Ален Д. Волкер Авторський Блог (PC): Хранителі. Глава 61

Алену й Діані випало командувати загоном з десяти тисяч осіб. Таку кількість і загоном не назвеш, це вже чимала армія. В Натаніеля й Беатріс, було на порядок менше. Лідери вцілілих вирішили раз їх двоє, то й кількість має бути відповідна. В цих армій були, звичайно, й свої командири, але основі рішення приймала наша четвірка.

- Дякую, що вибрав мене, якщо чесно, то мені трохи страшно, – звернулась Діана до Алена, коли вони залишились на самоті.

- Все ж людське у вас є, – посміхнувся Ален.

- Та ну тебе, – і Діана легко вдарила його в плече.

- Признаюсь чесно, мені також було страшно під час першої битви в Бастіані. В порівнянні з п’ятим – нас було декілька сотень. Це немов зустрітись зі своїм найгіршим кошмаром.

- Ми також не сидимо на місці, але наші завдання рідко передбачають близький контакт, а якщо подібне й трапляється, то бій має закінчитись швидко – так нас навчають. А тут – все по-іншому. Стільки людей залежать від тебе, потрібно швидко оцінювати ситуацію і приймати рішення… Говорять, що в командирів подібне закладено в генах.

- Ага, а ще – ми безсмертні, й можемо самотужки підкорити половину Проклятої Землі. Аналітика і вміння тримати емоції під контролем – це не щось фантастичне. Просто люди звикли використовувати тільки частину своїх можливостей. Хоча, який з мене командир, пощастило декілька разів, тільки й всього...

- Це ти вже недооцінюєш себе. Навіть Натаніель признав твій потенціал, а це – велика рідкість. За інших обставини, він би тебе й на крок не відпустив від себе.

- До речі, про нього, так і не було можливості запитати, а звідки він знає Адрі?

- Це його молодша сестра, – не вагаючись відповіла Діана.

- Сестра? – ледь не вигукнув Ален з несподіванки.

- Ага. Адрі наймолодша в сім’ї, старша Каріна, Натаніель посередині. Їхня сім’я має величезний вплив серед Вищої Знаті. Майже усі її члени займають високі посади в ордені.

- Крім Адрі? – уточнив Ален.

- Після того дня… багато чого змінилось, вона відмовилась від підвищення, вирішила залишитись молодшим офіцером і допомагати тим, хто постраждав від вершника. Хоча, вона й раніше допомагала всім, в неї дуже добре серце, як на дівчину з таким походженням.

- А хіба не вся Знать проявляє особливе ставлення до простих людей?

- Власники особливо сильної волі – це еліта, вони ставляться з презирством навіть до тих, хто з їхнього кола. Це важко пояснити, скоро сам побачиш.

- Мені вистачило Рігана, – зітхнув Ален.

- Тоді ти частково розумієш, про що йдеться. Тільки не кажи Натаніелю про нашу розмову, йому зараз і так нелегко, – схиливши голову, мовила Діана.

- Мовчатиму як риба, – посміхнувся Ален.

- Вирушаємо! – почулись голоси в натовпі.

- Пора. Наперед вибачаюсь, якщо було щось не так, – зніяковіло мовила Діана.

- Перестань говорити дурниці, все буде добре, – підбадьорив її Ален.

Діана нічого не відповіла, лише зобразила невинну посмішку.

*****************

Як і планувалось – між загонами створили дистанцію. Щоб уникнути непотрібних жертв, було прийняте рішення оминути небезпечні скупчення ворога, хоча, в цих пісках небезпека підстерігала на кожному кроці. Уникати боїв вдалося недовго. Першим противником стали старші демони, вперемішку з молодшими – без крил. Наявність крил дала їм перевагу в маневреності, якої були позбавлені піші демони. Бій розгорівся не на жарт серйозний. Хоч демонів й було значно менше, проте навіть за таких обставин вони перевершували людей, в плані сили й витривалості.

Ален і Діана очолили бій на передовій, завдяки їхній силі й майстерності, число демонів швидко зменшувалось. Діана не належала до еліти, тому використовувала тільки стихію землі, проте й цього було достатньо, щоб потіснити ворога. Їхній загін не відставав від них, стараючись відправити на той світ якомога більше нечисті.

Та хід бою швидко переломився, коли демони вдались до вельми розумного маневру. Ті з них, хто володіли силою, сформували в руках луки, й десятки стріл полетіли в сторону вцілілих. Захиститись від них було майже неможливо, адже при зіткненні – роздавався сильний вибух. За мить поле бою перетворилось на криваву бійню. Тіла й відірвані кінцівки, валялись повсюди. Нестерпний сморід рознісся пустелею. В декого здавали нерви й він робив самогубство, дехто кидався на товаришів, вважаючи їх ворогами.

- Розосередитись! – кричав Ален до людей, що хаотично бігали в пошуках укриття.

Люди не одразу, та все ж почали виконувати його наказ.

- Піщана стіна! – вигукнула Діана. Поле бою розділила величезна стіна з піску. – Я не зможу утримувати її довго! – звернулась вона до Алена.

- Заберіть поранених, поки стіна нас захищає! Ті, хто можуть продовжувати битву – сформуйте бойові шеренги й атакуйте їхню піхоту, на крилатих не зважайте, я сам ними займусь! – командував Ален.

Його наказ передали по ланцюжку, й за декілька хвилин – хаос змінився виконанням чіткого завдання.

- Все, більше не можу! – вигукнула Діана.

- Приготуватись! – закричав Ален.

