Минуло три дні, проте Ален все не приходив до тями.
Тутешні лікарі вже думали, що він втратив усю есенцію: так вони називали
рідину, що текла в тілах жителів Едему. Серафіель не покидав його, перебуваючи
в невидимій для усіх формі. Рін не знаходила собі місця, нервово крокуючи
кімнатою й все нарікаючи, що це вона в усьому винна. Серафіель заспокоював її
говорячи, що вона ні в чому не винна, та вона й слухати не хотіла.
Настав ранок четвертого дня. Жар спав і лікарі
констатували поліпшення його стану. Після довгих тривожних ночей Рін заснула на
кріслі біля його ліжка.
Ален поволі став розплющувати очі. Спочатку побачив
невелику кімнату, де було мінімум меблів: одне ліжко, декілька дерев’яних
крісел, стіл, невеличка шафа для одягу і тумбочка з декількома полками, на яких
були акуратно розкладені книжки. Серафіель задумливо вдивлявся у єдине вікно,
яке освітлювало ці похмурі покої, наскрізь просякнуті ліками. На кріслі спала
Рін.
- Рін… – тихо прохрипів Ален. Біль у грудях не дав
говорити нормально.
- Лежи, тобі ще рано говорити й тим паче рухатись, –
мовив притишено Серафіель побачивши, що той отямився. – Це чудо, що тобі
вдалося пережити таке!
- А, що трапилось? – спогади були туманні, і як Ален не
старався, проте яснішими вони не ставали.
- Ти почав втрачати контроль і один з перевертнів, скориставшись
цим, завдав удару.
- Причину я знаю… – відчувши роздуми Серафіеля, мовив
Ален. – А як ми опинились тут?
- З останніх сил ти здійснив переміщення. Поділишся щодо
причини? – зацікавився Серафіель.
- Рін, я відчув її емоції й втратив контроль… До речі, а
хіба ангели сплять? – перевів тему на інше Ален.
- Вона – виняток з правил і більше нагадує вас, людей,
проте з нашою силою, хоча, – Серафіель задумався. – Її сила куди більша за мою.
Останні дні вона не відходила від тебе, все картала себе за те, що її не було
поруч, – з теплотою в голосі мовив Серафіель.
- Це мене має мучити сумління через те, що завдав їй
стільки болю! Вона і до того переживала, хоч й не подавала ознак, а останні
мої вчинки зламали її! І, щоб не завдати нам шкоди, своїми емоціями, вона
відокремилась від нас! А ти, хіба не відчув того ж, що і я? – здивувався від
раптової здогадки Ален.
- Відчув, але трохи по-іншому... Ваш зв'язок куди
тісніший, ніж мій і її, тому я й не побачив всієї картини.
- То ми в Бастіані? – констатував Ален. – Усім вдалось
врятуватись?
- Так, але вони перебувають під вартою.
- Це ще чому… – хотів обурено скрикнути Ален, але в
результаті вийшло щось на зразок хрипкого стогону.
- Ваша поява викликала більше питань, ніж відповідей. А
поясненням Джошуа й інших хранителів ніхто не вірить. Всі чекають, що ти
прийдеш до тями й відповіси на усі питання.
- З одної клітки в іншу, – зітхнув Ален.
- Марко відпустить їх, коли поговорить з тобою, –
підбадьорив його Серафіель.
- Марко? – здивувався Ален.
- Колишній капітан сьомого легіону, а зараз – ватажок
повстання в Бастіані.
- От він зрадіє, хто до нього потрапив, – зіронізував
Ален, згадавши Бріара.
- Даремно іронізуєш. Він – не Бріар, і жодним
чином не відноситься до ордену. Після битви з вершником, як ти уже знаєш,
половина сьомого пішла своєю дорогою. Марко не виняток, тільки він обрав інший
шлях, ніж Бріар.
- В сім’ї не без виродка! – презирливо мовив Ален.
- Ну, це вже не мені судити, – стиснув плечима
Серафіель. – В ордена свої методи, які вони вважають правильними. З чимось
можна погоджуватись, з чимось ні, але факт залишається фактом – на ньому
тримається весь Едем.
