Минуло два дні. Ален все вивчав теорію і нові техніки.
Серафіель зв’язався з ангелами тих хранителів, що були на той час в колізеї.
Вони погодились з планом Алена і з нетерпінням очікували на знак від них.
Бартоломео й Бріар займались розвідкою, щоб не пропустити важливих подій. За ці
дні в Гімеру прибуло ще більше демонів, їм нетерпілось взяти участь в турнірі,
або просто подивитись на все дійство. Рін ні на секунду не відходила від Алена,
її маніакальне бажання захистити його, деколи лякало навіть самого Алена.
І ось настав ранок третього дня. Ален вдягнув нову
броню, яка крім трохи кращого вигляду, по суті, нічим не відрізнялась від
старої. Брі хотіла, щоб усі учасники добре виглядали на відкритті, а особливо –
її улюбленець Ален.
Повільно бійці почали виходити на арену.
Різноманітність їхнього вигляду вражала. Тут були старші демони з
чималими чорними крилами, великими рогами й лускатою шкірою, колір якої в
кожного був різний. Молодші – без крил, але також з рогами й чималими кігтями
на руках, які нагадували людські. Перевертні, берсерки, щось схоже на тролей,
циклопи, велетні під п’ятнадцять метрів зросту, люди... Зібралась велика
кількість істот, яких Ален бачив тільки по телевізору в ужастиках, або ж про
яких читав в книжках. Щоб додати екшену управителі арени випустили також
декілька десятків звірів, серед яких були химери, мантікори, василіски,
величезні вовки й собаки… Все, щоб розігріти публіку та відсіяти якомога більше
учасників.
- Ще не передумав? – мовила Рін через третю форму.
- Буде весело, давно не відчував такого адреналіну! –
відповів Ален.
Брі виступила з короткою промовою, в якій пояснила
правила й умови перемоги. Виявилося, було дозволено використовувати усі можливі
техніки, будь-яку зброю, навіть власних звірів. «Перемога за будь-яку ціну» –
основне гасло турніру.
Брі закінчила промову. Учасники приготувались.
Величезна вогняна куля злетіла в повітря і вибухнула у вигляді салюту.
Усі зірвались з місця і побігли до виходу з арени. Щоб перемогти потрібно було
добігти до невеликого озера магми за містом – це приблизно п’ять кілометрів
в одну сторону – й повернутись назад на арену.
Найсміливіші глядачі знаходили місця осторонь
основного маршруту, але так, щоб було добре видно баталії. Для усіх інших на
арені велась пряма трансляція подій. Шість величезних кристалів передавали
зображення за допомогою спеціальних технік декількох жреців.
Ален не поспішаючи став йти до виходу, його вже
обігнали сотні демонів й звірів, але йому було байдуже. Погляди глядачів все
більше повертались в його сторону. Їх зацікавила така
безтурботність.
- Ну, що ж, пора починати! – виголосив подумки Ален.
- Тільки не перенапружуйся, почнемо з малого, поступово
додаючи сили, – мовив Серафіель.
- Добре.
Ален застиг на місці, зосереджуючись. В небі почали
бити блискавки, частота їхніх ударів все частішала. Ось одна з них вдарила в
арену, недалеко від місця, де він стояв. Вони все наближались, він немов магніт
притягував їх. Глядачі захоплено спостерігали за тим, що зараз відбувалось.
Поступово це зацікавлення переростало в крик: публіка жадала, щоб вони влучили
в нього. І їхнє бажання здійснилось. Блискавки одна за одною почали влучати в
Алена, а він спокійно стояв і тільки посміхався. Небо знову заспокоїлось,
протедійство не пройшло безрезультатно. Все його тіло тепер, мов броня, окутали
розряди, які гучно дзижчали.
Ален помахав рукою публіці й вмить зник. Гучний крик
змінився гробовою тишею. Дехто з роззявленим ротом спостерігав за усім. Такі
техніки могли використовувати або сильні демони, або хранителі рангу старший
офіцер і вище.
Ален спеціально хотів добитись такої уваги: «Нехай
зосередять погляди на мені, забувши про інших хранителів». Це йому вдалося як
ніколи добре.