Величезна маса піску рухнула вниз і дві сили зіткнулись знову. Меч Алена перетворився на величезний вогняний батіг, який направився в сторону повітряних ескадрилій. Демони насмішкувато ухилялись від нього, та це тривало до часу, поки полум’я не утворило в небі супернову, техніку, яку він вже встиг перевірити на Ефіальті. Хоч цього разу вона й набула трохи іншого вигляду, але принцип дії, і руйнівна сила – не змінились. Мить – і небо закрив вогняний спалах, що забрав з собою сотні демонів. Битва на мить завмерла.

- Продовжуйте бій, ми майже перемогли! – скомандував Ален.

Ці слова не одразу, але повернули всіх в реальність. Люди з подвійним завзяттям кинулись в атаку. Без прикриття з повітря – піхота демонів швидко здавала позиції, а згодом й зовсім була розгромлена. Люди радісно викрикували радіючи, хоч і з такої невеликої, однак перемоги.

Святкування тривало недовго. Прибув посланець від загону Беатріс, вона повідомляла, що демони кинули проти них значні сили, і й би допомога не завадила. Натхненна перемогою армія Діани і Алена одразу стали формувати бойові порядки й ладнатись в дорогу. Попри одночасне відправлення, загін Беатріс значно випереджав їх. Відправивши поранених, вони вирушили далі.

*****************

Ален і Діана підійшли саме вчасно. Демони повторили тут вже знайомий сценарій зі стрілами, а враховувати, що їм протистояв куди менший загін, то й ефект був відповідний. Люди були на грані повного розгрому.

- Розосередитись! Заходьте з флангів! Не давайте їм можливості оточити нас! – кричав Ален, а потім зупинив одного з командирів, і віддав йому персональний наказ забрати поранених.

Той схвально кивнув і побіг виконувати доручення. Вцілілі діяли як справжні солдати: мінімум питань, і точність в діях. Схоже, в таборі збирали не тільки вцілілих, а й займались бойовою підготовкою. Не слід відкидати й досвід, який вони здобули проходячи сім кіл. Тут, хоч-не-хоч, але станеш воїном.

В небі роздався спалах супернової. Як і першого разу – це переломило хід бою. Загін Алена і Діани, вже бачив подібне, тому вони не розгубились й одразу кинулись добивати рештки демонів.

- Дякую за допомогу, – мовила Беатріс, після закінчення битви. – Ми були на грані поразки.

- Дрібниці, – посміхнувся Ален. – Про Натаніеля щось відомо?

- Його загін просунувся найдалі, проте й в них втрати. Ми не очікували такого опору.

- І це з врахуванням того, що скорпіони ще не вступили в бій, – зітхнув Ален.

- Швидше за все, їх тримають на десерт, – мовила Беатріс.

- Зупинятись не варіант, і без відпочинку у людей не буде сил для битви, – вголос розмірковував Ален.

- До речі, про це: Натаніель сказав нам об’єднатися й вирушати до нього, його люди облаштують табір, там і відпочинемо, – повідомила Беатріс.

Ален покликав вцілілих командирів, що чекали осторонь, і розповів план дій. Ті схвально кивнули й попрямували готуватись в дорогу.

- А в тебе добре виходить, – посміхнулась Беатріс. – Схоже, подібне й справді в генах командирів.

- І ця туди ж, – похитав головою Ален, проте йому було приємно чути подібні слова.

- А де сестра?

- Допомагає пораненим, – відповів Ален.

- Тепер вона у своїй стихії, – посміхнулась Бееатріс. – Однак, в той же час, наявність такої кількості поранених ставить нас в двозначне становише. З собою не візьмеш, і залишати небезпечно, – задумливо мовила вона останні слова.

- Я можу перемістити їх за допомогою рун на перше коло, але для цього мені самому потрібно опинитись там, а з переміщеннями тут не дуже.

- Навіть, якщо ти й зможеш переміститись туди – це не захистить їх від можливих атак демонів.

- А якщо... Рін, печать п’яти елементів зможе їх захистити? – звернувся Ален до неї на телепатичному рівні.

- В теорії – так. Але є один невеликий нюанс, якщо ти сам накладеш її, то спрацює одне правило.

- З цього місця детальніше.

- П’ятий елемент… через нього печать може стати нестабільною.

- Темна сторона?

- Саме так.

- А є можливість, якось запобігти цьому?

- Потрібно, щоб п’ятим елементом став хтось з сильною Волею.

- Дівчата, або Натаніель, – підсумував Ален.

- Ти щось придумав? – у відповідь на його раптове мовчання, запитала Беатріс.

- Є одна ідея, але треба обговорити її з Натаніелем.

- Значить в нас з’явилась ще одна причина, щоб поспішити. Частину своїх я відправлю з пораненими, вони й займуться захистом табору, поки ми не знайдемо рішення.

Ален схвально кивнув у відповідь.

*****************

Загін Натаніеля й справді пройшов чималу відстань. Щоб його наздогнати, їм довелося потратити чимало часу. Битви й перехід – помітно підкосили сили людей, і вони були раді нарешті побачити омріяний табір. Сам табір являв собою рівнину, оточену насипами з піску, по всій видимості – зробленими руками людей, або ж якоюсь технікою, але аж ніяк не являлись природними утвореннями. По периметру рівнини натягнули навіси, щоб люди змогли заховатись від палючого сонця. На насипах, і трохи далі від табору – були розставлені патрульні. Деяких – було важко помітити, оскільки для маскування вони зарились в пісок. Натаніель приділяв увагу навіть найменшим деталям.

- Радий бачити, говорил – вас тепло зустріли, – прямуючи їм назустріч, мовив Натаніель.

- Тепла тут явно не бракує, – витираючи піт з чола, мовила Беатріс.

- А Діана де?

- Повернулась до проходу допомагати пораненим, – відповіла Беатріс.

- Її стихія, – посміхнувся Натаніель.

- Те ж саме я сказала Алену, – посміхнулась Беатріс.

