Прогулянка академією супроводжувалась
захопливими поглядами студентів. Піднявшись на третій поверх, Ален постукав в
чималі дерев’яні двері.
- Заходьте!
– почувся жіночий голос. Двері зі скрипом відчинились впустивши його всередину.
– Ім’я, звання, курс і причина звернення! – сухо мовила жінка, не відводячи
погляду від документів.
- Я…
якби це сказати, тільки-но прибув розпочати навчання, розгубився Ален.
- Вам
нижче поверхом, – сухо відповіла жінка.
- Мені
сказали в першу чергу звернутися до вас, – невпевнено мовив Ален.
- Запис
на навчання проводить комісія поверхом нижче, – холодно відповіла вона. – Якщо
ви не зі Знаті, то нам немає про що розмовляти.
- А ви
тільки зі Знаті приймаєте? – невпевненість Алена переростала в
роздратування.
- Молодий
чоловіче, я, по-моєму, ясно сказа… – сердито гримнула вона, відірвавши погляд
від читання, проте, коли побачила, хто перед нею стоїть, одразу поспішила підвестись і віддати честь.
– Виббаачте, я не знала, що це ви, –
затинаючись мовила вона.
Ален зручно вмостився в одне з крісел.
- Та
ви сідайте, в ногах правди немає.
- Щооо,
вибачте? – розгублено перепитала жінка.
- Кажу:
радий теплому вітанню. Якщо ви усіх так зустрічаєте, то я здивований, що ви ще
тут працюєте. Уявляю реакцію простих людей, які прийшли навчатись, а тут таке.
- Вибачте,
більше не повториться. Це все нерви, тут навчається стільки людей, і до кожного
потрібен свій підхід. Іноді доводиться проявляти характер, – схиливши голову,
винувато мовила вона.
- Сподіваюсь
на це, в протилежному випадку доведеться звернутись в орден… Маю надію ми
зрозуміли одне одного.
- Так.
Ще раз вибачте. – Жінка хотіла було покликати когось, проте Ален жестом руки
зупинив її.
- Почекайте
хвилину. Рін…
- Зараз
зроблю.
- Все,
тепер можна і до навчання приступити, – посміхнувся Ален, коли плащ зник.
- Розумію…
Корнелія, Мелісса, Жан! – покликала жінка. За мить, до кімнати зайшло дві
дівчини й хлопець років двадцяти п’яти. Пам’ятаєте ми говорили, що до нашої
академії має завітати особливий гість? – звернулась жінка до трійці.
- Так!
– хором відповіли ті.
- Знайомтесь
– це Ален, він пройде навчання по спеціальній програмі, ваше завдання у всьому
йому допомагати.
- Черговий
представник Знаті? – відрізав хлопець.
- Жан,
прикуси язика і виконуй те, що тобі велять! Вибачте за таку поведінку, –
звернулась директорка до Алена. – Іноді вони забувають про гарні манери. – Ален
нічого не відповів, лише посміхнувся.
- Прошу
за нами, – мовила одна з дівчат. Коли вони опинилися в коридорі, вона раптом
зупинилась. – Мене звати Корнелія, це – Мелісса, моя сестра, а це – Жан.
Вибачте за неввічливе питання, але ви справді зі Знаті? А то ніколи не бачила
директорку такою… Та й ваш одяг. Форма хранителів відрізняється.
- Чого
ти повзаєш перед ним, і так ясно, що він високого походження! Нічого, скоро ми
станемо хранителями й покажемо всім! – презирливо мовив Жан.
- Вибачте
Жану, іноді він просто нестерпний, – мовила Корнелія.
- Все
нормально, – посміхнувся Ален. – І ні, я не зі Знаті.
- Значить
якась королівська сім’я направила сюди, – глузливо мовив Жан.
- Не
вгадав, – пожартував Ален. – Ці троє не здогадувались хто він такий, а це йому
й потрібно було. Хоч ненадовго не бути центром загальної уваги. – Займімось
навчанням, всі питання потім. Ви говорили, що скоро станете хранителями?
- Ми
на останньому курсі, скоро друга церемонія, – відповіла Корнелія.
- Залишилось
тільки визначитись з легіоном, – додала Мелісса.
- Вже
маєте якийсь на увазі? – не приховував зацікавлення Ален.
- Особисто
я хочу вступити в сьомий, – гордо мовив Жан. – Він хоч і переживає не найкращі
часи, та все одно залишається найсильнішим.
- Ми,
з сестрою, ще вагаємось між третім і сьомим, – мовила Корнелія. – Хоча,
враховуючи чутки, швидше за все, також вступимо в сьомий.
- А що
за чутки? – вдав зацікавлення Ален.
- Ні,
він точно не звідси. В сьомого новий командир, який вже встиг розправитись з
Молохом, Ліорою і Сотарісом. Кажуть, він справжній гігант. Жаль, що нам не
вдалося побачити його вчора. Дурні завдання, – зітхнув Жан.
- Завдання
даються недаремно… – повчально мовила Корнелія.
- «А,
щоб відточувати майстерність…» Це я вже сотні разів чув, – пробурмотів під ніс
Жан.
- А ви
куди вступите? – звернулась до Алена Корнелія.
- Для
мене тільки одна дорога… – стараючись уникнути прямої відповіді, відповів Ален.
- Я ж
казав, що він королівської крові, – процідив Жан крізь зуби.
- Може
годі?! – нагримала на Жана Корнелія, а потім вже спокійніше звернулась до
Алена. – Почекайте мене тут, а я піду за розкладом.
Ален, Жан і Мелісса мовчки стали
очікувати на повернення Корнелії, що зникла за черговими дверима. Щоб якось
згаяти час, Ален став роззиратись навкруги, вивчаючи академію. Як і в
резиденції, тут поєднувалась величезна кількість архітектурних стилів. Від
давньогрецьких і давньоримських, з використанням ордерних архітектурних
композицій, феодальної архітектури з використанням керамічної мозаїки, до бароко й більш сучасної архітектури. Перебуваючи
тут можна було відчути старовинний дух цього місця. В його стінах навчались і
ставали на ноги сотні поколінь. Кожна картина, статуя, мозаїка… це мовчазний
свідок історії, історії людства.
- Нічого не розумію, – повернувшись, мовила Корнелія. – По
тому розкладі, що мені дали виходить, що ви тільки недавно прибули на цю
сторону й будете дуже швидко все проходити.
- Може поясниш, що це означає? – зверхньо мовив Жан,
звертаючись до Алена.
- В розкладі й так сказано більше, ніж потрібно, –
пожартував Ален.
- Нічого, я все одно дізнаюсь правду, – і кинувши на Алена
презирливий погляд, Жан поспішив покинути їх.
- Куди, нам же сказали у всьому допомагати Алену?! –
вигукнула йому вслід Корнелія.
- На роль няньки не наймався, в мене повно своїх справ!
- Жан! – проте той проігнорував її слова. – Дістав вже своїми витівками! – сердито вигукнула Корнелія. – Самі впораємось. Прошу за мною, – звернулась вона до Алена.