Він не перемістився, як тоді, з плато, а просто
збільшив в сотні раз свою швидкість. Щоб бути летючим світлячком, якого всі
хочуть зловити. З одного боку, це було безрозсудним вчинком, але з іншого – він
набував чимраз більшої популярності, яка була так необхідна для їхнього
плану.
Минувши вихід з міста, він блискавкою полетів вперед,
оминаючи фонтани магми. Демони почали полювання на нього, бачачи в його особі
головного суперника. Він з легкістю оминав їх, іноді відповідаючи контратаками
з ударів блискавками. Раптом один з велетнів спробував втопати його тіло в
землю величезною дубиною. Та ален зі спритністю ухилився, зникнувши й
з’явившись в повітрі перед обличчям велетня. Реакцію останнього було важко
описати: він великими переляканими очима дивився на комаху, що постала перед
ним. Ударом ноги з розвороту, Ален відправив гіганта в кілометровий політ.
Половина демонів, що була попереду, нервово переглянулась. Його сила непокоїла
їх чимраз більше. Він безтурботно промчав перед їхніми постатями, не подавши й
найменшої тіні занепокоєння чи здивування. Немов це було звичним явищем, якому
не слід приділяти зайву увагу. Хоча всередині бушував ураган емоцій. Він сам не
очікував, що сила буде настільки великою.
- І це тільки початок, що ж буде далі? – мовила
посміхаючись Рін. – Ви б хоч вдали, що стараєтеся стримати емоції, а то мене
вже розпирає від вашого захоплення. Як діти маленькі, чесне слово.
Всупереч буркотінню Рін і сама була рада успіхам Алена
і тому, як він зміг пристосувати силу Серафіеля під свою затію.
Крок за кроком вони наближались до озера магми.
Половину шляху було пройдено. На зворотній дорозі на нього відкрили полювання
близько двадцяти старших демонів. Враховуючи наявність крил за їх спинами,
Алену прийшлось нелегко, адже усі атаки здійснювались з повітря: важко
стежити одночасно і за повітрям, і за землею. На допомогу прийшли інші
хранителі, які також брали участь в турнірі. В одного з них були техніки схожі
на ті, що Ален зараз використовував. Хоч і не такі сильні, проте цього було
досить, щоб утворити стіну з блискавок, яка спалювала усе на своєму шляху.
Однак проти повітряних атак це було не вельми ефективно, тому Ален вдався до ще
одного маневру. На великій швидкості він залетів в середину чергового розлому і
занурив один з мечів в киплячу лаву, вона не завдала ні мечу, ні самому Алену
жодної шкоди. А враховуючи величезну швидкість, яку він розвинув за допомогою
блискавок, що окутували його тіло, він немов ступав по невидимих сходинках, які
хтось побудував в повітрі над кипучою лавою.
Різким рухом він вийняв меч з лави й махнув в ліву
сторону, де було найбільше демонів. Спочатку, усе було спокійно, але потім
почувся гуркіт, схожий на землетрус, і з землі вирвалась величезна стіна магми,
піднялась в повітря і за секунду застигла, утворивши величезну непрохідну
скелю. Дехто з демонів загинув одразу під час підняття стіни, інші з
несподіванки врізались в неї. Це створило чимало перешкоду для літунів, яким
довелося відволіктись від Алена, щоб подолати раптову перешкоду.
