«Тільки мертві
бачили кінець війни» (Платон)
Одразу
після закінчення лекції, Ален перемістив Корнелію, Меліссу й Жана в резиденцію
сьомого.
-
І що тепер? –
звернулась Корнелія до Алена. – Вічно ми тут не можемо знаходитись.
-
Поки що
розташовуйтесь зручніше, а я подумаю над розв’язанням проблеми, – і Ален вийшов
з кімнати, залишивши їх наодинці.
-
І що далі? –
звернулась до нього Рін.
-
До вечора ще є час,
щось придумаю, – хоча сам поняття не мав що робити.
-
Тобі не здається,
що все це нагадує один невдалий спектакль? – мовила Рін.
-
І схоже, він
почався давно, – задумливо мовив Ален. – Чому нікого не призначили на пост
командира сьомого?
-
Ти про Марко й інших?
Після цієї лекції мені й самій цікаво. Серафіель, ти повинен щось знати, –
звернулась до того Рін.
-
Після подій з
вершником, стіна ослабла настільки, що нам довелося направити силу джерела на
її підтримання. Якщо б, в той час, провели випробування для командирів, то Едем
би залишився без стіни. Марко й інші капітани сьомого, були попереджені про це.
Порадившись, ми вирішили, що краще сьомому тимчасово залишатись без командира,
а щоб все виглядало правдоподібно – Марко й інші, розіграли сцену з покидання
своїх постів, хоча насправді – вони зосередились на пошуках обдарованих.
-
Навіть боюсь
запитати навіщо вам обдаровані? – мовив Ален.
-
У разі падіння
стіни, тільки одна людина могла зупинити темні легіони, які на той час набрали
небачену силу, – відповів Серафіель.
-
Я остаточно
заплутався, – розгублено мовив Ален. – Якщо призначення нового командира не
планувалось, то чому я ним став?
-
Поняття не маю.
Кіра мала приглядати за тобою, але все вийшло з-під контролю.
-
А як же ти? – з
кожною секундою спливали все більше подробиць і Ален поняття не мав, як на них
реагувати. – Хіба ти не мій ангел-хранитель?
-
Не забувай, що я
можу тільки спостерігати, безпосередньо не втручаючись, а виключень, на той
момент, не передбачалось.
-
Тобто не
передбачалось? А хіба…
-
В тім то й справа,
що я сам не зрозумів, що тоді сталося. Це, немов сама смерть втрутилась в ті
події.
-
А хіба вони не
являються такою ж структурою, як ангели? – запитав Ален.
-
Жнеці так, проте
не Смерть. Вона – це древня сила, яку можна порівняти хіба що з Творцем.
Простіше кажучи: її сила на порядок вища, ніж моя і Рін – разом взята. Це те
саме, що простій людині виступити проти командира легіону.
-
Припустимо, що з
цим все ясно, але я тут, і свідомо чи підсвідомо, проте зв'язок з Едемом
встановлено. Чому знаючи це, ти дозволив мені зробити подібне в Діті?
-
За інших обставин
я б погодився з твоїми міркуваннями, проте враховуючи знання, що відкрила мені
Рін, я без вагань на це пішов.
-
Але?
-
Чому стіна все ще
стоїть? На це є дві причини: перша – ти не використовував силу Едему, друга –
Гелактіон. Не знаю, що відбулося під час дисбалансу в Діті, проте, після цього,
Гелактіон компенсував усі можливі ризики. І одразу відповім на наступне твоє
запитання: процес і так загрожував скоро розпочатись, просто останні події трохи
прискорили його.
-
І що нам робити?
Призначення мене на пост командира – не сильно покращило шанси Едему, –
зіронізував Ален.
-
Всьому свій час.
Давай для початку – виявимо зрадника, – мовив Серафіель.
***************
До
вечора жодних подій не відбулося, Ален сидів в бібліотеці, занурившись в книги,
стараючись таким чином відволіктись від реальності. Частково, йому це вдалося,
проте ближче до вечора – напруження зросло. Корнелія, Мелісса і Жан терпеливо
очікували на третьому поверсі. Коли
почало сутеніти – прибули Хлоя і Дейчі.
-
Все нормально? –
звернулась Хлоя до Алена.
-
І так, і ні… –
ухилився Ален від прямої відповіді. – Давайте спустимось на третій поверх і там
все поясню.
-
Сподіваюсь – це
жарт?! – обурилась Хлоя, побачивши кадетів. – Ален, ти командир, і тобі
видніше, але щось не пам’ятаю, щоб план настільки змінювався.
-
Якщо я не візьму
їх з собою, то це може мати вельми трагічні наслідки, – виправдовувася Ален.
-
Що тут
відбувається? – дивлячись на них переляканим поглядом, запитала Корнелія. – І
куди ви нас візьмете?
Хлоя
немов й не чула запитань Корнелії, а сердито поглянув на Алена.
-
Ми не можемо
відправити їх на материк, це надто ризиковано, – прочитавши її погляд, стримано
відповів Ален. – Подібні маневри ще більше поставлять під загрозу їхні життя.
-
А взявши з собою,
ми їм сильноо допоможемо? – сердито виголосила Хлоя.
-
Після того, що
дізнаємось, буде байдуже… – поглянув Алена скоса на Хлою. – А так: і мені, і їм
– буде спокійніше, – стояв він на своєму.
-
Я так зрозумів –
відправляємось негайно? – вирішив трохи остудити їхній запал Дейчі
-
Саме так, –
схвально кивнув Ален. – Я попросив супроводжувального ангела з’явитись
сюди. – Серафіель? – звернувся Ален вже
подумки до того.
