Весь наступний день минув без особливих пригод.
Відбувались нечасті бої. В основному хвалькуваті демони, що хотіли показати
свою силу, час від часу кидались в атаку, або провокували захисників міста
випустити декілька стріл, а потім з легкістю їх відбивали, демонструючи таким
чином свою майстерність. Часто проводились обстріли з катапульт, але хранителі,
за допомогою свої технік, перешкоджали палаючим кулям проникати в місто,
знищуючи їх ще на підльоті.
В самому місті зводили барикади, на випадок прориву.
Бойовий дух людей помітно впав, але вони не втрачали надії на кращий розвиток
подій. Відсутність Алена поки ніхто не помічав. Марко виконав свою роль на
відмінно, розповідаючи усім, що Ален відпочиває після минулої битви, яка
забрала чимало сил і, в разі необхідності, одразу приєднається до них. Ця
версія виглядала правдоподібно, враховуючи останні події. Також Марко не
забував стежити за Харрісом і його прибічниками: слова Алена все ж заставили
його задуматись.
Перші колони з відступаючими вже були біля гір, про що
рапортували посланці, які в домовлений час проникали через спеціально
послаблені ділянки бар’єру. Час їхнього прибуття кожного разу змінювали, щоб
вороги не змогли прорахувати його й проникнути в місто. Щодо Алена, то він
повернувся пізно ввечері, коли на вулицях вже запалали смолоскипи. Виснажений,
він ледь доповз до ліжка, щоб лягти. Одяг був порваний, а на руках зʼявились
помітні сліди від ран. Хоча й одягом це особливо не назвати. Перед
відправленням він перевдягнувся в просту одежу, щоб в разі чого не викликати
зайвих підозр. Білий плащ створив би куди більше проблем, ніж латана сорочка і
потерті штани.
Весь його вигляд говорив, що йому там несолодко
прийшлось. В нього навіть сил не вистачило, щоб повідомити Марко про
повернення. Це він вирішив відкласти на завтра.
*****************
З самого ранку до кімнати вбіг Марко в надії побачити
Алена. Всю ніч він не спав, переживаючи, чи з ним нічого не сталось. Він вже
хотів відправити загін на його пошуки, але потім зрозумів, що це марна трата
часу, так як вони й приблизно не знали, куди той відправився.
Побачивши рани й порвану одежу, він завмер на місці,
не знаючи, що робити: бігти за лікарем чи дочекатись відповідей. Марко розумів,
що Ален не хотів, щоб про його мандрівку хтось знав, однак, ці рани…
- Вони скоро заживуть, – мовила Рін, яка з’явилась в
кімнаті й немов відповідала на усі запитання, що зараз крутились в його
голові.
- Але, що… Де ви взагалі були... – Марко все не міг
підібрати правильне запитання.
- Тренувались, він не хотів ставити місто під удар… – пояснила Рін.
- І що за тренування, що він так виглядає? – ледь не
благально поглянув він на Рін в надії почути відповідь.
- Сьогодні побачиш… –
відмовчалась Рін. – Він не хотів, щоб я розповідала…
- І довго він ще проспить? – Марко й сам не знав, чи
хоче почути відповідь.
- Це вже від нього залежить, – зітхнула Рін. – Все, що
нам залишається – це чекати. Мені цей намір не подобався з самого початку, але
його впертий характер зробив своє.
- А де Серафіель? – раптом згадав про того Марко.
- Відпочиває… Це складно пояснити, тому скажу, що йому
дісталось не менше… – Марко зблід після останніх слів.
- Тобто як дісталось...
- Вони почали випробовувати техніки посерйозніше тих, що
були раніше…
- А ці хіба не були достатньо сильними? – розгубився
Марко.
- Дитяча забавка в порівнянні з новими… – хвалькувато відповіла Рін. – Добре, йому хоч
не спало думку використати більше моєї сили… Хоча й Серафіелевої було
достатньо, щоб отримати такі рани, – похитала головою Рін.
- Боюся уявити, що ви там робили…
- А як тут справи? – перевела тему на інше Рін.
- Як я й припускав, демонам знадобився день, щоб
закінчити формування бойових порядків.
- Значить сьогодні все вирішиться, – підсумувала Рін.
- Можна й так сказати… –
думки Марко були далекі від поля бою.
- А що люди? – запитала для підтримання розмови Рін.
- Дехто, вже усвідомив, яку помилку вчинив, не
відправившись в гори, декому просто байдуже, бо вважають, що прийшов їхній
кінець… Кожен сприймає дане становище по-своєму.
- А… – Рін не договорила, Марко й так зрозумів, що вона
має на увазі.
