Ален
проспав два дні. Повстанці успішно прорвались і тепер облаштовували табір. Усі
чекали коли він прийде до тями. Маркус вирішив поки заховати посох, щоб не
спричинити сутичок між людьми. Це був прямий шлях на ту сторону, й сім кіл
непотрібно проходити, тому охочих скористатись ним вистачало. Людська натура
непередбачувана і здатна творити найгірші речі, коли її загнати в кут.
Першим
прокинувся Марко, хоча він і не міг ще ходити, та говорити вже вдавалось. Першим його питаннями були, що
з Аленом, і як пройшов бій біля Бастіани. Джошуа по черзі розповів про насичені
події минулих трьох днів, не забувши згадати про стан Алена. Марко наказав
готуватись до дороги через печери. Джошуа хотів було заперечити, мовляв,
почекаємо на Алена, та Марко твердо стояв на своєму. «Він зможе наздогнати вас,
коли прокинеться, дорога не близька, а п’ятий все ще загрожує нам!» – говорив
він. Під натиском таких аргументів Джошуа здався. Люди почали збиратись в
дорогу.
На
третій день прокинувся Ален. Спочатку він здивовано роззирався по сторонах,
стараючись зрозуміти де знаходиться.
- З
поверненням у світ живих, – жартуючи мовила Рін.
- Де
це я?
- В
новому таборі повстанців, – відповіла Рін.
- Прорвались
все-таки, – радісно виголосив він.
- Думав
собі забрати всю славу?
- А?
- Маркус
живий, і в нього для тебе є подарунок. До речі, Марко також прокинувся, але
його дії обмежені словесними наказами. Це його так злить, бачив би ти його, –
стримуючи сміх, мовила Рін.
- Ти
говорила з ним?
- Так.
Він просив повідомити, коли прокинешся.
- Все
ж «ран» він зазнав серйозних, – тихо мовив Ален.
- Перестань
корчити винувате обличчя, він знав на що йшов, і якби не його жертва… трупів в
ущелині було б набагато більше.
- А де
Серафіель? – переводячи тему на інше, мовив Ален.
- Здається
пішов дізнатись останні новини. До речі, не раджу поки використовувати прорив,
ця техніка забирає надто багато сил і здоров’я, тілу потрібен час, щоб
адаптуватись до виходу такої кількості енергії.
- Але
все вдалося, – задоволено наголосив він на кожному слові.
- Якби
не Маркус – твоє тіло збирали б по частинах, – суворо мовила Рін.
- Байдуже,
– пожартував Ален, щоб позлити Рін.
- Знову
за своє! – роздратовано мовила Рін. – Будь хоч трохи серйозним, коли мова йде
про твоє здоров’я.
Ален
спробував підвестись, та при першій же спробі його ноги підкосились і він впав
на землю.
- Далеко
зібрався? – зіронізувала Рін.
- Хочу
подихати свіжим повітрям.
- Дякуй,
що взагалі при свідомості.
До
намету зайшов Адемір.
- Вам
ще рано ставати, – побачивши Алена Адемір одразу зрозумів, що той намагався
зробити. – Постільний режим і відпочинок! – мовив він наказовим тоном. – І
можете скільки завгодно заперечувати, тут командую я!
Рін
засміялась.
- А
він мені подобається. Може хоч йому вдасться вправити тобі розум.
- Що
за шум надворі? – звернувся Ален до Адеміра.
- Ті,
що мають пройти через стіну, збираються в дорогу.
- Хто
їх поведе?
- Джошуа.
- Я
маю бути з ними, – виголосив Ален, й хотів було піднятись, та суворий голос
Адеміра швидко остудив його запал.
- Ви
маєте бути в ліжку! Якщо опиратиметесь – дам заспокійливе!
- Можна
хоч з Марко поговорити? – вже благальним тоном заговорив Ален.
- Я
накажу перенести його сюди, інакше хтось з вас приповзе до намету іншого.
- Дякую,
– радісно мовив Ален.
- Це
ми вам маємо дякувати, – закінчивши з обстеженням, мовив Адемір. – А зараз покину вас ненадовго, піду
розпоряджусь щодо Марко.