- Розвідка доповідає, що демони перегруповують сили, можливо, ввечері нас чекає атака, – повідомив Натаніель.

- Тут наступає вечір? – здивувався Ален.

- Природа кожного кола по-своєму особлива, це місце не виняток, – пояснив Натаніель.

- Ален дещо придумав, щодо полонених, – мовила Беатріс.

- В такому разі – пройдімо до мого штабу, й там все обговоримо, – жестом руки запросив він їх до одного з наметів.

В штабі на них вже чекали ватажки вцілілих. Вони радо вітали Алена й Беатріс з перемогою. Серед ватажків був вже знайомий демон, він все вихваляв долю за те, що вона звела їх разом.

- А тепер до справ, – коли присутні трохи вгамували радість від перемоги, мовив Натаніель. – Ален має ідею, як захистити ранених.

- Це чудово. Уважно слухаємо, – виголосив старійшина.

Ален скоса поглянув на Натаніеля, але той кивнув, мовляв, все добре.

- Я хочу накласти печать п’яти елементів на місце, де розташовуватимуться поранені.

- А хіба вона не призначена тільки для запечатування? – здивувався старійшина. Його обізнаність в цих справах була високою… – Ви хочете запечатати наших людей? – в насмішкуватому тоні мовив демон, а всі підтримали його сміхом. Ален проігнорував насмішки й продовжив.

- Печать п’яти елементів складається з бар’єру, і самої печаті. У випадку вершника – використали два атрибути, в нашому – я хочу залучити тільки перший, створивши непробивний захисний бар’єр.

- Тільки тоді потрібні були чотири командири? – уточнив демон.

- Ви правильно проінформовані… але я зможу зробити це сам.

- Смілива заява, – потер бороду старійшина. – Хоча, в нашій ситуації потрібно хапатись навіть за таку фантастичну ідею. Якщо все вдасться – сотні життів вам подякують. Від нас щось потрібно?

- Я б не відмовився від допомоги когось з групи Натаніеля, – Ален спеціально не розповів усіх деталей, щоб демон думав, що ситуація в нього під контролем.

- І в чому, якщо не секрет, полягатиме допомога? – ненав’язливо запитав демон.

- Захисті від можливих атак ворога, поки робитиму, що потрібно, – пояснив Ален.

- З цим можуть справитись і прості солдати, – не здавався демон.

- Мені буде спокійніше, якщо це зроблять вони.

- Натаніель і його група, є важливою бойовою силою, напад, скоріше за все, відбудеться тут, тому вам немає через що переживати. Хоча, почекайте, а де ще одна дівчина?

- Вона допомагає пораненим, – відповіла Беатріс.

- Тобто, вона вже там? От і відповідь на ваше прохання, командире Ален.

- Командире? – Ален рефлекторно відчув небезпеку.

- Ой, вибачте, проговорився, – засміявся демон. – Тепер отримаю від Молоха. Думаю, ви й так вже все зрозуміли, тому немає потреби продовжувати цей цирк.

Світ, немов поплив перед очима. Табір, Натаніель, люди в таборі… все зникло, натомість постала картина, якій вони з Беатріс не дуже зраділи. Піски стали червоними від крові, люди, що прийшли з ними – лежали мертвими або були насаджені на здоровенні списи. Тих, кого ще не встигли добити – зараз тряслись в передсмертних конвульсіях. Та на цьому кривава вистава не закінчилась. Один з демонів, швидше за все Мотолу, ніс на списі, мов ганчірку, тіло Діани. Підійшовши ближче, він кинув її, мов сміття, під ноги колишньому ватажку вцілілих.

- Вибач, ти говорив взяти її живою, проте вона не хотіла здаватись. Дивись, навіть подряпала мене, – і він глузливо показав невеликий шрам на грудях. – Ми славно повеселились з тими людьми. Бачив би ти, як вони благали пожаліти їх.

Демони, що оточували їх, гучно засміялись. Схоже, тут були усі, кого послав Молох. Ален безсило впав на коліна. В той момент він перебував при тямі лише завдяки одній силі волі. Беатріс вже не сприймала навколишнього світу, вбита горем, вона впала на пісок і не в силі підвестись – почала повзти до сестри. Щоб ще більше розважитись: демони раз за разом, ударом ноги відкидали її все далі від тіла сестри. Стікаючи кров’ю, вона не покидали спроб.

Насолодившись сповна, вони дозволили їй наблизитись до Діани. Ледь торкнувшись її тіла, Беатріс знепритомніла.

- Рін!

- Я зрозуміла...

Шість чорних крил сформувались за його спиною.

- В тобі повно сюрпризів… – мовив Мотолу зверхньо. – Молох не попереджав про них, – тепер в його голосі відчувся помітний страх.

- Перший прорив, сформуватись! Другий – сформуватись! Третій прорив – сформуватись! – виголосив Ален.

- Що за… – ледь видавив з себе блідий Мотолу.

На небі почали формуватись три прориви, по чотири кільця в кожному. Ален не використовував викиду темної енергії, як зазвичай, а зібрав навколишню природну енергію, через нейтральність семи кіл – це було зробити дуже легко.

- Почекай, ми ж ні при чому – це все Молох і Сотаріс! – стараючись виправдатись, замахав руками демон.

- Прорив!

Три промені на величезній швидкості вдарились об землю, і почали спалювати все навкруги. Під час зіткнення не пролунав вибух, як це відбувалось зазвичай, цього разу Ален безпосередньо керував променями, не розриваючи зв’язку з кільцями. Демонам вже не допомагав великий запас сил чи сильні техніки. Промені миттєво робили свою справу. Від них неможливо було заховатись чи втекти, радіус ураження був колосальний.

