Ален разом з Марко й Бріаром оглядав
приготування до битви. Охорона з тіньового ні на секунду не покидали його.
Подував приємний теплий вітерець. Після сонячного неба Едему Проклята Земля
виглядала похмурою тюрмою, що лещатами сковувала душу. Ален час від часу
відволікав себе розмовами з Рін і Серафіелем. Частіше за все такі розмови
закінчувалися їхньою з Рін суперечкою. Через впертість характерів, ніхто з них
не хотів поступатись. Але сердились вони одне на одного недовго. Ален завжди
знаходив слова, щоб розвеселити її, й так вони мирились до наступної суперечки.
Прогулюючись табором повстанців, Ален
раптом схопився за праве око, в якому почувся нестерпний біль, поміж пальці
потекла кров. Марко й інші підбігли до нього, та Ален зупинив їх вільною рукою.
Біль розповсюдився по усьому тілі, не в силі терпіти, він опустився на коліна.
Гострий крик відчаю вирвався з йог грудей, він не знав, що з ним. Серафіель з
Рін, також не знали чим допомогти. Світ поплив в тумані. Силуети наметів і
людей перетворились на тіні, від яких відходило щось на зразок аури. Він вже
думав, що от-от знепритомніє. Раптом світло в очах померкло й він провалився в
темряву. Навкруги не було нічого, усе зникло, не було ні людей, ні метушливого
світу, тільки порожнеча. Він відчував її, але нічого не міг вдіяти. Тіло не
слухалось. «Що зі мною?» – відголос його запитання почувся в порожнечі, вона
повторювала кожну його думку, часто перекривлюючи.
- Хто
я?
- Хто
ти? – почулось відлуння.
- Я
Ален.
- Я
теж.
- Я
божеволію?
- Ні,
– попереду показалось світло, воно мало форму тіла людини, проте обличчя немов
стерли.
- Хто
ти?
- Я –
це ти, – відповіла істота.
- Чому
тоді, я не бачу твого обличчя?
- А ти
розплющ очі.
Ален величезним зусиллям заставив тіло
підкоритись. Невідома істота зникла, а перед собою він побачив медиків, що
бігали туди-сюди, осторонь сиділи дівчата з тіньового, Марко і Бріар.
- Прокинувся?
– мовив Бріар. – Ти нас не на жарт налякав.
- Що
трапилось? – розгублено мовив Ален.
- Спочатку
в тебе з очей потекла кров, потім ти закричав і відключився. Ми віднесли тебе в
намет, а потім негайно покликали лікарів. Що найдивніше, вона не виявили в тебе
жодних травм чи чогось незвичайного, щоб викликало подібне явище. Крім звичайної
втоми з тобою все гаразд, – відповів Бріар.
- Що ж
викликало те видіння, чи як ще це назвати, не знаю? – задумливо мовив Ален.
- Що
ти бачив? – зацікавився Бріар.
- Пустоту,
темряву навколо себе й світло, вірніше істоту, що нагадувала людину, проте не
мала…
- Обличчя?
– перебила його Каріна.
- Так…
– розгублено мовив Ален, не розуміючи звідки вона знає про це. Каріна з
подругами переглянулись. З виразу їхніх облич він зрозумів, що все складніше,
ніж він думав. – Якщо вам щось відомо, то говоріть, – Ален підвищив тон.
- Ти
бачив Іскру, – відповіла Каріна.
- Іскру?
– перепитав Ален.
- Не
знаю, чи відомо тобі, але Вища Знать володіє особливою силою…
- Волею
Творця. Чув про це, але до чого тут я? – перебив її Ален.
- Не
знаю, як так сталося… але схоже ти також володієш нею. Тільки так можна
пояснити твоє спілкування.
- Тобто,
щойно я спілкувався з енергією, з якої, можна сказати, створений? – вражено
запитав Ален.
- Типу
того, – схвально кивнула Каріна. – Ми називаємо її істиною. Вона не має
обличчя, не відображає ні зла, ні добра. Це частинка Творця, поміщена в нас,
немов посланець, що з’єднує нас з ним. Сила, що відходить від нього й
передається нам. Можливо – це наша істинна сутність. Не обтяжена придуманими
правилами, обов’язками, гріхом. На Землі, наскільки пам’ятаю, її називають
душею. Через таке спілкування й пішли слухи буцімто ми можемо спілкуватись з
Творцем. Хоча насправді, ми просто заглядаємо в себе.
- Але
хіба Волею не володіє виключно Знать, ті, що очищені від першого гріха? – тепер
вже заговорив Бріар.
- До
сьогодні не було прецедентів подібних Алену. Та й не тільки це мене зацікавило.
Нам, щоб поспілкуватись з Іскрою, доводиться проводити жорсткі тренування,
перебувати на грані зі смертю. Занурювати свідомість в кількаденні медитації. А
Іскра Алена немов сама вирішила поспілкуватись з ним.
