Наступні шість днів Ален тільки й
робив, що ходив на лекції й допізна засиджувався в бібліотеці. Лише іноді
відривався, щоб вислухати доповіді офіцерів і віддати накази. Рани вже повністю
зажили й тепер він міг без проблем займатись тренуваннями, однак спаринг з
Жаном показав, що талант не компенсує теорії, тому Ален вирішив почекати з
ними. Новина про зраду Бакарі ураганом пронеслась по землях Едему й викликала
шквал емоцій. Серйозних сутичок не було, однак люди почали скоса дивитись на
хранителів. Ці події не оминули й академію. Корнелія, Мелліса й Жан все
розпитували про це, проте він старався уникати розмов на подібну тему, а якщо
все ж доводилось, то виголошував заздалегідь складену розповідь з теорій і
переконань, в ній не було нічого особливого, та цього було достатньо, щоб йому
давали спокій. Орден подав все як інформацію, що вдалося дізнатись на семи
колах, про Адрі головнокомандувач не промовив і слова, за що Ален був йому
безмежно вдячний.
І ось настав день церемонії. Ален
прокинувся раніше, ніж зазвичай. Його бентежило відчуття тривоги, проте не
через демонів. Останні дні вся столиця перебувала на голках. Всі готувались до
майбутньої події. В орден прибувало все більше гостей. Кайлі всі вуха
проговорила, розповідаючи, як потрібно поводити себе і який порядок церемонії.
- Хвилюєшся?
– запитала Адрі, яка також прокинулась і підійшовши – обійняла його.
- Дуже…
- Це
буде грандіозна церемонія, я вже дочекатись не можу, – захоплено мовила вона.
- Це у
всіх таке тремтіння, перед нею, чи тільки у мене?
- Звикнеш,
відчуття, коли стоїш перед мільйонами людей і тебе оголошують хранителем –
словами не передати. Я досі пам’ятаю свою церемонію, – замріяно виголосила вона
останнє.
- Я
хочу тебе про дещо попросити… – Ален на мить замовк, збираючись з силами. – Ти
можеш супроводжувати мене під час церемонії?
По реакції Адрі було видно, що вона не
то розгублена, не то здивована від такого прохання.
- Ти
впевнений? Те, що орден не повідомив про мене, не означає, що вони забули. Не
думаю, що вони зрадіють мені, в такій ролі.
- Це
моє свято й запрошувати на нього можу кого побажаю, а тебе я хочу бачити в
першу чергу, і байдуже на думку інших, – твердо мовив Ален.
- Знаючи
твій характер, ти не відступиш, – Адрі на мить замовкла. – Я згодна, проте за
однієї умови.
- Уважно
слухаю, – бадьоро мовив Ален, радий, що вона погодилась.
- Ти
не будеш навідувати мене на Терра Інкогніта.
- Якщо
це був жарт, то він не зовсім вдалий, – сердито мовив Ален.
- Я
говорю цілком серйозно. Я розумію про що прошу, та повір, для мене це настільки
ж важко, як і для тебе. Доведеться піти на це, щоб уникнути нових смертей.
- Про
що ти, які смерті? – вигукнув Ален.
- Зустрічі
можливі тільки на тій стороні, в охорони чіткі інструкції, щодо цього, а тепер
подумай чим обернеться поява одного з командирів на тій стороні. Не хочу, щоб
хтось загинув, навіть, якщо це злочинець.
- Якщо
ти цього хочеш, то добре, – якби не було тієї розмови з Ноєм, Ален би нізащо б
погодився, однак зараз краще було дотримуватись плану й нічого їй не
розповідати. Нехай думає, що все відбувається так, аніж знаючи правду вдасться
до непередбачуваних кроків.
****************
Був вже полудень, Ален в чорному
костюмі, проте без плаща, як цього вимагала церемонія, очікував у своєму
кабінеті. Супровід мав з’явитись з хвилини на хвилину. І ось двері відчинились
і до зали першою зайшла Адрі в розкішній білій сукні, а за нею слідом Марко й
старші офіцери, на чолі близько п’ятдесяти хранителів, серед яких були й
паладини, в до блиску відполірованих обладунках.