Ватажка демонів, Ален вирішив залишити на десерт. Він, разом з Беатріс, перебував в бар’єрі п’яти елементів. Саме про це попросив він Рін перед атакою.

За декілька хвилин від війська демонів не залишилось і сліду, в буквальному сенсі цього слова. Ален зняв бар’єр, і вже хотів було прийнятись за ватажка, та на перешкоді стало переміщення. Перед ним стояв не хто інший, як Натаніель. Враховуючи особливість крові жителів Едему, то на ньому були помітні тільки рани. Побачивши мертву Діану, й непритомну Беатріс, Натаніель ледь не втратив свідомість, та силою волі заставив себе взяти в руки.

- Натаніель... – звернувся до того Ален.

Та той немов і не чув його, єдиною його відповіддю була піднята вверх права рука з не зігнутим в кулак вказівним пальцем. Так він сказав Алену, що сам розбереться з демоном.

- Зупини його! – кричав демон до Алена. – Я ще можу вам знадобитися, я багато знаю!

Навколо правої руки демона сформувалось щось на зразок напівпрозорої аури. Мить, і вона зникла, залишивши демона стікати кров’ю, і корчитись від болю. Далі – була ліва рука, а за нею слідували ноги. Демон корчився в страшній агонії, проте Натаніель не добив його, залишивши стікати кров’ю й усвідомлювати, що життя повільно покидало його.

Закінчивши з демон, Натаніель попрямував до тіла Діани. Опустившись на коліна з його горла вирвався страшний крик болю й відчаю. Сльози струмками покотились з обличчя. Ален не знав, що говорити, і як поводитись в таких ситуаціях, тому вирішив просто мовчати, давши їм можливість попрощатись.

Невідомо скільки пройшло часу, перш ніж Натаніель підвівся. На руках він тримав тіло Діани.

- Я скоро повернусь, подбай про Беатріс.

*****************

Натаніель повернувся, коли вже стемніло. Тіло Діани, по всій видимості, він або похоронив, або заховав, щоб потім повернутись і забрати для офіційного поховання. У всякому випадку, Ален не наважився запитати. Беатріс прокинулась і зараз сиділа осторонь під навісом, що Ален спорудив з матеріалів, які принесли його колишні підопічні.

- Дякую… – першим заговорив Натаніель.

- За що? Вони всі мертві, – відсторонено мовив Ален.

- За те, що дав можливість помститись за неї...

- Ви були близькі? – Ален й сам не встиг усвідомити, як поставив це питання. Проте Натаніель не проявив особливих емоцій, а сприйняв його, як звичайну річ.

- Після цього завдання, ми хотіли офіційно повідомити батька про наші стосунки. В наших кругах подібне не сильно вітається. Вона, хоч і була з Вищої Знаті, проте перебувала на іншому рівні, ніж я. Однак, її це не дуже хвилювало, як і мене. Хоча, ти й так розумієш про що я, – Ален здивовано поглянув на нього. – Думаєш, я не здогадався про справжню причину твого перебування тут? Адрі заслужила своє щастя… після всього через що пройшла. Сподіваюсь, вона не наробить дурниць до нашого прибуття, – вже «веселіше» мовив Натаніель.

- Або – не з’явиться причина всього цього, – в’їдливо мовив Ален. – Думаю, ви маєте право дізнатись, хто за цим всім стоїть.

Беатріс, для якої, здавалось, весь світ втратив сенс – тепер уважно слухала їхню розмову.

- Ти говорив, що Адрі причетна до нього? – мовив Натаніель, згадавши його слова.

- Ви всі його прекрасно знаєте, – Ален зробив пазу, після чого продовжив. – Колишній командир сьомого легіону, й герой для всього Едему – Бакарі.

Запанувала тиша, від якої, здавалось, було чути шалене биття їхніх сердець. В розпачі, Беатріс затулила обличчя долонями, потік сліз, який припинився до цього – знову потік струмком.

- Як Бакарі? – ледб видавив з себе Натаніель.

- Це він стояв за появою вершника сотні років тому, й подіями тепер, вірніше – почав стояти, після того, як його визволили. Частина зібраної тут енургії, пішла саме на це.

Далі Ален коротко розповів про все побачене, в спогадах Адрі, крім, звичайно, тієї сили…

- Тепер все стає на свої місця, – презирливо мовив Натаніель. – Хоча, я все ще не розумію, навіщо йому це?

- Ти напевно чув, про Вищу Волю, і її власника? – мовив Ален.

- Це міф, немає жодних доказів, щоб підтверджували її існування, – заперечив Натаніель.

- Для фанатиків – достатньо іскри. Він уявив себе обраним, тим, хто має очистити цей світ, і повести в нове майбутнє.

- Маячня якась. Виходить – вершник тоді хотів просто забрати своє? Стільки людей загинуло марно... Адрі, Адрі, що ти наробила... – зітхнув Натаніель.

- Я її не виправдовую, але і її можна зрозуміти, – натякнув Ален на стосунки з Бакарі.

- Зрозуміти можна, але наслідків не уникнути, – притишено мовив Натаніель, а потім підвищивши тон додав. – Коли в ордені дізнаються про це – сім кіл стануть для неї легкою прогулянкою. Нам потрібно за будь-яку ціну зупинити демонів тут, і не дати їм втілити свій план.

- План? – здивувався Ален.

- Тобі відомо про Троянського коня? – запитав Натаніель.

- Якщо не помиляюсь, з його допомогою греки взяли Трою, – напружив Ален свою пам'ять.

- Щось подібне демони хочуть зробити в Ієрихоні. За нашими даними: тіла тих, хто пройде сім кіл, використають в якості Троянського коня.

- Одержимі? – припустив Ален.

- Типу того, тільки одержимість проявиться не одразу, щоб не викликати підозр, – уточнив Натаніель.