-
Він зараз прибуде,
– повідомив Серафіель.
Як
на підтвердження слів Серафіеля в кімнаті з’явився ангел.
-
Вітаю, – звернувся
він до присутніх в кімнаті. – Мені
сказали, що вас буде троє, – окинувши присутніх поглядом, мовив той.
-
Плани трошки
змінились, сподіваюсь – це не буде великою проблемою? – звернувся до нього
Ален.
-
В жодному разі, –
заперечив той. – Якщо ви готові – візьміться за руки.
-
На місці все
дізнаєтесь, а зараз – візьміться за руки, вважайте це наказом від командира, –
бачачи розгубленість трійці, скомандував Ален.
Хоч-не-хоч,
та вони були змушені підкоритись наказу чинного командира.
***************
Вони
з’явились перед внутрішньою брамою Едему. Люди зацікавлено повертали голови в
їхню сторону.
-
По вас скоро
прибудуть, – звернувся до них ангел.
-
Добре, дякуємо, –
мовив у відповідь Ален.
-
Не варто – це моя
робота, – і попрощавшись, той зник.
-
Пройдімо до одного
з дерев, а то наша поява вже й так привернула забагато уваги, – звернулась Хлоя
до Алена.
-
Згоден, тільки це
не сильно допоможе, наші плащі… – натякнув Ален на символіки на них.
-
Тільки не тут… –
Хлоя скоса поглянула на людей.
Група
попрямували до одного з дерев, біля нього не було людей і вони змогли без
зайвого шуму зняти свої плащі, під «знімати» малось на увазі, що вони повністю
зникали.
-
А нам, що робити?
– мовив розгублений Жан.
-
Я й забула, що в
них не покров, – винувато мовила Хлоя.
-
Для початку:
просто зніміть і тримайте в руках, ваші плащі не такі примітні, – порадив Ален.
-
Думаєш, тут можна
чекати несподіванок? – звернулась до нього Хлоя.
-
Не знаю, але
обережність зайвою не буде.
-
Раз чекаємо, то
може поясните навіщо ми відправляємось на Землю? Ця дорога виступає мостом
тільки між двома пунктами, – звернулась Корнелія до Алена.
-
Схоже, ваше
навчання в академії було недаремним, – мовила зверхньо Хлоя.
-
Дякую за
комплімент, та все ж? – в подібному тоні відповіла Корнелія.
-
По прибутті
дізнаєтесь, – сухо відповіла Хлоя.
-
Це якось пов’язано
з тими розпитуваннями? – не здавалась Корнелія.
-
Як сказала Хлоя:
«По прибутті дізнаєтесь», – відповів Ален. Всі його думки зараз були з
завданням.
-
Дякуємо і на
цьому, – під ніс буркнула Корнелія.
-
Потрібно було
залишити їх, от тоді би відчули всю вдячність Знаті, й не злили мене, –
відрізала Хлоя.
-
Все, годі, не
забувайте, що я все ще командир, і можу приймати самостійні рішення, кому щось
не подобається – може повернутись, – Корнелія і Хлоя мовчки схилили голови. –
Чудово, значить ми визначились, хто тут головний, тепер давайте спокійно
почекаємо.
-
Ален? – почувся за
його спиною невпевнений голос.
Ален
обернувся, щоб подивиться, хто до нього звертався, і в ту ж секунду застиг на
місці. Перед ним стояла його сестра.
-
Габріелла… – ледь
вимовив Ален. – Це, що жарт такий? Ти... Тобто? Але як?
З
очей Габріелли потекли сльози, й вона кинулась обіймати Алена.
-
Не думала, що нам
судилось зустрітись так, – схлипуючи, мовила вона.
-
Що взагалі
сталося, чому ти тут? – Ален все ще не повірити власним очам.
-
Чесно сказати, я й
сама ще не до кінця зрозуміла, як все відбулося… Я йшла на навчання, як раптом
на пішохідний перехід вискочила машина, а далі…
-
Не продовжуй, я
зрозумів… – зупинив її Ален.
-
Ти також чекаєш в
черзі? – запитально поглянула вона на брата.
-
Ні, свою я вже
пройшов, – тепло посміхнувся Ален.
-
Тобто, а що тоді
тут робиш? – здивувалась вона.
-
Ален, нагадую про
поступовість інформації… – шепнула йому на вухо Хлоя.
-
Знаю… Але почекай,
якщо ти ще не пройшла, то висока імовірність… – руки Алена ковзнули по голові й
зімкнулись за потилицею.
-
Імовірність чого?
– перелякано мовила Габріелла.
-
Нічого, так –
думки вголос, – стараючись викрутитись, мовив Ален.
-
Не чекав, що саме
мені доручать це завдання, – почувся ще один знайомий голос поблизу.
-
Аріель! – ледь не
вигукнув Ален з несподіванки. – Схоже, у тебе особливе завдання, щодо моєї
сім’ї, – посміхаючись, мовив Ален.
-
Не знаю, що ви
задумали, але наказ з самої гори.
-
Ви знайомі? –
здивовано поглянула на Алена Габріелла.
-
Можна й так
сказати, Аріель був моїм ангелом смерті.
І коли ви маєте пройти? – перевів Ален тему на інше.
-
Переді мною ще
тисяча, – відповіла Габріелла.
-
Значить часу
обмаль… – задумливо поглядаючи на ворота й архангелів, заговорив Ален.
-
Тільки не кажи, що
хочеш зробити те, про що я подумала? – ледь не скрикнула Хлоя.
