- Так, хлопче, а тепер слід добре обдумати наші дії, а
то один необережний крок, і ми усі, як би банально це не звучало,
помремо!
- Можете розповісти трохи про це місце, щоб в разі
необхідності, я зміг зорієнтуватись на місцевості?
- Сама долина знаходиться в оточені чималих гір. Ми,
наскільки я зрозумів, зараз на єдиному вході в долину, руїни замку знаходяться
трохи вище, на півночі. На заході є лабіринти печер. Сам замок оточує чимала
стіна, але за роки воєн вона потерпіла значних руйнувань і її вже давно не
відновлювали. Та при необхідності вона ще витримає нетривалу осаду. Вихід
звідси тільки один, через дорогу, якою ми прибули. Портали, скоріше за все,
знаходяться в самому замку.
- А що за істоти входять і виходять з наметів?
- Ти про бісів? Вони разом з нолами знаходяться на
самому низу ієрархії демонів, робітничий клас, так би мовити. Біси часто
вселяються в людей, щоб захопити їхні душі й вислужитись перед вищими демонами.
Ти, напевно, часто чув про біснуватих на Землі. Так от – це їхня робота. Вони
не несуть особливої загрози, але тривогу, в разі необхідності, можуть підняти,
тому їх слід враховувати в нашому плані.
- Якщо підсумувати, то ми знаходимось в природній
фортеці, з одним входом і виходом, в оточені купи демонів, які хочуть
перетворити нас в рабів.
- Абсолютно вірно, але демони дечого не знають про це
місце. В печерах, про які я говорив, живуть цікаві істоти на ім’я василіски.
Вони дуже не люблять, коли на їхню територію заходять без дозволу. На даний
момент вони сплять глибоко під землею, нам потрібно придумати як їх
розбудити.
- А що в них такого особливого?
- І що ви робите у своїх школах? – похитав головою
Абнар. – Василіск може перетворити на камінь усе, що побачать його очі, а
точніше усе, що загляне йому в очі.
- Типу горгони?
- Все-таки, хоч щось ти читав!
- І як нам розбудити їх?
- Є в мене одна ідея. Наскільки я чув, вони чутливі до
сили хранителів. Великий сплеск зможе їх розбудити й виманити назовні.
- Залишається одна проблема, як нам вибратись з
клітки?
- Ти помітив щось незвичне за час подорожі?
Ален замислився, але для нього весь цей світ був
незвичним.
- Для мене все тут незвичне!
- Зосередься, це стосується клітки, – наполягав Абнар.
- Коли ми під’їжджали сюди, вона немов засвітилась, але
я думав, що це звичне діло, враховуючи місце в якому перебуваємо, і не надав
особливого значення.
- Ці клітки створені, щоб утримувати імовірних
хранителів.
- Так, новини краще нема куди! Я, бувши простою людиною,
не зміг нічого зробити, тепер ще й ці сили запечатали! – іронічно виголосив
Ален.
- Розумію твій сарказм, але дослухай до кінця.
Стримувальна сила розрахована тільки на рядових хранителів, якщо твій потенціал
виявиться більшим, то ми без проблем виберемось.
- А якщо ні?
- Тоді нас прикінчать на місці й ми не попадемо в
рабство!
- Ви містер надія, я аж пройнявся вашою рішучістю! І як
мені вивільнити цю силу? Є чарівні слова, чи потрібно станцювати якийсь
танець?!
- Вас взагалі нічого не вчать, коли ти останній раз був
у церкві, чи як там у вас тепер це називається?
- До останнього часу, я взагалі не вірив в існування
цього світу!
- Важкий випадок! – похитав головою Абнар. – Ти хоч
знаєш, що таке молитва?
- Звичайно, те що я не ходив до церкви, не означає, що я
не знаю молитов! – обурився Ален.
- Значить ще не все втрачено, – посміхнувся Абнар. –
Тепер слухай уважно. Церква споконвіку існувала для того, щоб люди мали
куточок, де б спокійно могли поспілкуватись з Творцем. Спілкування відбувалося
за допомогою молитви, є величезна кількість молитов. З ними нас хрестили, з
ними ми йшли до першої сповіді, з ними нас відправляють в останню дорогу. Та не
всі знають їхню істинну силу. Виголошуючи їх ми можемо не тільки спілкуватись,
а й прикликати своїх ангелів-хранителів. На Землі, через ряд причин, це зробити
майже неможливо, але тут все по-іншому.