Адемір
вийшов і вони знову залишились наодинці.
- Ти ж
можеш мене зцілити? – звернувся Ален до Рін.
- Можу,
але не буду. Не хочу, щоб ти так просто відбувся, – кепкувала з того Рін.
- Злюка.
- А ти
впертий осел, – роздратовано мовила Рін. – Лежи й відпочивай, так ні, Марко
йому подавай! Добре, добре, я зрозуміла,
що у нас мало часу. Я пам’ятаю про Адрі… – тихо мовила Рін. – Хоча, я, як і
раніше, не в захваті від цього наміру. На ноги поставлю, та біль все ж
відчуватимеш, повне лікування займе ще день.
- Дякую,
– кивнув Ален.
- Не
дякуй, а прислухайся до порад лікаря.
Наперекір
усім своїм бажанням, Ален все ж підкорився проханням Рін і знову заснув.
Прокинувся вже під вечір. В наметі догоряли останні свічки, попри їх тьмяне
світло все ж було добре видно.
- Прокинувся?
– почувся голос в протилежному куті.
- Давно
тут? – здивувався Ален.
- Після
обіду, під нарікання і критику Адеміра, принесли сюди, – хрипко, але водночас
весело, мовив Марко. – Давно я не був його пацієнтом.
- Ослухатись
його рівноцінно самогубству, – і вони гучно розсміялись.
- Що
відбулося біля Бастіани? А то одні легенди розказують про тебе.
- Бій,
як бій, нічого особливого, – байдуже мовив Ален.
- Не
прибідняйся, говорять, ти переміг чотирьох Мотолу?
- Двох,
іншими займався Серафіель.
- А з
цього місця детальніше, – збуджено заговорив Марко. – Рін говорила, що ви
працювали над четвертою формою, тобі вдалося її закінчити?
- В
певній мірі, я ще не можу вивільняти достатньо сили, але й це вже прогрес.
- І як
воно? Битись в такій формі? – Марко нагадував дитину, якій дорослі пообіцяли
розповісти «казку».
- Якщо
чесно, то незвично, це, немов відділити частину себе.
- І
водночас експлуатувати на повну іншу, – мовила Рін.
- Злиття
приносить свої плоди. Ти вже говориш як Ален, – звернувся до неї Марко.
- Від
нього нічому доброму не навчишся, – засміялась вона.
- Краще
вже так, ніж слухати постійні повчання, – пожартував Ален.
Рін
нічого не відповіла, лиш показала язика.
- А де
Серафіель? – запитав Марко.
- В
розвідці, – відповів Ален. – До речі, про розвідку, сподіваюсь Маркуса ти не
відправив?
- Ні,
він приглядає за табором, а що?
- Зараз
побачиш. – Ален різко підвівся з ліжка й хотів було попрямувати до виходу, та в
очах потемніло, й він знову ледь не знепритомнів.
- Легше,
герою, я говорила – біль нікуди не дівся, – виголосила Рін.
- Скажи
хранителям при вході, вони його покличуть, – порадив Марко.
Спираючись
то на лавку, то на стіл, Алену вдалося добратись до виходу. Хранителі, що їх
охороняли, спочатку не хотіли покидати пост, мовляв, їхній обов’язок захищати
їх, щоб не сталося. На це Ален відповів, що декілька хвилин вони зможуть
пробути й без охорони. Без особливого ентузіазму ті погодились виконати його
прохання.
- Не
зміг причарувати? – засміялась Рін.
- Та
ну тебе, – махнув рукою Ален.
Після
недовгих очікувань захеканий Маркус вбіг в намет.
- Викликали?
– звернувся він до Марко. Щоб не викликати зайвих підозр, Ален повідомив
вартовим, що саме Марко хоче його бачити.
- Переведи
подих і розповідай, – заговорив Марко. Його мучила не менша цікавість, ніж
Алена.
- Після
«пострілу командира», я одразу перемістився в місце, де знаходився посох; ледь
сам не попав під ударну хвилю, – уточнив Марко. – Демони були вбиті, залишився
тільки дивом вцілілий Ороско. В тремтячих руках він тримав посох.