-
Іншого виходу не
бачу, пройти сім кіл, я їй точно не дозволю, – відповів Ален.
-
Ти точно
божевільний, якщо забув, то нагадаю: щоб стримати твою силу знадобились три
архангели, а якщо в неї виявитись подібна? – виголосила Хлоя
-
Може – не
допоможе, я не вибачу собі, якщо не спробую, – відрізав Ален.
-
Може поясните, про
що йде мова? – сердито, й водночас не приховуючи переляканого стану, запитала
Габріелла.
-
Ти пам’ятаєш наші
уроки латині? – звернувся Ален до неї.
-
Так, – відповіла
Габріелла невпевнено.
-
Почекай, раз я
беру в цьому участь, то зробимо все правильно, – мовила Хлоя, що все ж
погодилась на божевільний план Алена. – Людей потрібно відвести на безпечну
відстань, а вже потім приступати. Дейчі? – звернулась вона до того.
-
Зараз зроблю… – і
він швидко попрямував до людей, що з неприхованою цікавістю дивились в їхню
сторону.
-
Вам також слід
приєднатись до Дейчі, – звернулась Хлоя до Корнелії, Мелісси й Жана.
-
Ми можемо
допомогти, – невпевнено запропонувала Корнелія.
-
Допоможіть Дейчі,
після прикликання тут буде гаряче, й кожен невірний крок дорого коштуватиме!
-
Тобі також слід
приєднатись до них, – звернувся Ален до Хлої.
-
Впевнений?
-
Людей багато,
Дейчі сильний хранитель, але твоя допомога зайвою не буде.
-
Я зрозуміла, –
схвально кивнула Хлоя, після чого відправилась слідом за Дейчі й кадетами.
-
Мені попередити
їх? – натякнув Аріель на архангелів.
-
Скажи – нехай
будуть напоготові, але довірять все мені.
-
Добре. – ствердно
кивнув той.
-
А тепер – почнімо,
– звернувся Ален до Габріелли.
-
Я, звичайно,
довіряю тобі, але може поясниш, що ви маєте намір зробити?
-
Часу обмаль, тому
просто повторюй за мною, а потім, обіцяю, я про все розповім.
-
Добре, – витираючи
сльози, мовила Габріелла, і почала слово за
словом повторювати за Аленом молитву.
З
наближенням до кінця – серце Алена видавало шалений ритм, і здавалось – от-от
вистрибне з грудей. Однак, дивлячись на спокійний вигляд Габріелли, він
поступово заспокоївся. Вона, немов підсвідомо розуміла весь процес, що
відбувався. Після останніх слів запанувала тиша. Алену здалося, що якби він
зараз щось подумав, то це б почули люди поблизу.
-
Ален, приготуйся,
– мовив Серафіель.
-
Четверту форму
використовувати?
-
Поки що не
розділяй силу, а далі побачимо.
Біле
світло огорнуло тіло Габріелли й за мить злинуло вгору. Все відбувалося по тому
ж сценарію, що й з Аленом. На момент вивільнення енергії Габріелла вже
перебувала у свого роду трансі, й не чула слів Алена, який сформував в руках два
мечі, окутані темним ефіром.
-
Почнімо, – Ален
направив темний ефір з мечів на білий промінь, за мить той, мов змія, став
окутувати й поглинати енергію променя.
-
Найважче попереду,
потрібно якось вивести її з цього стану, але при цьому не заподіявши шкоди.
Вивільнення скоро перейде в небезпечну стадію, – повідомила Рін.
-
Біополе... –
припустив Ален.
-
Ризиковано, але
може вийти, – погодилась Рін. – І ще одне…
-
Зараз зроблю. –
Меч в лівій руці зник, цим самим давши Алену змогу створити руну, а вірніше –
інтерпретацію печаті п’яти елементів. – А тепер – закінчимо. – Ален використав покращену версію
прийому, що він застосовував під час спарингу з Жаном, той виявився вельми
дієвим, й непритомна Габріелла
опустилась на землю. Ален одразу поспішив підбігти до неї. – Габріелла,
Габріелла, ти мене чуєш? – легенько потрусив він її за плечі.
-
Вона відпочиває, –
почувся жіночий голос біля них. Ален повернув голову, та те, що побачив – було
не меншим шоком, ніж поява Габріелли тут.
-
Або зір мене
підводить, або почались галюцинації, – виголосив Ален.
-
Я здивована не
менше вас, командире Ален, – перед Аленом стояв серафим.
-
Серафіель, як все
це розуміти? – розгублено мовив Ален подумки.
-
Чесно кажучи, я й
сам вже не знаю, це за гранню мого розуміння, – відповів той.
-
Я можу поговорити
з Серафіелем? – звернувся до Алена серафим Габріелли.
-
Ален, сформуй
покров, а то тут вже й так забагато сили, – порадив Серафіель.
-
Секунду, –
відповів Ален серафиму Габріелли.
-
Адоель, як це
взагалі сталося? – звернувся Серафіель до іншого серафима.
-
Я думали – тобі
щось відомо, – розгубилась та. – Як і говорила Габріелла: все трапилось
несподівано, навіть я не встигла нічого зрозуміти.
-
Схоже на нашу
ситуацію, – мовив Ален.
-
І я так подумала,
але у твоєму випадку є певне виключення, ти обдарований, а Габріелла, попри
таку силу, не входить до цієї категорії, – мовила Адоель.
-
І командири
легіонів не змінились, – задумався Ален. – А якщо, таким чином, хтось хоче
спричинити дисбаланс в джерелі? – раптом видав Ален.
