- Як
пройшов перший день в академії? – запитала Адрі, коли Ален повернувся в
резиденцію.
- Нормально,
– стараючись приховати розгубленість, відповів Ален.
- Вивчали
історію? – припустила та.
- Ага,
– зітхнув Ален.
- Дай
вгадаю: ти не такого сподівався?
- Ага…
– зітхнув Ален.
- Рада,
що хтось почав замислюватись над цим, і не сприймає, як належне.
- Починаю
розуміти Бакарі… – підійшовши до вікна, задумливо мовив Ален.
- Все,
що тобі залишилось – це прикликати вершників, – пожартувала Адрі.
- Дуже
смішно.
- Смішно
слухати подібне після того, що ти пережив. Раніше ти не задумувався над
подібним.
- Виходить
мені потрібно постійно воювати. Тільки, що залишиться, якщо все знищити?
- Нічого.
І з нічого зароджується все.
- Цей
світ перероджувався неодноразово, та це не принесло бажаного результату.
- Думаєш?
Твої очі здатні зазирнути за грань можливого, але ти не бачиш того, що перед
тобою.
- А
якщо немає що бачити? Війни там, війни тут, влада, гроші, вплив…
- «Коли
вода заполонила сушу, то лише одному чоловіку з сім’єю, було дано врятуватись і
відновити рід людський».
- Тільки
питання – навіщо? Навіщо все це? Люди покинули би Землю і стали жити в Едемі.
- Не
забувай про перший гріх.
- Тоді
виходить, що люди приходять на Землю, щоб померти? Не бачу сенсу. Там померти,
тут померти. Ти кажеш про праведника, але де його знайти. Маючи таку силу люди
все одно не можуть знайти правильної дороги.
- А
можливо її не існує, або ж комусь слід зібрати її з окремих частинок.
- Зробити
те, зробити се. Ми стали надто ліниві, звикли, що хтось вирішить за нас. Про
яку свободу волі тоді можна говорити, коли у такому місці, як Едем, можна
посіяти розбрат простими речами. Люди постійно говорять про справедливість, що
правильно, а що ні… але як тільки настає ця справедливість, кращий світ, то
його руйнують прості нашіптування зі сторони. Виходить – люди поняття не мають,
що їм потрібно. Вони підхоплюють почуту ідею, роблять її своєю, та в результаті
щастя приходить до інших. Питається: для чого, й за що, тоді боротись.?
- Борись
заради самого себе.
- Забагато
сили, як для однієї людини, – скептично мовив Ален.
- Ти
гірший малої дитини: це тобі не так, і те не підходить. Ще заплач і бийся в
істериці, – зіронізувала Адрі.
- Ти
вмієш допомогти, – пожартував Ален.
- Завжди
рада, – зробивши граціозний поклін, мовила Адрі.
- До
речі, мені здається, чи щось змінилось? – мовив занепокоєно Ален.
- Ти
про що? – байдуже запитала Адрі.
- Немов
якась порожнеча всередині тебе.
- Тобі
здалося, – опустивши, мовила Адрі.
- Отже
позбавивши тебе звання вони і…
- Не
переймайся цим… Все відбувається так, як і мало бути з самого початку.
Ален хотів було заперечити, та почувся
стук у двері.
- Вибачте,
що перериваю, та не знайшовши тебе в командному центрі, я вирішив податись в
житловий, – відчинивши двері, звернувся до них командир шостого легіону Ейс, –
Кайлі говорила, що ти хочеш зустрітись.
- Так,
проходь, – пожвавішав Ален.
- Я
буду в бібліотеці, підготую тобі потрібну літературу, – і Адрі поспішила
покинути їх.
- Я б
сам зайшов, та не встигаю всюди, – винувато мовив Ален.
- Дрібниці,
я й сам хотів поговорити, – махнув рукою Ейс. – Я так зрозумів, справа в тій
диверсійній групі?
- Вірніше
в істотах, що проникли разом з нею, – уточнив Ален.
- Мінотавр
і Цербер. Ми самі вже думали над цим, та кожна ідея передбачає значні
руйнування.
- Їх
можна уникнути, якщо перемістити гостей якомога далі від столиці. Наші команди
переміщення вже почали розміщення по секторах, але сам розумієш, що столиця
немаленька, нам би не завадила ваша допомога.
- А в
цьому щось є, – задумався Ейс. – Тільки потрібні також команди прикриття.
- Старші
офіцери з цим чудово впораються.
- А як
бути з іншими?
- Одержимих
я зможу виявити за допомогою Волі, або використаємо блакитний ефір.
- Я
пропоную піти ще далі, щоб хранителі мали змогу вчасно зреагувати, виготовити
щось на зразок Зірки Обсидіану. Блакитний ефір ж не завдає шкоди простим людям?
- Ні,
– заперечно похитав головою Ален.
- Значить
ми не будемо заручниками обставин і отримаємо необхідну перевагу.
- В
будь-які ситуації є своє «але», – поглянув Ален скоса на Ейса.