- Все геніальне – просте, – зіронізував Ален. – Раз ми почали розкривати карти, то і я маю вам ще дещо розповісти. – Натаніель і Беатріс здивовано поглянули на нього. – Я маю план, як їм перешкодити, але на його початку ви маєте перебувати якнайдалі.

- Одразу кажу – виключено, – відрізав Натаніель.

- Інакше ви й самі постраждаєте, – спробував навести переконливі аргументи Ален.

- Ти хочеш, щоб після всього цього, ми дозволили й тобі померти? Досить вже смертей на це місце, – стояв на своєму Натаніель.

- І що ви зробите? Нападете в відкриту, заставите Молоха вийти на чесний бій? Невідомо чи вони не запросили підмогу, й зараз там не перебувають командири трьох темних легіонів.

- Ален, я, звичайно, вражений твоєю сили, але ти на цій стороні не так давно, проти досвідченого Молоха в тебе немає й шансу. Ти вже попався в ілюзію Мотолу середнячка, а він був навіть не з їхньої еліти. Молох – зам, а в демонів це звання отримують далеко не слабаки.

- Ален прекрасно розуміє, що в нього мало шансів, навіть у випадку перемоги, інші демони не дадуть йому піти, тому він вирішив пожертвувати собою... – вперше заговорила Беатріс.

Натаніель обдарував його сердитим поглядом, мовляв, це правда?

- Рін, з’явись, будь ласка. Можна їм розповісти, про природу моєї сили?

- Природу? – розгублено перепитав Натаніель.

- Думаю – це варто зробити, поки вони не наробили дурниць. Тільки пообіцяйте поки що мовчати про почуте, – звернулась Рін до Натаніеля й Беатріс. Ті схвально закивали головами. – Як ви вже знайте, – почала свою розповідь Рін. – Існує два головних виміри: Едем і Земля, від яких отримує енергію все живе. Хранетелі й Вища Знать, використовують для боротьби з демонами. Але ви ніколи не задумувались про природу темної енергії, ви переконані, що це зло.

- А хіба не так? – розгублено мовила Беатріс.

- Подивись на Алена, він схожий на демона, а я маю роги, чи щось від демонів?

- Ну, ні… – невпевнено мовила Беатріс.

- В такому випадку, чому ви не задумуєтесь, що таке темна енергія, що виступає її джерелом?

- Джерело? Хіба це не Проклята Земля? – здивувався Натаніель.

- Ні, все куди серйозніше, ніж ти думаєш. «На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший». Я б вам розповіла істинне трактування цих слів, але поки що рано, тому обмежуся тільки загальними поняттями. На початку був один вимір, і звався він – Гелактіон. Потім з нього, подібно зіркам, стали зароджуватись інші, найбільші з них – Едем і Земля. Джерелом темної енергії Алена являється Гелактіон. Жоден з нині живущих демонів, немає подібного зв’язку, винятком являється хіба що Люцифер. Коли Ален остаточно втратить контроль, то ні Молох, ні Сотаріс – не зможуть протриматись проти нього й декількох хвилин, але проблема в тому, що він не зможе контролювати це на початку. Під удар попадуть усі, без винятку.

- От тому я й хочу, щоб ви перебували на відстані, а коли настане слушний час – взяли ситуацію під контроль, і врятували полонених.

- А буде, що рятувати? – в тоні Натаніель пролунали нотки скептицизму. – Ти вивільниш силу, про яку ми нічого не знаємо, і яку ти не можеш контролювати, під удар попадуть усі… – натякнув він на полених раніше людей.

- Знаю, тому й хочу вступити в бій одразу з Молохом.

- І як ти це собі уявляєш? Прийдеш і викличеш його на чесний бій? – зіронізував Натаніель.

- Приблизно так він і думає, тільки щодо виклику – ти помилився, – мовила Рін.

- Тобто? – запитально поглянув на неї Натаніель.

- Він хоче здатись, щоб з нього, подібно простим людям, забрали всі сили, це, в результаті, й спричинить дисбаланс.

- Ти зовсім з глузду з’їхав?! – скрикнула Беатріс. – Вони забирають не просту енергію, а життєву!

- Вона права, ти свідомо підписуєш собі смертний вирок, – підтримав її Натаніель.

- Не зовсім так, життєва енергія – це Іскра, вони справді висмоктують її силу, але Іскра – це безкінечне джерело енергії, подібне – Едему, Землі чи Гелактіону. Жодна істота не здатна контролювати чи поглинути її повну силу. Вам чи про це не знати. Кількість енергії, що забирають демони, пропорційна зв’язку людини з Іскрою. Чим сильніший зв'язок – тим більше енергії вони забирають. Коли перетинається межа дозволеного – зв'язок розривається і людина гине. У власників Волі можна зібрати величезну кількість енергії, але виходячи з мого випадку, вони самі підпишуть собі смертний вирок. Зараз баланс в мені підтримується за допомогою Іскри, але через мою необізнаність, назвемо це так, наш зв'язок ще слабкий, і її сили недостатньо, щоб компенсувати дисбаланс, як це може зробити Едем, – пояснив Ален.

- Тобто: чаші зараз рівні, але відпивши з чаші під назвою Іскра, вони, тим самим, спровокують перевагу іншої? – висловив припущення Натаніель.

- Саме так, – ствердно кивнув Ален.

- Навіть, якщо й припустити подібне, ти впевнений, що він не запуститься до того, як вони закінчать? – знову заговорила Беатріс.

- Як я вже говорив раніше: «Вся справа у зв’язку». Вам знадобились важкі тренування, щоб встановити подібний, а в мене все вийшло само собою, а значить і зв'язок не такий простий, і моя межа – річ відносна.