- Невже
той самий?! – перебив Маркуса Марко.
- Так,
– схвально кивнув Маркус.
- І де
він? – запитально поглянув на нього Ален.
- Я
тимчасово заховав його, самі розумієте, щоб би було дізнавшись про нього люди.
- Розумно,
– похвалив його Ален.
- Я
хотів віддати його, як тільки ви прокинетесь.
- Ти
вирішив половину наших проблем, – закашляв Марко.
- Та
що я, командиру дякуйте, якби не він, то посох так би й поховали під камінням
під час наступу.
- До
речі, як вам вдалося зруйнувати бар’єр? – звернувся до Алена Марко. – Наскільки
пам’ятаю: стріла Аполлона діє зсередини.
- Ви б
це бачили, – захоплено почав розповідати Маркус. – В небі з’явилось три кільця,
а потім промінь світла пройшов через них і спопелив все в радіусі кілометра!
- Тільки
три... – мовив Марко.
- На
більше поки що моє тіло неспроможне. По твоїй реакції бачу, що тобі вже
доводилось бачити подібне? – запитально поглянув Ален на Марко.
- Бакарі
використовував щось подібне, тільки при максимальній силі він міг формувати
п’ять кілець. Не дивно, що ваші техніки схожі, Серафими не так вже й
відрізняються один від одного.
- Ще є
над чим попрацювати, – зітхнув Ален.
- За
такий то час ти й так досяг неможливого, – підтримав його Марко.
- Почекай,
якщо посох тут, то як людям вдасться зв’язатись з тими, хто на іншій стороні?
Ти казав, що без спеціального дозволу не пройти? – раптом згадав Ален.
- Не
пройти, однак ніхто не заважає повідомити про надзвичайну ситуацію стражам
кордону, – хитро посміхнувся Марко.
- Це
ще хто? – здивувався Ален.
- Ангели
Влади і є стіна. Це непросто пояснити тому, хто не бачив стіну. Скажемо так,
стіна чимось схожа на силу хранителів, що під час церемонії зринає стовпом
вверх або, коли ти використовував ту техніку. Ангели Влади – це чиста енергія,
вони не мають матеріальної форми, чи тілесної оболонки, як інші ангели. Вони тисячі
років служать бар’єром, що не пропускає демонів. Неважливо наскільки ти
сильний, без дозволу тобі не пройти.
- Значить
Джошуа звернеться до них з проханням проходу? – мовив невпевнено Ален.
- Не
зовсім, він лише попросить передати таке прохання через хранителів, що
патрулюють кордон. А вже орден, у свою чергу, буде розглядати його.
- Ну і
система, – похитав головою Ален.
- Складно,
але дієво, якби не посох, то демони могли б тільки мріяти потрапити на ту
сторону, хоча тепер так і буде, – з неприхованою радістю мовив Марко.
- Давно
пора поставити їх на місце, – підтримав Марко Маркус. – Дозвольте запитати,
розумію, що це не моя справа, та все ж, як ви думаєте захистити цих людей?
Марко
й Ален переглянулись. Про план знали тільки вони й корольки Бастіани, іншим
Марко не ризикнув розповісти.
- Думаю
він довів свою вірність, – звернувся Ален до Марко.
- Тоді
розповідай, а то мені ще важко довго розмовляти.
- На
початку ми планували прикинутись контрабандистами й відшукати посох, щоб
скористатись його силою. Зараз він в наших руках і це спрощує завдання. –
Маркус все ще не розумів про що мова, тому Ален продовжив. – Його сила потрібна
для переправлення сюди сьомого. Він виступить проти п’ятого, – підсумував Ален.
Маркус
зблід.
- Тобто…
війна? – затинаючись мовив він.
- Не
зовсім, – заперечив Ален. – Хоча, не виключаємо такого варіанту. Наш план
полягає у грі м’язами. Так буде простіше домовлятись, – пояснив Ален.
- А ви
впевнені, що вони захочуть домовлятись? – мовив з недовірою Маркус.