- Щось мені підказує, що в кожній історії є своє «але».
- Сила буде вивільнена хаотично, і ти не зможеш
контролювати її довго.
- Але...
- Вона може вбити тебе, або нас… Хранителі, в основному,
проходять цю процедуру в ордені, де усі ризики зведені до мінімуму, ми ж
робитимемо це в польових умовах.
- Зашибісь перспективи! І коли ви хотіли про це сказати?!
– розсердився Ален.
- В будь-якій справі є свій ризик, незнання про який
іноді допомагає.
- Сперечатись не буду, зараз на це немає часу, просто
скажіть потрібні слова.
- Почекай, потрібно попередити людей, якщо ти все ще
хочеш їх врятувати! – Ален схвально кивнув. – Влаштуйся зручніше й зосередься,
а я все зроблю, – Абнар пошепки звернувся до людей в сусідній клітці. Ті боязко
на нього подивились не розуміючи, що він від них хоче. – Не бійтесь! –
продовжив він. – У нас є план, але потрібно, щоб ви були готові. – Ця
новина їх зацікавила, їхні очі загорілись надією. – Передайте іншим, щоб вони
не боялись того, що буде далі, а були готові. – По галявині пронісся ледь
чутний шепіт, люди передавали одне одному послання Абнара. – Все, тепер
займемось тобою, готовий?
- Так! – ствердно кивнув головою Ален.
- Повторюй за мною:
Pater noster, qui es in caelis;
sanctificetur nomen tuum;
adveniat regnum tuum;
fiat voluntas tua, sicut in
caelo et in terra.
Panem nostrum quotidianum da nobis hodie;
et dimitte nobis debita nostra,
sicut et
nos dimittimus debitoribus nostris;
et ne nos inducas in
tentationem;
sed libera
nos a malo. Amen.
Тепер не відволікаючись промов наступне:
Angele Dei,
qui custos
es mei,
me,
tibi commissum pietate superna,
illumina, custodi,
rege et guberna.
Amen.
Ален знав, що минулого разу, коли він промовив подібні
слова, сталось щось незвичайне, але він не пам’ятав, що саме, цього ж разу все
відбувалось при ясній пам’яті, й він мав змогу за усім спостерігати. А
спостерігати було за чим. В небі все гучніше лунав грім, вслід за ним з’явились
блискавки. Одна за одною, вони вдарялись в землю, підпалюючи дерева й траву.
Удари частішали, тепер вони вже вражали перевертнів, які не знали, що
відбувається, і хаотично бігали, стараючись заховатись. Сотаріс виліз на якусь
платформу, схожу на колону зруйнованого будинку й заричав, що було сили, стараючись
згуртувати своїх воїнів, з часом це справило потрібний ефект: перевертні стали
шикуватись в бойові лави.
- Приготуватись до бою! – кричав Сотар до них. Мантікори
перелякано ходили біля кліток з полоненими.
- Ален, приготуйся! – закричав Абнар.
В центр плато вдарила величезна блискавка й освітила
все навкруги. На її місці з’явилась «істота» з шістьма крилами. За віком не
набагато старша Алена. Білосніжне коротке волосся, чимось схоже на Алена. Біла
туніка, поверх якої красувалась кіраса золотистого кольору. Такого ж кольору
сандалі. З вогняним мечем в руці. За секунду схоже полум’ям окутало його крила,
після чого він став нагадувати фенікса.
Жах, який скував на той час перевертнів, було важко
описати, вони стали схожі на собак, що бояться грози. Вигляд Сотаріса також не
віщував особливої хоробрості.
- Сотаріс, що ти забув на землях Едему? – пролунав
ніжний мелодійний голос ангела. Той не знав, що відповісти, слова так і
застрягли в горлі, ангел не дочекавшись відповіді продовжив. – І що ці люди
роблять в клітках? Вони не з ваших земель? І чому мій підопічний також в
клітці?