-
Ти йому розповів,
– зітхнула Адоель.
-
Довелося, нам
надто довго вдавалося приховувати це, – в голосі Серафіель почулися нотки
каяття.
-
Теорія заслуговує
уваги, якби не одне «але, – звернулась Адоель до Алена.
-
Потрібно знати хто
саме володіє силою, – закінчив за неї Ален.
-
Саме так, – ствердно
кивнула вона головою.
-
А якщо припустити…
– раптова здогадка осінила Алена.
-
Можливо, але це на
грані фантастики, навіть для цього світу, – мовив Серафіель.
-
Я б не був таким
скептичним, вони об’єднані, й схоже, таким чином відновлюється баланс, – заперечив
Ален.
-
Вибачте, що
перебиваю, але може поясните тим, хто не може читати ваші думки? – в голосі
Адоель пролунали сердиті нотки.
-
Ален висунув
теорію, що таким чином Едем відновлює баланс, – пояснив Серафіель.
-
Якщо я правильно
зрозуміла, то Ален вважає: що командиром мала стати Габріелла? Але тоді, яка
його роль, невже…
-
Саме так, тільки
прошу поки що нікому не розповідай, – останні слова Серафіеля прозвучали більше
як наказ, а ніж прохання.
-
Ти розумієш про що
просиш? Зміни торкнуться не тільки Едему…
-
Знаю, та все ж, –
стояв Серафіель на своєму.
-
Задам лише одне
запитання, що нам робити? – мовив Ален, якому набридло слухати про секретність
ангелів.
-
Щоб втрутитись
подібним чином, потрібно мати відповідні знання і силу, а отже – супротивник в
нас непростий, і виявити його буде не так просто, – заговорила Адоель. – Я
спробую щось дізнатись, а ви робіть те, що запланували. І не дивись на мене
так, Серафіель, я виконаю твоє прохання, тільки за однієї умови: ти розповіси
все Алену, після повернення в Едем. Умова – рівноцінна проханню.
-
Добре, – зітхнув
Серафіель.
-
Тоді – домовились,
а зараз, вибачте, змушена покинути вас, – мовила Адоель, і поспішила зникнути.
***************
Після відходу Адоель Ален повернувся,
щоб подивитись як справи в Дейчі й Хлої. Картина була ще тою. Люди, що
знаходились найближче до місця прикликання, лежали непритомними, а Дейчі з
Хлоєю ледь тримались на ногах. Корнелія, Мелісса і Жан – опустились на коліна.
- Тепер
починаю розуміти твої слова, – звернувся Ален до Серафіель.
- Нам
слід якнайшвидше покинути це місце, щоб
не зробити ще гірше, – виголосив Серафіль.
- Тільки
постає питання з Габріеллою... – Ален скоса поглянув на непритомну сестру. –
Без контролю – вона легка мішень, чим і скористаються наші супротивники.
- Значить
порушимо декілька правил і візьмемо її з собою, – не роздумуючи мовила Рін.
- А
так можна? – розгубився Ален.
- Зараз
це трохи недоречне питання, – скептично мовила Рін.
- Згоден
з Рін, враховуючи ситуації – вибирати не доводиться, – підтримав ту Серафіель.
- А в
її стані – це безпечно? – вагався Ален.
- Зведемо
всі ризики до мінімуму, – мовила Рін.
- Плащ?
– висловив здогадку Ален.
- Так,
– ствердно мовила Рін. – Покров виступить щитом.
- Ален,
що відбулося? – розплющивши очі, розгублено заговорила Габріелла. – І чому все
тіло так болить. Що це за штука навколо тебе?! – скрикнула вона, побачивши
покров ангела.
- Це
мій ангел-хранитель, в тебе також є такий… – по реакції Габріелли Ален
зрозумів, що з кожним словом тільки погіршував становище, тому вирішив
відкласти розмову про хранителів на потім. – Давай ти заспокоїшся, і коли ми
покинемо це місце, я тобі все поясню, – Ален ретельно добирав кожне слово.
- Покинемо?!
– вигукнула розгублена Габріелла. З кожною хвилиною події навколо піддавали її
організм ще тому стресу.
- Так,
– твердо мовив він. – Довірся мені, й ні за що не переживай, тепер – все буде
добре.
Ален зняв покров і покликав Хлою й
інших.
- Наступного
разу нехай Марко відправляється, – виголосила захекана Хлоя.
- Моє
тіло підтримує тебе, – переводячи подих, мовив Дейчі.
- Як люди?
– звернувся до них Ален.
- Оговтаються,
але стільки сили, в одному місці – це вже перебір, – відповіла Хлоя.
- Цілком
згоден, – заговорив Аріель, що саме підійшов до них. – Я так зрозумів – це
змінило плани?
- Будуть
проблеми? – запитав Ален.
- Моє
начальство передбачило подібне, й дало чіткі інструкції: слідувати вашим
наказам, командире Ален.
- Раз
так – вирушаємо негайно. Хоча, секунду, – на плечах Алена знову з’явився
командирський плащ, який він одразу поспішив скинути й накинути на плечі
Габріелли. – За жодних обставин не знімай його, – звернувся він до неї. –Все,
можемо відправлятись.
Перш ніж інші встигли щось вимовити,
Аріель клацнув пальцями й вони зникли.
***************
- Я
сплю, чи ми знову на Землі? – захоплено мовила Габріелла, після переміщення.
- Скільки
часу вам потрібно? – звернувся Аріель до Алена.
- Два
дні. – відповів Ален.
- Добре,
тоді я знайду вас після цього терміну.
