«Зброя зберігає
мир» (латинське прислів'я)
Яскраве
світло заставило остаточно прокинутись і розплющити очі. Спочатку було
замішання. Картина, що відкрилась очам, була протилежною тій, що він бачив
перед втратою свідомості.
-
Де це я? –
промовив Ален, і постарався підвестись, та все, що вийшло, це злегка повернути
голову вбік. В кімнаті почувся шум.
-
Нарешті
прокинувся. Рада, що дотримав обіцянки…
Біля
одного з вікон стояла Рін і спостерігала за пейзажами. Було помітно, як вона
вся тремтіла, не наважуважуючись поглянути на нього.
-
Що трапилось, де
це ми? – розгублено мовив Ален.
-
В столиці Едему, –
сухо відповіла вона.
-
Ієрихон? Але як...
-
Подякуй Натаніелю
і Беатріс, це вони тебе врятували.
-
Врятували? Нічого
не розумію, що там відбулося? Я пам’ятаю, як здався в полон, початок
дисбалансу, а потім… потім немов хтось стер пам’ять. Рін, не мовчи, що там
відбулося? Полонених вдалося врятувати?
-
Вдалося, – хрипким голосом мовила Рін, кожне
слово давалося їй ціною величезних зусиль.
-
Та що з тобою? Я
зробив щось не те?
-
Не те?! – тепер
вже Рін не стримувалась, а дала волю емоціям. – Я думала ти вже не прокинешся,
ти три тижні пробув в комі. Тебез того світу витягнули...
-
Три тижні... –
різкий біль в голові перервав розмову. Ален корчився від болю, не в силі його
вгамувати.
-
Що з тобою? –
запитала Рін підбігши до ліжка.
-
Спогади... Вони
повертаються...
-
Не опирайся,
інакше біль посилиться.
-
Місто, геном... –
від сильного болю Ален знову втратив свідомість.
*****************
Прийшов
до тями, коли сонце вже заходило. Останні його відблиски освітили кімнату,
давши змогу все як слід роздивитися. Він лежав на чималому двоспальному ліжку.
Зліва, біля ліжка, стояла невелика дерев’яна тумбочка. Трохи далі, на стіні
висіло квадратне дзеркало, в майстерно зробленій дерев’яній рамці. Та
найбільшою окрасою були картини й величезна люстра, в якій замість свічок
чомусь були запхані кристали. Зліва, від дверей, стояла шафа для одягу, а
справа – стелаж з книжками. Видно хтось дуже любив почитати. На підлозі був
застелений білий пухнастий килим. Весь інтер’єр грамотно розпланували,
виключивши непотрібні деталі.
Двері
відчинились і до кімнати зайшла Адрі. В руках вона тримала вазон з якоюсь
рослиною, попри значні пізнання, Ален не зміг визначити назву чи вид.
-
Рін, ти тут? –
мовила вона роззираючись по кімнаті. – Я хотіла дізнатись, що говорили лікарі,
чи не відбулось зміни? – очевидно їй не повідомили, що він приходив до тями.
-
Не знаю, як
лікарі, а от я впевнено можу сказати, що більше не хочу проходити сім кіл.
-
Ален! – скрикнула
Адрі. – Нарешті... – і вона кинулась обнімати його. Від такого вияву емоцій Алену стисло в грудях
і він закашляв від болю. – Вибач, – відпустивши його, мовила Адрі. – Мені не
говорили, що ти прокинувся!
-
Це відбулося
зранку, – мовила Рін, яка з’явилась біля ліжка.
-
Вони з Серафіелем
не відходили від тебе, – тепло мовила Адрі.
-
До речі, про
Серафіеля, де він, таке відчуття немов я ще там, – мовив Ален.
-
Жнеці не радили
знімати печать поки ти не прийдеш до тями, – пояснила Адрі. – Я тобі ще стільки
маю розповісти, Стільки всього трапилось поки ти спав, – збуджено мовила Адрі.
-
Почекайте, я
справді в Ієрихоні? І чий це будинок? – все ще не вірив власним очам і вухам
Ален.
Почувши
останнє запитання Рін вперше посміхнулась.
-
Здивуй нашого
героя, – звернулась вона до Адрі.
-
Тепер це твій
будинок, – посміхнулась Адрі.
-
Мій? – здивовано
перепитав Ален.
-
Це резиденція
командира сьомого легіону, а значить – твоя, – особливо наголосила на останніх
словах Адрі.
-
Гарний жарт, – не
повірив Ален її словам.
-
Ми абсолютно
серйозні. Йому можна ставати? – звернулась Адрі до Рін.
-
Організм
відновився, та різкий біль ще іноді відчуватиме, пов’язку не знімати, – суворо
додала Рін в кінці.
-
Слухаюсь, –
виголосив Ален.
-
Бовдур, – тепло
посміхнулась Рін.
-
А де Натаніель,
Беатріс? – запитав Ален.
На
мить запанувала незручна мовчанка.
-
Поки що не зачіпай
цієї теми, – мовила Рін на телепатичному рівні. – Потім поясню деталі…
-
Не могла раніше
попередити? – дорікнув їй Ален.