Та найцікавіше було попереду. Ближче до арени
розгорілись справжні баталії за можливість першими пройти етап. Усі, хто мав
хоч якусь силу, використовували її на повну. Техніки були різноманітні: від
вогню, що спалював усе на своєму шляху, до величезних брил, що літали в
повітрі. Траплялись навіть ті, що заморожували все на навкруги. Найбільшу
небезпеку становили Мотолу – елітні бійці темних легіонів, їхня сила була
воістину жахливою. Навіть Ален старався оминати їх стороною. Однак це вдавалося
не довго. Врешті-решт, він зіткнувся з одним з них. Це був демон під три метри
в висоту, величезні крила більші, ніж у звичайних демонів. Чималі роги. Проте
на відміну від інших демонів, тіло яких було покрите чимось схожим на луску,
його ж нічим особливим не відрізнялось від людського. Така ж будова обличчя,
біла шкіра, руки й ноги, як в людей. На ньому не було жодної броні чи захисних
обладунків. Голий торс, металеві наплічники й шкіряні штани, які були покриті
залізними пластинами, немов лускою. Самовпевненість, а можливо їх і справді
було настільки важко поранити, не кажучи вже про вбивство. Якби не третя форма,
яка поєднала їхні емоції, то Ален, як й інша тверезо думаюча людина, зараз
чимдуж би драпав з того місця.
- Здивований?! – хрипким голосом мовив він. – Не
очікував, що ми можемо бути схожі на вас?!
- Схожістю це не назвеш, у мене немає рогів і копит! –
спробував пожартувати Ален.
- А як же чорні крила за спиною…
Алена приголомшили його слова. «Звідки він знає?» Але
потім згадав Сотаріса, який першим зрозумів, що з ним відбувалося. «Схоже, він
повідомив їм усю необхідну інформацію. Хоча ні, тоді б тисячі демонів, що
утворили блокаду, мене б одразу схопили! Щось тут не те, що за гру вони ведуть?»
- Не переживай, про тебе знає небагато. Він не хотів,
щоб ти так швидко потрапив до нас, тобі треба ще багато чого побачити... –
немов відповідаючи на питання, які зараз крутились в голові Алена, мовив демон.
- Він? – здивувався Ален.
- Згодом дізнаєшся! Ти важлива фігура в майбутніх
подіях, я б сказав – ключова. Ти досяг того, чого він не зміг. Хоча, тепер це
вже не так важливо…
- Знову загадки, мені потрібно відгадати особу цього
незнайомця?! – роздратовано мовив Ален.
У відповідь демон лише засміявся.
- Правда завжди прихована, запитай у Бріара!
- А причому тут Бріар?! – поглянув на того спідлоба
Ален.
Ален розумів, що це провокація, проте природна
цікавість все ж брала верх. Надто туманними були мотиви Бріара. Мотолу вдалося
пробудити всередині Алена недовіру перших днів.
- А він хіба не розповів? – глузливо запитав Мотолу. –
Бідненький Ален думає, що Бріар допомагає йому! Такий хороший чоловік і так
обманює, ай-яй-яй! Він правда нічого не сказав?! Члену Вищої Ради негоже так
обманювати майбутніх хранителів!
- Вищої Ради... – спантеличено перепитав Ален.
- Це з його подачі будуть судити Адрі! Коли він
дізнався, що вони не доправили тебе до місця проведення екзамену, то злегка
розсердився і скликав Вищу Раду, на якій поставив питання її некомпетентності й
необхідності пройти сім кіл!
- Як?! – вигукнув Ален, емоції чимраз більше
заволодівали його розумом. – Він же весь час був зі мною? Та й з моменту мого
полону пройшло не так багато часу!
- Дорогий мій, ти й не підозрюєш, які сили правлять цим
світом! Той Бріар, що був з тобою – всього лише сила Хлої, яка створила міраж,
ілюзію – називай як хочеш. У нього було достатньо часу, щоб скликати раду. Під
час бою з Сотарісом він спеціально визвався захищати людей, щоб замінити копію
на оригінал!
- Але навіщо весь цей цирк?! – роздратовано мовив Ален.
Його злило, що кожен бажає використати його для своїх цілей. – Це якийсь
екзамен?!
- А ти думаєш, вони поставлять командувати одною з
найбільших сил у вищих вимірах непідконтрольну їм людину? Ти або з ними, або
проти. Вища Рада тільки з вигляду біла і пухнаста.
- Думаєш, я повірю словам демона? – остудивши трохи
запал, виголосив Ален.
- Вір в що хочеш, але перевірити мої слова тобі не
складе проблем. Просто запитай його й побачиш реакцію.
Після останніх слів демон зник, залишивши Алена з купою
питань, відповіді на які йому довелося шукати самому.
