Щоб
Ален не бачив дороги до табору, йому зав’язали очі й наказали йти вперед.
Декілька раз він натикався на перешкоди, й боляче вдарявся. Його конвой це
помітно веселило, бо кожного разу, як це траплялось – було чути хіхікання.
Врешті, йому це набридло, й він використав Волю, щоб бачити дорогу. Вид був
трохи незвичним, та з іншого боку – це було чудовою можливістю потренуватись.
- Обережно,
– звернувся Ален до однієї з дівчат, коли вони переступали через чергове
коріння дерев.
- Беатріс,
ти добре зав’язала йому очі?
- Діана,
я не перший день на службі, – обурилась дівчина.
- Значить
Беатріс і Діана – це вже прогрес.
- Мовчи,
хоча краще скажи, як ти бачиш крізь куфію? – мовила дівчин на ім’я Діана.
- А я
не бачу, – насмішкувато мовив Ален.
- То
чому сказав, щоб я була обережна? – запитала Діана.
- З
ввічливості, – посміхнувся Ален, йому подобалось кепкувати з них.
- Годі
жартів! – сердито вигукнула Діана.
- Облиште
його, – скомандував хлопець, що йшов попереду. За останній час він не промовив
і слова, а все про щось розмірковував.
- Але
якщо він бачить дорогу, то ми наразимо усіх на небезпеку, – не вгавала Діана.
- Його
куфія зі спеціального матеріалу, він аж ніяк не може використати техніки, щоб
дивитись крізь неї, – стояв на своєму хлопець.
- Знаю,
але... – зітхнула Діана.
- Я
можу розповісти, як бачу крізь неї, а в обмін хочу, щоб ви відповіли на одне
запитання, – вже серйозніше заговорив Ален.
- Демонам
нічого не скажемо, – відрізала Діана.
- Як
знаєте, але табір недалеко... – повідомив Ален.
- Ага,
так ми й повірили, – стараючись виразити байдужість, мовила Діана.
- І
дерево не перекриває нам шлях попереду... – ненав’язливо повідомив Ален.
Конвой
різко зупинився. Хлопець першим зреагував, ударом ноги відправивши Алена в
політ, за мить – біля горла Алена вже відчувався холод металу.
- Раджу
розкрити секрет свого фокусу, поки я не прикінчив тебе прямо тут, –
роздратовано мовив хлопець.
- Тут
загинути, чи там, яка різниця, – стиснув плечима Ален. – Я всього лише хочу
почути відповідь на одне єдине запитання.
Хлопець
роздратовано забрав зброю, а потім встромив її в дерево, в сантиметрі від горла
Алена.
- Біс
з тобою, запитуй. Тільки запам’ятай: якщо воно мені не сподобається, ти тут же
відправишся до предків.
- Згоден,
– зобразивши невинну усмішку, мовив Ален. – Ви з групи Девкаліону, що
відправили сюди для збору інформації?
Схоже,
питання попало в ціль, навіть без звичного сприйняття, Ален зміг побачити
здивування на їхніх обличчях.
- Хто
ти, чорт забирай, такий? – роздратовано мовив хлопець.
- Я
вже говорив вам.
- Сьомим
командує Ріган, і ми не чули про зміни.
- Так
і ви тут не перший день, – уточнив Ален. – Хаос на семи колах, почався перед
моєю появою на цій стороні, тому ви й не могли знати про нового командира,
хоча, якщо по правді, то мене й призначали в обхід усіх правил.
- Тобто
в обхід? – звернулась до нього Беатріс.
- Якщо
не помиляюсь, то все відбувається на церемонії, а її я не проходив.
- Тоді,
як можна говорити про командира, якщо ти навіть хранителем не став? Ти ще не
прикликав свого ангела, а якщо й прикликав, то не можеш довго контролювати його
силу, – роздратовано виголосив хлопець.
- Змушений
вас розчарувати. Ангела я прикликав, і його силою користуюсь в повній мірі.
Вірніше – користувався до брами.
- Маячня,
нікому з хранителів ще не вдалось подібне, без церемонії, – тепер вже
втрутилась в розмову Діана.
- Ви
не перші, хто мені це говорить, – зітхнув Ален.
- І
кого ти прикликав? – глузливо мовив хлопець.
- Серефіеля.
- Головного
серафима? Не вельми вдалий жарт, – скептично мовив хлопець.
- Доказати
протилежне, в даному випадку – не можу, – стиснув плечима Ален.