- Немов
хотіла щось сказати... – припустив Бріар.
- Вірно.
У всякому випадку, тепер, крім навчання в академії, тобі доведеться завітати й
до нас.
- Що
далі, то краще… – зітхнув Ален. – А, байдуже, звик уже, що навколо мене щось відбувається.
Що з приготуваннями? – звернувся він до Марко.
- Майже
закінчені. Солдати зайняли позиції й очікують на ворога, залишилось тільки
закласти декілька пасток і все, – повідомив той.
- А з
людьми біля стіни?
- До
обіду завтрашнього дня повинні пройти. На тій стороні їх вже готові зустріти
представники третього й четвертого легіонів.
- Хоч
це добре. Якщо зі мною все в порядку, то не бачу причин затримуватись тут.
Свіже повітря принесе більше користі, ніж задушливий намет, – мовив Ален
підводячись.
- Причин
заперечувати у нас немає – мовив Бріар. – Тільки будь обережним. Завтра,
скоріше за все, розпочнеться бій. Розвідка доповідає, що п’ятий наближається до
входу в ущелину. За ніч доберуться сюди.
- Тим
більше потрібно вибиратись звідси. Не хочу, щоб солдати думали, що я відлежуюсь
тут, коли вони ризикують свої життям.
************************
Був уже вечір, сотні вогнищ загорілись
повсюди й почувся дзенькіт ложок біля казанків. Люди посідали біля вогнищ і
активно обговорювали останні новини. На їхні обличчях вперше за останній час,
була помітна радість. Присутність сьомого вселяла спокій і надію на завтрашній
день. Побачивши Алена, що проходив поруч, на їхніх обличчях з’явилась посмішка.
Вони щиро раділи, що з ним все в порядку. Проходячи чергове вогнище, Ален
раптом зупинився. В очах знову почувся біль, проте не такий, як минулого разу.
Йому згадались слова, що почув у видінні: «Розкрий очі».
- Невже
знову? – мовила Каріна, що йшла позаду.
Ален заперечливо похитав головою. Біль
пройшов і випроставшись, він роззирнувся навкруги. Тепер все було по-іншому.
Він немов дивився на світ іншими очима. Бачив, як енергія наповняє кожен живий
організм, як циркулює по ньому. Це нагадувало кров, що пульсує по венах. У
всіх, без винятку: хранитель то, паладин чи житель Проклятих Земель, вона була
блакитного кольору. «Як символічно», – подумав Ален. Проте трапилось декілька
людей в яких вона була чорною.
- Це
ще, що таке? – мовив Ален про себе.
- Щось
трапилось, знову видіння? – запитав Бріар підійшовши.
- Не
знаю, та схоже у нас шпигуни.
- З
чого така інформація? – розгубився Бріар.
- Зараз
все перевіримо.
Ален швидкими кроками попрямував до
одного з вогнищ, де була в самому розпалі вечеря. Тут були переважно чоловіки,
вони жваво обговорювали тему майбутньої битви. Ален подав знак хранителям, що
були поблизу. Ті підійшли до нього.
- Щось
трапилось? – заговорили вони, не розуміючи в чому справа.
- Цього,
того, й он того, – Ален швидко вказав на трьох чоловіків, – під варту. –
Хранителі слухняно виконали наказ. Одна з жінок, що сиділа поруч, обурено
скрикнула, мабуть, це був її чоловік або просто близька людна. – Спокійно, –
звернувся до неї Ален, – якщо мої підозри не підтвердяться, я особисто вибачусь
перед вами, й відпущу його, – та притихла і більше нічого не казала.
- Може
поясниш в чому справа? – звернувся до нього Бріар, коли вони прямували вузькими
проходами в пошуках вільного намету.
- Тут
хоч десь є вільний намет? – роздратовано мовив Ален, не звертаючи уваги на
запитання Бріара.
- Давай
в мій, він недалеко, – запропонував Марко.
- Веди,
– кивнув Ален.
Ален не помічав навколишнього світу,
весь занурився в думки. Ще близько п’яти хвилин їм довелося потратити, поки
нарешті не добрались до місця призначення. Намет Марко не відрізнявся нічим
особливим. Спальник, дерев’яна лавка і невеликий стіл з розкладеною на ньому
картою.
- Посадіть
їх на лавку і вийдіть, – скомандував Ален хранителям.
- Нам
вартувати біля входу, на випадок непередбачуваних обставин? – звернулись вони
до нього.
- Ні,
все добре, ми самі справимось, – вже тепліше мовив Ален. Ті, віддавши честь,
вийшли. – А тепер розповідайте, хто і навіщо послав вас сюди? – звернувся він
до чоловіків.