- Ви знали про те, що він з Вищої Ради?! – сердито
запитав Ален.
- Так, але не думали, що все зайде настільки далеко, –
мовила Рін.
- Я знаю його досить давно, але не думав, що він здатен
на таке, – розгублено заговорив Серафіель. – До мене доходили слухи, що
хранителів, які тебе супроводжували покарали, але не думав, що таким чином, та
ще й з його подачі.
- Картина все ще неповна, якщо у нього стільки
повноважень, то навіщо весь цей цирк з Проклятою Землею, чому б просто не
звільнити мене ще на початку й не доправити на цю дурну церемонію?! – все ще не
міг повірити Ален.
- З огляду на реакцію під час моєї першої появи, він був
не так здивований, як Бартоломео, немов вже знав… – припустила Рін.
- І що мені робити, напряму запитати?! Придумає
виправдання, або спише на втому чи страх перед майбутніми подіями! А
приховування інформації про Вищу Раду назве простою формальністю перед моїм
призначенням, – роздумував Ален.
- Мене більше непокоїть те, що він знає про Рін, – мовив
Серафіель.
- Про неї вже знає половина демонічного світу! –
підвищив тон Ален.
- Не половина, а тільки вищі круги, які ретельно
оберігають таку інформацію, – виправив його Серафіель. – А от Едем – інша
справа. Невідомо якою буде реакція людей, та й зрештою, самої ради.
- Чхав я на раду з її дурними законами! Я не просив цієї
сили, чи тим більше очолювати якийсь легіон! Все стало настільки заплутаним, що
я вже не можу відрізнити правду від брехні! Ці вічні таємниці… Завжди хтось
щось не договорює! Схоже, це входить у звичку в цьому світі! – подумки ледь не
кричав Ален.
Ситуація дратувала його чимраз сильніше, здавалось,
він от-от вибухне від люті, що закипала всередині.
- Ми ж тебе оберігаємо, – стараючись заспокоїти його,
мовила Рін.
- Від чого?! Рада, схоже, й так використовує мене по
повній програмі, тепер і демонам щось потрібно! Куди котиться цей світ?!
- До Судного Дня… – тихо мовила Рін.
- Великої війни про яку говорила Адрі?! – роздратовано
вигукнув Ален.
- Не зовсім, – уточнила Рін. – Все те, що ти зараз бачиш
– це початок того, що скоро відбудеться…
- Ти можеш хоч раз не говорити загадками?!
- Думаю, йому час дізнатись, – втрутився в розмову
Серафіель.
- Ще рано. Нехай поки розбереться в собі, а то це може
остаточно порушити баланс…
- К чорту ваші баланси й вищі задуми! Хочеш відповідей –
отримай їх сам! І я знаю де їх шукати!
За секунду, він стояв на арені й під захоплені крики
натовпу святкував перемогу. Попри час, що він потратив на розмову з Мотолу й
суперечку з Рін і Серафіелем, він все ж прибув першим. Десь за годину прибули й
інші учасники. Їхні ряди помітно зменшились. Залишилось близько шести сотень з
декількох тисяч, що стояли на старті. Брі в короткій промові привітала усіх,
хто пройшов перший етап, і оголосила, коли відбудеться другий. Після цього учасники
й глядачі почали розходитись. Ален подав знак іншим хранителям. Мовляв, прийшов
час і сьогодні, як і було задумано, час зібратись. Попри всю злість, він не
забув про них й надалі дотримувався плану.
Повідомивши Брі, що він хоче затіяти невелику вечірку
в честь перемоги, Ален попрямував до своєї кімнати. Брі не могла йому
відмовити, по усіх правилах колізею, після такої перемоги, той, хто переміг,
мав право влаштувати бенкет, і колізей забезпечував це свято усім необхідним. А
врахувавши ще й особисту симпатію Брі до Алена, це прохання виконалось швидко.
Те видовище, що він їм подарував, принесло турніру неабияку славу. І тепер Ален
став чемпіоном, примхи якого мали виконувати без усіляких запитань.