- Я стежив за ними цілий день, але вони не подали
найменшого приводу, щоб засумніватись в їхніх вчинках. Можливо, очікують
слушного часу, а може, ми помилились, у всякому разі – не можна
послаблювати пильності, – відсторонено мовив
Марко.
Почулось тихе бурчання на ліжку, Ален поволі
прокидався.
- Сам винен, тепер не скигли! – сердито мовила Рін, та
все ж її турботливий погляд неможливо було не помітити.
- Воно було того варте, – ледь видавив він з себе.
- Ага, ледь до ліжка доповз, – продовжила сердитись
вона.
- Схоже, тобі дісталось більше, ніж я думав, – не
приховував свого занепокоєння Марко.
- Дрібниці… Ви б не могли допомогти підвестись, – не то
сміючись, не то іронічно мовив Ален.
- Бовдур, бачиш до чого це все привело! – сипала
докорами Рін, та все ж, разом з Марко допомогла йому підвестись і сісти в
крісло. – І як будеш сьогодні битись?
- Невеликі побічні ефекти, нічого страшного, – все
жартував Ален, намагаючись таким чином приглушити біль.
- Не забувай, що ми єдине ціле, і я відчуваю те ж, що й
ти!
- І як тобі вдається витримувати таке…
- Тобі б все жартувати. Ти ходити ледве можеш.
- У вас немає якогось цілющого зілля, щоб хоч на секунду
приглушити…
Ален не встиг договорити, як в ту ж хвилину
відключився, його свідомість не витримала больового шоку.
- Ален! – закричала Рін, і заходилась його трусити, щоб
привести до тями.
- Марно, я вже бачив таке… Все, що йому зараз допоможе,
це відпочинок, – зітхнув Марко.
- Але... – ледь не ридаючи мовила Рін.
- Не турбуйся так, є в мене одна ідея, як поставити його
на ноги, але для цього доведеться порушити декілька правил… – Рін запитально
поглянула на нього. – Знадобиться трохи часу, але гадаю, ми встигнемо до
початку атаки.
- Допомога потрібна? – взявши себе в руки, запитала Рін.
- Закрий двері й нікого не впускай, не хочу, щоб це
хтось побачив… – попросив Марко.
Рін слухняно виконала його прохання. Марко, тим часом,
скинув з Алена порвану сорочку. Потім поклав свою праву руку йому на груди. Під
рукою з’явилось зелене світло, яке від руки стало поширюватись по усьому тілу.
Після того, як воно огорнуло його повністю, на тілі стали проявлятись символи,
схожі на ті, що Ален використав на мечі Серафіеля.
- Сила Нейтральних Земель? – здивувалась Рін.
- Слабка інтерпретація, –
відповів зосереджений Марко. – Мені далеко до справжніх майстрів, але
цього достатньо, щоб поставити його на ноги. Хоча те, що він відчуватиме потім,
може на тиждень вивести його з гри.
- Зупинка часу...
- Ти знаєш цю печать? – розгубився Марко.
- Можна й так сказати…
- Тоді тобі відомо, як збільшити її тривалість? – з
надією запитав Марко.
- Так… – Рін вагалась.
- Я зроблю усе, щоб йому допомогти, – щоб розвіяти її
сумніви, мовив він.
- Справжні майстри можуть робити зворотний
зв’язок…
- Я не чув про таке. Що це?
- Одна печать накладається на пораненого – інша на
себе…
- Тобто, я зможу забрати весь його біль?! – збуджено
мовив Марко.
- Можна й так сказати, але не факт, що твоє тіло
витримає таке навантаження…
- Воно бачило й не такі рани, – рішуче мовив Марко.
- До такого ти точно неготовий…
- То може розповіси, що такого там сталося?! – сердито
мовив Марко. Його дратували ці затягування часу.
Рін знову завагалась, проте рішучий вигляд Марко все ж
переконав її.
- Річ у тому, що він тренував четверту форму…
Марко зблід.
- Як?... Четверту?… Що вона собою представляє? – трохи
оговтавшись, запитав він.
- Він прикликав Серафіеля в матеріальній формі. Простіше
кажучи, той прийняв щось на зразок тілесної форми. Такої, як до Великої Війни.
Після прикликання, вони влаштували бій. Хотіли підсилити здібності й
витривалість Алена до максимуму. Тепер розумієш, що на тебе чекає… Він вижив
лише завдяки моїй силі… Хоча те, що він вивільнив з останніх сил, довело навіть
мене до захоплення! – згадала ту техніку Рін.
- Значить у нас є зайвий привід, щоб поставити його на
ноги, – холодно мовив Марко, його впевненість ні на хвилину не похитнулась. –
Роби, що потрібно!
Рін зітхнула, але не стала сперечатись. Мовчки взяла
ліву руку Марко й поклала на груди Алена.