- Ми
не знаємо напевно чи вони проявлять себе на церемонії. Можливо в них інший
план. Поки що ми можемо покладатись на твою силу, та де гарантія, що вони не
дочекаються твого відбуття. Та й Бакарі непростий суперник. Він знає всю
систему ордену, усі можливі ходи, щодо оборони, а от ми перебуваємо в
невіданні. Також не слід виключати фактору можливих прибічників.
- Ти
на диво добре проінформований, – вдавши безтурботну посмішку, мовив Ален.
- Повір,
інші знають не менше, тільки цього не показують. Основна їхня ціль – це ще
більше влади.
- А
твоя? – поставив питання в лоб Ален.
- Хочеш
без лестощів? – засміявся Ейс. – Радий, що хоч хтось тут має яйця піти проти
системи…
- Зевс?
– одразу припустив Ален.
- Він
самий. Надто багато випадковостей пов’язано з ним.
- А
тобі що з того? Тільки не говори про почуття справедливості.
- Скажемо
так – це особисте…
- Розумію.
Але без доказів… – Ален не договорив, його одразу перебив Ейс.
- Знаю,
от тому й докладаю усіх зусиль, щоб їх зібрати.
- Якщо
вже почали говорити на чистоту, то можеш розповісти, що пов’язувало Рігана і
четвертий?
- Якщо
коротко, то він прикривав їхні темні справи, а вони, у свою чергу, виступали
гарантом його недоторканості й влади. Без покровительства четвертого, його б
вже давно замінили, й не подивились на приналежність до королівської сім’ї
Керіану.
- А що
за темні справи? – ненав’язливо запитав Ален.
- В
мене одні здогадки, та усі вони зводяться до рейдів. За стільки часу Зевс не
спромігся і на крок просунутись в розслідуванні причин, а коли його запитували,
то він постійно використовував відмовки, ці відмовки одразу підхоплював Ріган,
стараючись подати за правду. З думкою двох командирів змушені були рахуватись.
- А
тепер він не має такої підтримки, – підсумував Ален.
- Це
ще м’яко сказано. З твоєю появою головнокомандувач зайняв жорстку позицію, щодо
цього питання. Хоча дні старого також наближаються до кінця, – Ейс постарався
відвернути погляд вбік. – Він командує орденом з моменту заснування; рано чи
пізно йому доведеться передати пост.
- І є
імовірні кандидати? – збуджено мовив Ален.
- В тім
то й справа, що ні, – зітхнув Ейс. – Ситуація складна, важко передбачити її
кінець.
- Якщо
врахувати війну, що скоро почнеться, то сценарій Великої Війни може повторитись.
- Лекції
приносять свої плоди, – посміхнувся Ейс. – Фактор невідомості можна застосувати
лише до Зевса, інші командири розуміють наслідки подібних дій.
- Тільки
цей фактор може стати ключовим, враховуючи розташування четвертогою
- Про
це я не подумав, – розгубився Ейс від таких аргументів.
- Однак
сумніваюся, що весь легіон підтримає його, яким би не був авторитет Зевса,
жодна людина, в здоровому глузді, не виконає наказ впустити демонів в Едем.
- Не
обов’язково, щоб незгодні знаходились безпосередньо в долині. Демонам потрібно
відвоювати територію навколо порталу й вихід, а далі – справа техніки, –
парирував його аргументи Ейс.
- Тільки
все це теорія, не підкріплена вагомими доказами, – зітхнув Ален, – Все, що ми
можемо – це висувати припущення.
- Можна
таємно направити в табір четвертого шпигунів, або попросити тіньовий допомогти,
– невпевнено мовив Ейс. – Ти ж подружився з командиром Девкаліону? Він тобі
точно не відмовить, – підбадьорений своєю ж ідеєю, мовив Ейс. Зараз він
нагадував не вельми адекватну людину.
- Я
подумаю над цим, – стараючись зберегти холоднокровність, мовив Ален, хоча в
душі бушувало відверта огида від побаченого й почутого. – Цікаво, щоб він
робив, якби його підозри не виправдались, – вже подумки, мовив Ален.
- Тепер
розумієш слова, що тобі говорили на початку, – заговорив Серафіель.
- Едем
і справді не той… – зітхнув Ален.
- Дякую,
що вислухав, сподіваюсь на подальшу нашу співпрацю; я негайно ж накажу своїм
офіцерам підготувати все необхідне, для вашого плану, – підводячись, мовив Ейс.
- Тобі
дякую, обіцяю якнайшвидше поговорити з Натаніелем.
Потиснувши руки й обмінявшись люб’язностями,
Ейс попрямував до дверей.
- Швидко
ви, – спускаючись сходами, мовила Адрі.
- Можеш
відповісти на одне запитання, – знесилено опустившись в крісло, мовив Ален. – А
то, якщо так продовжиться, то точно з глузду з’їду, – Адрі розгублено поглянула
на нього. – Я справді такий ідеаліст? Вимагаю неможливого від цього світу?
- А я
вже перелякалась, – видихнувши, засміялась Адрі, й сівши поруч, обійняла його.
