Поволі
очі почали розплющуватись. В грудях несамовито пекло, хоча біль був не тільки в
грудях, все тіло «палало». На чолі відчув холодний компрес. Спроба підвестись –
не увінчалась успіхом, а навпаки, тільки погіршила становище, його почало
лихоманити. Ален ледь міг підняти руку,
зараз вона важила тонну. Десь збоку – відчувалось тепло.
- Вогонь?
– кволо мовив Ален.
- Нарешті
прокинувся, – почувся голос Рін, проте лунав він не в голові.
Він
постарався повернути голову. Це коштувало йому величезних зусиль, однак намір
вдався.
- Де
це я?
- В
проході. Ми вирішили не переносити тебе в табір, боячись погіршення становища,
– мовила Діана сердито. – Тобі пощастило, що маєш такого чудового ангела, хоча,
на її місці, я би тебе вже давно прибила. Подумати тільки, випити отруту, –
відчитала його дівчина.
- Якщо
я живий – значить протиотрута є? – хрипким голосом мовив Ален.
- Є, –
відповіла Рін. – Хоча, ця отрута була куди сильніша від тієї, в Гімері.
- Демони
додають в неї щось, щоб спостерігати, як жертва повільно помирає, – повідомила
Діана. – Першоджерело вбиває набагато швидше.
Тобі пощастило, що тіло виробило імунітет, та попри це, тобі доведеться
ще певний час відчувати її наслідки.
- Значить
– все було недаремно, – посміхнувся Ален кволо.
- Недаремно?
В нас ледь серце не зупинилися, поки ми допомагали тобі! – вигукнула сердита Діана.
Почувся
гуркіт, і з проходу вийшло два силуети.
- Як у
вас справи? – почувся голос Беатріс.
- Хворий
прийшов до тями. Ще б його розум повернувся на місце, – буркнула Діана.
- Це
вже точно, – дивлячись на Алена, привітно посміхнулась Беатріс.
- А у
вас як? – запитала Діана.
- Протиотруту
роздали, за наявних ресурсів, її вистачило тільки на половини табору, проте й
це вже прогрес. Вони вирішили, в скорому часі виступати на Діт. Старійшина, про
якого ти говорив, дуже цікавився, куди ти зник, – звернулась Беатріс до Алена.
- І
чого я не здивований. До речі, що це був за гуркіт?
- Поки
ти відновлюєшся Натаніель вирішив запечатати прохід,. Бачив би ти обличчя
людей, коли ми сказали, що в проході з’явилась фурія, і ми тимчасово
перекриваємо його, щоб знищити загрозу, – посміхнулась Беатріс.
Дівчата
переглянулись, видно їх щось сильно мучило, але вони не наважувались сказати
про це.
- В
чому справа? – помітивши їхні погляди, запитав Ален.
- Ну…
– невпевнено почала Діана, – ми б хотіли дізнатися, що це була за техніка.
Натаніель
почувши це – голосно засміявся.
- Мовчи,
ти ніколи не ділишся подібним, а коли ми запитуємо, то використовуєш відмовки!
– розсердилась на нього Діана.
- Слід
було краще вчитись в академії, й не виникало би подібних запитань, – кепкував
він з них.
- Це
початкова версія печаті п’яти елементів, – мовила Рін, яка все ще перебувала в
зримій формі.
- Початкова
версія? – перепитали хором дівчата.
- Ох,
неуки, і як тільки ви потрапили на це завдання? – Натаніель продовжував
насміхатись з них. – За допомогою цієї техніки чотири командири стримували
вершника апокаліпсису. Ален використав спрощену версію, але – це не позбавило
її «руйнівної» сили. Хоча, я все ще не розумію, звідки ти знаєш про неї, та й…
– не договорив Натаніель, його перебив Ален.
- Згодом
все дізнаєтесь… говорю вже як Рін, – похитав головою Ален.
- З
ким поведешся, від того й наберешся, – посміхнулась Рін.
- Це
вже точно, – й собі посміхнувся Ален.
*****************
Відновлення
Алена зайняло чимало часу. Через перекриття проходу, Рін мала змогу перебувати
в зримій формі, чим активно користувалась, доглядаючи за ним разом з Діаною.
Від дівчат Ален дізнався багато нового про Вищу Знать й Іскру. Натомість, вони
з задоволенням слухали розповіді про Землю, і його пригоди на цій стороні. З
Натаніелем вони хоч і подружились, проте невелике напруження все ж зберігалось.
Між ними часто, на рівному місці, виникали суперечки.
Та
ось, настав вирішальний день і сотні людей ринули через прохід. В їхніх очах не
було страху чи невпевненості, вони чітко усвідомлювали, куди йдуть, і що їх
чекає на тій стороні.
Ален,
Діана й Беатріс, щоб уникнути несподіванок при виході – першими відправились
туди. Пекельна пустеля виправдовувала свою назву. Вгорі – палюче сонце, внизу –
розпечені піски. Для людей, відчуваючих спрагу, пройти через подібне – було
непростим завданням, не кажучи вже про скорпіонів, що чатували в пісках, та й
фурія не забула про них, а це підливало масла в і без того бурхливий вогонь емоцій, що зараз
старались приховати вцілілі.
