Настав ранок наступного дня, хоч
недовго, проте Алену вдалося поспати. Рін всю ніч пробула біля нього в незримій
для інших формі. Серафіель збирав інформацію про імовірні плани ворога. Посли,
що були направлені до Молоха, повернулись ні з чим. Він не побажав вести
переговори аргументуючи це тим, що все вирішиться на полі бою. Така позиція не
здивувала нікого.
Війська зайняли позиції й очікували
початку битви. Серед солдатів було помітне занепокоєння. Багато хто перший раз
брав участь в подібній кампанії. Каріна, і її товаришки, помітно нервували.
Ален також не знаходив собі місця, але не через це, Бріар хоч і віддав наказ
про відстрочку вироку Адрі, та все ж час був не на його стороні, битва могла
затягнутись.
Дейчі, на чолі повітряних ескадрилій,
вчинив декілька нальотів на колони супротивника, попри все, він був найкращою
кандидатурою цю посаду. Ніхто би краще не впорався з цим завданням.
І ось настав полудень. Як Ален і
припускав, демони зайшли з флангів. Першим зіткнувся з ними Дагер. Демони, як
сарана, ринули з пророблених тунелів. Глибокі рови й завзяття паладинів
зупинили їхнє стрімке просування, почались позиційні бої, ініціатива переходила
з рук в руки, та особливих змін не спостерігалось. В ущелині почулись перші
викрики. Все, як і під Бастіаною, психологічний маневр, щоб залякати
супротивника. Маркус і його бійці, не подали й тіні занепокоєння. Тут були ветерани
й елітні бійці, які пройшли не одну битву й добре знали психологію війни. Як
тільки колона досягла середини ущелини – запалав ефірний вогонь. Залякування
змінилось криками розпачу й болю. Просування демонів зупинилось. Натомість
посилився натиск біля Дагера. Ален вже хотів було направити до нього резерви,
та Марко зупинив, порадивши за краще відправити на допомогу частину військ
Дейчі, які саме посипали демонів градом скель в ущелині. Таке рішення виявилось
більш ніж дієвим, і Дагер з Дейчі успішно контратакували, заваливши тунелі з
яких прямували демони. На декілька хвилин запанувала тиша. Солдати нервово
поглядали по сторонах, не знаючи звідки чекати атаки, схоже – це була чергова
психологічна гра. Ален, сформувавши за спиною шість крил, завис в повітрі.
«Де ж вони? В лоб явно не підуть,
боячись ефіру, фланги? Ні, надто передбачувано! І де їхня авіація? Що ж ви
задумали? Атака буде простою, але з неочікуваного місця… Печери? Ні, надто мало
простору», – розмірковував він.
- Ален,
біля стіни зав’язалась битва! – вигукнув Марко, підлітаючи до нього.
- Направ
туди п'ятнадцять тисяч з резерву, не більше.
- Якщо...
– завагався Марко.
- Це
відволікаючий маневр, готується щось серйозніше.
- Як
скажеш.
Марко перемістився, а Ален знову
залишився наодинці з думками. «Може з-під землі? Пройти під нами? Варіант, але
ми без проблем зможемо повернути ситуацію на нашу користь. Вони втратять більше
чим ми. А, якщо…» – Алена раптом осінило. Він швидко спустився на землю.
«Перевіримо цю теорію». Приклавши руку до землі, він зосередився. Спочатку
відчуття були схожі до тих, коли він вперше використав стихію землі для пошуків
посоха. Та потім з’явилось дещо нове. Тепер він немов бачив 3D проєкцію
місцевості з позначеними на ній життєвими сигналами. «Знизу нікого, але… Так я
й думав...» Ален перемістився до Сейшаса.
- Потрібні
негайно декілька хранителів зі стихією землі.
- Щось
трапилось? На фронті відносне затишшя? – збентежено мовив Сейшас.
- Вони
відволікають нашу увагу, а самі готують удар знизу, – пояснив Ален.
- Ми
відстежуємо весь периметр і не помітили жодних коливань.
- А їх
і не буде. Я все думав звідки буде удар, а рішення було очевидним. Вся Проклята
Земля – це величезний вулкан, якщо розворушити його, то можна отримати
непереможну природну стихію.
