Після зникнення бар’єра командири, на
чолі загонів, проникли в місто, та все, що вони побачили – це купи каміння і
величезні згарища. Від колись неприступного міста, символу всього Едему –
залишились тільки згадки у книжках, пам’яті й серцях людей. Дзвони Ієрихону в
останній раз задзвонили, проводжаючи тисячі людей в останню дорогу, сповіщаючи,
про початок нової епохи й нової війни за виживання людства.
Наступного ж дня темні легіони підійшли
до кордонів Едему й розпочались повномасштабні бої. Про Адрі, й те, що сталось
того дня, в Темному Ордені ніхто не знав. Майя й Кіра розповіли про Зевса і
його зраду, так і не підозрюючи, що це була всього лише вправна дезінформація
Бакарі. Позбувшись головних перешкод Вища Знать розв’язала громадянську війну,
яка розділила Едем на два табори.
Що ж до самого Алена, то його, як і
Ноя, ніхто не бачив, після тих подій. По непідтверджених чутках, що ходили між
хранителями, виходило, що він відправився на Терру Ноль. Інші говорили, що його
вбив Бакарі, а тіло забрав з собою. Ті, хто бачили печать вершників над столицею
говорили, що його полонили вершники. Вища Рада призначила розслідування, проте
усі розуміли, що потрібно щось робити, адже війна була в самому розпалі. Тому
особливим наказом: виконувати обов’язки командира четвертого, вірніше того, що
від нього залишилось, було призначено Марко, який переміг Купера, а сьомого –
Габріелу.
«Не можна жити ідеями, з ними
потрібно щось робити» (Альфред Уайтхед).