- Ваша
милість, ми прості робітники, працювали раніше в шахтах, як тільки почули про
повсталих в Бастіані – вирішили приєднатись, от і все, – жалісно заговорив один
з чоловіків.
- Знаєте,
що цей вогонь робить з демонами? – в руці Алена спалахнув блакитний вогонь. –
По очах бачу, що знаєте. Так що: будемо говорити чи мені почати?
- Ми
прості робочі, – знову заговорив той самий чоловік, інші мовчали, але було
помітно, що їхні руки трусились при одному погляді на руку з полум’ям.
- Тоді
й мені не залишається іншого виходу, – Бріар хотів було зупинити його, мовляв,
ми ще не випробовували його на простих людях, але Марко заперечно похитав
головою і той зупинився й став мовчки спостерігати. Каріна, і її товаришки,
незворушно стояли й очікували подальшого розвитку подій. Природна цікавість
брала верх. Вони хотіли переконатись, чи це полум’я й справді має ту силу, про
яку розповідали Марко й Ален. Ален доторкнувся до плеча одного з підозрюваних.
Спочатку той незворушно сидів і дивився прямо в очі Алену, та з кожною секундою
було видно, що сили покидали його. – Не передумав? – той нічого не відповів.
Ален посилив полум’ям, різкий крик болю вирвався з грудей чоловіка. Щоб
показати, що він не жартує, Ален огорнув полум’ям все його тіло. Той корчився в
агонії, проте не промив і слова. – Ти вибрав свою долю, – тіло чоловіка
перетворилось на горстку попелу. – Може ви будете говіркішими? – звернувся Ален
до інших двох.
- Будьте прокляті, мерзенні люди! – закричав інший
чоловік, і перетворившись на демона, кинувся на Алена. Та той тільки цього й
чекав, в руці блиснув меч, який розрізав демона навпіл.
- Тепер
ти зрозумів, що я не збираюсь жартувати, – звернувся Ален до останнього. –
Пропоную два варіанти. Перший, ти розкажеш нам все, що нас цікавить і отримаєш
швидку смерть. Другий – тебе виведуть на центр табору й ти зможеш побачити усю
доброту повстанців. У всякому випадку, я не дам тобі так просто померти.
- Чутки
не брехали. Ти вартий свого звання, такий же, як й інші. Прикриваєшся вищою
справедливість, а сам – м’ясник м’ясником, – зашипів демон.
- Повчи
мене моралі. Сам-то скільки вбив? Щось ваша хвалена правда не діяла при рейдах
на землі Едему.
Демон засміявся, почувши останні слова.
- Рейди.
А хто стоїть за ними? Хто прикривав нас весь цей час? Дурне дитя, ти й не
підозрюєш в що вплутуєшся. Ви самі затіяли ці рейди. Пихаті створіння, вам все
мало влади, – вимовивши це, демон схопив розгубленого Алена за руку, в якій був
меч, і проколов ним свої груди. Кривава посмішка застигла на його мертвих
устах.
- Хтось
пояснить, що тут відбувається? – заговорив першим Бріар.
- Це
були демони… – пояснив Ален.
- Це я
зрозумів. Звідки ти про них дізнався?
- Побачив,
– не роздумуючи відповів Ален.
- Тобто…
Як побачив? – перепитав розгублений Бріар.
- Біль
в очах не був випадковим. Вся ця ситуація дала мені можливість побачити те, що
приховано від звичайних людей.
- Тобто,
ти заглянув в їхню душу?
- Не
зовсім, просто побачив щось на зразок життєвої енергії, що тече по нашому тілі.
В демонів вона суттєво відрізняється.
- Що
далі, то цікавіше, – похитав головою Бріар.
- Потрібно
перевірити табір, можливо є й інші, – мовив Ален.
- А
помилки не може бути? – засумнівався Бріар.
- Це
без проблем перевіряється, візьмемо просту людину й імовірного демона і
побачимо реакцію на блакитний ефір.
- А
якщо вона буде однаковою? – припустив Бріар.
- Не
виключаю такого варіанту, але щось підказує, що це буде далеко не так.
Щоб не поширювати паніку серед солдатів і простих людей, вони повідомили цю інформацію тільки старшим офіцерами, які керували формуваннями. Такі новини їх не сильно порадували, але робити нічого й вони погодились з планом Алена. В таборі почались перевірки. Ален переміщався від однієї групи людей до іншої. Проявилось ще близько десятка підозрюваних. Після тривалих допитів їхня істинна натура постала у всій красі. Як Ален і думав на простих людей блакитний ефір не діяв. Тепер вони отримали першокласну зброю, свого роду детектор брехні, що діяв безвідмовно. Щоб хоч трохи відпочити перед битвою, Ален огорнув солдат ефіром. За декілька хвилин вони зробили те, на що в нього пішло б декілька годин.