- Маєш
неперевершений вигляд, – шепнув Ален Адрі на вухо Адрі. – Ця сукня тобі личить.
- Дякую,
хоча завдяки тобі мені більше би пасувала червона оскільки відчуваю, що зараз
це мій природний колір обличчя. Не тремти так, а то я ніяковію ще більше, –
Адрі взяла Алена під руку й вони попрямували до виходу.
****************
Їхня поява на площі, перед храмом
Архистратига Михаїла, супроводжувалась шаленими оплесками й викриками людей.
Хранителям ледве вдавалось утримувати коридор для Алена і його ескорту. На
площі й вверх по сходах, до входу у храм, розстелили червону доріжку. Ален і
Адрі повільно крокували вперед. В той момент єдиною думкою Алена було: тільки
би не забути все, про що говорила Кайлі. Переступивши поріг храму, він ледь не
впав у ступор від побаченого. Адрі вчасно привела його до тями. Всередині, крім
представників ордену, Вищої Знаті, членів королівських сімей, командирів і
капітанів, були десятки ангелів. Причому деякі з них, як і Серафіель, були з
шістьма крилами. Усі вони уважно спостерігали за кожним його кроком. Права на
помилку в Алена практично не було. В той момент йому хотілось провалиться крізь
землю, щоб не бути в центрі такої уваги.
Ален і не помітив, як вони опинились
спереду, Адрі легко стиснувши його руку, в знак підтримки, поспішила стати
поряд з іншими. Священники почали церемонію. Кайлі розповідала про неї, однак
безпосередня участь викликала ще ті емоції. Він відчував спокій і блаженство
водночас.
Наприкінці церемонії, один зі
священників, попросив його клякнути на коліна і повторювати за ним. Це були
слова присяги командира. Ален добре знав їх оскільки останні дні тільки те й
робив, що подумки повторював. Певною особливістю було ще й те, що ці слова він
виголошував повернутий до присутніх обличчям. Це був ще один символ, символ
того, що командир непросто виголошував наперед завчені слова, а звертався до
тих, кого присягав захищати.
Після присяги священники по черзі
виголосили короткі промови, в яких висловили побажання й настанови для Алена.
На цьому церемонія в церкві підійшла до завершення. Хранителі, вишикувавшись у
дві шеренги, схрестили мечі в повітрі. Ален повільно пройшов під ними й вийшов
назовні. Площа зустріла його ще гучніше, ніж до цього. Люди з захопленням
спостерігали за кожним кроком. За традицією друга частина заходів мала відбутись
в ордені. Тільки переміщення, і їм подібне, були під суворою забороною.
Командир мав пройти весь шлях від храму, до ордену, без жодної допомоги, а це
була немала відстань, враховуючи розміри столиці.
Внизу на них вже чекали хранителі зі
знаменами сьомого, вони мали йти попереду й очолювати ескорт. Ален поглядом
став шукати Адрі.
- Не
заставляй усіх чекати, – жартуючи шепнула Адрі, й взяла його під руку.
- Я
вже думав, ти забула про свою обіцянку, – посміхнувся він.
- Ти
даси забути. Та й чи можу я не насолодитись такою увагою, це ж мрія усіх
дівчат.
Крок за кроком, вони спустились вниз,
під захопливі вигуки ескорт попрямував до ордену. Присутні, в храмі, рушили
слідом за Аленом і Адрі, а замикала величезну колону ще одна група хранителів
зі знаменами сьомого.
****************
Зі скрипом величезна металева брама
цитаделі відчинилась, впустивши їх всередину. Хоч дорога і зайняла чимало часу,
проте усі перебували в піднесеному настрої. От-от мала відбутись найвидовищніша
частина церемонії. Серце Алена билось в шаленому ритмі. Той ще ефект справляли
двадцять тисяч солдатів, вишикуваних в шеренги. На чолі них стояли не залучені
до охорони столиці старші й молодші офіцери сьомого. Марко, як капітан,
знаходився на самому переді. Як тільки делегація зайшла, хранителі поспішили
віддати честь.