- Твій план ґрунтується на одному везінні; чистої води здогадки – не підкріплені вагомими аргументами, – піддала Беатріс сумнівам його план.

- Запропонуєте щось краще? Там демонів не менше, ніж тут, плюс: Мотолу, Молох, Сотаріс, і невідомо скільки жреців. Напасти у відкриту нам трьом – рівноцінно самогубству, гра в партизан – неефективна, оскільки вони можуть запросити підкріплення. Інші варіанти, ще божевільніші. Потрібно вдарити зараз, поки немає командирів, і вони не завершили свій план. Потім – буде пізно.

- Якби божевільно це не звучало, проте Ален правий, – мовила Рін. – Ви й так вже втратили забагато, вважаючи, що можна перемогти простими методами.

Натаніель і Беатріс мовчки схилили голови, її слова нагадали їм про недавні події.

- Якщо більше заперечень немає, то гадаю, слід розпочати пошуки порталу, а то демони не дурні, й вже напевно надіслали сюди підкріплення, щоб дізнатись, чому послані раніше солдати мовчать, – виголосив Ален, і перший підвівся.

*****************

Спільними зусиллями портал вдалося відшукати досить швидко, ним і справді виявився Стікс. Чорна і в’язка, мов смола вода, повільно котила свої хвилі за горизонт. На берегах не було патрулів демонів, а єдиним ворогом з яким вони зіткнулись, були скорпіони. Проте тепер, як би цинічно це не звучало, їм непотрібно було переживати за інших, стримуючи свою силу. Бій не тривав і декількох хвилин, увінчавшись розгромною поразкою скорпіонів. Не гаючи часу Ален, Натаніель і Беатріс пірнули у воду. Їх огорнула темрява, вода, немов якась невидима сила, тягнула їх все глибше, не даючи можливості чинити опір. Здавалось – це кінець, вони більше не побачать голубого неба і зелених просторів Едему. На мить перед очима промайнули останні події. Вони немов довершили картину й стали вантажем, який ще сильніше тягнув їх на дно.

Ален не знав, що зараз переживають інші. Дихати ставало дедалі важче. Згадався кінець на Землі, як він тонув в машині й легені заповнювала вода. «Невже – це і є мій кінець? Стільки ще потрібно зробити…»

- Ален, – почувся поблизу знайомий голос.

- Він не дихає.

- Чорт, що ж робити? – в голосі Беатріс почулися нотки розпачу. – Ален! – Він поволі розплющив очі. – Ну нарешті, я вже думала – ти захотів покинути нас, – на обличчі Беатріс з’явилась посмішка.

- Не дочекаєтесь, – пожартував Ален. – Що трапилось? Я пам’ятаю, як ми пірнули, а далі – все немов в тумані…

- В нас те саме. Схоже – це був бар’єр, який встановили жреці, – відповіла Беатріс.

- Залиште враження на потім, нашу появу вже напевно помітили, – звернувся до них Натаніель, до нього повернулась колишня холодність.

Ален і Беатріс мовчки кивнули, й попрямували за Натаніелем, в пошуках місця для кращого огляду території.

Місцевість, в якій вони опинились, нагадувало справжнє пекло, в усіх його проявах. Величезні вулкани вивергали ріки магми, які розтікались по землі. Щоб перетнути ту чи іншу ріку – доводилось трати чимало часу. Один необережний крок, і можна було попрощатись з життям. Каміння було настільки гарячим, що при потраплянні хоч краплини води – воно шипіло, мов змія. Вони хоч і перебували на значній відстані від вулканів, проте стійкий запах сірки викликав легке запаморочення в голові.

Доклавши чималих зусиль, їм вдалося вибратись на одну з гірських вершин. Картина, що відкрилась – не дуже їх порадувала. Далеко попереду й справді розкинулась столиця семи кіл – місто Діт. Хоча – це швидше були руїни колись квітучого міста. Останнє розділяла одна величезна ріка з магми, через яку був збудований кам’яний міст. Схожі мости розташовувались на околицях, і служили єдиним безпечним входом і виходом з міста. Їх ретельно охороняли демони й велетні. Частина демонів зайняла позиції в горах. Для охочих проникнути в місто було два варіанти: або прориватись з боєм, або потрапити в полон.

- Схоже – полонених тримають в першій половині міста, інша служить резиденцією для Мотолу й верхівки, там, швидше за все, й відбувається процес висмоктування енергії. З моменту подій на семи колах пройшло чимало часу, тому вони повинні перебувати на фінальній стадії, – мовив Натаніель, не відводячи погляду від міста.

- Тіл не видно… – задумливо мовив Ален.

- Магма служить чудовим крематорієм. Проте одна річ мене все ж непокоїть. Верхівка ж знає про тебе, й твою силу. Не вірю, щоб вони не перестрахувались на випадок ситуацій подібних дисбалансу.

- Я також про це думала, піднімаючись сюди, – мовила Беатріс.

- Можливо, Бакарі дізнався щось таке, що допоможе їм справитись з тобою? – висловив припущення Натаніель.

- Не запізно для подібних сумнівів? – зіронізував Ален. – Якщо я затаюсь, то дисбаланс станеться в іншому місці.

- Резонно, але не забувай, що в них моя сестра…

- Вона їм потрібна для іншого, тільки я ще не знаю для чого саме.

- Все одно, якось надто просто, – задумався Натаніель.

- Люди в пустелі з тобою би посперечались.

Натаніель нічого не відповів, але було видно, що Ален зачепив його за живе. Використай він тоді хоч на каплю більше сили, й усе би могло закінчитись по-іншому. Хоча, не виняток, що переборовши одну перешкоду – не з’явилась би інша.