Сейшас швидко оцінив ситуацію і віддав
накази хранителям сформувати загін з близько п’ятдесяти осіб.
- Запечатайте
підземні ріки лави, або перенаправте в обхід плато, – скомандував Сейшас.
Ті схвально кивнули й вмить зникли.
- Я
думав тільки невелика кількість може використовувати переміщення? – здивувався
Ален.
- Ми в
центрі чотирикутника, за першої необхідності можна перемістити будь-кого, чи
будь-що, – пояснив Сейшас.
- Не
знав, що це діє настільки контрольовано.
- Це
складний механізм відпрацьований роками. Його основою є координатори. В разі
переміщення малих груп, як зараз, вони стають маячками.
- Маячки...
– ляснув себе долонею по чолі Ален. – Це ж геніально, – Сейшас нерозуміюче
поглянув на нього. – Вони й не переховувались… Все це служило для простої
розвідки, щоб ми розслабились і повірили у свою непереможність. Хоча, можливо,
вони й не очікували, що їх виявлять. Але, що вони шукали? Маяки... Лотос... Ми
самі замкнули свою клітку! – вголос розмірковував Ален.
- Хочете
сказати, що ці атаки були…
- Прикриттям
для розміщення лотосів, – доповнив його Ален. – З кожною атакою вони
провокували нас на використання сили. Ми власними руками замкнемо дверцята
клітки...
- Кляті
демони, – вирвалось у Сейшаса.
- Схоже
– це ще не кінець, – Ален повернув голову вгору. Там показалось декілька тисяч
вершників на вівернах.
- Що
це в їхніх руках? Невже?! – вигукнув Сейшас.
- Закрити
шлях для відступу й знищити одним ударом, – про себе мовив Ален.
Біля них з’явились командири формувань
й охорона з тіньового, останні тимчасово відлучались для допомоги Дагеру, та схоже,
вже здогадались про хід справ.
- Що
нам робити? – мовив першим Маркус.
- Утримуйте
бойові порядки й постарайтесь не дати їм скинути ефір на плато. Особливо це
стосується солдатів біля виходу з ущелини. Дейчі, не випробовуй особливу долю,
але постарайся відтіснити їх від плато, виграй для мене декілька хвилин.
- Що
ти задумав? – звернувся Марко до Ален.
- Визначу
радіус кола і нейтралізую по можливості, – відповів Ален.
- Але
ніхто не може пройти через коло лотосів, – завагався Клебер.
- Для
Алена воно не становить проблем… довго пояснювати, тільки він зараз може нас
врятувати, – відповів Марко.
- Я
підніму щит з блакитного ефіру, це затримає їх ненадовго і дасть нам потрібний
час. А тепер – вперед. Часу обмаль, – скомандував Ален.
Ален за секунду перемістився на центр
плато й зосередившись, завмер в повітрі. В руках сформувався лук з блакитного
полум’я з накладеними на тятиву чотирма стрілами. За мить, він випустив їх по
чотирьох сторонах (північ, південь, захід і схід). На відміну від простого
пострілу, цього разу він прикріпив до стріл щось на зразок довгого полум’яного
канату, цей канат немов павутина огорнув його тіло, давши змогу контролювати
силу полум’я на відстані. На відміну від ситуації, коли він огортав ним тіла
хранителів і воно без перешкод горіло певний час, не змінюючи при цьому ні
сили, ні масштабів, тобто обмежувалось тільки покровом тіла хранителів, то тут
йому потрібно було підсилювати його до неймовірних масштабів. Щоб робити це
одночасно на усіх чотирьох напрямках, довелосьзвернутись до такого маневру.
Звичайно, можна було просто вистрелити, й ударні хвилі зробили би своє, але
вивільнена сила стерла б усе на своєму шляху, а це – величезні втрати серед
хранителів. На таке він точно не міг піти.
Стіна блакитного ефіру піднялася високо
в небо, за нею попрямували й вогняні стовпи небесного лотоса. Вони
розміщувались приблизно за кілометр від краю скель. Навіть, якщо хранителі й
піднялися би нагору, то їх би швидко
скинули вниз.
