом. Невідомо як він взагалі отримав посаду
капітана.
-
Я не люблю
повторювати, – гаркнув Купер.
-
Та не сердься ти
так, – доброзичливо, як пес, що хоче сподобатись хазяїну, заговорив Ріган. –
Прислали нового хранителя хочу, щоб ти поглянув на нього, а потім влаштуємо
невелику страту.
-
Це вже краще. А то
набридли твої мляві хранителі.
-
От бачиш, свіжа
кров. – Інші двоє з презирством поглянули на Рігана. – А ви чого стоїте? Особливе запрошення
потрібне? – закричав він до двох інших.
-
Може сам спробуєш?
– засміявся Маркус. – Чи… – він не встиг договорити, як тут же отримав удар
ногою від Купера. Пролетівши через весь зал, Маркус з гуркотом вдарився об
стіну, зробивши в ній чималу вм’ятину.
-
Сліди залишаться,
– зітхнув Купер.
-
Тепер ти зрозумів,
Маркус, хто тут головний?! – закричав збуджений Ріган.
-
Бачу, бачу, й це
явно не ти. Ховатися за бабську спідницю ти вмієш. Купер, ти все так же б’єш,
як баба, – спльовуючи кров, мовив Маркус.
Купер
зареготав. Здавалось останні крихти здорового глузду зараз покидали його.
-
От зараз і
перевіримо! – вигукнув Купер і кинувся на Маркуса. Той приготувався до битви.
Та
на подив присутніх, які вже приготувались до їхнього бою, вони побачили дещо
інше, трохи неочікуване. Ален перегородив дорогу Куперу.
-
А молодий має
зубки, – засміявся Купер.
-
Даремно ти це
зробив, – мовив хранитель років п’ятдесяти.
-
Я не звик, щоб
мною командував хряк і схиблений бовдур з іншого легіону. Не таким я уявляв
сьомий, – спокійно заговорив Ален.
-
Та як ти смієш…
мене! – бризкав слиною Ріган. – Це місце стане вашою могилою, прикінчи їх обох,
Купер!
-
З радістю! –
виголосив Купер.
Інші
тільки похитали головами.
-
Може не тут, а то
ще хряк постраждає? – запропонував Ален.
Купер
на мить зупинився і задумався.
-
Ти правий, Зевс
мені голову відірве, якщо з ним щось трапиться. Думаю ти не заперечуватимеш,
якщо я переміщу нас, сам ти напевно цього не можеш?
-
Добре, – спокійно
відповів Ален.
Купер
наблизився до Алена, поклав йому руку на плече й вони зникли.
- А ви чого стали? – кричав Ріган до Дакости й Сейшаса. – Бігом за ним, а цього, – показав рукою на Маркуса, – під варту! Купер повернеться вирішить, що з ним робити.