Прийшовши в кімнату, він здивувався побаченому. Тільки
декілька хвилин тому він повідомив про бенкет, а в його кімнаті вже були
накриті столи й все інше: приміщення було готове до свята.
Перевдягнувшись, став чекати на гостей. Серафіель
покинув його, відправившись додому зібрати трохи інформації про все, що зараз
відбувалось в Едемі й на Землі. Рін же не знаходила собі місця. Схиливши
голову, мовчки намотувала круги по кімнаті. Ален, все ще сердитий через те, що
вона йому нічого не розповіла, не хотів з нею розмовляти.
Почувся стук у двері.
- Заходьте, відчинено!
До кімнати зайшло п’ятеро молодих з вигляду хлопців.
Вони потиснули по черзі йому руку й привітали з блискучою перемогою. Ален
зачинив за ними двері й гостинно запросив за стіл. Поступово напруження і
недовіра зникали. Почалися приємні розмови. В одному з новоприбулих він впізнав
хлопця, який допоміг йому під час першого етапу. Згодом прийшла решта
хранителів. Ален вирішив не чекати Бартоломео й Бріара, і одразу перейшов до
суті.
- Всі ви чудово знаєте причину по якій ми зібрались тут!
– голосно почав він свою промову. – Причина не з радісних, але тим не менш,
потрібно щось робити, а то жити нам залишилось лічені дні! – присутні уважно
слухали його слова.
- Але, що ми можемо? Місто в блокаді! Якби ж серед нас
були старші офіцери, чи хоч один капітан, то ми б змогли переміститись, а так…
– заговорив один з хранителів. – І, до речі, ти так і не назвав свого звання й
легіону в якому служиш.
Присутні переглянулись: схоже, усі подумки
ставили подібне питання, проте ніхто не наважувався виголосити вголос.
- Поки що яне відношусь до жодного з легіонів,ще не
встиг пройти церемонію! – відповів тому Ален.
Реакція присутніх була очікуваною, вони стали
переглядатись і перешіптуватись.
- Тоді про що можна говорити, я взагалі не розумію, хто
був той ангел, що говорив з нашими! Якщо ти не пройшов церемонію, то ще не
прикликав свого ангела-хранителя й уся ця зустріч марна трата часу! –
знервовано заговорив чоловік років п’ятдесяти, він був найстарший з-поміж усіх,
принаймні так здавалось.
- Не робіть поспішних висновків, я з радістю відповім на
усі питання й розвію усі сумніви! – поспішив заспокоїти їх Ален. – Почнемо з
того, що я прибув в Едем недавно й ще не встиг освоїтись на всі сто...
- Так ви ще й новоприбулий! – занепокоєння присутніх
переростало в обурення.
- Дослухайте до кінця, а потім робіть висновки! –
огризнувся Ален. – Як я говорив раніше, я прибув недавно, і волею випадку мені
довелось потрапити на ці землі! Спочатку я розгубився, не міг звикнути до цього
місця, але мені допомогли відкрити здібності, які ви бачили на арені…
- Здібності бувають різні, – його знову перебили, – без
тренувань і контролю це короткочасні спалахи сили! Хранителі-новачки не можуть
довго утримувати контроль над своєю силою! Я цьому навчався декілька років! –
гордо мовив чоловік.
- І яке звання у мого вельмишановного співрозмовника? –
насмішкувато мовив Ален, йому набридло, що його постійно перебивали й він
вирішив поставити свого співрозмовника на місце.
Той з гордістю відповів:
- Молодший офіцер!
- В когось з присутніх є ранг вище? – звернувся Ален до
присутніх. Ті заперечно захитали головами.
- Тоді виходить – зі старших офіцерів у нас тільки ви,
але ви не можете використовувати серйозні техніки, на зразок переміщення, чи
йому подібних?
- Це складні техніки… – спробував виправдатись
той.
- Тоді, якщо не заперечуєте, я продовжу й дійду до суті
розповіді, а то наскільки бачу, крім як перебивати, ви нічого не можете! – Той
почервонів і схилив голову, проте промовчав. – Так от, до того, як мене
перебили я розповідав про те, що мені допомогли освоїтись з силою, внаслідок
чого я зміг взяти участь в турнірі, й врешті-решт, вижити у цьому світі! Чого я
навчився, ви вже бачили на першому етапі.