Ален лише похитав головою, мовляв, байдуже, набридло
про них говорити. Від їхніх розмов прокинулась Рін, яка спочатку не зрозуміла з
ким розмовляє Серафіель, а коли дійшло, то її радості не було меж. Вона ледь не
ридаючи кинулась обіймати Алена.
- Легше, а то задушиш! – але та немов й не чула його
слів, з очей покотились краплі сліз, розміром мало не з
виноградини.
- Вибач! Я мала бути там!
- Це не тобі потрібно вибачатись, а мені, Чуєш? – і він
легенько схопив її за плечі. – Я й не підозрював якого болю тобі завдав. Я
заслужив те, що зі мною сталось. Це незначна кара в порівнянні з тою, на яку
дійсно заслуговую.
- Перестань, тобі немає за що вибачатись… – тихо мовила
вона.
- Рін, хоч раз не будь такою впертою! Тоді я сповна
відчув, що робиться у твоєму серці!
- Це не через тебе… Вірніше….
- Яка ж ти дурненька у мене, – лагідно мовив Ален і
обійняв її. – Якщо наступного разу зроблю чи скажу щось подібне – просто дай
мені такого стусана, щоб вмить всі дурощі з голови вибив. Пам’ятаєш, про що ми
говорили ще на початку нашого знайомства? Я сказав, що ти мені мов сестра. А
який брат ображає свою сестру? Після останніх слів Рін знепритомніла. – Рін, що
з тобою! – закричав занепокоєно Ален.
- Все добре. Лікування і знешкодження отрути, якою тебе
отруїли, забрало у неї багато сил. Той спис був непростим, не знаю чи це якась
техніка, чи просто отрута, але шкоди було завдано колосальної. Вона заборонила
втручатись і робила все самотужки, а враховуючи, що баланс було порушено, це
забрало забагато її сил. Хоча, на мою думку, то всьому виною те емоційне
перенавантаження, якого вона зазнала за останні дні. Я заберу її в місце, яке
вона створила за першої нашої зустрічі. Воно допоможе їй відновити сили.
- Добре, сподіваюсь, вона швидко відновиться, а то у
мене погане передчуття…
- Поки що все йде за планом, а там побачимо.
Після останніх слів Серафіель зник, а Ален залишився
сам. До вечора його ніхто не турбував, мабуть, подумали, що вже помер, або
скоро покине цей світ і не варто обтяжувати себе зайвими турботами. Хоча, коли
стемніло, його кімнату все ж відвідав гість. На ньому була чорна жилетка поверх
сіруватої сорочки та коричневі потерті штани. Його вигляд дечим нагадав Алену
фільми в жанрі вестерн. Їхні герої одягались подібним чином. Від чоловіка пахло
травами, а на руках були дивні символи. Він не поспішаючи підійшов до столу.
Декілька секунд щось уважно розглядав на ньому, Ален не міг побачити, що саме,
а потім витягнув з кишені невелику пляшечку з невідомою рідиною.
- Мені вже краще, ліки непотрібні, – звернувся до нього
Ален.
Чоловік неквапливо обернувся, встиг збліднути й ледь
не втратив свідомості. Потім, взявши себе руки, мовчки вийшов з кімнати. Після
декількох хвилин до кімнати зайшло четверо людей. Троє – років
сорока-п’ятдесяти з вигляду, а четвертий – не набагато старший Алена. Четвертий
заговорив першим.
- Нарешті прокинувся, може хоч ти поясниш, як ви сюди
потрапили?!
- Перемістились. Хіба хранителі вам не розповіли? –
стримано відповів Ален, хоча так і хотілось вигукнути: «Якого чорта тримаєте їх
під вартою?!»
- Вони несли якусь маячню про нового командира, і що це
ти їх перемістив. А з твого вигляду не скажеш, що на таке здатен. І я не чув,
щоб в ордені останнім часом проводились церемонії.
