Ален стояв на мурі й споглядав захопливу
картину. Близько ста тисяч солдат вишикувались в шеренги й очікували на
відкриття порталу. Їхні погляди були зверненні на нього, простого хлопця, що
тільки недавно був звичайним студентом, ходив на пари й зустрічався з
дівчатами, а зараз стояв у якості командира однієї з найвеличніших сил цього
світу. Вони й не підозрювали завдяки кому зараз відкриється портал і вони
попрямують на ту сторону, на захист людей, яких ніколи не знали, які мають
проходити покуту на Проклятій Землі. Звичайно, там є і жителі Едему, але вони
скоро перетнуть стіну й забудуть Прокляту Землю, як страшний сон. А вони
залишаться й зустрінуться віч-на-віч з тими, кого їх навчали ненавидіти й
вбивати при першій зустрічі. Хтось загине, хтось здобуде славу й звання, але
одне вони знають напевно: як раніше вже не буде.
- Все
готово, – мовив Дакоста, підійшовши до Алена й інших старших Офіцерів.
- Хто
поведе першу хвилю? – запитав Ален.
- Маркус.
Він знає ту місцевість, тому швидко скоординує солдат.
- На
тій стороні знають про наше прибуття?
- Так,
ми отримали дозвіл на прохід. Постарайтесь відкрити портал якомога далі від
табору Марко, щоб уникнути непередбачуваних казусів, – уточнив Дакоста.
- Добре.
Що ж, почнемо, – виголосив Ален.
- Може
довірити це комусь досвідченішому? – втрутилась в розмову рудоволоса з
тіньового, її звали Каріна.
- Каріна,
будь ласка, не маю нічого проти, – Ален простягнув їй посох, та, спочатку
завагалась, проте все ж взяла його.
- Я
думала вже не запропонуєш. Нас тренували, як поводитись з такими артефактами, –
хвалькувато мовила вона.
Однак, як би вона не старалась
зосередитись і створити портал, в неї нічого не виходило.
- Закінчила?
– насмішкувато мовив Ален. Та, почервонівши, повернула посох Алену. – Якщо
більше ніхто не хоче випробувати свої сили? – Ален поглянув на інших жінок з
тіньового, ті нічого не відповіли. – То я почну.
Взявши посох Мойсея в праву руку, Ален
зосередився.
- Не
поспішай, я об’єднаю наші з Серафіелем сили, – мовила Рін. – Добре. Балансу
досягнуто, тепер відкривай.
Перед шеренгами солдат відкрився величезний
портал. Дакоста подав знак Маркусу й ті швидким маршем рушили вперед. Над
Долиною Королів немов грім прогримів, від їхньої ходи. Ці сто тисяч, згрупували
з різних підрозділів. Тут були паладини, хранителі й навіть повітряні
ескадрильї. Вони мали взяти периметр табору, на тій стороні, під охорону й
очікувати прибуття решти військ.
Попри величезний запас сил, довге
підтримування порталу забирало в Алена велику кількість сил. Щоб втриматись на
ногах, довелось обпертись на посох.
- Все,
закривай, – гукнув Бріар, бачачи, що Ален ледве тримається. – З тобою все
добре? – запитав він, коли портал закрився.
- Це
потребує великої концентрації, але я впораюсь, готуйте наступних, – виголосив
Ален.
- Точно
все добре? – завагався Бріар.
- Так.
- Признаюсь
чесно, я вражена, – мовила Каріна. – Хранителі вчаться роками, щоб розвинути
необхідний запас витривалості й вмінь для подібних операцій.
- Радий,
що зміг здивувати, – переводячи подих, відповів Ален.
- Тільки
чому посох не працював в моїх руках? – задумливо мовила вона.
- Це вже
питання до жреців, які ним володіли, – байдуже мовив Ален, хоча подумки витирав
холодний піт з чола. – Наступна колона зайшла в долину. – Давайте спершу
перевіримо, як там Маркус й інші солдати, – запропонував Ален.