- Дозвольте вас перебити, але без церемонії в ордені,
навіть така сила є короткочасною і може підвести в найвідповідальніший момент!
– вже ввічливіше мовив інший чоловік, трохи молодший від того, що сперечався
раніше. – Повірте нашому досвіду, якого у нас чимало.
- Сперечатись не буду, тут ви праві на всі сто, але так
чи інакше, все зводиться до третьої форми, злиття душ, хіба не так? –
запитально поглянув на того Ален.
- Нууу, так, але повторюсь, Без церемонії, її неможливо
досягти, – невпевнено мовив чоловік.
- А якщо мені все ж вдалося? – посміхаючись, мовив Ален,
в той момент він відчував неймовірне піднесення через те, що його можливості
перебували далеко за гранню розуміння цих людей.
- Це було б великим чудом, хоча це не вирішує проблем,
нам потрібен хтось з офіцерів, для успішної втечі звідси!
- Почекайте, мені цікаво кого прикликав цей хвалькуватий
хлопчисько! Може покажеш, раз моя сила для тебе не авторитет?!
Ален вагався, але робити нічого, слід показати їм
Серафіеля, інакше суперечки продовжаться, та й Серафіель не Рін…
- Ти впевнений у цьому? – мовив Серафіель на
телепатичному рівні.
- Іншого виходу не бачу. Інакше й надалі
сперечатимемось, хто сильніший.
- Добре, воля твоя, але скажи нехай прикличуть своїх
ангелів. Спочатку, я з’явлюся в тому образі, у якому повідомляв їм про
розправу, а потім покажу своє справжнє обличчя.
- Панове, прошу прикликати своїх ангелів, щоб ті
підтвердили, що саме цей ангел повідомив їм про розправу! – звернувся до
присутніх Ален.
Ті нехотя, та все ж виконали його прохання,
секунда – і за їхніми спинами вже стояло двадцять ангелів в білих туніках
з двома крилами за спиною. Їхні тіла не мали матеріальної форми, а були
напівпрозорою енергією.
Алену не доводилось зосереджуватись, Серафіель
з’явився за першого ж прохання. Зараз він був схожий на тих двадцятьох, що
стояли біля хранителів.
- Його, ви бачили? – запитав Ален в ангелів.
- Так! – хором відповіли ті.
- А тепер відкриємо вам невелику таємницю, – урочисто
виголосив Ален.
Поверх туніки Серафіеля з’явилась золотиста броня, а
за спиною сформувалось шість вогняних крил. Ангели поспішили схилити голови в
пошані.
- Цього не потрібно! – зупинив їх Серафіель.
В чоловіка, який недавно сперечався з Аленом, ледь очі
не повилазили з орбіт. Інші, також перелякано дивились то на Алена, то на
Серафіеля біля нього.
- Знайомтесь, це Серафіель. Як ви вже зрозуміли, він
один з серафимів. Сподіваюсь тепер, ми закрили усі питання сили й можемо
перейти до суті? – сказав Ален, а сам подумки святкував маленьку перемогу.
- То це твоєю силою на плато, були так налякані демони?!
– мовив хлопець, який допоміг йому під час першого етапу.
- Можна й так сказати, – схвально кивнув Ален. – Хоча, я
б волів, щоб усе тоді пройшло куди спокійніше. Може й зараз не було б стільки
проблем.
- Вони все одно придумали б привід, щоб затіяти щось
подібне. Я, навіть радий, що все склалось саме так, адже першим зможу привітати
свого нового командира! – зніяковіло мовив хлопець.
- Командира? – перепитав здивований Ален.
- Так, половина нас з сьомого легіону. Хоча, тепер це й
легіоном не назвеш. Капітан тільки й робить, що користується своїм положенням,
а ми тренуємось, як можемо. Доводиться проводити час в подібних місцях, щоб
покращити вміння. До нас доходили слухи, що брама знову відчинилась, а потім
повідомляли, що той хранитель зник: точної інформації не було, одні чутки.