Хранителі попереду ескорту, сформувавши
дві шеренги, схрестили мечі в повітрі й Ален з Адрі попрямували під ними,
назустріч головнокомандувачу і його ескорту з гвардійців, а гості поспішили
зайняти спеціально приготовлені для них місця. Коли між ними залишилось близько
п’яти метрів, обоє зупинились і Ален відав честь. Головнокомандувач заговорив
першим, звертаючись до гостей та солдат.
- Виправте,
якщо помиляюсь, та сьогодні воістину великий день. Я вже думав, що не дочекаюсь
його. Для мене орден це одна велика сім’я. Всі в ордені: будь то хранитель, чи
рядовий солдат, мені як діти. Від початку створення, я старався виховати їх
гідними синами й дочками Едему. Я старався до всіх ставитись однаково любляче й
терпеливо. Проте, як буває у великій сім’ї: старші члени прагнуть очолити її,
прагнуть довести свою значущість і виділитись. Я не можу засуджувати чи
дорікати їм за це. Навіть, коли ви ступите на неправильну дорогу, я постараюсь
зробити все, щоб допомогти вам, –
звернувся він до хранителів. – Ви запитаєте до чого веду? Хоча дехто вже
напевно здогадався, – і він посміхнувся. – Я говорю про спадщину й час нових
змін, змін, які невпинно наближаються. Змін, які несе з собою молоде покоління.
Сьогодні ми зібрались тут не тільки відсвяткувати призначення нового командира,
але й розпочати нову сторінку історії Едему. Ні для кого не секрет, що я
знаходжусь на посту головнокомандувача від початку створення Темного Ордену. За
цей час ми об’єднали Едем і стали щитом для мільярдів людей, однак останні
події свідчать, що орден стає причиною розколу Едему й моє завдання, як
головнокомандувача, цього не допустити. – На внутрішньому дворі запанувала
гробова тиша, здавалось можна було відчути, як б’ються серця присутніх. – Знаю,
що, можливо, занадто швидко покладаю на плечі цього хлопця тягар наших вчинків
і надій, але іншого вибору немає. Як головнокомандувач, я не можу пробачити
вчинки Бакарі, але як батько, я його розумію. Батьки завжди будуть любити своїх
дітей, щоб вони не зробили… Єдиним виходом з ситуації, що склалась, я бачу
покидання поста головнокомандувача. Я вже подав у Вищу Раду необхідне
звернення. Як ви знаєте, процедура призначення нового головнокомандувача
тривала і потребує згоди не тільки Вищої Ради, але й королівських сімей і
командирів. Проте я впевнений, що це швидко вирішиться. Також, всі ви знаєте
про правило наступника. В ньому йдеться, що покидаючи пост, чинний
головнокомандувач може запропонувати кандидатуру свого наступника. До
останнього часу я вагався з вибором, та тепер в мене немає сумнівів.
Як я вже говорив: «Сьогодні воістину
великий день». Ми святкуємо не тільки призначення нового командира, але й
офіційне подання кандидатури командира Алена, як мого наступника.
Після останніх слів Ноя учасники
завершального етапу церемонії вже не стримували емоцій. Одні викрикували,
перепитуючи один одного, чи правильно почули, інші в ступорі завмирали,
усвідомлюючи, що слух їх не підводить. Солдати проявили найбільшу
холоднокровність, очікуючи на подальший розвиток подій. Найяскравішою була
реакція королівських сімей і Вищої Знаті. Дивлячись на вирази їхніх облич,
можна було з впевненістю сказати, що їх порадувала дана новина. Тепер вони
отримали змогу змінити порядок, в цьому світі, на свою користю. Як на
підтвердження даної думки заговорив Ной.