- А
якщо нам знадобиться швидше покинути Землю? – запитав Ален ненав’язливо.
- Серафіель
знає, що робити, – після останніх слів Аріель зник, залишивши їх самих.
- Ален,
ти обіцяв все пояснити, – звернулась до нього сердита Габріелла.
- І
нам також, – підтримали її кадети з академії.
- Добре,
добре, – зупинив їхній напад Ален. – Тільки давайте спочатку знайдемо спокійне
місце, а то така кількість людей, попри те, що вони мене не бачать, все одно
вселяє певний дискомфорт.
Під «такою кількістю», Ален мав на
увазі, що вони перебували в чималому мегаполісі. Величезні хмарочоси височіли
над вулицями, сотні людей кудись поспішали, не підозрюючи, що поряд з ними
стояли гості з іншого світу. Аріель, по всій видимості, мав тут справи, або ж
це місце було вибрано чисто випадково, у всякому разі Ален відчував певну
невпевненість, серед усього цього, тому хотів якнайшвидше покинути.
- Можемо
переміститись до Кіри, а вже потім подумати над іншим, – запропонував Дейчі.
- Ти
знаєш де вона? – запитав Ален.
- В
останньому повідомленні вона говорила, що перебуває в Україні.
- А
конкретніше?
- Місто
Тернопіль. Точнішими даними не володію, – стиснув плечима Дейчі.
- Стоп,
Марко говорив, що одна з них, здається, стежила за мною, – задумався Ален
- Натякаєте,
що це може бути хтось з ваших друзів чи знайомих? – звернувся Дейчі до
Алена.
- Краще,
щоб це було так, інакше доведеться довго шукати.
- Проте
– не слід виключати варіант зі зміною місця проживання, враховуючи загострення
в Едемі, – мовила Хлоя.
- Простіше
кажучи: в нас одні здогадки, й жодної конкретики, – підсумував Ален. – Почнімо
з останнього відомого місця, а там побачимо, може вдасться знайти якісь
підказки.
***************
- А
він не змінився, – оглядаючи кімнату, мовив Ален. – Я думав, в нього нові
власники.
- Після
твоєї… – затнулась на пів слові Габріелла. – Тих подій, батьки вирішили не
поспішати з продажем.
Ален пройшовся по кімнаті, оглядаючи
старі речі, в голові зринали спогади з минулого життя. Згадуючи їх, він немов
бачив іншу людину, іншу реальність: без суєти, і зі зовсім іншим баченням
світу. Як може декілька тижнів змінити все. У вікні сяяли зорі, задивившись на
них, він мимоволі забув про всі події до цього, немов це був страшний сон, а
зараз він прокинувся. Та до тями швидко привів дзвінок на дверях.
- Ален,
це може прозвучати по-дурному, але ти когось чекаєш? – заговорила Хлоя,
стискаючи в руках кинджали.
- Відповідь
буде такою ж, як і запитання. На просту випадковість це не схоже... Йдіть
нагору, – вже пошепки звернувся Ален до
Габріели, Корнелії, Мелісси й Жана.
- Я не
покину тебе, – заперечила Габріелла.
- Знаю,
що ти нечасто зважала на мої слова, але прошу тебе, зараз не той час, щоб
сперечатись, – підганяв її Ален.
Всупереч самій собі, Габріелла
погодилась, і вчотирьох, вони попрямували нагору.
- Що
робитимемо? – звернулась Хлоя до Алена.
- У
нас перевага, нас не можуть побачити прості люди тому, якщо це демони –
розберемось з ними швидко, – сухо мовив Ален.
- Якщо
ви вже закінчили складати план битви, то я ввійду! – почувся жіночий голос
ззовні.
- Ти
знаєш її? – запитала здивована Хлоя.
- Схоже,
ми знайшли Кіру, – видихнув Ален.
Двері повільно відчинились і з місячним
сяйвом до кімнати зайшла дівчина років двадцяти трьох, в короткому синьому
платті.
- Радий
бачити тебе, Кріс… – посміхнувся Ален.
- Взаємно,
тебе недаремно призначили командиром, – зніяковіло мовила вона. – Коли
здогадався?
- Після
того, як Марко розповів все, я припустив, що враховуючи всю ситуацію, знайти
вас буде не так просто, тому й почав перебирати варіанти пошуків, цей – здався
найбільш вірогідним.
- А
якщо це трюк, щоб притупити нашу увагу? – заговорила Хлоя, що все ще
продовжувала тримати в руках кинджали.
- Також
вірно, але у нас є двоє людей, що знають мене, – погляд Кіри впав на Алена і
Дейчі.
- Пропоную
покінчити з нею, це точно демон, Кіра ніколи не була такою люб’язною, –
виголосив Дейчі.
- І я
рада зустрічі. Дейчі, ти ще не забув свої обов’язки? – в її очах заграли
підступні вогники.
- Всі
чули, вона мені погрожує?! – вигукнув Дейчі.
- Ален,
ти пам’ятаєш той день... – перевела Кіра тему на інше.
- Як
сьогодні, – Ален сам здивувався з якою швидкістю сформувалась відповідь.
- Пам’ятаєш,
що я тоді сказала?
- Так,
тільки в мене одне запитання: хіба тоді ти не бачила мене? Вибач, що воно
прозвучало саме так, але… – він злегка почервонів.
Після цих слів на щоках Кіри також
з’явився невеликий рум’янець.
- Все
нормально… на той момент я зробила так, щоб не бачити… Назвемо це простою
примхою дівчини.
- Я
зараз заплачу, Кіра і… – не стримався Дейчі.
