Коли вони прибули в резиденцію, в ній
вже повним ходом йшло святкування. Дейчі вже давно почав перегрупування сил,
крім них з Адрі, Дагера, Маркуса і Сейшаса, тут були вже всі офіцери, присутні
на церемонії. Захмелілі від вина, вони вже не звертали уваги на звання і
титули.
- Вітаємо,
– закричали усі хором, коли побачили Алена.
Дивлячись на них і справді можна було сказати,
що це одна велика сім’я. Для них не існувало жодних проблем, вони на повну жили
сьогоднішнім днем, не думаючи про завтрашній.
- Дейчі,
сволоч, ти де? – кричав Дагер. – Що ти наплів тим дівчатам, що вони на мене так
дивились? Приб’ю, як знайду!
- Схоже,
тебе варто привітати з подвійним призначенням.
Ален обернувся, це була Теа з Ліа.
- Якщо
чесно, то трохи забагато, як для одного дня, – зніяковіло мовив Ален, чим
заслужив запитального погляду від Адрі. – Зовсім забув, де мої манери. Адрі –
це Теа, ситуація нашого знайомства була вельми кумедною.
- Можу
собі уявити, – в сердитому тоні мовила Адрі, – І коли ж ти встиг?
- Ну…
я, це… як би… коли збирав легіон, для відправлення на ту сторону, то випадково
потрапив на плато, де проживали Теа з сестрою, так сказати, вони хотіли мене
вбити… якось так.
Теа почервоніла, а Адрі з Ліа
хіхікнули.
- Ти
вмієш заводити друзів, – вже не стримувала сміху Адрі.
- До
речі, а де Меріл? – перевів тему на інше Ален.
- В
місті, не може відірватись від шоу, що показують хранителі. Вона просила
передати вітання, і сказати, що скоро зайде, – відповіла Теа.
- Я
так і не встигла подякувати, – звернулась до Алена Ліа.
- Пусте,
– зніяковіло відповів Ален.
- Не
прибідняйся, ми й справді тобі дуже вдячні, якби не…
- Не
будемо про сумне, сьогодні все-таки свято, – перебив Теа Ален.
- Чого
сумуємо? Можливо я зможу розвеселити вас, – мовив Дагер, який несподівано
з’явився біля них і почав загравати з Ліа.
- Збоченець,
чіпляйся до своїх старих, не хочу поріднитись з таким, як ти, – мовив Дейчі,
який з’явився так само несподівано, як і Дагер.
- Так
от, що ти їм наплів. Вибачте дами, зараз я буду повільно «вбивати» вашого
брата. Ану йди сюди, гівнюк, зараз я зроблю твої вуха коротшими.
- Може
знайдемо спокійніше місце? – шепнула Адрі на вухо Алену.
- Не
заперечую.
Ален взяв її за руку й вони
перемістились на дах резиденції.
- Тут
нас точно ніхто не шукатиме, – задоволено виголосив Ален.
- А
тепер розповідай, поки я скинула тебе вниз, – сердито мовила Адрі.
- Ти
про що? – здивовано поглянув на неї Ален.
- Не
про «що», апро «кого?
- Тепер
зрозуміло… – посміхнувся Ален.
- Що
тобі зрозуміло? – сердито поглянула на нього Адрі. – Я бачила, як вона на тебе
дивились.
- Ну,
як я вже говорив, ми зустрілись на плато… в загальному, вони хотіли захистити
свої людей…
- І?
- Я
пробув на плато один вечір, а потім одразу відправився далі.
- Один
вечір значить…
- Ну,
так… – невпевнено мовив Ален.
- «Ну,
так»? І між вами нічого не було? – ще сердитіше мовила Адрі.
- Один
танець ж не є злочином? – тепло поглянув він на неї.
- У
вас все так просто, містере Ален: один танець, один поцілунок, один…
- Не
перебільшуй так, можливо, вона відчуває до мене певну симпатію, я ж не можу на
це вплинути… – тихо, й трохи збентежено, мовив Ален.