-
Думала у нас буде
час поговорити про це, – винувато мовила Рін.
-
Доведеться
акуратно викрутитись… Раз це мій новий дім, то хотілось би ближче з ним
познайомитись, – вже вголос заговорив він. – І де знайти людину, яка б провела
екскурсію... – вдав Ален роздуми.
-
Якщо гарно
попросиш, – до Адрі повернулась колишня жвавість.
-
А так? – і він
поцілував її.
-
Прохання прийняте
на розгляд, тільки доведеться почекати мого повернення. Я швидко, – мовила
Адрі, і поцілувавши Алена, вибігла з кімнати.
-
А тепер
розповідай, – звернувся Ален до Рін, коли Адрі зачинила двері.
-
Впевнений, що
хочеш дізнатись?
-
Рано чи пізно, це
все одно відбудеться.
-
І то правда, –
зітхнула Рін. – Почнемо з початку. Не знаю, що відбулось в Діті, і як ти
відновив контроль, проте в результаті твоїх дій: два зами, головний жрець і
величезна кількість демонів, були знищені, детальнішу інформацію отримаєш від
Натаніеля. Після битви бар’єр, що не дозволяв жнецям потрапляти на сім кіл, був
знятий, і вони, разом військами ордену, направилися на допомогу вцілілим. Хоча,
це була більше операція по твоєму порятунку. Вас знайшли в одній з печер в
горах.
-
Нас?
-
Тебе, Натаніеля і
Беатріс.
-
А інші?
-
Натаніель
перемістив їх подалі від міста, і тебе... Враховуючи травми, тебе одразу
відправили в столицю, де найкращі лікарі два дні витягували з того світу.
-
Все було настільки
серйозно? – збентежився Ален.
-
Якщо не
враховувати десятки переломів, опіки й чисельні кровотечі, то майже нічого
серйозного, – зіронізувала Рін. – Я вже не кажу про втрату свідомості на три
тижні.
-
Ти говорила, що
нас було тільки троє, а як же Адрі, що з Ліа?
-
Тут починається
найцікавіше, їх знайшли на першому колі.
-
Тобто?! –
здивовано вигукнув Ален.
-
Не знаю, –
стиснула плечима Рін. – Єдине логічне пояснення це те, що ти з останніх сил
перемістив їх. Коли твій стан більш-менш стабілізувався, тебе вирішили
перевезти сюди. Спокійна обстановка мала піти на користь, хоча стабільною її не
назвеш. Тут вже побувало стільки відвідувачів, що лікарям довелося просити про
охорону й додаткові бар’єри. Особливо винахідливим виявився Дейчі, –
посміхнулась Рін, згадавши його витівки. – Лікарям довелося звернутись до Ноя,
щоб заспокоїти його запал. Бачив би ти Теа...
-
Не відволікайся, –
зніяковів Ален.
-
Почервонів...
Добре, добре, перейду до того, що тебе цікавить найбільше, – вже тихіше мовила
Рін. – Зустрічі Натаніеля й Адрі відбувалися, в основному, біля твого ліжка.
Він не зміг вибачити їй замовчування інформації про Бакарі й смерть Діани.
Одного разу вона спробувала поговорити з ним, та все, що отримала у відповідь,
це чотири слова: «Молись, щоб він вижив». Ордену ще нічого невідомо про Бакарі,
вони вирішили почекати з розпитуваннями до твого одужання. До схожого рішення
дійшов і Натаніель.
-
Не типово для
нього, там мені здалося, що він змирився з усім.
-
Видно побачене в
Діті змінило його. Ледь не забула, завтра відбудуться похорони Діани.
Бюрократія зайняла чимало часу. Її тіло доправлять в орден, де й поховають з
усіма почестями.
-
А що з іншими
хранителями?
-
Ти про Рікарда і
Беренгара? Їх все ще розшукують. Після останніх подій захист семи кіл посилили
й тепер демонам навряд вдасться провернути щось подібне. Це все, що мені
відомо, іншу інформацію отримаєш на нараді командирів.
-
Спершу я б хотів
поговорити з Натаніелем. Можливо завтра це вдасться зробити? Знаю, що момент не
підходящий, та потім може бути пізно.
-
Можливо й не
доведеться, до тебе ж повертається пам'ять? – припустила Рін.
-
Уривки, толком не
можу нічого розібрати, щось про покращений геном і очі…
-
Потрібен час, твій
організм ще відновлюється, – підбадьорила його Рін.
-
Щось підказує, що
ситуація не настільки гарна, як здається.
До
кімнати повернулась Адрі, в руках вона тримала білий плащ.
-
Вирішила, що буде
правильним повернути його в такий спосіб. Тепер тебе можна офіційно привітати,
– і вона розгорнула акуратно складену тканину. Крім цифри сім, і голубого
дракона, на ньому красувались ще два півмісяці.
-
Невже?! – вигкнув
Ален, не в силі стримувати емоції.
-
Ти часу даремно не
витрачав, – посміхнулась Рін.
-
Ще б хоч щось
пам’ятав, – зітхнув він.