Усі погляди різко повернулись до Алена, який
розгублено спостерігав за всім цим і подумки запитував себе: «Це я його
прикликав?»
- Ну, розумієш, ту така справа… – Сотаріс шукав
відповідні слова, та все, що в нього виходило – це беззмістовне
бурмотіння.
Та Ангел його не слухав, а мовчки попрямував до Алена.
Підійшовши, одним помахом меча розрубав двері клітки й випустив їх
назовні. З цим ударом відкрилися й інші клітки, перелякані люди стали виходити
назовні й гуртуватись в одну групу.
- Радий бачити тебе, Серафіель, я припускав, що
з’явиться хтось подібний, але не думав, що це будеш ти! – звернувся до ангела
Абнар.
- Також радий бачити тебе, Бріар, думав, ти на
пенсії?
- Так і було, але відкриття воріт все змінило, ми усі на
це чекали.
- Тобто?! – мовив спантеличено Ален, слухаючи їхню
розмову. Старий все-таки провів його.
- Я тобі потім усе поясню, – звернувся до Алена Абнар.
- Так це ти?! – закричав Сотаріс. – Бовдури, чому не
доповіли про нього?! – ричав він на своїх підлеглих. – Ви хоч знаєте хто
це?!
- Ті винувато посхиляли голови. Серафіель нахилився над
вухом Алена.
- У нас не більше п’яти хвилин, ти ще не можеш довго
використовувати мою силу.
- В такому разі не зволікатимемо, – виголосив Бріар.
- Ти ще не забув як це робити? – запитав посміхаючись
Серафіель.
- Таке не забудеш! – ствердно кивнув той.
Бріар почав зосереджуватись, цього разу не били
блискавки, а лише спалахнуло яскраве світло. Біля них з’явився ще один ангел.
Броня й одяг не відрізнялись від Серафіелевих, а от крил було менше, вже не
шість, а чотири.
- Бріар, вирішив розворушити старі рани? – звернувся
новоприбулий ангела до Абнара.
- І я радий тебе бачити! – на обличчі старого читалась
неприхована радість.
- То це і є той хлопець, що вже встиг нашуміти по усьому
Едемі? – зацікавлено поглянув на Алена прикликаний Бріаром ангел. – Бачу,
Серафіель, і ти тут, не думав, що він прикличе тебе.
- А я не здивований, я від воріт спостерігав за ним, і
сподівався на це… – мовив Серафіель.
- Часу обмаль! – зосереджено мовив Ален.
- А хлопець з характером! Тоді почнімо! Старий,
сподіваюсь, ти ще не забув часи, коли ми бились пліч-о-пліч? – звернувся ангел
до Бріара.
- Таке не забудеш, але цього разу пропоную зіграти в
оборону. Можливо у мене й більше досвіду, проте я не зможу зараз так майстерно
нападати, а в Алена ще слабкий контроль, проте його буде достатньо, щоб
розібратись з перевертнями. Якщо його контроль пропаде під час оборони, то може
постраждати багато людей!
- Але, якщо він зникне під час битви з перевертнями, то
йому кінець! – поспішив заперечити ангел.
- Баракіель, не переживай, все буде добре, не недооцінюй
його! – звернувся до того Серафіель.
- Я справлюсь, зараз важливіше врятувати людей! – рішуче
мовив Ален.
Ті посміхнулись, вони захоплювались його
рішучістю і прагненням пожертвувати собою заради інших.
- Тоді вирішено! – виголосив урочисто Бріар.
- Алене, нічого не бійся і довірся мені, – без тіні
занепокоєння мовив Серафіель, який тепер став напівпрозорим. Тіло Алена стало
окутувати щось на зразок аури, згодом, вона прийняла форму Серафіеля. – Тепер
візьми мій меч.
Ален стиснув в руках вогняний меч. Відчуття було
незабутнє, меч виявився на диво легким. Його полум’я горіло спокійно й
розмірено. Здавалось, що можна торкнутись його, й нічого б не було. За спиною
закінчили формуватись шість вогняних крил.