- Не
думаю, що їм потрібен відкритий конфлікт з Едемом, – відповів Ален. – Якщо все
ж будуть оптратись, то нагадаємо про рейди, й те, як я сюди потрапив.
- Захист
нового командира? – запитально поглянув на Алена Маркус, він одразу вловив суть
його слів.
- Саме
так, – схвально кивнув Ален.
- Такі
аргументи навіть ордену не заперечити, – задумливо мовив Маркус. – Однак
відповідальності не минути.
- З
цим будемо розбиратись після… – Ален й сам прекрасно знав, що за подібне по
голові не погладять, проте постійно боячись наслідків далеко не заїдеш.
- Чим
я можу допомогти? – рішуче мовив Маркус.
- Джошуа
зайнятий, а Марко навряд швидко стане на ноги, тому ти станеш мої провідником.
Часу обмаль, а нам потрібно якнайшвидше зібрати легіон.
- Але…
– хотів було заперечити Маркус, та Ален перебив його на півслові.
- За
мене не турбуйся, ходити зможу; Едем
посприяє одужанню.
- Коли
вирушаємо? – запитав Маркус.
- Якомога
швидше. Принеси посох, потрібно ще розібратись як ним користуватись.
Маркус
кивнув, а потім розвернувшись попрямував до виходу.
- Думаєш
вони щось зробили з ним? – звернувсяМарко
до Алена.
- Від
них можна будь-чого сподіватись, – скептично мовив Ален. – Є якісь поради перед
відправленням?
- З
усім вам доведеться розбиратись на місці, я можу підказати декілька імен, до
яких слід звернутись в першу чергу, проте не знаю, чи вони ще в ділі.
- Значить «наосліп», – підсумував Ален.
- За
останні тижні багато чого змінилось, я не можу довіряти попереднім даним. У вас
буде час оцінити ситуацію й пропрацювати відповідний план. Головне не видай
себе раніше, ніж потрібно.
- З
цим буде важкувато, він постійно потрапляє в неприємності, – пожартувала Рін.
Марко
засміявся.
- Добре
хоч з гумором все добре, – буркнув під ніс Ален, кинувши на неї косий погляд.
- Від
тебе набралась, – зіронізувала Рін. – Нічого доброго не навчиш.
- Таке
ти швидко вивчила... – пожартував Ален.
- Що
за натяки?
- Жодних
натяків. Дурощі так і йдуть тобі в голову, – вдав серйозність Ален.
- Дурощі?
Тепер хай тебе Маркус лікує, – і вона гордо, але водночас ледь стримуючи сміх,
демонстративно відвернула голову.
- В плані
з’явились нові доповнення, тепер Маркусу доведеться мене нести, – виголосив
Ален. – Уявляю реакцію натовпу: командира сьомого легіону гордо несе його
старший офіцер. От сміх буде, – урочисто
виголосив Ален.
Рін
не витрималась і зайшлась істеричним сміхом.
- Так,
все, потрібно взяти себе в руки, а то твої емоції до добра не доводять, –
мовила вона.
- Перервіть
на секунди свої розваги й послухайте, – почувся голос Серафіеля в їхніх
головах.
- Щось
трапилось? – занепокоївся Ален.
- В
ордені стурбовані ситуацією, що склалась і хочуть направити на цю сторону
спеціальний загін, для розвідки і виявлення хранителя, що наробив стільки шуму
в Бастіані. Про тебе вони поки не знають, та це питання часу. Добре хоч Бріар
дотримав слова й нічого не розповів. Це ще не все. Всі легіони приведені в стан
бойової готовності. Не знаю як, та інформація про посох і рейди, набула
широкого розголосу.
- А
про них хіба не було відомо раніше? – здивувався Ален.
- Після
кожного рейду хтось ретельно замітав сліди, – мовив Серафіель.
- Що
далі, то цікавіше, – зітхнув Ален.
- А
тепер те, що дійсно тебе зацікавить, відправлення Адрі, з невідомих причин,
хочуть прискорити, – повідомив Серафіель. – В тебе не більше трьох днів.