- Довірся мені й нічого не бійся, – Символи на тілі
Алена сформували п’ятикутну зірку, або як її зазвичай називали, пентаграму.
Така ж зірка утворилась на лобі Марко. – Це символізуватиме, що ти добровільно
прийняв цю ношу. А тепер – очисти розум, – зелене світло з’явилось під долонею
лівої руки Марко. За секунду, воно огорнуло все його тіло. – Я починаю, –
повідомила Рін.
Різкий біль врізався у свідомість Марко. Немов тисячі
мечів в секунду проткнули тіло й тепер невидима рука крутила ними, роблячи ще
більші рани. Марко застогнав від болю, але силою волі змусив себе
продовжити.
- Не зупиняйся, – виплюнувши трохи крові, прохрипів
він.
Рін було боляче на це дивитись, але розривання процесу
зараз призвело б до непередбачуваних наслідків для обох.
Ще близько п’яти хвилин тривало дійство, як нарешті
світло зникло й Марко, під тягарем нестерпного болю, звалився непритомний на
землю. Натомість Ален розплющив очі й запитальним поглядом дивився на Рін, а
потім, обернувши голову, побачив Марко.
- Що з ним?! – схопившись на ноги, закричав він.
- Він прийняв весь удар на себе, давши тобі можливість
повернутись в стрій, – пояснила Рін.
- Навіщо дозволила?! – сердито вигукнув Ален. – Це може
його вбити!
- Він сильніший, чим ти думаєш… І це було його
рішенням...
Ален вилаявся подумки, та потім взяв себе в руки й
став мислити раціонально.
- Йому потрібен лікар.
- Ризиковано повідомляти когось з містян, та й
сумніваюсь, що місцеві лікарі зможуть чимось зарадити.
- Але інших у нас немає. Думай Ален… – розмірковував
він. – Інших… – раптова здогадка
осінила його розум. – Тут йому точно не слід перебувати, адже штурм почнеться з
хвилини на хвилину. І довіряти комусь з містян також не слід: осада триває
декілька днів й невідомо чи демони не проникли сюди. Тому єдиним можливим
варіантом я вважаю переміщення його до хранителів, що ведуть колони. Там точно
знайдуться кваліфіковані медики.
- Розумно, але бар’єр...
- Доведеться піти на ризик і напряму звернутись до
хранителів, щоб вони ослабили його, а то самовільно пробивши його, я ризикую
передчасним падінням міста!
Швидким рухом він підняв непритомного Марко і,
використавши fulgur, помчав до цитаделі. Там знаходились хранителі, що
утримували бар’єр. Алену не знадобилось особливих зусиль, щоб виявити джерело.
З кожним днем його вміння ставали все кращими, а природні відчуття
підсилювались до неймовірної межі.
Вартові перелякано відчинили перед ним двері.
Промчавши повз них, він попрямував сходами на дах. Шлях нагору не зайняв
багато часу. Опинившись на місці став роздивлятись навкруги. Недалеко, від
нього стояло близько десяти хранителів в білій, як молоко, формі. Серед них він
зустрів і одного з тих, що були в Гімері. Той також його помітив і швидкими кроками
попрямував назустріч.
- Що трапилось?! – занепокоєним голосом мовив той,
побачивши Марко.
- Його терміново потрібно переправити до людей, що
прямують в гори! Коли прибуде розвідник від них?
- За наказом Марко усі переміщення припинились.
- Як не одне, то інше! – сердито мовив Ален. – Ви можете
ненадовго ослабити бар’єр?
- В теорії так, але потрібно попередити інших, ми не
єдині, на кому він тримається. Якщо зробити це без відома інших, то ризикуємо
зруйнувати всю систему.
- Атака от-от почнеться, в мене немає часу для
дотримання усіх формальностей! – роздратовано вигукнув Ален.
- Є одна процедура, для екстрених випадків…
- І?… – Ален згорав від нетерпіння.
- Потрібно випустити в небо промінь концентрованої
енергії. Щось на зразок того, що буває під час посвяти в хранителі. Але такі
дії можуть послужити сигналом до атаки для демонів, – поспішив зауважити чоловік.
- Атака так чи інакше почнеться! – відрізав Ален. – Якщо
це все, то я почну.
Алена почало огортати біле світло, мить, і воно у
вигляді променя, злинуло високо в небо.
- Почати послаблення бар’єру в місці, де знаходимось, –
скомандував чоловік. Інші слухняно виконали його наказ.
- Коли прибудеш на місце, випусти так само енергію на
тій стороні, це послужить сигналом, що ти свій, і вони знімуть схожий бар’єр, –
мовив на прощання хранитель.
Ален схвально кивнув і зник.