- Ален,
зараз я повільно підійду й прошепчу на вухо ті слова, а потім займусь короткими
вухами, – останні слова вже були явною погрозою для Дейчі.
- Непотрібно,
якби ти була демоном, то я б одразу це побачив.
- Воля?
- Так,
а тепер, коли все стало на свої місця, займімось тим, заради чого сюди прибули.
Дейчі, піднімись нагору, заспокой їх, і скажи: поки ми будемо тут розмовляти,
нехай Корнелія пояснить Габріеллі все.
- Твоя
сестра також?– Ален схвально кивнув. – Почекай, виходить… – розгублено мовила
Кіра.
- Саме
так, вона також хранитель, і скоріше за все – це вона мала стати командиром
сьомого.
- Тобто
командиром? – здивувалась Кіра.
- Давай,
для початку, дочекаємось повернення Дейчі, а потім все обговоримо, – відповів
Ален.
- А ті
троє? – запитально поглянула вона на нього.
- Кадети
з академії.
- Не
боїшся…
- Що
вони можуть бути зрадниками? Я вже ні в чому не впевнений, – зітхнув Ален.
- Ален,
Кіра права, залишати їх наодинці з Габріеллою вельми нерозумно. Я скажу Дейчі,
щоб він приглянув за ними, потім перекажемо йому суть розмови, – бачачи вагання
Алена, запропонувала Хлоя.
- Добре,
– схвально кивнув Ален.
Хлоя поспішила покинути їх, а Ален і
Кіра залишились наодинці.
- Не
дивися на мене так… – зніяковіло мовила Кіра.
- Не
можу звикнути, що ти стільки часу була поруч, і я нічого не зрозумів.
- Ми
зараз про мою місію, чи про…
- В
даний момент – про місію, але якщо хочеш поговорити про…
- Не
маю найменшого бажання, я знаю про вас з Адрі… Ти змінився, – стараючись
розвіяти напруження, заговорила Кіра.
- Не
кожен день доводиться проходити через подібне, – скупо посміхнувся Ален. – Сам
дивуюся, як ще зберіг здоровий глузд.
- Тепер
зрозумів, що мої повчання були не пустими словами, – повчально мовила Кіра.
- Зрозумів,
тільки від цього не легше, – опустив голову Ален. – Я навіть радий, що не
дослуховувався до них. Менше секретів, менше відповідальності…
- Думаєш
– краще було потрапити на Прокляту Землю?
- Краще
чи ні – покаже час, а зараз доводиться розгрібати все це.
- Боїшся
зробити неправильний крок?
- Він
вже відбувся, по моїй вині Едем потоне в крові.
- З
чого ти взяв цю дурницю? – заперечила Кіра.
- З
тієї ж причини, по якій ви не хотіли проходити випробування.
- Серафіель
розповів про стіну… – відвернувши голову, тихо мовила Кіра.
- Може,
хоч в очі мені подивишся, чи я і на це не заслуговую? – всередині Ален все
сильніше закипала злість через постійну секретність навколо нього, і зараз вона
загрожувала вирватись назовні.
- Ми
втратили це право ще тоді… я не чекаю, що ти зрозумієш чи пробачиш, роби, як
вважаєш за потрібне, ми свій вибір зробили.
- Тобто,
якщо я захочу відсторонитись від усього цього – мені дозволять?
- А
сам, як думаєш? – виголосила Кіра.
- Моя
думка тут важить рівно стільки, скільки цей стіл, – огризнувся Ален. – Я лише
інструмент, тільки без інструкції.
- Значить,
вони нічого не сказали? – притишено мовила Кіра.
- І ця
туди ж! – роздратовано мовив Ален. – Далі буде: ще не прийшов час, або щось
типу того! Чув вже!
- Ти
знаєш суть моєї місії? – раптом запитала Кіра.
- Так,
ти шукала обдарованих! – відрізав Ален.
- Помиляєшся,
я шукала непросто обдарованих, а тих, хто зупинить темні легіони. Таких, як ти.
Ти ніколи не задумувався, чому з моменту потрапляння за стіну, в тебе все йшло
«так легко»: техніки, два ангели… Чому інші, які мали талант, тратили роки на
контроль і навчання, в той час, як в тебе на це йшли дні, а то й години. Це не
сила Рін тобі допомагала. Ти сам таке ж джерело сили, як Едем і ангели.
- До
чого ти ведеш? – розгубився Ален.
- Весь
твій талант є наслідком володіння Волі.
- Я
вже думав – прозвучить щось вселенського масштабу, – зіронізував Ален.
- Ти
не зрозумів, – поспішила пояснити Кіра. – Твоя Воля відрізняється від Волі Знаті, їхня і на рівні
не стояла з твоєю. Вища Воля відрізняється від простої…
- Тобто
Вища Воля, ти хочеш сказати… – мовила Хлоя, що саме спускалась сходами.
- Саме
так: Ален володіє Вищою Волею, тільки хтось добре постарався, щоб він потрапив
в Едем раніше.
- Почекай…
тобто всі байки ельфів є правдою? – виголосила спантеличена Хлоя.
- Взагалі-то
– це не байки, а інформація про Терру Ноль, – пояснив Ален. – Твій дід
поділився нею зі мною, після останньої наради командирів.
- Звідки
ти можеш знати, що це правда? – скептично поглянула на нього Хлоя.
- Я
думала трохи в м’якшій формі це розповісти, й за інших обставин, але раз так, то
що поробиш, – зітхнула Рін, що з’явилась разом з Серафіелем. – Про це знає або
здогадується – всього декілька людей. Твоя Вища Воля на етапі формування, але
попри це, ти можеш користуватись її побічними перевагами, які вже назвала Кіра.