- Я, як би це сказати правильніше… проходив церемонію в
польових умовах.
- Такого апріорі не може бути, – заперечив хлопець. –
Людина, яка недавно прибула сюди, не може одразу освоїти силу хранителя.
- Мене від цього вже вуха болять; кожен хранитель
хоче «вбити» це в мою голову. Потім бачать кого я прикликав і дають
спокій, – роздратовано мовив Ален.
- І кого ж ти прикликав? – посміхаючись мовив хлопець. –
Мені не терпиться його побачити! – в його голосі почувся сарказм.
- Зараз запитаю, чи він не зайнятий, – глузливо мовив
Ален.
В кімнаті з’явився Серафіель.
- Може припините цей цирк, я зараз трохи зайнятий і ти,
Ален, сам знаєш чим…
- Просто, хотів показати вельмишановним чоловікам, що
свої глузливі погляди вони можуть… залишити при собі.
В кімнаті залишився тільки хлопець, чоловіків, як
вітром здуло.
- Сеерраффіель! – затинаючись мовив хлопець.
- Радий бачити тебе, – звернувся до хлопця Серафіель. –
Ти не змінився з нашої останньої зустрічі. Хоча, хватка ослабла, думав, одразу
відчуєш його силу, – хлопець й надалі перебував в ступорі й слова не міг
промовити у відповідь. – Бачу, вам є про що поговорити, а зараз, вибачте,
змушений відкланятись, – і Серафіель знову зник.
- А тепер може відпустиш хранителів що прибули зі мною?
– першим заговорив Ален.
- До-до-дообре… – все ще заїкаючись, мовив той.
- Задавай уже свої питання, а то, навіть без сили, я
можу зрозуміти, що твій розум зараз закипить, – звернувся до Марко Ален, після
повернення того.
- Як, тобто хто?.... – Марко все ще не міг нормально
сформулювати думку.
- Допоміг у цьому Бріар і Бартоломео. Давай ти
заспокоїшся, а то вже дійсно починаю хвилюватись за твоє здоров’я.
- І скільки часу ти володієш цієї силою? – взявши себе в
руки, заговорив Марко.
- Освоїв третю і другу форму за три дні, повноцінно
почав використовувати тільки через тиждень. Не знаю, чи чули ви про випадок в
Гімері, через який місто було взяте в блокаду?
- Доходили слухи, що з’явився новий хранитель, сила
якого насторожила жреців і вищих демонів. Ти хочеш сказати, що це через тебе
така тривога? – все ще не вірив власним вухам Марко.
- Можна й так сказати, – посміхнувся Ален.
- Я розумію, що силу Серафіеля ні з чим не порівняти, та
все ж, не думаю, що вони злякались її. Їм уже доводилося воювати з Серафимами,
це, звичайно, закінчувалось плачевно для них, але тим не менш.
- Перш ніж відповісти на це питання, хочу запитати чи
можу тобі довіряти? А то Бріар вже доказав протилежне...
- Щодо цього можеш бути спокійний: все побачене, чи
почуте, не вийде за межі цієї кімнати. А з приводу Бріара, то він став вірним
псом ордену. Все виконує по їхніх вказівках. Негоже так казати про колишніх
товаришів, але він втратив можливість називати мене свої другом. Орден
проводить багато темних справ, від яких я не в захваті, а Бріар бере в них
безпосередню участь. За останній час все змінилось і орден втратив минулу
велич… Хоча його військову могутність мало хто наважиться оспорити.
Ален все ще вагався, але робити нічого, якщо Марко не
буде знати всього, то нічим не допоможе, а тільки стане ще одною перешкодою на
їхньому шляху. Скористатись відмовками також не вихід. Коли все рано чи пізно
відриється, це може призвести до непотрібних наслідків, слід буде придумувати
велику кількість виправдань і посилатись на вищу мету… А цього Ален хотів
найменше, зробити так, значить стати Бріаром… Марко, все ж таки, капітан
сьомого. Врешті, Ален прийняв рішення розповісти.