- Не
заперечую, – мовив Бріар. – Хто виступить добровольцем? – звернувся він до
стоячих поруч старших офіцерів.
- Давайте
вже я, а то набридло стояти без діла, – заговорив Дейчі.
- Я
відкрию його прямо тут, і протримаю до твого повернення, – повідомив Ален.
- Постараюсь
не затримуватись.
Ален знову зосередився, невеликий
портал, в людський зріст, відкрився метрів за десять від них. Дейчі швидко
попрямував в його напрямку, й за секунду розчинився в ньому. Утримувати
невеликий портал не склало особливих труднощів. Через дві хвилини радісний
Дейчі повернувся.
- Все
добре, вони успішно переправились. Капітан Марко передає привіт.
*****************
Зупиняючись на нетривалий відпочинок,
Ален переправляв групу за групою всю ніч. Під ранок геть обезсилів. В долину
прибули останні солдати Джеро. Порадившись з Бріаром, Ален вирішив залишити
близько ста тисяч охороняти долину. Невідомо, як повернеться ситуація на тій
стороні, а зайва страховка не завадить.
Зібравшись з силами, Ален відкрив
останній портал і разом з Бріаром, Дакостою і представницями тіньового,
попрямував на Прокляту Землю. По прибутті їх одразу зустрів Марко й Маркус,
інші готувались до битви. Солдатів було, як мурах. Вони метушились тут і там.
Перші групи вже зайняли оборону біля виходу з ущелини. Грифони, на пару з
вершниками на драконах, патрулювали повітря, часто роблячи карколомні трюки,
хизуючись перед дівчатами з табору повстанців, або ж перед своїми. Жінок в
лавах сьомого, хоч і було не так багато, та вони все ж були.
- Радий
знову усіх бачити, – посміхаючись, мовив Марко, що прямував їм на зустріч.
- Капітан,
– віддавши честь, заговорив Дакоста.
- Облишмо
формальності, – Марко обійняв по дружньому спочатку Дакосту, а потім Бріара. Ті
також не тямили себе з радості. – Нарешті сьомий в зборі, – радісно виголосив
Марко – Командир, – віддавши честь, мовив Марко. – Вітаю з офіційним, так
сказати, призначенням.
Тільки зараз Ален помітив, що Марко
одягнений в капітанську форму. Біла кіраса з візерунком ангела, що розкрив свої
крила. Білий плащ з блакитним драконом і двома півмісяцями на спині. На плечах
золоті нашивки, як атрибути капітана.
- Як
ти й просив, тебе офіційно відновили у званні, – повідомив Бріар.
- Жаль
Кіри й Майї немає, вони б зраділи знову одягнути цю форму.
- Сам
знаєш, вони на завданні…
- Бачу
ви добрі друзі, – посміхнувся Ален.
- По-іншому
не можна було... – постарався уникнути погляду Алена Марко. – Схоже, Бріар
розповів тобі все?
- Я
вже звик, що мені вічно щось недоговорюють, – стиснув плечима Ален.
- Стратегія,
юний командире, без неї не обходиться жодна війна, – посміхнувся Бріар.
- Бачу
чутки не брехали, спецзагін прибув… – кинув Марко холодний погляд на Каріну і
її товаришок.
- Будемо
раді битись пліч-о-пліч з легендарним Феніксом Марко, – мовила Каріна віддавши
честь.
- Заставили
почервоніти, – вже тепліше мовив Марко.
Біля них з’явився Дейчі.
- Які
будуть розпорядження? А то, ми з Дагером, вже посперечались, хто буде на
передовій.
- На
мене не дивись, є командир і капітан, вони й вирішують, – відповідаючи на
допитливий погляд Дейчі, заговорив Бріар. – Я тут винятково, як спостерігач.
- Значить
питання до командира, а то в капітана вже слина потекла при вигляді трьох
жінок, – Марко почервонів і закашлявся. – Ну-ну, легше, все розумію… тривалий
термін на Проклятій Землі. – Дейчі поплескав його по спині, стараючись
допомогти з кашлем. Ален, Дакоста й Бріар ледве стримались, щоб не зареготати.