З
кожною хвилиною всередині Алена росла тривога за Адрі. Посилювало її і почуття
вини, через причину полону. Кола відкрили у ньому приховану сторону, хоча,
можливо й не таку приховану, як здавалось. Може, він просто не хотів помічати
її, не помічав, що сила й почуття влади – вдарили в голову, що він розмінювався
людьми, як «непотрібними речами». Знаходив постійні виправдання для невдач. Ні,
він не хотів ставати командиром, брати у свої руки життя тисячі людей, але доля
розпорядилась інакше, й тепер він змушений прийняти її. Тепер – його обов’язок
захищати всіх і кожного, але серце чомусь боролось з цим. Не хотіло визнавати
такого порядку. Можливо – це одна з особливостей людини: боротися з рішеннями,
які прийняли за неї, а можливо, підсвідомість ще не прийняла цю сторону, не
усвідомила, що – це вже не Земля, і все тут куди складніше.
Доля,
фатум, рок – скільки назв, але дорога лише одна, і її вже вибрали за нього.
Стоячи перед цією величезною пустелею, Ален розумів, що далеко не піщинка серед
усієї маси, а щось набагато більше, щось, що заставить їх рухатись, подібно
бурі. Рухатись. Куди рухатись? Якщо він і сам не знав дороги. Чи, можливо, буря
покликана зруйнувати все, а потім постане новий світ, подібно Феніксу з попелу.
- Про
що задумався? – звернулась до нього Діана.
- Та
так, обдумую ситуацію. Так і не встиг запитати, чи ви знаєте, як потрапити в
Діт?
- Виходячи
з інформації, що нам вдалося роздобути, то посередині цієї пустелі протікає
Стікс. Його води і являються порталом в Діт. Та пройти туди самотужки, майже
неможливо, вірніше для простих людей неможливо, вам з Натаніелем – це не складе
особливих зусиль. До речі, про Натаніеля, вони повертаються.
Ален
і Діана залишились охороняти прохід, а Натаніель і Бетріс відправились в
розвідку.
- Що
там? – звернувся Ален до Беатріс.
- Велике
скупчення скорпіонів, кілометрів з п’ять на північ, однак – це не єдина
проблема, схоже, чимала група демонів отаборилась на заході, визначити точніше
не було можливості, інакше б видали себе, – переводячи подих, мовила
Беатріс.
- Не
здивуюсь, якщо вони планують взяти нас в кільце, або ще краще – не пропускати
до порталу, поступово зменшуючи ряди, – мовив Натаніель.
- Мобільна
оборона? – висловив припущення Ален.
- Ага,
– погодився Натаніель.
- Це
ще що таке? – здивувалась Беатріс.
- Говорячи
простіше: мобільна оборона передбачає знищення
військ противника,
що наступають, шляхом заманювання їх у заздалегідь підготовлені, в оборонному
відношенні райони, де забезпечується можливість для проведення контратак і
здійснення обхвату мобільним резервом. Вона ґрунтується на
широкому застосування різноманітних руйнівних технік, швидкому використанні
результатів ударів – шляхом проведення контратак сильними резервами в глибині
оборони, для завершення розгрому головного угрупування противника, що наступає. Мета мобільної
оборони досягається поєднанням оборонних, стримувальних і наступальних дій, –
пояснив Натаніель. – Їхній табір, по всій видимості – це пастка інакше, вони б
так відкрито не показували його, а значить – таким чином вони сподіваються
заманити нас і знищити.
- Щось
все надто просто, – задумався Ален.
- Згодна
з Аленом, вони не можуть не знати про наші можливості, – мовила Діана.
- Можливо,
таким чином, вони хочуть підштовхнути нас до битви зі скорпіонами? – припустила
Беатріс.
- З
цим старійшиною – що, і як мені використовувати мінімальну силу? –
звернувсяАлен до Натаніел.
- Щодо
другого, то не переживай, я повідомив старшим, що ти, як і я – власник сильної
Волі, тому можеш спокійно використовувати усі чотири стихії, тільки не
переборщи, а то і в нас є свої обмеження, – мовив Натаніель. – А по першому
питанні – доведеться імпровізувати.
- Хоч
я на цій стороні й недавно, проте, все ж важко звикнути, що ви маєте подібну
силу, без прикликання ангелів.
- Не
переживай, якщо Каріна знає про тебе, то паралельно з навчанням в академії, ти
пройдеш тренуванням в Тіньовому, що повір моєму досвіду, ти не скоро забудеш…
Так, а тепер давайте ділити обов’язки. Я, Діана і Беатріс – візьмемо по загону,
тобі ж доведеться приєднатись до когось з нас, хоча, я вважаю доцільним –
приєднання до дівчат. Я не сумніваюсь в вашій силі, – звернувся Натаніель до
Діани й Беатріс. – Проте противник не такий простий, а об’єднання нас двох –
послабить інші загони.
- Погоджуюсь.
Я так зрозумів: групи будуть діяти на певній відстані одна від одної, тому
найкраще помістити слабшу групу в центр, а інші, в разі чого – прикриють з
флангів. Сильні фланги унеможливлять кільце, – запропонував Ален.
- Згоден,
а тепер вибирай.
- Наскільки
я зрозумів – Діана медик, а лікувати й битись одночасно – не вийде, тому я
обираю її.
- Значить вирішено, а тепер давайте формувати загони, – скомандував Натаніель.