- Раз так, то слухай. Зараз я не зможу надати доказів на
підтвердження своїх слів, тому просто повір…
- Почекай, Ален, в мене достатньо сил, щоб він мене
побачив, – почувся хрипкий голос Рін в його голові.
- Впевнена, я думав, тобі декілька днів знадобиться для
відновлення?
- Мої сили залежать від ваших, ми єдине ціле у
всьому…
- Здається… зрозумів – хоча Ален ні чорта розумів, тому
просто використав стандартну фразу. – Схоже, я все ж зможу показати, –
звернувся він до Марко.
Той з зацікавленням очікував.
- Не знаю, що вже зможе мене здивувати, – хвалькувато
мовив він.
- Не спіши з висновками! – посміхнувся Ален. – В кімнаті
з’явився спочатку Серафіель, а потім і Рін.
- Це ще хто?! – перелякано мовив Марко.
- Рін, мій другий ангел-хранитель! – представив її Ален.
Як на доказ його слів, за спиною Рін з’явились шість
чорних крил. Волосся на голові Марко стало дибки, він ледь не звалився з крісла
на якому сидів. Почувся тихий зойк.
- Схоже, це було занадто, як на один вечір, – мовила
Рін.
- Інакше його не переконати в нашому плані, – твердо
мовив Ален.
Марко судорожно хапав повітря і спробував навіть
вщипнути себе. Та переконавшись, що відчуття все ще при ньому, став помалу
перетравлювати отриману інформацію.
- І який у вас план? – трохи оговтавшись, задав єдине
логічне питання, яке крутилось на той момент в його голові.
- Перш ніж відповісти хочу запитати, яка мета повстання?
– мовив Ален.
- З самого початку я лише хотів повернути людей, що були
викрадені з Едему, але потім це перетворилось в самі бачите що. До нас
приєднались тисячі душ з Проклятих Земель.
- А як вам вдалося захопити Бастіану? – запитав
Ален.
- Тут ніколи не було великого гарнізону, це скоріше
спостережний пункт, аніж прикордонна фортеця, хоча саме місто – це величезна
мережа укріплень.
- І що думаєте робити далі? – не зводив погляду з Марко
Ален.
- Поки що радимось і перебираємо можливі варіанти.
- А просто піти в інше місце не пробували? – обережно
запитав Ален. – Ближче до стіни й якомога далі від демонів…
- Половина пройде, а іншу не пропустять.
- А сім кіл? – натякнув Ален на покуту.
- Бачу, ти добре поінформований про тутешні
правила, – Марко одразу вловив хід його думок. – Думки різні, але
нам не дозволять так просто підійти до стіни, та й демони не відстануть…
- А, якщо нагадати демонам про незаконні рейди? –
припустив Ален.
- Може спрацювати, але залишається орден…
- А чим йому заважають люди, які знаходяться за стіною і
проходять сім кіл?! – обурився Ален. – Ніхто ж не пропонує одразу їх
впустити.
- Це, як скалка в одному місці. І не заважає, і нічого
доброго з неї нема… – пояснив Марко.
- І бій дати – безглуздий намір, – зітхнув Ален.
- От тому-то я говорив, що ми обдумуємо варіанти.
- А, якщо забрати тільки тих, хто з Едему? –
запропонував Ален, слова були трохи імпульсивними, однак не позбавленими
логіки.
- Егоїстично… – хотів було продовжити Марко, та вчасно
стримався й став пояснювати хибність такого рішення. Щодо емоцій, то Марко
нагадував Алена. Такий же імпульсивний, готовий відстоювати свою позицію до
кінця. – Не думай, що усі тут – закоренілі вбивці чи злодії. Сюди потрапляють
за різноманітні гріхи й не завжди вони такі страшні. Не сперечаюсь, що
непотрібно ставити усіх під одну мірку, за добрі справи тут не знаходяться, але
й не суди упереджено.
- Гм… – Ален задумався. – Ти підтвердив усі мої здогадки
й побоювання. Однак залишається один варіант…
- І який, якщо не секрет? – зацікавився Марко.