-
Прогуляймося, ти ж
хотів на екскурсію. Рін, давай з нами, – запропонувала Адрі.
-
Я би з радістю, та
тепер мені потрібно бути особливо обережною.
-
Розумію... –
схилила голову Адрі.
-
Проте знаю хто
складе вам компанію, – підбадьорила її Рін.
-
А хіба зв'язок вже
відновився? – здогадався про хід її думок Ален.
-
От зараз все й
зробимо, – Рін зосередилась.
-
Щось трапилось, а
то твій голос звучав якось незвично? – мовив Серафіель з’явившись в кімнаті.
-
Ага… – і вона
кивнула в сторону Алена й Адрі.
-
Я вже думав –
цього не відбудеться! – радісно виголосив Серафіель.
-
І я радий тебе
бачити, – мовив Ален.
Серафіель
підійшов до Алена потиснув руку, а потім обійняв.
-
Бачу, ви провели
час з користю, – мовив Серафіель побачивши півмісяці на плащі.
-
А в тебе, як
справи? – звернувся до нього Ален.
-
Після вашого
відходу довелося придумати сотні виправдань, щоб пояснити чому не повідомив про
прикликання хранителем. Про цю бюрократію потім. В мене для тебе три новини.
-
Почни з гарної, –
мовив Ален.
-
Все готово до офіційної
церемонії представлення тебе, як командира сьомого. Свято обіцяє бути
грандіозним.
-
А погана?
-
Я б не сказав, що
вона настільки погана, але й доброю її не назвеш, – і Серафіель зробив невелику
паузу.
-
Та кажи вже, – не
втрималась Рін.
-
Як я сумував за
вами двома, – пожартував Серафіль у відповідь на її слова. – Справа у тім, що
імператор призначив величезну нагороду за твою голову. Ти наробив багато шуму
на семи колах. Деталі третьої новини тобі повідомлять на нараді командирів,
зараз лише передам її короткий зміст, щоб ти знав до чого бути готовим. Всі
легіони приведені в повну бойову готовність. По всій видимості скоро почнеться
війна з Проклятою Землею.
-
Цього слід було
чекати, – зітхнув Ален. – Що з сьомим і повстанцями з Бастіани?
-
Сьомий успішно
повернувся і зараз патрулює кордони столиці. Повстанці облаштовують поселення,
щоб хоч якось себе убезпечити, завалили вхід до тих печер.
-
Розумно, хоч це й
не виправдовує мого вчинку після битви, – винувато мовив Ален.
-
Ти зробив все
правильно, – підтримав його Серафіель. – В ордені це прекрасно розуміють.
Вбивство демонів такого рівня розв’яже війну за місця, що звільнилися, а це
дасть нам час підготуватися. Та й врешті-решт, якби не ти, то ніхто б дотепер
не знав про загрозу, що насувається.
-
А вони хіба не
переродяться? – скептично мовив Ален.
-
На це піде не один
рік. Їхньому рівню не так просто відновитись, – мовила Адрі.
-
Абсолютно вірно, –
підтримав її Серафіель.
-
Все, закінчуйте з
політикою, хворому потрібно прогулятись, – мовила Рін.
-
Згодна на всі сто!
– виголосила Адрі.
-
Зараз я зніму
печать, ти можеш відчути легке запаморочення, – звернулась Рін до Алена.
-
Я готовий, –
схвально кивнув Ален.
Рін
торкнулась його правою рукою, щось схоже робив Жнець перед брамою.
-
Все, тепер печать
знято, – повідомила Рін.
-
Не думав, що
колись відчуватиму себе так добре. А тепер може хтось скаже, де мій одяг? Якось
незручно розгулювати в чому народили, навіть по-своєму домі, – пожартував Ален.
Адрі
й Рін зайшлися нестримним сміхом. Зі сльозами на очах Адрі попрямувала до шафи.
-
Я пройшлась по
крамницях стараючись підібрати щось відповідне, сподіваюсь, тобі прийдуться до
смаку обновки, – і вона стала по черзі демонструвати наряди. Першим був
класичний чорний костюм, від якого Ален одразу відхрестився. Далі вона
продемонструвала туніку древньоримського типу, в таку були одягнені жителі
Тройзена. І на цей вибір Ален заперечно похитав головою. – Тоді в мене останній
варіант, – і вона показала чорні штани, більш молодіжного типу, й чорну сорочку
з широким комірцем.
-
Завжди знав, що
все пов’язане з одягом, закладене в дівчатах з народження. Чудовий вибір, – від
такого компліменту на обличчі Адрі з’явилась широка посмішка. – А тепер не
могли б ви… відвернутись.
-
Які ми
сором’язливі! – засміялась Рін, проте виконала його прохання.
Переборюючи
біль, який все ще давав про себе знати, Але став поволі вдягатися.
-
Я готовий, – після
декількох хвилин повідомив Ален.
-
А тобі пасує, –
перша заговорила Рін. – Адрі, тобі доведеться ретельно його охороняти.
-
Це вже точно, – і
обоє засміялись.
Накинувши на плечі плащ, Ален, в супроводі Адрі з Серафіелем, попрямував до дверей.