Зрештою, ми й зовсім зневірились. Та схоже, нашим надіям все ж судилось збутись.
- Ну, я поки що не командир, навіть не хранитель, а
проста людина, що хоче вибратись звідси, – зніяковів Ален.
- Справа часу! – гордо мовив той.
- І що ти пропонуєш? – мовив чоловік, що недавно
глузував з нього, а тепер сприймав, як рівного.
- Підемо в Бастіану, – рішуче виголосив Ален.
- Міняти одне пекло на інше?! – скептично мовив він.
- Ні. Без припасів нам не дійти до стіни, а переміщатись
на великі відстані я ще не вмію. Тому залишається найоптимальніший варіант. Це
по-перше, а по-друге – слід допомогти тим людям.
- Там же одні злочинці й грішники! – здивовано виголосив
чоловік.
- Не зовсім так. Всі ви чули й знаєте про рейди, що
проводять демони в Едемі. Після цих рейдів сотні людей потрапили на ту сторону,
тобто сюди. Гадаю, вам не варто пояснювати, що тут їм не місце.
- А як же бути з іншими? Вони не захочуть покидати
Бастіану, це може спричинити невдоволення і сутички! Едем не став їм
допомагати, адже введення військ означало б війну з імператором! Тільки
повстанці в Бастіані стали променем надії, навряд чи вони захочуть покинути їх
напризволяще!
- А ми й не будемо нікого покидати. Відправимось в гори,
до стіни, половина пройде, а інші – облаштують поселення і проходитимуть по
можливості сім кіл, – озвучив свій план Ален.
Присутні почали перешіптуватись. Це нагадувало збори
парламенту, а не обговорення плану порятунку своїх життів.
- І ви думаєте, вони погодяться? – продовжував з
недовірою дивитись на Алена хранитель.
- А куди їм діватись? – стиснув плечима Ален. – П’ятий і
так скоро прибуде, а якщо його не вистачить – піднімуться інші легіони.
Проклята Земля велика. Проти усіх їм не вистояти. А це – реальний шанс на
порятунок.
- Але все ж залишається питання бар’єру, як нам його
оминути, знищити – називайте, як хочете?!
- Залиште це мені. Просто, під час другого етапу, якщо
не будете разом зі мною на арені, то займіть місця серед глядачів, і коли подам
знак – будьте готові вирушати. Це все, чого прошу.
- Схоже, іншого виходу у нас немає, доведеться
довіритись вашому плану. На цьому, дозвольте відкланятись, потрібно завершити
декілька невідкладних справ і якомога скоріше зібрати речі, а то невідомо, як
поведуться демони, можливо, саме завтра доведеться тікати, потрібно бути
готовим… Дякую за частування, було смачно, – чоловік встав, разом з ним
піднялось ще декілька хранителів, і вони попрямували до виходу.
- Хотів запитати, а що це була за темна енергія, яка
стіною оточила ту гору? – коли ті вийшли, запитав хлопець.
- Ален і Серафіель переглянулись.
- Невеличкий побічний ефект нової сили, зло яке
вивільнилось в результаті того, що я робив це все не в ордені.
- Серафіель кинув косий погляд на Алена: мовляв, не
варто було такого говорити. Рін, яка стояла в кутку, нічого не
сказала, а тільки мовчки зникла.
- Ти, мабуть, відчуваєш величезну силу, лише Бакарі
вдалося прикликати серафима?! – захоплено мовив хлопець.
- Сила – не головне в цьому житті, – якомога поважніше
мовив Ален.
- Тобі легко говорити, – зітхнув хлопець. – Тут, якщо не
володієш нею, то приходиться важкувато. На Землі не ведуть таких війн, як ми
тут, вони й уявити не можуть, що чекає їх по сторону.
- Можливо, це й на краще. Прожити й шістдесят, але
спокійних років. Хоча, який тут спокій, якщо проживеш неправильно, то
потім будеш розплачуватись не одну тисячу років, – в голосі Алена зазвучала
гірка нота.