Ален
на мить впав в ступор.
- Як
три? – розгублено перепитав він.
- Подробиць
не знаю. Весь суд і вирок, немов гра, тільки невідомо хто смикає за нитки. Я
поки залишусь там і постараюсь вияснити більше. Ви впораєтесь без мене?
- Не
переживай, я пригляну за ним, в разі крайньої потреби, ми тебе прикличемо, –
мовила Рін.
- Добре,
якщо щось, ви завжди можете поговорити зі мною, – мовив на прощання Серафіель.
- Що
трапилось? – бачачи занепокоєння й тривале мовчання Алена, запитав Марко.
- Події
набирають нового повороту. Орден стривожений тим, що сталось в Бастіані, й
направляє на цю сторону спеціальну групу, для пошуку хранителя, що наробив
стільки шуму в тій битві. Простіше говорячи, вони по мою душу. Також набула розголошення інформація про
посох і рейди. Я думав про них всі знають?
- Це
важко пояснити, та хтось добре попрацював над свідками і тими, хто мав хоч
якесь відношення до них. Рейди проходили по ретельно розробленому плану, і як
вже говорив Бріар: «Під наглядом когось з наших». Місця вибирали віддалені,
часто знищуючи цілі селища. З ордену неодноразово направляли хранителів, але ті
зникали безслідно.
- Як
тоді вам вдалося дізнатись про все це? – здивувався Ален.
- Ми
вирішили, що краще почати з кінця. Відстежуючи коливання, які ти напевно відчув
зайшовши в ущелину, ми натрапляли на колони, що доправляли полонених з Едему.
Беручи в полон демонів, і вислуховуючи розповіді очевидців, ми складали картину
подій.
- Чому
ви не доповіли в орден?
- І
налякати головну дійову особу? – скептично мовив Марко. – Це б звело нанівець
усю нашу роботу.
- Але
тепер все стало відомим, – уточнив Ален.
- Чутки
– без доказів. Нові плітки, які будуть розповідати в тавернах. Справжній шок
почнеться, коли десятки тисяч людей пройдуть стіну. От тоді жителі Едему
побачать масштаби цього явища, і мені буде простіше діяти…
- Значить
в тебе все-таки є план? – кинув Ален на Марко косий погляд.
- Можна
й так сказати, – ствердно відповів Марко. – Все зводиться до складних
політичних ігор. В кого більше козирів, той і переміг. Довір це мені й поки що
не забивай голови подібними інтригами, в тебе й так турбот хватає. По твоїй
реакції я зрозумів, що Серафіель повідомив ще дещо, це стосується Адрі... –
Ален схвально схилив голову. – Якщо...
- Навіть
чути не хочу, я не пожертвую тисячами життів заради своїх амбіцій... Часу
достатньо, тому, якщо не впораюсь, вина буде тільки на мені!
- Переконувати
тебе, коли ти щось вирішив, марна справа, – посміхнувся Марко.
- Це
вже точно, якщо вбив щось в голову, то вже не відступить, – з теплотою в голосі
мовила Рін.
- Хто
б говорив, беру приклад з тебе, – виголосив Ален.
- Ви
варті одне одного, і як Серафіелю вдається справлятись з усім цим, – похитав
головою Марко.
- А ми
можемо бути дуже покірними, коли потрібно, – грайливо мовила Рін. – Він вже
звик до витівок Алена, тому не звертає особливої уваги, а мої списує на злиття.
Тому – все добре.
- Потрібно
було заховати його ближче, а то без переміщення витратив надто багато часу. Ось, – захеканий Маркус
повернувся в намет і простягнув Алену загорнуту в тканину річ. – Обережно, з
ним щось не так, – попередив Маркус. –
Минулого разу я без проблем взяв його в руки, а тепер якийсь невидимий бар’єр,
немов захищав його. Довелось загорнути в тканину, яку я завбачливо взяв з
собою.
- Чомусь
я не здивований, не могло все бути настільки «просто», – мовив Ален. – Ну що ж,
подивимось на твою силу.