«Передбачливі зарази», – про себе
подумав Ален. Повітряні ескадрильї демонів були вже на відстані двохсот метрів
від стіни з блакитного ефіру. Зрозумівши в чому справа, демони піднялись
максимально високо, стараючись оминути її. І не прогадали. По висоті в Алена
були обмеження.
«Підлітайте ближче, я припас для вас
сюрприз» Коли ті були вже над плато й готувались скинути заряди з ефірним
вогнем, Ален змінив напрямок горіння блакитного ефіру так, що утворився свого
роду купол над плато. Найближчі до нього демони в секунду згоряли. Хто мав
більший запас сил – ставав його носієм, заражаючи інших.
Зрозумівши, що справа кепська, демони
почали відступати на безпечну відстань, за межі бар’єру лотосів. Лотоси й
блакитний ефір, помітно підкосили сили Алена. Та все ж, він тримався. Якщо б
здався зараз, то ніщо б вже не зупинило їх.
- Розірви
коло, – заговорила Рін. – А то навіть з твоїм запасом сил, ми довго не
протримаємось.
- Почни
з флангів. – порадив Серафіель. – Там ми найуразливіші.
- Зрозумів,
зараз зроблю.
Щоб випадково не зруйнувати купола
переміщенням, Ален використав fulgur і швидко помчав на західний фланг.
- Їх
можна знищити, адже вони живляться силою хранителів? – звернувся Ален до Рін.
- Доведеться
використати темний ефір. Він поглине їх, – відповіла Рін. – Хранителі не
побачать його через завісу, якою ти окутав плато.
- В
тому-то й проблема. Блакитний ефір – це злиття двох сил, я не зможу використати
тільки одну, коли напряму контролюю купол. Доведеться розділити їх, – мовив
Ален.
- Про
це я не подумала, – розгубилась Рін. – Хоча, зупинись, – Ален завмер на
півдорозі. – Мечі...
- Геніально…
я й забув про них, – радісно виголосив Ален.
- Це
може спрацювати, – мовив Серафіель. – Тільки слід поспішити, до бар’єра
підходить піхота, схоже, вони здогадались, як пробити твій купол.
- Покров
ангела, третя фаза, абсолютний захист! – виголосив Ален.
Навколо Алена сформувався образ
Серафіеля, але цього разу не в простій кірасі, а як при другій фазі, в золотистих обладунках, які
повністю закрили його тіло. В рукаху нього були два мечі. Купол з блакитного
ефіру зник. За допомогою крил Ален підніс цього гіганта в повітря і вони швидко
полетіли на західний фланг. Приголомшені демони тільки й встигли, що роти
роззявляти. Схожа реакція була й в сьомого. Скориставшись замішанням, Ален
швидко зруйнував коло. Як вони й припускали, меч Рін без проблем знищував
небесний лотос.
Розгубленість демонів швидко пройшла і
вони миттєво приступили до виконання початкового задуму. А саме: віддати плато
на розтерзання червоного ефіру. Та тут
вчасно встигли ескадрильї сьомого. Та схоже, що й до цього демони були готові.
Червоний ефір кидали на край скель, звідки він розтікався вниз. Хранителі
завчасно відступили. Ален не встигав поглинати червоне полум’я.
- Мені
це починає набридати, – виголосив Ален подумки.
- Вони
зробили нам послугу. Поглянь уважно на розташування їхніх сил, – мовила Рін.
- Ефір
діє і на них, тому вони не підходять. І хранителів не наблизяться. Мотолу,
скоріше за все, не вступлять в битву, а це позбавляє мене зайвої перешкоди, –
роздумував Ален.
- Бачу,
ти вже здогадався, – мовила Рін.
- Але,
чи вдасться це на такій відстані? – завагався Ален. – Адже у нього властивості
схожі до темного?
- Темний
би ніколи не дав тобі зробити подібне, його сила досконаліша.
- Тоді
вирішене, – підсумував Ален.
Величезний Серафіель приклав руки до
землі. Трохи далі, від краю скель, почала виростати гігантська кам’яна стіна.