- Ага,
все-таки щось є?! – переможно виголосила Адрі.
- Не
роби з мухи слона.
- По-моєму
– це ти применшив слона, – і вона демонстративно повернулась до нього спиною.
- Адрі…
- Не
бажаю більше нічого слухати.
- Адрі…
– і він обійняв її. – Ну вибач, що не розповів раніше. У своє виправдання хочу
сказати, що люблю тільки тебе, й мені більше ніхто не потрібен.
- Слабеньке
виправдання, – вже тепліше мовила Адрі.
- В
тебе погано виходить сердитись. Я знаю чого ти домагаєшся, та цей варіант не
пройде, – вже спокійно мовив він.
- Спробувати
варто було, – і вона пригорнулась до нього. – Ти ще не усвідомив, що сьогодні
розпочалось, і яку роль я відіграю в цьому, – тихо мовила Адрі.
- В
будь-якому випадку це б відбулося.
- Можливо,
але ти не знаєш всієї правди про Вищу Знать.
- Сумніваюсь,
що здивуєш повідомленням, що вони прагнуть прийти до влади.
- Якби
ж все було настільки просто, – зітхнула Адрі. –
План захопити владу у них зріє давно, вони роками готувались до цього.
- І
зараз прийшов час? Тільки може я чогось не розумію, але як можна захопити щось,
маючи підтримку незначної групи людей, хіба інші підуть за ними? З того, що я
бачив, вони явно не користуються великою популярністю серед населення. І з чого
раптом ти вирішила заговорити про це саме зараз?
- По-перше,
я не думала, що головнокомандувач зречеться свого поста саме зараз, по-друге, я
не очікувала зустріти тебе й закохатись по самі вуха, і в третіх, що саме тебе
він вибере своїм наступником.
- А
якби ти не зустріла мене, то підтримала б їх? – машинально виголосив Ален.
- Якщо
чесно, то сама не знаю… – спокійно поставилась вона до його питання, – Батько і
брат проти їхніх методів, а я вже настільки заплуталась, що була тільки рада,
що мене відправляють на Терру Інкогніту. Я не виправдовую їх, та постарайся
зрозуміти причину їхніх вчинків.
- Вам
було призначено заселити Землю після Потопу, а в результаті ви опинились тут.
Прагнення вести всіх за собою залишилось, проте замість того, щоб пристосувати
його до обставин, ви перетворили його в злість і зброю помсти за
несправедливість. Тільки дещо не входило в плани Знаті й справа не в Рін.
- Воля…
весь їхній план зараз не має підґрунтя.
- Однак
є Бакарі, з його баченням.
- Ален,
я справді не знаю, як вчинити, – по щоках Адрі покотились сльози. – Я не хочу,
щоб з тобою щось трапилось, я не хочу, щоб взагалі ще хтось помер через моє
мовчання…
- Вбити
мене не так просто, та й сумніваюсь, що їм це допоможе, а от, щодо іншого, то
це під великим знаком питання. Є тіньовий, є люди, які хоч цього й не
показують, та глибоко в серці проти того, щоб їхніми життями хтось
розпоряджається, є зрадник, який може зіграти свою роль в будь-який момент, є
диверсійний загін, який невідомо коли, й кому зіграє на руку. Є багато
невідомого й багато змінних, та чесно кажучи, зараз мені на це байдуже. Я хочу
знайти нове рішення.
- Думаєш
воно є?
- Кожна
людина сама повинна розібратись, що їй потрібно, інакше завжди буде слідувати
за чужими мріями. Я прийму будь-який твій вибір, тільки непотрібно думати про
добро й робити навпаки.
- Ален…
- Поговоримо про це пізніше, а зараз, вибач, я втомився, – і не дочекавшись відповіді, він перемістив Адрі всередину, де відбувалось святкування, а сам направився в житловий комплекс: відпочити від усього й зібратись з думками.