- Якщо немає більше заперечень, то я пішов, – і не дочекавшись відповіді, Ален сформувавши за спиною шість крил, полетів в напрямку міста. – Дочекайтесь сигналу! – вже в повітрі вигукнув він.

*****************

- Пора повеселитись, – виголосив подумки Ален.

- Тільки не переборщи, там ще є люди, – мовила Рін.

- Знаю. Для початку – розчистимо дорогу для Натаніеля і Беатріс.

В руках Алена з’явився лук оповитий чорним полум’ям, слідом – сформувались три кільця. Цього разу Ален вирішив проекспериментувати й випустити послідовно декілька стріл. Задум спрацював напрочуд добре. Вибухи почали лунати повсюди. Демони спочатку хаотично займали оборону, не знаючи, хто їх атакує, проте згодом ситуація змінилась, в його сторону полетіло все: від вогняних стріл, до кам’яних брил.

- А тепер – надамо битві трохи серйозності, – мовив Ален.

В небі почали формуватись кільця. Промінь, пройшовши четверте коло – перетворився у сферу, що почала швидко наближатись до землі.

- Не думайте, що все буде настільки просто.

Слідом за сферою попрямував промінь. Зіткнення відбулось саме перед досягненням сферою землі. Масштаб вибуху важко було описати, чорне полум’я заполонило всю територію перед містом. Роздались страшні крики демонів, оповитих темним ефіром.

- І про вас я не забув, – звернувся Ален до демонів в горах.

Чотири супернові полетіли в їхньому напрямку. Та не встиг він це зробити, як раптовий удар заставив його приземлитись. В бій вступили Мотолу, причому не новачки, як в Бастіані. Ці – не витрачали часу на розмови, а одразу прийнялись за справу, хоча, можливо, вся справа була в тому, що половина їхньої армії зараз була знищена або корчилась в агонії.

Навіть попри захист крил, падіння було вельми болючим. Струсивши пилюку зі штанів, Ален поволі підвівся, усі його дії були спрямовані на те, щоб ще більше розізлити супротивника і, схоже, йому це чудово вдавалось. Мотолу ні на секунду не припиняли атак. Битва знову продовжилась в повітрі. Ален майстерно ухилявся від їхніх атак, часто й сам контратакував чорним полум’ям.

- Потрібно летіти в місто, а то бій надовго затягнеться.

- Полонені... – нагадала йому Рін.

- Якщо Натаніель правий, то вони в першій частині міста, а я направлюсь в другу, там по ідеї, мають перебувати всі старші демони.

- Сподіваюсь, він не помилився, – зітхнула Рін.

- Побачимо.

Ален пришвидшив політ; подолав рівнину, й минув один з мостів. Незграбний велетень хотів було приземлити його, проте все, що у нього вийшло – це прибити декілька десятків своїх товаришів. В небі почувся крик віверн. Ален постарався уникнути їх, пролетівши через один зруйнований будинок, та тут же зазнав атаки з флангу від Мотолу, що перемістився. Удар був вельми сильним, Ален пробив в польоті дві кам’яні стіни, й вилетів назовні, де на нього вже чекало гаряче полум’я віверн.

- Дістали! – роздратовано мовив Ален.

- Ален…

- Та пам’ятаю я! Стоп, якщо вони можуть переміщатись, то чому б і мені не спробувати.

Ідея виявилась вельми доречною, адже до місця, де він перебував, вже наближались вершники на вовках.

- Оточуйте його! – доносилось повсюди.

Ален з’явився на іншій стороні міста, саме тут мав бути Молох й інші ватажки. Після прибуття Ален, над цією частиною міста одразу піднялось щось на зразок бар’єру.

- От і відповідь на твоє питання, – про себе мовив Ален.

Роздуми перервав удар ногою. Все відбулося настільки швидко, що Ален не встиг зрозуміти звідки, й хто його наніс. Пролетівши з десяток метрів, він впечатався в дах будівлі, за формою схожої на ратушу. Оговтавшись, Ален застиг в повітрі, намагаючись виявити ворога, проте нікого не було.

- Вони, що невидимі? – скептично виголосив Ален подумки.

- Не спи, використай Волю, – дорікнула йому Рін.

- Вибач, зовсім з голови вилетіло, – винувато мовив Ален.

Воля дала потрібний результат вже за декілька секунд. Перемістившись, він пронизив груди демона мечем. На обличчі супротивника застиг німий подив. Очевидно, його техніка базувалась на величезній концентрації, а після удару – вона зникла, і тепер його тіло стало видимим.

- Мінус один! – вголос підсумував Ален.

- Помри! – почувся поблизу гучний бас.

Незабаром показався і супротивник. Зріст велетня сягав близько чотирьох метрів. Озброєний кількасот кілограмовим молотом, одним ударом якого можна було розтрощити кількатонну гранітну брилу. Це була ходяча гора м’язів з якою мало хто хотів зустрітись в бою.

- Антей, – повідомила Рін.

- Значить – це він полонив Адрі.

- Помри, комахо! – вигукнув Антей.

- Десь я вже це чув, ти часом з родини карликів, що охороняли браму? – дражнив того Ален.

- Комаха, щось сказала? Роздавлю!

- А розуму в тебе, хоч відбавляй, – скептично похитав головою Ален.

Антей розмахнувся своїм молотом, та Ален легко ухилився від удару, в протилежному випадку – йому було б непереливки. Удар був настільки сильним, що розколов вулицю навпіл, утворилось величезне провалля. За першим – одразу слідував другий удар, який Алену вже довелось відбивати мечем. В той момент йому здалось, що ще б трохи, і його кістки захрустіли й переламались на сотні частинок.

- І звідки в нього стільки сили? – переводячи подих, мовив Ален.

- Це прозвучить трохи банально, але він черпає свою силу з землі.

- Земля значить...