- І то вірно, – погодився хлопець.
Розмову перервало відкриття дверей. До кімнати зайшли
Бріар з Бартоломео.
- О, бачу вже всі в зборі, хоча, вас мало бути більше! –
радісно скрикнув Бартоломео з порога.
Хранителі, побачивши Бріара, шанобливо
вклонились.
- Не очікували побачити вас тут, раднику, – мовив
хлопець, що все розпитував Алена.
Той скоса і здавалось з презирством поглянув на них.
Він зрозумів, що й надалі не вдасться приховувати свою персону від Алена.
- Сідайте, раднику! А то, мабуть, втомлює постійно
плести інтриги й брехати, вербуючи нових людей! Хоча ні, ваше хобі віддавати
під суд людей, які не доправили хлопчиська до чортового ордену! – крикнув Ален
на всю кімнату, він вже не стримувався і хотів нарешті виплеснути усе, що
накипіло за останній час.
Хранителі, що залишились, не знали куди подітись.
Нечуваною зухвалістю було так говорити з одним з Вищої Ради. Зваживши ситуацію,
вони швидко прийшли до рішення, що на цьому «святі» зайві, й рвучко
підвівшись,попрямували до дверей.
- Все не так, як ти думаєш… – спробував виправдатись
Бріар.
- А як?! Чи я також брешу?! Поясніть дурному землянину,
який нещодавно пройшов браму! Може я чогось не розумію?! Якщо у вас в порядку
речей плести інтриги й брехати, то я не звик до такого!
- Це був тест, для того, щоб виявити твої здібності й
дізнатись, чи достойний ти бути командиром, – придумував на ходу виправдання
Бріар.
- Чхав я на вас і ваші звання! Вони мені даром
непотрібні!
- Постій, не гарячкуй, Алене, дай йому усе пояснити! –
мовив Бартоломео.
- Я уважно слухаю! Тільки щось лунають не пояснення, а
безглузді виправдання! То я мав проходити церемонію в Едемі, то вже
виявляється, що Прокляті Землі були частиною плану… Визначтесь з брехнею, а то
самі скоро заплутаєтесь в ній!
- Згоден, все пішло не за планом, але план змінюється з
розвитком подій, – мовив Бріар.
- О, подій, гадаю, вам вистачило! Два ангели й один
хранитель! Орден слиною давиться, очікуючи таке поповнення!
- Вони нічого не знають, – вже тихіше мовив Бріар.
- І чого так?! Вирішили мене демонам продати? Їм також
щось від мене потрібно! Всій цій чортовій землі щось від мене треба, тільки
ніхто не хоче сказати, що саме! Дурненький Ален, відкрив силу й тепер його
хочуть використати всі кому не лінь!
- Розумію, в тебе стрес, на тебе звалився чималий тягар
і тобі потрібно відпочити, завтра поговоримо про все спокійно й зважено, –
намагаючись якось виправити становище, заговорив Бріар.
- Знаєте, спочатку я хотів викинути вас через вікно,
потім думав скинути в озеро з лавою, та врешті дійшов висновку, що ви цього не
варті. Навіщо бруднити руки об таких, як ви. Задам лише одне питання: добре я,
зі мною все зрозуміло, сила й все таке. Навіщо було віддавати під суд Адрі й
інших? Що вони такого зробили? Це ж ваш прокол, ті рейди від вашої
бездіяльності. Чи ви вирішили пожертвувати пішаками, щоб прикрити фігури
позначніше? Хоча, знаєте, це вже неважливо. Від сьогодні наші дороги
розходяться! Вимітайтесь обоє з моєї кімнати! Я сам дам собі раду, а як ні, то
ця земля мене з радістю прийме… Тут хочеш знаєш чого чекати, на відміну від
вашого хваленого ордену!
Ті хотіли було заперечити, але зі всього його злісного вигляду зрозуміли, що цей намір може закінчитись не дуже добре, тому повернулись і вийшли, як і сам Бріар. Ален випив ще один кубок з вином і повалився на ліжко. Попри емоції, що бушували в його голові, він заснув доволі швидко.