Перевертні спостерігали, здавалось роззявивши роти.
Видно їм ще не доводилось бачити таке. Сотаріс єдиний, хто не розгубився.
- В атаку! – закричав він до своїх, і перший кинувся
вперед, воїни, натхнені його прикладом, попрямували слідом.
- Займіться людьми! – крикнув Серафіель до Бріара і
Баракіеля, які вже також сформували щось на подобу того, як зараз виглядав
Ален. Ті схвально кивнули й побігли до наляканих людей.
Почалась грандіозна битва. Серафіель у всьому
допомагав Алену. Ось один з перевертнів своїми кігтями спробував добратись до
його горла, та на перешкоді стали крила, що створили непробивний щит. При
кожному ударі серце Алена билось все частіше, здавалось, що воно от-от
вистрибне з грудей. Емоції були на піку активності. Та поволі мозок почав
сприймати ситуацію, що склалась, і шукати вихід. А вихід міг бути тільки один:
або битись, або загинути. І Ален обрав перший варіант. Міцно стиснувши меч, він
пішов у наступ. Свідомість все ще боролася сама з собою, кожен крок робився
немов в тумані. Рука рефлекторно піднялась в повітря і махнула мечем, утворивши
навк оло нього вогняну хвилю, яка поширилась в усі сторони, спалюючи все
на своєму шляху.
- Приготуйся, – Ален завмер на місці, він не знав звідки
лунає голос. – Не бійся, це телепатичний зв'язок, в цій формі наші свідомості
єдині.
Далі відбулась не менш дивовижна картина: його тіло
стало вмить переміщатись від одного перевертня до іншого, знищуючи їх. Ряди
перевертнів танули на очах. Сотаріс шаленів з люті. Його очі налились кров’ю.
Здавалось, що от-от, і він сам почне вбивати підлеглих, неспроможних виконати
таке «просте завдання». Та події прийняли трохи інший поворот. Попри усю лють
він все ж зберігав ясний розум і тверезо оцінював ситуацію. Тому наступний крок
не заставив себе довго чекати. Швидким стрибком він кинувся на Алена і почав
завдавати ударів. Крила чудово виконували свою роль, переходячи від захисту до
нападу.
- Адрі опиралась менше! – крикнув він до Алена.
- Не слухай його, він тебе провокує, – поспішив
заспокоїти його Серафіель.
Та при кожному згадуванні її імені Алена проймала
чимраз більша лють,. Підсилювало її ще й те, що він не знав, що ж відбулось
насправді.
- Я досхочу награвся з ними!
Сотаріс сам того не підозрюючи, відкрив двері, які ще
певний час мали бути закриті. Вигляд полум’я на крилах Серафіеля, став
змінюватись з жовтогарячого на чорне. В лівій руці Алена почав формуватись ще
один меч. Його чорна аура лякала навіть Серафіеля.
- Ален, що це таке?! – вигукнув Серафіель.
Та Ален вже не чув нікого, його свідомість
занурилась у сон.
- Цей хлопець не перестає мене дивувати! – прогарчав
Сотаріс. – Невже він прикликав одного з них?!
- Ти про що?! – звернувся Серафіель до Сотаріса.
- А ти не знаєш?!
- Немає часу на загадки, ця сила зараз знищить усе
тут!
- Ой, вибач, я й забув, що ви нічого не пам’ятаєте! –
саркастично мовив той. – Тільки чотирьом з вас відомо про ті події… – він не
встиг договорити, як Ален кинувся на нього.
Тепер це нагадувало «побиття немовляти». Сотарісу ледь
вдавалось ухилятись від смертельних ударів, швидкість яких зростала з кожною
секундою. Один за одним вони почали досягати цілі. З ран демона потекла чорна
рідина, схожа на кров. Перевертні бачачи, що їхнього командира зараз уб’ють,
кинулись на Алена. Проте навіть кількісна перевага не змогла переломити хід
бою. Усвідомлюючи неминучість поразки вони стали прикривати відхід вцілілих з
Сотарісом ціною десятків демонів.
Перевертні помчали до замку, вже не беручи до уваги
колишню здобич. Ален опустився на коліна, не в змозі контролювати процес, який
відбувався з ним. Бріар підбіг до них.