Вона перегородила демонам шляхи для подальшого розповсюдження ефіру. Тепер вся
увага була зосереджена на Алені. Велетні, що саме підійшли, кинулись на нього.
Та усі їхні удари Ален з легкістю блокував. Декілька демонів стали посипати
його градом каміння і вогняних куль. Та вони безрезультатно бились об броню
Серафіеля. Щоб краще все бачити, Ален перебував на самій горі, в голові, так
сказати, цієї енергії. Зверху атакували віверни. Демони не жаліли стріл. Картина
нагадувала битву титана, проти комах, що жалили, але більше нічого не могли
зробити. Меч Рін почало окутувати темне полум’я.
- Почнемо
виставу, – виголосив Ален.
Гігантський меч вдарився об землю.
Величезна чорна хвиля пройшла тріщиною, знищуючи все на своєму шляху.
- Поглянь
на протилежну сторону, вони майже пробились, – повідомив Серафіель
В місце прориву вже поспішав Дейчі.
- Стій!
– закричав Ален громовим голосом, в той момент він не повірив, що це вдалося
зробити настільки голосно.
Дейчі зреагував миттєво, мабуть,
зрозумів, що зараз станеться щось серйозне. Замість меча, в руках Серафіеля
з’явився лук з чорного, як ніч полум’я. В повітрі почали формуватись кільця. Демони завбачливо
відступили. «Грань».
Перша стріла зі свистом пролетіла над
плато й вдарилась в місце, де майже прорвались демони. Роздався неймовірної
сили вибух і сферична ударна хвиля поглинула все в радіусі близько двохсот
метрів. Чорне полум’я не згасало, а навпаки – підсилювалось, розповсюджуючись
все далі. Демони, думаючи, що це хтось з командирів захистив їх від удару,
кинулись в атаку, але цим зробили найбільшу, за весь час, дурість. За хвилину
близько п’ятдесяти тисяч згоріло без сліду. Інші, зрозумівши свою помилку,
кинулись відступати, та було вже пізно. Стріли Алена, одна за одною, пролітали
над плато, несучи їм смерть. Чорна стіна була завершена. Хранителі перелякано
дивились на все це думаючи, що це сила демонів. Кам’яна стіна, яку Ален
завбачливо підняв раніше, послужила першокласним маскуванням для нього.
- Пора
ставити фінальну крапку, – виголосив Ален, і змінивши покров ангела третьої
фази на другу, вмить перемістився на плато, перед проходом в ущелину. Туди, де
замасковані під людей демони, на чолі з Барнетом й Ороско, перегородили шлях
Джошуа й повстанцям. Він стояв посередині лігва ворога, без тіні страху чи
сумнівів. Зараз вирішувалась доля цієї битви. Його одразу ж оточили демони,
яких за секунду розкидали, як непотрібне сміття Мотолу.
- Бачу
люди вкрай знахабніли, раз думають, що можуть ось так являтись в наш табір. Як
ти пройшов бар’єр? – хриплим голосом мови один з Мотолу.
- Я
хочу поговорити з Молохом, – сухо відповів Ален.
- Жалюгідне
створіння вкрай знахабніло, уявив себе безсмертним? – засміявся інший Мотолу.
Перевертні й інші старші демони,
підхопили його сміху. Це нагадувало оскал ручних собак, що тільки й чекали
команди фас.
- Поглянь
вверх, – Ален спрямував свій палець вгору. Усі повернули голови у вказаному
напрямку. Там закінчувала формуватись остання чорна грань. – Сподіваюсь ви
бачили ситуацію на фронті й знаєте на що здатне чорне полум’я? Тепер помножте
це на тисячу й отримаєте силу, що обрушиться на ваші голови, варто мені тільки
подумати, – зверхньо мовив Ален.
- Блеф.
Ти сам загинеш! – вигукнув Мотолу, проте вже не так впевнено, було помітно, як
його голос задрижав.
- Перевіримо?
– огорнувши свою руку темним ефіром Ален зробив швидкий випад торкнувшись плеча
одного демона. Той закричав від болю й за секунду від нього залишився тільки
попіл. – Переконався? – звернувся Ален Мотолу.