- Ви не мали козиру у вигляді мене. Ми думали над цим ще
в Гимері. І прийшли до висновку, що слід провести усіх в гори й там допомогти
облаштуватись. Проте цей план, попри усі плюси, викликав у мене більше
запитань, ніж відповідей. Твої слова тому зайвий доказ. Проте, познайомившись з
хранителями, що прибули зі мною, і враховуючи події, при яких ми покидали
Гімеру, я дещо придумав, вірніше трохи доповнив початковий задум… – Марко
зацікавлено слухав кожне його слово, стараючись не пропустити жодної деталі. –
Якщо демони буду сильно протестувати, можна виставити проти них один з
легіонів…
- І як ти це собі уявляєш? Жоден командир не піде на
таке, – скептично мовив Марко.
- Нам не потрібен «жоден», досить одного й він перед
тобою. Ми, під простим приводом захисту свого майбутнього командира, виставимо
весь сьомий проти п’ятого. Думаю, з таким формулюванням, питань не виникне. А
якщо й будуть, то одне просте питання, як майбутній командир опинився на
Проклятій Землі, розставить усе на свої місця.
Ален розумів, що в той момент його план виглядав не
більше, ніж дитяча фантазія, але іноді саме найбожевільніші думки стають
геніальним рішенням.
Марко задумався: було помітно, як його переповняли
думки. Одна його частина говорила, що це божевілля, але інша погоджувалась з
цим божевіллям… Врешті-решт, він прийняв рішення.
- Аргументовано, хоча, деякі складнощі присутні… та це
краще, ніж те, що у нас є… – Марко зважував кожне слово. – Залишається тільки
переправити на цю сторону цілий легіон, – в його голосі пролунав певний
скептицизм.
- Демони ж якось проходять? – Ален розумів його
недовіру, але здаватись не бажав.
- Їм допомагає посох Мойсея, який вони захопили у
Великій Війні, але нам це не допоможе.
- Чому? – здивувався Ален.
- Ми не знаємо його поточного місцеперебування. Демони
зв’язуються з його власниками через посередників, – випереджуючи наступне
запитання, відповів Марко.
- Значить, скористаємось їхньою ж схемою! – виголосив
Ален.
- Тобто? – розгубився Марко.
- Прикинемось контрабандистами й домовимось про
постачання якогось цінного ресурсу, а за значний процент попросимо, щоб портали
були відкритими вказаний час, – Ален сам не очікував, що рішення зародиться в
його голові так несподівано.
- Все одно надто ризиковано. На кону будуть стояти
тисячі життів. Якщо раптом, вони відчують підступ, то ті, що встигнуть перейти,
попросту залишаться сам на сам з п’ятим, а це сам розумієш…
- Не залишаться, – заперечив Ален.
- Поясни.
- Я візьму під контроль портал, з моїм запасом сил це не
складе проблем. І не забувай, що вони не очікують, що хранителі можуть володіти
темною стороною, дезорієнтація зіграє на нашу користь. А, щодо твого
застереження, в Едемі ж існують правила на випадок екстрених ситуацій…
Марко посміхнувся: план, який на початку здавався
божевільним, ставав напрочуд реальним.
- Існують, але, якщо… коли все вдасться, то в них не
буде потреби.
- А тепер до основного, – Ален на мить завагався. –
Скажи, чи багато хранителів з сьомого стане на наш бік?
- Усі, якщо побачать тебе! – без тіні вагань відповів
Марко. – З часів Бакарі кожен в легіоні очікував на нового командира. І якщо ти
говорив з Бріаром, то знаєш, що в ньому зібрані найкращі. Навіть тривалий
занепад не змінив цього. Коли очолиш його, ми станемо силою, з якою
рахуватиметься навіть імператор.
- Я з самого початку відкидав такий варіант, але схоже,
цього не уникнути, – зітхнув Ален.
- Час змінювати уставлений порядок, Алене, і я
переконаний, що саме ти поведеш нас новою дорогою, – підбадьорив того Марко.
