Ззовні посвітлішало. Хоча посвітлішало
– це гучно сказано. Так, дорогу можна було розібрати, але не більше. Густий
туман й надалі окутував все навкруги. Відпочивши, вони поволі стали йти в
пошуках стежки.
- Ти
помітив, що не видно людей? – відпочивши, Адрі взяла себе в руки й тепер
нагадувала ту, що була при першій їхній зустрічі: сильна й вольова, готова
допомагати всім і кожному, з теплою і привітною усмішкою на устах.
- Це
мене насторожило ще біля входу. Я думав – тут черги будуть, або хоч хтось
готовий пройти сім кіл. А на практиці все виявилося далеко не так. Тільки на
берегах Стіксу були люди, та схоже, й ті боялися переправлятись далі.
- З
одного боку, я їх розумію, але з іншого…
- Щось
тут не так, – закінчив за неї Ален. – Хоча, я вже перестав дивуватись.
Потрапивши на цю сторону, я постійно потрапляю в якісь ситуації.
- Зате
нудно не буває, – пожартувала Адрі.
- Це
вже точно. І як, в такому тумані, цю стежку знайти? – задумливо мовив Ален. –
Ех, був би Серафіель тут, його вогонь став би в нагоді.
- Все
ще не можу звикнути, що тобі, в подібних умовах, вдалося навчитись контролю над
такою силою. Хранителі роками практикуються.
- Везіння,
– зробивши байдужий вираз обличчя, мовив він.
- Може
й так… – зітхнула вона. – І меч чисто випадково зумів вбити ту істоту...
- Можливо…
- Я
відповіла на твоє запитання, може зробиш те саме? Я ж відчуваю, що щось не так,
– раптово Адрі перейшла від натяків, до прямих випадів.
- Вона
все-таки здогадалась, – мовила Рін. – Хоча, це й не дивно, хранителі подібного
рівня швидко помічають подібні деталі.
- Знаю,
але поки що рано.
- Довго
будеш мовчати? – сердито мовила Адрі.
- Прийде
час розповім.
- Значить
секрет є? – виголосила вона.
- І
так, і ні… – відвівши погляд, мовив Ален.
- Бачу,
ти вже встиг стати повноцінним хранителем, – роздратовано мовила вона. І
вирвавшись з його обіймів, швидко попрямували вперед.
- Ну
куди ти? Ще заблукаєш.
- Може
це й на краще! Дістали постійні інтриги, змови, таємні операції...
- Ален,
не знаю в чому справа, але я відчуваю раптовий стрибок дуже сильної енергії, –
заговорила Рін.
- Далеко?
- Біля
тебе.
- Тобто?
– розгубився Ален.
- Вона
виходить від Адрі.
- Як
від Адрі, ти ж говорила...
- Знаю,
та схоже вона не така проста, як здавалося. Вона потрапила сюди невипадково.
Комусь потрібно було, щоб її ангел залишився при вході.
- Знову
одне й те саме, – роздратовано мовив Ален. – І чим викликаний такий сплеск?
- Емоції.
Пам’ятаєш, ми говорили про це в Бастіані. Ваш зв'язок куди сильніший, ніж ви
думаєте.
- Натяк
зрозумів. Адрі. Ну почекай, куди ти так поспішаєш? Та стій же, кажу тобі, – він
наздогнав й обійняв її. – Хочеш правду, добре. Я володію Волею Творця.
- Молодець,
швидко викрутився, – мовила Рін.
- Думаєш,
я повірю в таке? Тільки народжені в Едемі можуть нею володіти, – Адрі брала
чимраз більша злість.
- А
біла істота без обличчя, говорила протилежне.
Та здивовано на нього подивилась.
- Звідки
ти про неї знаєш? – вже спокійніше мовила вона. – Хоча, ти міг просто почути
від когось і зараз переповісти почуте, – здивування минуло й вона знову пішла в
наступ.
- Ти
також бачила її, тому можеш ставити будь-які питання.
- Добре.
Яким чином ти зміг з нею спілкуватися? Для цього потрібні жорсткі тренування.
- Як в
тіньового? Каріна також про це говорила.
- Сестра?
– здивувалася Адрі.
- Ви
родичі? – приголомшено мовив Ален.
- Так.
- Ти
не схожа на неї…
- Не
така зарозуміла? – пожартувала Адрі.
- Ну…
– завагався Ален, він не хотів ляпнути зайвого.