- Це
не пояснює того, що ти бачиш через куфію, навіть, якщо й припустити, в чому я
дуже сумніваюсь, що ти справді прикликав головного серафима, то його сила зараз
заблокована, – мовив хлопець.
- А
тут починається найцікавіше, – Ален зробив секундну паузу. – Мої очі здатні
бачити життєву енергію.
- Оце
жартівник. Ще скажи, що володієш Волею, – зіронізував хлопець.
- Саме
це, я вам і намагаюсь пояснити, – Запала тиша. Першим її порушив Ален. – По
незвичайному руху вашої енергії я припустив, хто ви, й схоже – не помилився.
Завдяки їй, мені й вдалося перемогти тих павуків.
- Маячня
якась, в те, що ти командир, ще можна повірити, а от про Волю – це взагалі
нонсенс, такого в природі не буває. Ніхто з Землі не може володіти нею. Не те,
щоб я ставив вас нижче, чи щось подібне, просто там ви проходите покуту, і
тільки під час потрапляння на цю сторону – відбувається очищення, – виголосив
хлопець невелику лекцію.
- І це
я вже чув, – зіронізував Ален. – Я би не
знав, що бачив, якби не Каріна.
- Каріна?
– здивувався хлопець.
- Сестра
Адрі, – уточнив Ален.
- Я
знаю хто така Каріна! – сердито відрізав хлопець. – При чому тут вона?
- Коли
відбулась перша зустріч, вона, і ще двоє з Валькірії, супроводжували мене. Я
розповів їй про побачене, вона, у свою чергу, пояснила, що я бачив.
- Якщо
ти зустрічав Каріну, то слова про командира підтверджуються, їй би не доручили
супроводжувати простого хранителя, хоча, я все одно не вірю в почуте, –
задумливо мовив хлопець.
- І що
будемо робити? – звернулась до хлопця Діана.
- В
одному він правий – нам непотрібна паніка. Зробимо наступне: скажемо, що він
один з вцілілих, і ми натрапили на нього під час чергової розвідки. А ти… –
звернувся він до Алена.
- Скажу,
що з другої групи, яка мала вияснити, що з вами трапилось, і по можливості –
завершити доручене вам завдання.
- Сам
придумав? – звернувся до нього хлопець.
- Скоріше
– переказав трагічну історію цієї самої групи.
- То
вони послали ще когось? – розгубився хлопець.
- Так,
останні загинули на шостому колі, з ними, якраз, і була Адрі, – пояснив Ален.
- Почекай,
а чому їх схопили, а тебе ні? – озвучив той раптову здогадку.
- І
справді! – хором вимовили дівчата.
- Довелось
вдатись до одного вчинку… щоб п’яте коло не стало її…
- Може
не продовжувати, я зрозумів, – вже тихіше відповів хлопець.
- Після
цього ми розлучились, а про її полон я дізнався від Ефіальта.
- Дізнався?
– розгубилась Діана.
- Спочатку
він хотів мене вбити, а потім передумав, і відкрив портал сюди.
- Хі-хі-хі,
цікаво, вони хоч в щось повірили? – мовила Рін, яка вже не стримувала сміху.
- Навіть
питати не хочу, – похитав головою хлопець, а потім розвернувся, щоб продовжити
дорогу. – Зніміть куфію, а далі буде видно, – звернувся він до дівчат.
- Просити
свій меч, я так зрозумів, поки що рано? – пожартував Ален.
- Обійдешся,
– буркнула Діана. – Дякуй, що взагалі тобі віримо, хоча, як на мене, то все це
казки дітям на ніч.
- Не
високо ти себе цінуєш, – кепкував з тої Ален.
- Ха-ха,
дуже смішно, – Діана насупила губи.
- До
речі, в дечому, я можу вам допомогти, – запропонував Ален.
- І в
чому ж? – зацікавлено мовила Діана.
- У
вашому таборі напевно багато людей, і всім не довіришся, знайдуться й шпигуни…
- Якби
це було так, ми би вже давно були мертвими, – мовила Діана.
- Або
вони вичікують зручного моменту, – припустив Ален.
- А
чим ти допоможеш? – байдуже мовила Діана.
- Скажемо
так, енергія демонів відрізняється від людської.
- Пропонуєш
влаштувати полювання на відьом? – холодно мовив хлопець.
- Ніхто
не заважає провести невелику перевірку.
- В таборі побачимо, а зараз – в дорогу, ми згаяли забагато часу, – скомандував хлопець.