Ален
поволі став розгортати тканину. З кожним його рухом напруження в наметі зростало. Посох являв
собою дерев’яну палицю заокруглену вгорі, такою, зазвичай, користувалися
пастухи овець. Тканина майже спала додолу, залишився тільки невеликий проміжок,
за який Ален і тримав посох.
- Ну
що, була не була, – і Ален схопив рукою відрізок, де не було тканини. На
великий подив усіх – нічого не відбувалось.
- Нічого
не розумію? – мовив Маркус. – Можливо мені ще раз спробувати?
- Ні,
ні, – категорично заперечив Ален. – Непотрібно випробовувати долюю
- Ти
відчув це? – мовила Рін на телепатичному рівні.
- Так.
Він реагує на темну енергію. Якби Маркус взяв його в руки, то невідомо чим би
це закінчилось. В посох немов помістили темну силу й наказали атакувати усіх, в
кого світла аура. Чим довше він серед хранителів, тим агресивніше ця сила
поводитиметься.
- Простіше
кажучи, тільки ти зараз можеш використовувати його, – підсумувала Рін.
- Щось
не так? – занепокоївся Маркус.
- Ні,
все добре, просто хотів переконатись, чи немає тут прихованої пастки. Від
демонів можна чого завгодно чекати, – постарався якомога природніше відповісти
Ален.
- Це
точно, – посміхнувся Маркус. – Які подальші розпорядження?
- Хотів
сказати: зберіть провізії, та потім згадав, що в Едемі люди не відчувають
голоду, – зніяковів Ален.
- Ти
зможеш утримувати портал достатньо довго, щоб забрати з собою посох? – тепер
вже заговорив Марко.
- Так.
Всупереч невеликому ослабленню, я все ж без проблем зможу контролювати його.
Хоча
«ослаблення»це ще м’яко сказано. Попри лікування, яке тривало кожну секунду,
його тіло все ще пронизував біль, через який час від часу темніло в очах, і він
ризикував знепритомніти. При такому процесі, як контроль порталу, це могло
загрожувати смертю для мандрівників, або ризиком опинитись в невідомому місці,
й мова йшла зовсім не про дальні куточки Проклятої Землі.
- Впевнений,
що витримаєш? – Рін спробувала останній раз відмовити його. – Тут знадобиться
величезна кількість енергії, а твоє тіло не одужало на всі сто.
- Байдуже,
давай починати, – з притаманною йому впертістю, мовив Ален. – На тій стороні
відпочинемо.
- Доведеться
використати покров темного ангела, тільки в такому стані я зведу до мінімуму
дію, як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.
- Знову
все пояснювати… – зітхнув Ален. – Хоча, він і так вже знає достатньо... – Пам’ятаєте,
що я говорив, коли вистрелив по місці, де був посох? – звернувся Ален до
Маркуса.
- «Виконувати
завдання й не звертати уваги на те, що відбувається поблизу», – в точності
повторив слова Алена Маркус.
- Правильно,
зараз прошу зробити це знову, а на тій стороні я все поясню, а то, якщо
відволічусь, то доведеться ще довго чекати, коли тіло відновиться і ми зможемо
знову спробувати.
- Жодних
питань, вас зрозумів, командире! – виголосив Маркус.
Марко
лише посміхнувся, а від себе додав інструкції з пошуку потрібних їм людей, і
можливих джерел інформації. Ален нічого з його слів не зрозумів, а тільки
спостерігав, як Маркус схвально кивав головою, і лише іноді перепитував й
уточнював.
- Почнімо, – мовив Ален. – Прохід буде невеликий, проте достатній, щоб ми пройшли. П’ята форма, покров темного ангела, – виголосив Ален. За його спиною сформувались шість чорних крил. Марко і Маркус лише й встигли, що роти пороззявляти з подиву. Взявши в руки посох, Ален огорнув його своєю аурою. Той відреагував миттєво, спрямувавши цю енергію в простір перед собою, почав формуватись портал у формі круга. – Вперед! – скомандував Ален, і легенько підштовхнув Маркуса, який ще не встиг відійти від побаченого й перебував у ступорі.