- Що
за шум, чому не чути новин з поля бою? – почувся грізний голос попереду.
- Молох,
– зашепотіли демони й почали ховатись хто куди.
- Я не
чую відповіді! – Молох схопив нижчого демона й пожбурив якомога далі, від
зіткнення з землею було чутно, як зламалася шия бідолахи. – Що за енергія, чую
серафима? Невже mortis album, новий командир сьомого легіону завітав до нас?
Розступіться шавки.
Розкидавши демонів, перед Аленом у всій
красі постала ця «істота». Близько чотирьох метрів у висоту. Довгі закручені
роги, невелика біла борідка на обличчі, що нагадувало козляче. Величезні ручища
з не чималими кігтями на пальцях. Він здатен був ними без особливих зусиль
розірвати перевертнів. Опиралось все це на здоровенні ноги, чимось схожі на
ноги перевертнів. Тіло закуте в масивну кольчугу з ланцюгів, якими можна було
величезних вовків утримати. Одягнений в міцні шкіряні штани.
- Біла
смерть? – запитально поглянув на нього Ален.
- Так
прозвали тебе мої солдати, – засміявся Молох. – Під час битви вони встигали
побачити тільки білий плащ. В декого – це була остання картина перед смертю.
Бачу ти з гостинцем, – погляд Молоха мимоволі ковзнув вверх.
- А
хто ж ходить в гості без подарунків? – пожартував Ален.
Молох знову засміявся.
- А ти
мені подобаєшся. Не побоявся прийти в лігво ворога погрожуючи незакінченою
технікою.
По обличчі Алена пробігла тінь страху,
але він швидко опанував себе.
- Прикінчимо
його, та й все, – гаркнув один з Мотолу за що отримав удар від Молоха.
- Вбивати
будеш, коли я скажу. І не перебивай, коли розмовляю.
Піднявшись, той сплюнув кров і винувато
схилив голову. Сила Молоха була воістину дивовижною.
- Техніка
може й незакінчена, проте зараз стримує все ваше військо на плато.
- Теж
мені військо, – презирливо мовив Молох. – Зелені новачки, що й крові не нюхали.
- Я
нарахував близько мільйона. Думаю, вам буде не дуже приємно, якщо я знищу їх і
вдарю по основному таборі в Бастіані?
Ален говорив навгад, та схоже блеф
удався і Молох спохмурнів.
- І
надовго тебе вистачить? Ти ще не можеш вивільняти істину силу серафимів.
- Можливо,
та цього буде достатньо, щоб знищити рядових демонів, про інше подбає легіон.
Навіть за підтримки основного табору вам не вдасться вистояти проти цілого
сьомого. І ви це прекрасно знаєте, інакше би не вдавались до таких методів, як
перенаправлення потоків лави чи ефірний вогонь. Ваш план був ідеальним, тільки
ви не врахували, що ні лотос, ні ефір на мене не діє, і я можу спокійно
атакувати!
- Можна
заморити вас голодом, – припустив Молох.
- На
тривалу осаду ви не розраховуєте, це видно з табору, та й готуйсь ви до осади,
тут був би увесь п’ятий, ви б просто оточили нас, а не атакували. Розрахунок на
швидку перемогу й засланих шпигунів виявився прорахунком.
Останні слова влучили в ціль.
- Ти
правий, – без усіляких прихованих мотивів відповів Молох. – Будь то відкритий
бій, ми б уже давно програли. Хоча, хто знає, фортуна перемінлива. Я так
зрозумів, ти прибув сюди не просто так?
- Хочу
запропонувати вигідне для нас обох рішення. Ви відступаєте і даєте спокій
повстанцям, що зараз на плато, а ми забуваємо про рейди і мій полон.
Молох засміявся.
- Зухвалості
тобі не бракує. Що буде, коли відмовимось?
- Пора,
Рін, – подумки мовив Ален.
- Ти
впевнений, що вистоїш? – завагалась та.