- Ти
точно бачив мою сестру, якщо проводиш подібні порівняння.
- Це
вона розповіла мені про те, що я побачив. Хоча, я й сам не знаю, що бачив.
Спочатку все попливло перед очима, а потім… я немов провалився в безодню, де
була…
- Лише
темрява, а єдиним світлом – Іскра життя, – підсумувала Адрі. – Темрява – це символ початку. «А земля була
пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею
води. І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло!(Буття 1:2,3)» Це
вносить трохи ясності, але не пояснює, як могло статись, що хтось з Землі може
нею володіти.
- Час
не стоїть на місці, старий порядок змінює новий, – повчально мовив Ален. –
Тепер ти задоволена?
- Тепер,
так, – схвально кивнула вона головою.
- Стоп,
і як же я не подумав раніше, – піднесено мовив Ален.
- Ти
про що? – здивовано, навіть трохи перелякано, мовила Адрі.
- Рін,
я можу керувати стихіями? – звернувся Ален до неї на телепатичному рівні.
- Так,
в нас з Серафіелем багато спільного… тому навіть зараз ти маєш повний доступ до
природної енергії цього світу.
- Кращого
годі бажати, – а потім Ален звернувся вже до Адрі. – Я зараз дещо попробую, а
ти побудь поруч, не знаю які наслідки це матиме.
- Ти й
так ще надто ослаблений, не піддавай своє тіло ще більшому навантаженню, –
поспішила заперечити Адрі.
- Інакше
ми тут місяцями бродитимемо. Нічого небезпечного, тільки випробую свої нові
вміння, може й пощастить.
- Знаєш
скільки раз я чула подібне, – суворо мовила вона.
Та Ален вже не слухав докорів,
відпустивши Адрі, він поволі став на коліна й приклав руку до землі. Спочатку,
нічого не відбулось, та потім, він немов впав у транс. Подібне відбувалось
перед захопленням посоха Мойсея. Хоча тепер до всього цього додалась ще й Воля
Творця, тепер він міг бачити не тільки силуети, чи чути розмови, а й бачити
потоки життєвої енергії й визначити скільки чого є поблизу. Їхня енергія була
різною, тому непотрібно було докладати особливих зусиль, щоб відрізнити хто є
хто.
- Так,
велике скупчення на заході, метрів за п’ятсот від нас, людей не бачу, –
повідомив Ален.
- І
звідки ти знаєш? Ти ж не можеш використовувати техніки? – збентежено заговорила
Адрі.
- Власникам
волі, наскільки я знаю, сила ангелів непотрібна? – уточнив Ален.
- Так,
але сумніваюсь, що в тебе настільки хороший зв'язок з Іскрою.
- Воля
Творця відкрила моїм очам дещо особливе.
- І що
ж це? – зацікавилась Адрі.
- Бачення
життєвої енергії, я без проблем можу визначити демона навіть в людській формі.
- Ніхто
не може бачити подібного, це могло б покласти край їхньому пануванню між людьми
на Землі, – заперечила Адрі.
- Значить,
я виняток з правил, – стиснув плечима Ален. – Я ж кажу: зі мною не занудьгуєш.
- Це
вже точно, – зітхнула Адрі.
- А
тепер ходімо. Підозрюю, ці істоти недаремно там скупчились. По всій видимості,
вони знають, що тим місцем часто проходять люди, от і чатують в засідці.
- Тоді
– слід обійти їх, – запропонувала Адрі. – А то потрапимо прямо в пастку.
- А
якщо єдиний вхід саме там, де вони? – не здавався Ален.
- Можливо
є інший шлях?
- От
вперта, і любиш ти сперечатись.
- Я
тебе люблю, і не хочу, щоб ти постраждав тут.
- Захисниця
ти моя, – Ален обійняв і поцілував її. – Не забувай: вони не можуть напасти на
мене. В печері я вбив тільки одного, він то й міг відповісти, інших я не чіпав,
значить і боятися нічого. Ти почекаєш на відстані, а я перевірю все.
- Як в
тебе все просто, і коли ти встигаєш продумувати подібні плани? – скептично
виголосила Адрі.
- Така
в мене робота, – посміхнувся Ален. – То що – йдемо?
- А
якщо скажу ні, ти послухаєш?
Ален вдав, що роздумує.
- Мммм,
напевно… ні.
- От і чудово, значить вирішили.