- Дисципліна
у вас, звичайно, на висоті, так розмовляти зі старшим за званням, – зверхньо
мовила Каріна.
- Такі
вже ми, – взявши себе в руки, мовив Марко. – Ласкаво просимо в сьомий легіон.
- Так
що з моїм питанням? – мовив Дейчі, поглядаючи то на Марко, то на Алена.
- Виправте,
якщо помилюсь, Маркуса також відновили? – звернувся Ален до Бріара.
- Так,
– схвально кивнув той.
- Тоді
пропоную наступне. Маркуса, як майстра
ближнього бою, разом з трьомастами тисячами паладинів розмістити біля виходу з
ущелини, для підтримки добавити п’ять тисяч хранителів. Їх використовувати
виключно, як резерв. В ущелині особливо технік не використаєш, а якщо
переборщити, то можна різко погіршити становище, тому бій, скоріше за все, буде
ближній, а паладини підходять для цього найкраще. Сто тисяч хранителів і сто
тисяч паладинів залишимо на захист табору повсталих, та й нашому табору не
завадить прикриття. П’ятдесят тисяч: з яких двадцять п’ять паладинів, і
двадцять п’ять хранителів, відправимо в печери, а точніше, на центр і вхід з
тої сторони. Вхід з цієї – прикриють захисники табору. Особливу увагу потрібно
приділити провізії. Думаю, двадцять тисяч паладинів вистачить. Наскільки я
встиг підрахувати по з’єднаннях, то повітряні ескадрильї налічують п’ятсот
тисяч. Їх, я пропоную, використовувати для раптових атак на ущелину, й само
собою – захисту повітря над нами. Якщо встигнемо, то можна зробити декілька
атак з флангів, заставивши їхній тил понервувати, й цим самим розосередити війська.
По триста тисяч паладинів слід розподілити на заході й сході, їх підсилити
двомастами тисячами хранителів. Окремо розмістити п’ятдесят тисяч хранителів на
скелях – це дасть нам шанс випереджувального удару й послужить для тих, хто
внизу, орієнтиром для координації подальших дій. Я не виключаю можливості
проходу з флангів, вони не настільки дурні, щоб йти всіма силами, в лоб,
ущелиною. Ті сили, що залишились, розосередити розімкнутим строєм в центрі
плато. Тут слід акцентувати увагу на лучниках, адже віверни, й інша нечисть,
якщо прорвуться з флангів, то поспішать вдарити в спину Маркусу й розчистити
шлях через ущелину для своїх, а надійний тил з лучників – перешкодить їхньому
задуму, та й з центру можна буде прикрити спини тих, хто на заході й сході. Плюс
до всього – біля кожного формування мають бути хранителі, що миттєво зможуть
перемістити допомогу чи поранених. Госпіталь пропоную розташувати в таборі
повсталих, вони сильно не повоюють, а от за пораненими доглянуть. Та й
непотрібно буде тратити зайві сили для його захисту. В горах, і в ущелині.
пропоную також закласти бочки з ефірним вогнем. Відстань вибрати безпечну, але
таку, щоб можна було без проблем запалити. Солдатів я огорну блакитним ефіром,
і в разі необхідності підніму щит над всім плато. Хоча, бажано, щоб до цього не
дійшло, краще завдати зайвого удару, ніж сидіти в захисті.
А тепер, щодо офіцерів для цих
формувань. Маркус на передовій; для таборів потрібен холодний розум і тверда
рука, тому Дакоста підходить якнайкраще. Сейшас в центрі. Для «люблячого»
драконів Дейчі, думаю, найкращим буде взяти на себе повітря. Дагер на заході,
Клебер на сході. Координацію інших операцій візьме на себе Марко. Шкода, що
Джеро залишився в долині, але думаю, ми повинні справитись і за подібного
розкладу. І ще одне, не менш важливе: керівникам формуваннями обов’язково
призначити для себе заміну, не хочу накаркати, але самі розумієте, краще не
витрачати час і життів на перегрупування чи пошуки нового лідера. Між
формуваннями налагодити постійний зв'язок, щоб не вийшло, що по необізнаності,
випадково зіткнулись свої зі своїми. А тепер слухаю: запитання, заперечення чи
доповнення.