- Зірка
Давида, якось з нею пов’язана? – спокійно мовив Ален, в той момент він сам був
здивований такою холоднокровністю.
- Початкова
стадія. Її інтерпретацію, одного разу використав цар Соломон, ув’язнивши трьох,
з семи командирів темних легіонів, – відповіла Рін.
- В
порту...
- Вона
сама, і в Діті також, – відповіла Рін.
- Тепер
розумієш, що я мала на увазі, коли говорила про силу зупинити легіони, –
заговорила Кіра.
- Тільки
чому така таємничість, це ж не злочин якийсь? – слова Алена прозвучали, як
благання приреченого на смерть.
- Ти
знаєш що сталося з Дітом? – заговорила Рін.
- До
чого ти ведеш? – не розумів її натяку Ален.
- Ти
свідомо пішов на це, усвідомлюючи всю суть того, що мало відбутись, це було
твоїм рішенням, ти побажав врятувати, поставивши знищення на другий план. А
тепер подумай, як би все повернулось, якби ти одразу знав про Вищу Волю?
- Гординя
і почуття власної невразливості, – задумливо мовив Ален.
- І
зовсім інший розвиток подій, – підсумувала Рін. – Ти не прагнеш керувати, але,
водночас, й не можеш залишатись в стороні, бачачи куди все йде.
- Тепер
стає зрозуміло навіщо я Бакарі, він не прагне мене вбити.
- Він
прагне змінити твоє бачення; хоча, його плани ще не до кінця відомі;
перебування з вершниками змінило його, й схоже – підштовхнуло до нових ідей, –
припустила Рін.
- Тоді
в мене ще два запитання: чому в Діті Молох намагався викачати з мене енергію, і
чому використання очей має такі наслідки?
- Щодо
першого, то Молоха, схоже, використали, як розмінну монету, щоб побачити твою
силу, а друге стосується того, що я говорила раніше, про стадію формування.
Коли ти змиришся і приймеш її, тоді вона перестане приносити біль, і стане
твоєю невід’ємною частиною, – пояснила Рін.
- Мені
здається, чи ти щось недоговорюєш? Навряд чи тут просто скажеш слова: я
змирився – і все буде добре. Та й відсутність спогадів, про відновлення
контролю в Діті явно не спишеш на просту випадковість.
- До
цього ти маєш дійти самотужки, інакше – все буде марно… – уникнула Рін прямої
відповіді.
- Якщо
правильно пам’ятаю легенду, то власник… – Кіра перебила його.
- Стане
вісником, і тим, хто вчинить Судний день. Ти правильно проінформований. Своїми
діями людство наблизило цей час.
Ален підвівся і попрямував до вікна.
Декілька хвилин він вдивлявся в зірки й зважував почуте. В кімнаті, за цей час,
ніхто не ризикнув промовити й слова.
- Значить
– мені судилось стати тим, хто вирішить за мільярди людей… – його голос лунав
мов з пустоти.
- Про
цей день знає кожен, але яким він буде – залежить від тебе, – звернулась до
нього Кіра. – Не обов’язково це має бути війна чи щось подібне, ти маєш сам
відшукати правильне рішення.
- А
якщо, його немає? – з байдужістю в голосі мовив Ален.
- Це
вже тобі вирішувати, – стиснула плечима Кіра.
- І ви
змиритесь з цим рішенням? – в голосі Алена почулось легке тремтіння.
- Ми
мали шанс щось змінити, але витратили його даремно, тому – пора зіткнутись з
наслідками, – мовила Кіра, щоб його підбадьорити.
- Ти
говорила, що «шукала таких як я», отже – були й інші? – Ален все ще надіявся,
що це сон, й він скоро прокинеться.
- Можливі
кандидати, але переконливих доказів не було, – слова Кіри були, як холодний душ
для нього.
- І що
з ними трапилося? – не здавався Ален.
- Хтось
продовжує безтурботне життя, а хтось – зник безвісти…
- Вірніше,
ти хотіла сказати, що хтось допоміг їм зникнути? – відвернувся Ален від вікна й
запитально поглянув на Кіру.
- Ми
не єдині, хто розшукує людей зі здібностями. Обдаровані рідкісне явище, істинні
обдаровані трапляються ще рідше, а про тебе ми взагалі нічого не знаємо. Однак,
усі можливі кандидати, в цій категорії, перевіряються дуже ретельно, і навіть,
якщо вони не підтверджують підозр, то сам факт їхньої перевірки свідчить, що
вони володіють певною силою. Такі люди стають хранителями, або ж…
- Являються
потенційними кандидатами на роль нової оболонки для демонів, – доповнив її
Серафіель.
- Саме
так, – кивнула Кіра. – В демонів багато фантазія, і застосування таким людям
вони знаходять швидко.
- А як
було зі мною? В чому взагалі полягає ця перевірка, і хіба серафими не знають,
хто є обдарованим? – звернувся Ален до Серафіеля.
- Це складно
пояснити, скажемо так: в кожного своя роль, і свої причини на ті чи інші дії, –
двозначно відповів Серафіель.
- Пошуки
були нашою ініціативою, – мовила Кіра. – Відчуваючи вину, через неспроможність
щось змінити зі стіною, ми вирішили таким чином, хоч якось допомогти.