- Що з вами?! – закричав він до Серафіеля.
- Не знаю, але це знищує Алена зсередини!
- Ми можемо чимось допомогти?
- Потурбуйтесь про нього після мого відходу. Я
постараюсь запечатати цю силу.
Далі все відбувалось миттєво: промінь яскравого світла
злинув в небо, вслід за ним попрямував і темний. Знесилений Ален впав на землю.
Його підхопив Бріар.
- Поглянь вперед! – мовив Баракіель.
До них наближались чудернацькі істоти. Зміїний тулуб,
покритий блискучою лускою, крила кажана, голова, схожа на голову півня, з
червоним гребенем зверху, хижі жовті очі.
- Василіски, їх пробудила сила Алена! Потрібно
відступати до замку! – вигукнув Бріар.
Він взяв Алена і чимдуж побіг до воріт. Люди на мурах
кричали, щоб він поспішав. Ворота почали повільно опускатись.
- Ти ж розумієш, що тут залишатись небезпечно! –
вигукнув Баракіель до Бріара.
- А в нас вистачить сил, щоб перенаправити
портали?!
- Вони вже перенаправлені! – притишеним голосом мовив
Ален, він поволі приходив до тями.
- Тобто? – здивовано запитав Бріар.
- Перед тим, як піти, Серафіель перенаправив їх, тільки
вам не дуже сподобається куди вони ведуть, часу було обмаль.
- Куди завгодно, тільки якомога далі звідси!
Ось і брама, вони протиснулись через простір, що ще
залишився, і потрапили на внутрішній двір. Попри слова Бріара замок і стіна
мали ще досить непоганий вигляд. Сам замок був немов витесаний зі скелі.
Архітектори, що його будували, були справжніми геніями, адже скельні породи в
цій місцевості являлись напрочуд міцними, їх було непросто розбити, щоб
підготувати місце для будівництва.
Описуючи цей комплекс слід почати з п’ятиметрової
стіни, що оточувала цю природну фортецю. По її периметру розташовувались три
невеликі вежі, з яких лучники вели обстріл нападників. Гостроверхий дах, на
стінах стародавні символи, які, мабуть, служили оберегом, або ж просто
розповідали історію цього місця. Цю мову вже не памʼятали навіть найстарші з
нині живущих в Едемі. Тепер щодо самого замку. Він складався з двох височезних
веж по боках і куполоподібного тронного залу в центрі.
Замок в основному слугував для зустрічей королів
і підписання важливих договорів. В інший же час тут розміщувався невеликий
гарнізон і люди, що доглядали за порядком. Після Великої Війни й Потопу, він
був частково зруйнований, а потім про нього й зовсім забули, так як з’явився
орден. Пишні зали, де колись засідали королі, перетворились на дім ліан, що
оповили стіни й різного роду рослинності, яка росла повсюди.
Бріар, Ален і частина тих, кому вдалося врятуватись,
зайшли всередину тронного залу. Людей було багато, тому декому довелось
залишиться надворі. Перевертнів не було видно, схоже усі попрямували на
Прокляті Землі, зачинивши за собою усі портали, окрім одного.
- Ти казав, що Серафіель перенаправив портали, то куди
вони ведуть? – звернувся до Алена Бріар.
- Місто Бастіана вам про щось говорить?
- Сподіваюсь, це був жарт? З усіх місць він обрав це?! –
іронічно запитав Бріар.
- А що у ньому такого? – не розумів перестороги того
Ален.
- На даний час це одне з найнеспокійніших місць на
Проклятій Землі. За чутками люди там підняли бунт і тепер
імператор хоче зрівняти його з землею. Один з легіонів, під командуванням
Молоха, зараз наближається до нього й скоро візьме в осаду. Полонені направлялись
для поповнення його війська.
- На думку Серафіеля це місце підходило найкраще, –
стиснув плечима Ален.
- Видно, наші думки про безпеку сильно розходяться!
- Не переживайте, в Бастіану потраплять тільки полонені,
ми ж перемістимось трохи далі, в місце під назвою… – Ален не договорив, його
перервав Бріар.