- Не знаю чи готовий я очолити таке…
- Усі великі люди сумнівались, – посміхнувся
Марко.
- Тоді вирішено, – мовила Рін, яка до цього лише
слухала. – Пропоную почати з людей в Бастіані. Представимо Алена офіційно й
розповімо про план. А то тримати все в таємниці немає сенсу.
- Згоден, тільки… – завагався Марко.
- Це само собою, така інформація їм поки ні до чого…
Серафіеля буде достатньо, – зрозуміла хід його думок Рін.
- Добре, піду готувати людей, почнемо завтра зранку, а
то ти ще повністю не одужав, а перед майбутніми подіями, тобі знадобляться усі
наявні сили…
Попрощавшись і запитавши чи нічого не потрібно, Марко
поспіхом вийшов, залишивши їх утрьох.
- А тепер обговоримо деталі, а то поки що це суха
теорія. Скільки солдат налічує сьомий? – звернувся Ален до Серафіеля.
- За моїми даними – декілька мільйонів. Точного числа не
назву, сам розумієш. Хранителів з силою не так багато, до п'ятисот тисяч у
кожному легіоні. Іншу частину становлять прості солдати, які не використовують
особливих технік, їхні вміння – це майстерне володіння зброєю, яка, хоч і не
сильно, але проводить силу. Інакше їм би не вдавалось й поранити демонів. Але
загалом це прості солдати.
Ален аж присвиснув.
- Масштаби серйозні. Непросто буде пояснити раптове
зникнення стількох людей… І залишається питання зі стіною. Я так
розумію,переміщення, подібні нашим, блокуються одразу?
- Це без варіантів, якби не стіна, то в Едемі точились
би безперервні війни, – відповів Серафіель.
- Але хранителі ж якось проходять? – натякнув Ален на
Джошуа й інших хранителів з Гімери.
- На це потрібний спеціальний дозвіл від ради,
затверджений Ноєм і Михаїлом, як головнокомандувачем небесного воїнства. Тільки
при дотриманні усіх трьох пунктів, при пред’явленні біля стіни, у того, хто це
зробив, буде можливість пройти.
- Такого в нас точно немає… – зітхнув Ален. – А якщо
спробувати через нейтральну зону?
- Маєш на увазі інший вимір? Це те саме, що й через
стіну без дозволу.
- Залишається забрати в демонів посох Мойсея і створити
портал через нейтральну зону, щоб не виникло зайвих підозр, – пожартував Ален,
проте Серафіель сприйняв його слова цілком серйозно.
- Ніхто не знає його точного місцеперебування.
- Але контрабандисти якось зв’язуються з демонами?
- Через посередників, весь ланцюжок важко відстежити.
- Ти ж першого разу перенаправив його в потрібне місце…
– ледь не вигукнув Ален, але біль у грудях вчасно вгамував запал.
- Так, але тоді вони були відкриті.
- От і випробуємо план з контрабандистами! Рін, а ти що
скажеш?
- Це все добре, але не думаю, що їхні портали сягають
далеко, на мою думку, вони прив’язані до одного місця.
- Долина Королів? – припустив Серафіель.
- Саме так. Ви забули про ще одну важливу деталь: нам
невідоме точне місцеперебування сьомого, і його верхівка розкидана бозна
де...
- З капітанами, думаю, потім вирішимо, а от, щодо самого
легіону, то не думаю, що його відправили кудись далеко. Може в Марко запитаємо?
Він точно знає, а то я, останнім часом, не дуже цікавився розташуванням
легіонів, – запропонував Серафіель.
- Це вдасться зробити тільки завтра, зараз він зайнятий
приготуванням, – мовила Рін.
- Почекаємо, Ален ще не до кінця одужав, та й тобі
потрібен час, – звернувся до неї Серафіель.
- Тоді вирішено! – бадьоро мовив Ален. – Завтра все
узгодимо, можливо ще й Марко щось порадить.
- Тоді до завтра. Піду дізнаюсь, що чути нагорі, а ви
відновлюйте сили.
Ален і Рін схвально кивнули.