- Тут
і добавити нічого, – заплескав в долоні Бріар. – Блискуче. Ну як вам, леді,
недосвідчений хлопчисько?
Ті демонстративно відвернули голови,
нічого не відповівши.
- В
мене запитання. Це стосується блакитного ефіру, що це таке? – мовила Каріна. –
Я ніколи про такий не чула?
- Признатись
чесно, я також, – мовив Бріар.
- Назву
я недавно придумав, а щодо пояснень… краще покажу, – мовив Ален.
Він витягнув вперед праву руку, за мить
її огорнуло блакитне полум’я. Він торкнувся плеча Марко. Поступово, воно
огорнуло все його тіло.
- Корисна
штука, якби не воно – важко би нам довелося під Бастіаною, ще в перший день, –
мовив Марко.
- Якщо
коротко, то воно подібне до ефірного вогню, тільки з маленькою особливістю,
воно не поглинає сил хранителів, а знищує лише демонів. На простих жителях, я
його ще не випробовував, думаю, на паладинів воно подіє так само, як і на
хранителів, вони також володіють свого роду силою, хоча – це ще слід
перевірити, – провів коротку лекцію Ален.
На секунду запала мовчанка. Пояснення
Алена справили те ще враження. Тепер представниці тіньового вже не так зверхньо
на нього дивились.
- Сказати,
що я шокований – це нічого не сказати, – першим заговорив Дейчі. – Я думав,
після кари небес, мене вже ніщо не здивує, – бачачи запитальний погляд Алена
Дейчі уточнив. – По-твоєму – прорив грані.
- Невже?
– аж скрикнув Бріар. – Я багато пропустив, По очах бачу – це ще не усі
сюрпризи?
- Крім
четвертої форми – більше немає чого додати.
- А як
же? – заговорив Дакоста.
- Не
тягніть, не зрозумій неправильно, але солдатам потрібно хоч приблизно знати
твої техніки, а то застиглі з розкритими ротами, вони не принесуть великої
користі в битві. А це, скоріше за все, так і буде, використай ти хоч одну з
вищезгаданих, – мовив захоплено Бріар. Зараз він нагадував дитину, якій одну за
одною показували нові іграшки.
- Є ще
дві форми покрову ангела, друга нічого такого, а третя – подібна до вогняного
ангела Дагера, тільки мій закутий в броню. Ну і четверта форма – призив
серафима.
- З
останнього місця детальніше, – попросив Бріар.
- Зараз
покажу, – Ален зосередився, за секунду, біля них вже стояв у плоті, так
сказати, Серафіель. – Ну, власне…
Представниці тіньового з подиву
пороззявляли роти, хоча в інших, окрім Дейчі, який вже бачив цю техніку,
реакція була схожою.
- Так
от, що ви тоді тренували в Бастіані, – захоплено мовив Марко.
- Тоді
ми трохи переборщили, – винувато схилив голову Ален.
- Радий
знову бачити відродження сьомого, – піднесено заговорив Серафіель. – А тобі, –
звернувся він до Алена, – потрібно відпочити, ти витратив багато сил на портали.
- Знаю,
але на пояснення пішло б забагато часу; та й за останній дні моє тіло
призвичаїлось куди краще до великих навантажень.
- Але...
- Я
зрозумів, – перебив того Ален.
- От
що означає істинний командир, не те що ваш Ріган, – засміявся Дейчі,
звертаючись до Каріни і її подруг.
- Дейчі,
в тебе справ немає? Повідом офіцерам план дій, – заговорив Бріар.
- Слухаюсь і підкоряюсь, – зробивши елегантний поклін, мабуть, знову насміхався з Рігана, Дейчі перемістився.