- Гімера.
- Звідки вам стільки відомо про ті місця?!
- Це колись була наша територія, та після Великої Війни
вона відійшла імператору, як жест доброї волі.
- Мені ще доведеться багато чого вивчити про цей світ! –
зітхаючи мовив Ален.
- Всьому свій час! – підбадьорив його Бріар.
З задніх рядів почувся шум, який переростав в помітне
занепокоєння, люди почали тіснити тих, хто був попереду, стараючись зайти
всередину. Василіски перебрались через стіну й тепер стали поволі наближатись
до своєї здобичі, дехто з необережності поглянув їм в очі. Реакція не заставила
себе довго чекати: люди вмить перетворювались на камінь.
- Всім до порталу! – закричав Ален.
Люди почали хаотично виконувати його наказ. Сам
він схопив меч, який лежав недалеко на підлозі, напевно залишився від
попередніх власників, і побіг до дверей в прагненні захистити тих, хто ще не
встиг пройти крізь портал і зараз потерпав від василісків.
- Він не допоможе проти них! – закричав Бріар,
перекрикуючи хаос, що утворився. – Біжи нагору, в одній з веж точно є дзеркало,
тільки воно зараз допоможе проти їхнього погляду.
Ален, не гаючи часу, побіг сходами нагору. Минув
статуї рицарів з мечами й вбіг в одну з кімнат: це була чимала спальня. Гарно
вирізьблені дерев’яні крісла, чимала шафа в кутку й невелика ширма за якою
колись, мабуть, перевдягалась якась прекрасна дама. Ліворуч від дверей, на
стіні, висіло дзеркало. Ален схопив його й побіг вниз. Половина людей вже
пройшла крізь портал, проте василіски також не відставали. Ален вибіг на двір,
істоти зашипіли, побачивши його. Прикриваючись дзеркалом, він став наближатись
до них. Серце шалено калатало, один невірний погляд міг коштувати йому життя.
Яскраво світили зірки, він ще не встиг зрозуміти чому це небо схоже на земне, а
запитати не було часу, але він був радий такому розвитку подій, адже при такому
світлі уся робота з дзеркалом не була марною. Василіски чітко бачили своє
відображення. Дехто з них вже встиг попастись і перетворитись на камінь. Та
поступово вони почали діяти хитріше, оточуючи Алена з усіх сторін. Баракіель і
Бріар прикривали його, але істот було надто багато й вони не встигали відігнати
усіх. Одна з них кинулась на Алена і збила з ніг, дзеркало полетіло далеко
вперед, він став відповзати до дверей.
- Тільки не дивись їм в очі! – кричав Бріар, намагаючись
пробитись до нього.
Василіск зашипів біля його обличчя, його дихання було
схоже на дихання смерті, що от-от тебе настигне й ти не зможеш від нього
заховатись. Ален закрив очі рукою, та удар хвоста змусив відкрити їх. Їхні
погляди зустрілись. Істота з зацікавленістю розглядала його, та нічого не
відбувалося. Бріар затамував подих. В голові Алена раптом пролунав голос, він
не знав, звідки той взявся, Серафіель же пішов.
- Яку сторону вибереш? – лунало щось схоже на
шипіння.
- Про що ти?! – скрикнув Ален.
Бріар тільки рота роззявив, не розуміючи, з ким той
спілкується. Василіски почали відходити назад. Створивши відстань в приблизно
п’ятдесят метрів, вони зупинились і стали мовчки спостерігати. Бріар підбіг до
Алена, допоміг піднятись і вони чимдуж побігли до порталу.
- Я навіть питати не хочу, що ти там побачив!
- Якби ж я знав, що це було…
- Ти заглянув в очі смерті й вижив – це таки щось
значить!
Ось і портал, вже всі люди пройшли, залишились тільки
вони.
- Ти готовий? – звернувся Бріар до Алена.
- Мені потрібно щось знати про нього, чого слід боятись?
- Єдине, чого варто боятись – знаходиться попереду,
повір, такого ти ще не бачив… А тепер – вперед!
Бріар схопив Алена за плечі й вони пірнули в
портал.