- Почекай
секунду, поки ти не відповіла на останнє моє запитання, дозволь припустити, що
всі пошуки відбувались на основі кольору, й взагалі знань про біоауру. Це
виглядає логічним, враховуючи, що Вища Знать володіє Волею, а біоаура – безпосередньо
пов’язана з Іскрою.
- Ти
правий на всі двісті відсотків. Колір твоєї біоаури мене зацікавив.
- До
появи Алена були відомі тільки двоє власників цього типу, – мовила Хлоя.
- Таку
ж думку поділяла і я, коли зустріла Алена й побачила його тип. Хоча на початку,
я не очікувала, що все складеться саме так, але два ангели, події в Діті, й
невелика інформація від Бріара – розставили все на свої місця.
- Почекайте
секунду, ти згадала стіну, що з нею? – звернулась Хлоя до Кіри.
- А ти
хіба не знаєш? – здивувалась Кіра.
- Вперше
чую, про якісь проблеми, – розгубилась Хлоя.
- Ти
не задумувалась, чому, після випадку з вершником, не проводили церемоній? –
запитально поглянула на ту Кіра.
- Не
було достойних, – невпевнено мовила Хлоя. – Так і дід казав.
- Не
зовсім так, – заговорив Серафіель. – Ця версія була придумана, щоб ніхто не
ставив зайвих питань. Насправді, після того випадку, ми направили енергію Едему
на підтримання стіни.
- Тоді
виходить, що з призначенням Алена… – припустила Хлоя.
- Твоя
здогадка правильна, якби не одне «але», – мовив Серафіель.
- Він
має зв'язок не тільки з Едемом, а й з головним виміром, – доповнила його Рін. –
Що поки що стримує руйнування стіни.
- Що
ще за головний вимір, хіба Земля й Едем – не являються такими? – ледь не
вигукнула Хлоя.
- Про
це вам рано знати… – у вже звичній манері відповіла Рін.
- Наполягати
не будемо, але тоді, може поясниш свої слова з приводу Габріелли, – звернулась
Кіра до Алена.
- Коли
я побачив її перед воротами, то в моїй голові одразу постало два варіанти
розвитку подій, щоб уникнути другого, я вирішив вдатись до певних заходів.
- Прикликання?
– припустила Кіра.
- Саме
так, – ствердно кивнув Ален. – Її ангел-хранитель виявився серафимом на ім’я
Адоель. А тепер співставте всю
інформацію, що дізнались до цього, й отримаєте висновок до якого я дійшов. Ти ж
сама говорила, що я ще мав знаходитись на Землі, – звернувся він до Кіри.
- Що ж
це виходить: Габріелла мала потрапити першою в Едем, очолити сьомий, а після
церемонії – стіна б впала, але завдяки чи всупереч втручанню третьої сторони –
цього не сталось, Ален зайняв її місце, – підсумувала Кіра.
- Однак
Габріелла зараз в Едемі й прикликала серафима, – схрестивши руки на грудях,
заговорила Хлоя. – Можливо, таким чином, хтось прагне відновити баланс?
- Або
створити дисбаланс, – припустила Кіра.
- З
моменту нашого перебування тут, я вже встиг обдумати десятки варіантів і
прийшов до висновку, що теорія Хлої правильна, однак з невеликим уточненням. Баланс відновиться наступним
чином: я стаю головнокомандувачем, а Габріелла – командиром сьомого. Тільки
таким чином це набуває хоч якоїсь логіки.
- Проте
відновлення балансу супроводжуватиметься падінням стіни, – мовила Кіра.
- Але
тепер це вже набуває зовсім інших обрисів, враховуючи власника Вищої Волі на
чолі ордену, – мовив Ален.
- Надто
складна схема, тобі не здається? – засумнівалась Кіра.
- Думаю
– це було б легше пояснити, якби я пам’ятав події в Діті, та й не забувай, що
ніхто нічого не знає про Вищу Волю. Можливо, таким чином, вона проявляє свою
силу, – припустив Ален.
- Тут
можна гадати вічність, – обхопивши голову руками, мовила Кіра. – Забагато
новин, як на один день.
- І ми
ще не підійшли до питання, заради якого прибули сюди, – виголосив Ален.
- До
речі, щодо цього, – немов прокинувшись, мовила Кіра. – Поїзд Майї скоро
прибуде, я маю зустріти її, вона вам все й розповість.
- Допомога
потрібна? – звернувся до неї Ален.
- Ні,
я швидко, а ви поки насолодіться земними краєвидами, – Кіра швидко підвелася і
попрямувала до дверей.
- Я
піду до дівчат, тобі є над чим подумати, – мовила Хлоя – Що розповідати Дейчі?
– вже на сходах додала вона.
- Все,
якби не події перед брамою, він би був присутнім тут, – без вагань відповів
Ален.
- Добре,
– схвально кивнула вона.
- Я
відправлюсь дізнатись останні новини, – мовив Серафіель, через що був одразу
обдарований: не то сердитим, не то розуміючим поглядом від Рін.
- Запитуй,
я ж відчуваю, що в твоїй голові зараз ураган, – заговорила Рін, після того, як
Серафіель зник.
- Чесно
кажучи – не знаю з чого почати, з одного боку все ясно, а з іншого – доводиться
по декілька разів переосмислювати всю отриману раніше інформацію.
- А,
щодо Волі? – Рін скоса поглянула на нього.
- Я знаю, що тобі відомо багато, але ти не поділишся цими знаннями, а навіть, якщо й станеться диво, то це тільки ще більше заплутає в майбутньому, тому поки що я перетравлюватиму думку, що скоро Судний день… Я поняття не маю, що робити далі… – дивлячись в вікно, тихо мовив Ален останні слова.