- Перш
ніж почнуться обговорення, хочу нагадати, що протягом тижня можливе внесення
інших кандидатур. Хочу також нагадати, через що мене призначили
головнокомандувачем. Справа зовсім не в тому, що я пережив Потоп і мої нащадки
відродили людський рід на Землі. Я був обдарованим, тим, кому долею було
призначено повести людей далі. Подібні люди з’являються раз на сотні, а то й
тисячі років. Дивлячись на цього молодого хлопця, я бачу себе в молодості, таке
ж рвіння і прагнення змінити світ, – Ной посміхнувся. –Однак мою силу не
порівняти з його. Всі ви знаєте про істинних обдарованих і силу, якою вони
володіють. Зараз в них перестали вірити, вважаючи міфом. Та спішу розвіяти ці
хибні переконання. За подібними людьми споконвіку стежили серафими. Бачу ваші
скептичні погляди. Проте – це не жарт, і не марення старого. Цей хлопець є
істинним обдарованим, йому долею призначено повести цей світ далі. І зараз я
хочу продемонструвати вам чому саме його я вважаю достойним очолити одну з
найбільших сил цього світу, – і Ной обернувся до Алена, який від несподіванки
не знав куди подітись. Навіть Адрі, яка до цього зберігала холоднокровність,
зараз міцно стискала руку Алена, було відчутно, як вона вся тремтіла.
- А
головнокомандувач вміє все подати театрально, – сміючись, мовила Рін, – Схоже,
прийшла пора показати світові іншу твою половину.
- Ти
впевнена? – на ментальному рівні розгублено мовив Ален,.
- Так,
– твердо відповіла Рін. – В іншому випадку – Едем розірве громадянська війна.
- Громадянська
війна? – перепитав розгублений Ален.
- До
тебе ще не дійшов прихований зміст вашої першої розмови? Ной вже тоді
передбачив цей хід подій. Подивись на реакцію Знаті й королівських сімей. Вже
зараз вони готові ділити владу. Єдиною силою, що їх стримувала до цього, був
Ной, але новина про Бакарі похитнула його позиції й він прийняв необхідні, з
політичної точки зору, рішення. Однак ці рішення не гарантують спокою, можна
підкупити членів ради, домовитись з командирами й тому подібне… Зараз ти єдина
сила, здатна переломити становище.
- Тоді
вибору немає… Нарешті можна буде не стримуватись, – Ален відчув, як величезний
тягар спадав з його плечей. – Не думав я, що це відбудеться саме в такий
спосіб, та схоже, ви не залишили мені вибору, – посміхаючись, звернувся Ален до
Ноя.
- Я
знав, що Рін погодиться, вибач, що все відбувається саме так, але…
- Вона
вже пояснила.
- І
чому я не здивований? – посміхнувся Ной.
- Що
мені робити?
- Внесемо
невеликі доповнення, до затвердженого плану церемонії. Починайте, – скомандував
Ной хранителям.
Десять хранителів, утворивши круг,
зосередились. Біла аура почала огортати їхнє тіло, а за секунду направилась в
центр круга. Поступово почали формуватись обриси об’єкта. Це була Зірка Едему,
так її назвали через те, що завдяки їй проводили завершальну частину церемоній
призначення майбутніх хранителів, з кожним новим хранителем вона немов
запалювала нові вогні надії над Едемом. Що ж до самої зірки, то вона мала форму
квітки. Зроблена з того ж матеріалу, що й Зірка Обсидіану. На її пелюстках
розміщувався небесний лотос, який, в
разі необхідності, стримував силу хранителів, хоча на другій церемонії, його
роль більше зводилась до показника сили й визначення звання хранителів. Крім
лотосів, на пелюстках були спеціальні місця, для хранителів, які утримували ще
один бар’єр, і в разі необхідності приймали заходи, щодо тих, хто втрачав
контроль. У випадку Алена це була чиста формальність.
Ален став в центр Зірки Едему,
хранителі зайняли свої місця.
- Скажете, як будете готові, – звернувся до Алена один з хранителів. Ален ще раз оглянув присутніх, повернувся до Марко й інших хранителів з сьомого, вловив збентежений погляд Адрі, що залишилась біля Ноя… а потім глибоко вдихнувши, немов перед зануренням, він кивнув хранителям, щоб ті починали.