– Ніколи не відмовляйся від своїх ідеалів. Вони – це весь ти. І неважливо, що
думають інші. Якщо ти не сприймаєш всієї гнилі цього світу й прагнеш змін, то
це природно. Я б перелякалась, якби було по-іншому.
- Один
одержимий владою, інший – бажанням помсти, два інших не знають на чию сторону
стати, а ще два, найадекватніші, проте займають позицію споглядання. І це
командири, які завтра можуть повести людей в бій. Тільки, що вони захищатимуть?
Люди, які підносять цих командирів до небес, даючи, цим самим, їм ще більше
влади. Хоча, після заяви ордену напевно спалахне бунт, або протести, й вчорашні
герої перетворяться на дешевий символ. І знову почнуться пошуки… і прийде
Бакарі й скаже, що весь час боровся з несправедливістю ордену й захищав простих
людей. І люди підтримають його, забувши,
що він прикликав вершника і згубив тисячі життів. Підтримають, бо їм би тільки
боротись за вищу справедливість, і неважливо, хто уособлює ворога.
- А
можливо все зводиться до відсутності лідера, – припустила Адрі.
- Або
ж в їх надмірній кількості. Хоча, проїхали, я вже напевно набрид своїми
дискусіями?
- Ані
крапельки, як говорить мій батько: «Хороша розмова ще нікому не зашкодила». Та
й потрібно насолоджуватись подібним, поки є можливість…
- До
речі, про це, – Ален завагався в останню секунду, чи питати.
- Непотрібно
робити таких пауз, якщо хочеш щось запитати – питай, – суворо мовила Адрі.
- Це
стосується місця в яке тебе відправляють.
- Хочеш
знати, що воно з себе представляє? – Ален схвально кивнув. – Це, свого роду,
в’язниця, але не в тому розумінню, як ти її уявляєш. Терра Інкогніта це вимір,
де відбувають покарання злочинці, що скоїли певні типи злочинів. Там немає
охорони чи наглядачів. Ті, хто туди потрапляють, самі забезпечують себе всім
необхідним, для виживання. Там не діють закони Едему, там лише один закон:
виживи або помри.
- Тобто,
якщо це окремий вимір, то там не діють правила щодо їжі, води й іншого?
- Ні,
в цьому плані він не відрізняється від Едему, та від цього загроз не стає
менше. Природні катаклізми, вбивці, злодії, кровожерливі істоти, що
підстерігають на кожному кроці… загалом добра там вистачає.
- І
ніхто не пробував втекти?
- Один
вхід, один вихід. З цієї сторони сильні бар’єри, плюс солдати, з іншої – не
менш сильний бар’єр, який постійно переміщує портал. Якщо якимось дивом
прорахувати наступне місце його появи, то пройти буде не так легко, а вірніше
неможливо. Тіла сміливців не раз знаходили солдати, що охороняють портал.
- По
очах бачу, що ти щось недоговорюєш, Адрі.
- Ну
добре, добре, є там також і парочка древніх демонів. Більшість з них охороняє портал, але є й такі, що не
позбавляють себе задоволення пополювати. Не роби таке обличчя, ти знав, що я не
на курорт відправляюсь. І одразу кажу – не роби жодних дурниць, – сердито
мовила Адрі.
- Нуууу,
це вже мені вирішувати, – розтягнув Ален речення, щоб показати всю
неоднозначність своїх намірів.
- Ален.
- Та
жартую я, але не сподівайся, що я просто сидітиму.
- Скоро
передаватимуть звернення головнокомандувача, будеш дивитись? – переводячи тему
на інше, запитала Адрі.
- Якщо
чесно, то не маю найменшого бажання. Нічого нового там не дізнаюсь. Краще
занурюсь в книжки; сам не вірю, що говорю подібне, – скептично похитав головою
Ален.
- Сподіваюсь
вгадала з матеріалом, ви ж історію формування семи королівств зараз проходите?
- Так.
Перш ніж піду зубрити граніт науки, можеш відповісти ще на одне запитання?
- Питай.
- Що
за кристали, що передають зображення? Я бачу їх повсюди, проте не випадало
нагоди запитати.
- Ти
це будеш проходити в академії, але раз запитав, то доведеться випередити твою
програму. Це стосується другого закону новоприбулих, – посміхнулась Адрі. – Він
каже: «Не думай, що раз це Едем, то тут немає науки». Наука у нас є, і вона
сягнула набагато далі, ніж земна, просто ми не використовуємо машин, що
забруднюють природу, хімічну та біологічну зброю, і їм подібні речі, а
базуємось виключно на зв’язку з природою і використанню її дарів. Ці кристали,
наприклад, є особливим природним мінералом. Вони формують зображення, збираючи
в певній точці, природну енергію, а прийом і передача, між ними, здійснюється
за принципом переміщень хранителів.
- Знаєш,
зараз ти нічого не пояснила, а зробила тільки гірше, – скептично мовив Ален.
- Сам
запитав, – і вони обоє засміялись. – Не поспішай, на тебе вже й так звалилась
величезна кількість інформації.
- Повідомиш, якщо буде щось цікаве, – мовив на прощання Ален, і попрямував в бібліотеку на п’ятому поверсі.