Відповідне
місце вдалося знайти через годину блукань міськими вуличками. Це був величезний
будинок з трьома поверхами. Як пояснювали містяни: найкраще місце у всій
окрузі, де можна було зняти пристойну кімнату. Звичайно, за це потрібно було
віддати й хорошу суму.
Ален
і Маркус зайшли всередину. Приємний запах лаванди розносився по величезному залу.
Перший поверх служив рестораном і ресепшн на якому відвідувачі замовляли
кімнату. Не звертаючи уваги на столи, за якими сиділо близько десяти осіб, в
основному дами зі своїми кавалерами, вони направились на ресепшн. Їх зустрів
сухорлявий брюнет років тридцяти. Одягнений в чорний жилет поверх білої
сорочки, чорні новенькі штани. З першого погляду Ален подумав, що зараз на
Землі, в дорогому готелі.
-
Вітаю, чого
бажаєте? – звернувся він до відвідувачів.
-
Нам би кімнату, –
без зайвих церемоній відповів Маркус.
-
Одну? – перепитав
чоловік.
-
Так.
-
Надовго плануєте
затриматись?
-
День, не більше.
-
Оплата золотими,
чи записати на рахунок?
-
Золотими.
-
З вас двадцять
золотих.
-
Нічогенькі у вас
ціни.
-
Найкраще місце у
всій окрузі. У нас зупиняються відомі персони. Недавно навіть гостював сам
командир сьомого – Ріган, – на одному диханні видав чоловік.
Ален
і Маркус переглянулись.
-
Не командир, а
тимчасово виконуючий обов’язки командира, – виправив його Маркус.
-
А ви, як я бачу,
теж з сьомого? – не розгубився той.
-
Можна й так
сказати, – ствердно похитав головою Маркус.
-
Тоді непотрібно
грошей. Всі витрати візьме на себе готель.
Маркус
посміхнувся і заховав в кишеню золоті монети.
-
Дякуємо, – мовив у
відповідь Маркус.
-
Не варто, це ми
маємо дякувати. Ваш легіон захищає місто й навколишню територію, а цього, для
мене, більш чим достатньо.
-
А що є якась
небезпека? – вдав здивування Маркус.
-
Ви знаєте, які
зараз часи. Рейди демонів почастішали, та й говорять, що в окрузі бродить невідома істота, –
нагнувшись і тихо, так, щоб не почули інші клієнти, мовив чоловік.
-
А що говорять
хранителі? – Маркус вирішив використати цю можливість для вивідання останніх
чуток.
-
Обіцяли
розібратись.
-
Дивно все це, –
знову похитав головою Маркус.
-
І не кажіть, –
скоса поглянув він на залу, немов там і справді зачаївся якийсь монстр. –
Добре, не буду втомлювати вас розмовами ви, напевно, здалека прибули. Ось ключ,
кімната номер двадцять. Підніміться на другий поверх і пройдіть в кінець
коридору.
Маркус
ще раз подякував, і вони попрямували нагору. Це була непросто кімната, а
королівські апартаменти. Складались з вітальні, чималої спальні, спеціальної
кімнати для гардероба, і душової.
-
Давно я не спав в
чистому, м’якому ліжку. Аж дух перехоплює при вигляді усього цього, – захоплено
виголосив Маркус.
-
Кімната достойна
«королів», – скупо посміхнувся Ален. – Рін, – подумки звернувся Ален до неї.
-
Вже починаю, – Рін
одразу зрозуміла його натяк.
Алена,
як і минулого разу в Бастіані, огорнуло сліпуче світло й почалися зміни. Чорна
кіраса перетворилась на білу, не змінивши при цьому форми й загальних деталей,
тільки колір. Щитки на руках зникли. Штани й кросівки, також змінили тільки
колір. Тепер він був схожий на рядового хранителя.
-
Залишився тільки
плащ, – виголосив подумки Ален.
-
З цим будуть
невеликі проблеми. Плащ – це енергія, утворена складним процесом. Зробити зміни
дуже важко це, як переписати саму людину.
-
Але ти можеш, хоч
щось зробити? – ледь не благально мовив Ален.
-
Дві години, довше
не протримається.
-
Більш, ніж
достатньо,– радісно мовив Ален, радий, що план залишався в силі.
-
Впевнений, що
встигнеш? – скептично мовила Рін.
-
Доведеться, в
крайньому разі зімпровізуємо.
На
плечах Ален з’явився плащ. На ньому не було номера сім, тільки блакитний
дракон.
-
Я вже починаю
ставити собі питанням, що ви задумали, раз пішли на такі зміни, – заговорив
Маркус, який до того сидів і спостерігав.
-
Складні ситуації
потребують відповідних рішень. А тепер вперед, до цитаделі. І пам’ятайте: вам
потрібно тільки провести мене всередину, далі ні в що не втручайтесь, чим би не
було побачене.
Маркус схвально кивнув і вони попрямували до дверей.