- Зараз
я ні в чому невпевнений, мене ледь вистачає, щоб стримати страх... Без вагомих
аргументів нам не добитись успіху в переговорах. Можу продемонструвати, –
звернувся Ален вже до Молоха.
- Давай,
моїм бійцям буде цікаво побачити командира в дії, – байдуже мовив Молох, було
видно, що йому починала набридати розмова.
Ален зосередився. Його тіло огорнула
темна аура і променем злинула в небо.
- Сформував
кільця і не зарядив їх? Що за безпечність, – похитав головою Молох.
Ален не слухав його. Енергія закінчила
виходити з нього. В небі посвітлішало. Немов червона завіса розсунулась і з-за
неї визирнуло сонце. Промінь чорної енергії почав на величезній швидкості
проходити кільця.
- Четверта
грань, – мовив Ален. В небі з’явилось
четверте, найменше з кілець. Слід сказати, що цього разу кільця були різного
діаметру. Від величезного на почату, до невеликого – четвертого. Через сліпуче
світло не вдавалось визначити точного їхнього діаметру. Останнє кільце стиснуло
промінь до невеликої сфери, що пролетівши на величезній швидкості від кілець,
раптом зависла в трьох метрах над
землею. – Аврора, розкрий своє сяйво, – виголосив Ален.
Реальність навкруги «стиснулась», а
потім поглинула частину демонів, які й зрозуміти нічого не встигли. Далі
пролунав сферичний вибух, який вивільнив чорне полум’я, що за долі секунди
спалило навіть гірські породи. Врятувались тільки демони, що володіли значним
запасом сил або встигли якимось чином знайти сховок. Алена захистив покров
ангела, на який після активації Аврори, він спеціально направив більше сил.
Хоча, йому потрібно було лише уникнути вибуху, чорне полум’я не становило для
нього загрози, в нього навіть була одна теорія щодо цього, але він вирішив
випробувати її іншим разом.
Молох спокійно стояв навпроти, Мотолу
перелякались не на жарт, але також не покинули своїх місць, щодо простих
демонів… на плато залишились тільки обгорілі рештки табору.
- Ми
домовились? – холодно мовив Ален, хоча сам ледве тримався на ногах.
Молох засміявся ще гучніше, ніж до
цього.
- Ледь
бороду не спалив. Давно мене ніхто так не розважав. Добре, молодий командире,
ми згодні на твої умови. Хоча, я би з задоволенням помірявся з тобою силою, але
ти ледве на ногах стоїш. Наступного разу ми зустрінемось вже на полі
справжнього бою, і без жодних трюків вирішимо, хто з нас кращий. Сподіваюсь до
того часу ти станеш ще сильнішим і розвинеш свій маленький секрет...
Ален не подав й тіні здивування.
- До
скорої зустрічі, – спокійно відповів він.
Молох, Мотолу й старші демони, що чудом
вижили й зараз виходили зі своїх сховків, зникли, залишивши Алена на
величезному згарищі колишнього табору демонів.
- Рін,
прибереш чорне полум’я навколо плато, а то відчуваю, що зараз знепритомнію, –
звернувся до тої Ален.
- Без
проблем, потрібно тільки переміститись ближче, а то з такої відстані це поки що не вдасться зробити.
Ален не промовивши ні слова
перемістився до величезної чорної стіни, що височіла над скелястим плато й без
проблем продовжувала горіти. Обпираючись на меч, він поволі наблизився до неї.
Рін з’явилась в формі прозорої невидимої енергії й загасила полум’я. Над їхніми
головами почулись крики грифонів. Хранителі, думаючи, що демони готуються до
удару, й тому зняли стіну, кинулись в контратаку, але все, що вони побачили –
це ледве притомного Алена, обпертого на меч. Дейчі першим кинувся до нього. Та
Ален зупинив його рукою, мовляв, все добре. Незабаром прибули й інші, в
супроводі дівчат з тіньового. Його одразу засипали запитанням, але він коротко
відповів на усі разом:
- Все
добре, ми перемогли, – потім, Ален подивився на Бріар, той зрозумів його без
слів.
- Вона
біля воріт, вони знають де це…
- Я скоро повернусь, – тільки й почули вони наостанок, як він зник.