Ален вдарив мечем по землі, сильна ударна хвиля попрямували в напрямку Антея, і при зіткненні – утворила під ним розлом, він, хоч і був швидким, проте не зміг вчасно уникнути його, й провалився всередину.

- З цього йому буде важкувато вибратись, – задоволено мовив Ален.

- Не поспішай списувати його, це не такий простий супротивник, – перервала його радість Рін.

Як на підтвердження її слів почувся гуркіт, і з-під землі вистрибнула істота, яка вже мало нагадувала Антея. Вона була вся окутана лавою, і сягала вже не чотирьох, а близько восьми метрів.

- Що ж йому не сиділось там? – пожартував Ален.

Істота замахнулась, щоб вдарити Алена.

- Не так швидко!

Ален приклав руку до землі, за мить, все навкруги став покривати лід. Антей хотів було зробити крок, та це йому не вдалося, і він з гуркотом рухнув на землю. Зібравши останні сили, він вдарив по льоді. Почувся тріск, лід розколовся, звільнивши його. Не гаючи часу, Антей кинулась на Алена. Останні дії Алена сильно його розізлили, і тепер він вклала усю свою лють в серію ударів. Ален ледве стримував їх, при останньому – хотів було просто ухилитись, та Антей виявився спритнішим. Ален відправився в політ, попутно отримавши опіки рук. Біль був нестерпний, проте Ален силою волі заставив тіло підвестись. В голові потемніло, ледь вдавалось втримувати в руках меч.

- Я недооцінив його. Доведеться додати трохи серйозності в нашу битву.

Ален витягнув вперед ліву руку, тіло істоти, мов плівка, огорнула сіра, напівпрозора енергія. Зімкнувши руку в кулак, він заставив зникнути нову броню Антея.

- А тепер – закінчимо виставу!

В повітрі з’явились мечі огорнуті ефіром. Секунда, і вони проткнули тіло Антея. Хоча, судячи з його поведінки – це була непроста броня, скоріше окремий стан свідомості, при якому він втрачав контроль над тілом. Це, немов друге «я» прокинулось в ньому, й постаралось розібратись з усіма проблемами.

Від болю Антей закричав так, що кров холонула в жилах. Мечі, можливо, й не завдали би подібного урону, проте темний ефір – інша справа. Він не давав тілу відновитись, проникав в рани, посилюючи біль, і висмоктуючи сили.

Ален хотів прямувати далі, та раптовий сміх зупинив його.

- Невже знову? – зіронізував Ален.

- Обережно, зліва, – повідомила Рін.

Алену в останню мить вдалося уникнути списа, що пролетів в міліметрах від його тіла.

- Чудово, чудово, ми славно повеселимося, – почувся голос поблизу. – Тільки би не вбити, а то хазяїн розсердиться.

- Що за істота, яку навіть Воля не бачить? – розгублено мовив Ален.

- Не знаю, і це непокоїть найбільше, – відповіла Рін.

Невідомі знову напали, завдавши удару по обпечених руках. Схоже, вони отримували від подібного неповторну насолоду.

- Годі гратись, потрібно закінчувати! – почувся сердитий голос, він належав жінці.

Ален не встиг зрозуміти, як опинився на безкрайому полі. Небо стало червоне, як кров. Лише крякання воронів порушувало тишу.

- Ласкаво прошу в мій світ, командире Ален. Рада, що ви нарешті завітали до нас, – мовив жіночий голос.

- Хто ти?! – вигукнув Ален.

- Ой, і справді, як неввічливо з моєї сторони. Мене звати Ліора, зам командира третього темного легіону.

- Жінка командир? – зіронізував Ален.

- Всі чоловіки однакові, думаєте, що жінці не місце на полі бою! – сердито мовила та.

- Жінці може й так, але ти демон, – кепкував з тої Ален.

- Фу, як грубо. Доведеться навчити тебе манер.

- А де Молох, чи він боїться показатись? – глузливо мовив Ален.

- Боїться? Ха-ха-ха, та ми ледве стримали його. В нього інше завдання...

- Лизати зад Бакарі? Схоже, ви всі прислуговуєте йому.

- Не сміши, поки що він нам корисний, але потім ми з задоволенням позбавимось від нього, – проте цього разу її голос помітно дрижав.

- По-твоєму голосу цього не скажеш. Ви непросто підкоряєтесь йому, ви його боїтесь.

- Говори, що хочеш, я не зважаю подібні нісенітниці, – фиркнула Ліора.

- Цікаво чим він вас так налякав? – дражнив її Ален.

- Годі розмов!

- Годі, так годі.

- Це не схоже на ілюзію, цей світ являється чимось на зразок паралельної реальності, – мовила Рін.

- І Ліора тут хазяйка?

- Так. Цей світ беззаперечно виконує будь-яку її команду.

- Перемогти в таких умовах майже неможливо, – скептично мовив Ален.

- Не обов’язково перемагати, потрібно знайти портал, через який нас сюди перемістили.

- Сказати легше, ніж зробити, сумніваюсь, що він знаходиться на видному місці, – мовив Ален, ухиляючись від чергових стріл, що все з’являлись в повітрі.

- Скористайся Волею, для того, щоб керувати цим світом, вона також має знаходитись в ньому.

- Марно, я вже намагався. Схоже, прийшла пора плану Б...

- Ти впевнений?

- Події розгортаються як треба. Якщо мене схопить така шишка, то підозр не виникне.

- Знаю, але… – завагалась Рін.

- Я був готовий до наслідків, – заспокоїв її Ален.

- Тоді – давай прощатись, поки є можливість.

- Не люблю я всі ці сентименти…

- Ален...

- Давай просто дамо обіцянку зустрітись якнайшвидше.

- Згодна.

- Виконаєш останнє моє прохання?