З самого ранку в будинку почався
гармидер, Кіра і Дейчі – згадували старі дні, хоча зі сторони це виглядало більше
на команди, й негайне їхнє виконання. Дейчі, про себе, «проклинав» Марко й
Бріара за це завдання. Габріела звикалась з думкою про хранителів, Майя не
знаходила місця через майбутню розмову, й вчорашню реакцію Алена. З одного боку
вона чудово розуміла, що з таким непросто змиритись, і ще важче прийняти, а з
іншого – не представляла, що відбудеться, дізнайся він про зрадника. Проблема
вирішилась після його появи.
- Давайте
починати, – холодно мовив Ален з’явившись в кімнаті. Кіра і Майя винувато
схилили голови. Інші поспішили зайняти місця на кріслах і дивані.
- Всі
ви знаєте, що демони вже давно перебувають на Землі, – заговорила Майя. – Тут
вони укладають контракти на душі, просувають «своїх людей» – взамін на певні
послуги, розшукують обдарованих і так далі… Проте останні місяці вони направили
усі свої сили на наближення Землі до війни. Вони прагнуть максимально збільшити
свою армію на тій стороні. Після появи Бакарі – демони почали ще старанніше
виконувати план зі збору душ. Однак, з таким поспіхом, вони допустили декілька
фатальних помилок, і я дізналась багато цікавого, зокрема, про зрадників серед
хранителів. – Майя кинула погляд на Алена, потім на кадетів, що вслухались в
кожне її слово. – Вони називают себе Відступники. Ця група стоїть за останніми
резонансними подіями на тій стороні. Починаючи від рейдів, і закінчуючи сімома
колами. До Бакарі цю групу очолював командир четвертого легіону Зевс. – В
кімнаті запанувала гробова тиша, першими її порушили кадети.
- Це
що – жарт? Як може чинний командир очолювати щось подібне? – не стримувала
емоцій Корнелія. – Якщо Бакарі нас зрадив, то це не означає, що всі тепер
зрадники.
- Я
одного не розумію, чому жодних наслідків? – спокійно мовив Ален.
- Вся
справа у випробуваннях командира, – зрозумівши хід думок Алена, заговорила
Майя. – По не підтвердженій інформації – Зевс вже давно мав втратити
командирський плащ, але йому допомагає невідома сила.
- І що
ж це за сила? – запитав Ален.
- Не
знаю, як я вже казала: мої знання, в цій галузі, обмежені.
Майя мимоволі поглянула на кадетів,
проте Ален кивком голови вказав, що все нормально, немає про що хвилюватись.
- І ви
так просто це приймете? – тепер вже заговорила Мелліса.
- Після
всього – це дивує найменше. Майя лише підтвердила підозри, які я вже чув від
багатьох, – мовив Ален.
- Все
не так страшно, розповімо раді й усунемо загрозу, він не ризикне виступити
проти інших командирів, – збуджено мовила Хлоя, яка вочевидь не сильно
здивувалась новині.
- Втім
то й проблема, що диверсійний загін з семи кіл, всього лише прикриття для основних
сил, – притишивши голос, заговорила Майя.
- Тобто?
– тепер вже Хлоя не приховувала занепокоєння.
- Половина
четвертого – це одержимі.
На обличчях усіх, крім Алена і Кіри,
застигли вираження шоку й страху.
- Тобто
одержимі, як можна провернути подібне, що взагалі відбувається?! – скрикнула
Хлоя.
- Тепер
починаєте розуміти, що все не так просто, й кінець, який ви собі уявляєте,
відбудеться по особливому сценарію… – «святкував» Ален маленьку перемогу.
- Може
годі? – мовила Рін, що з’явилась за спинкою крісла Алена, і дала йому легкого
запотиличника. – Не вдавай з себе мученика і почни думати головою.
- Як
виправити чергові людські помилки? – байдуже мовив Ален.
- Ти
також людина, – сердито мовила Рін.
- Це
ще довести потрібно, – пробурмотів Ален.
- Про
що це вони? – звернувся Жан до Кіри.
- Скажемо
так, окрім цієї новини, Ален дізнався багато «цікавого»… – загадково мовила
Кіра, підігріваючи інтерес до вистави.
- Скажи
вже прямо: скоро Судний день, і той, хто його вчинить, сидить перед вами! –
вигукнув Ален.
- Тобто
вчинить? – розгублено перепитав Жан. – Хіба з’явився власник Вищої Волі?
- Він
перед тобою, – демонстативно розвівши руки в сторони, сухо мовив Ален. – Новина
ще та, правда? – похитав він головою.
- Хочеш
сказати… – було помітно, як Жана аж трусило після почутого.
- Ага,
– ствердно кивнув Ален, а потім вже подумки додав. – Купились?
- Актор
з тебе такий собі, – відповіла Рін.
- Краще
так, ніж далі продовжувати цей цирк.
- Виходить
скоро… – і Мелісса закрила рот руками.
- Стіна
впаде й дві наймогутніші сил зіткнуться, щоб вирішити, хто сильніший, –
доповнив її Ален. – Підготовка завершена.
- Потрібно якнайшвидше повідомити орден. Сили четвертого
ж зараз в Долині Королів, а це – пряма дорога на столицю, – взявши себе в руки,
мовила Хлоя. – Ален, ти можеш повідомити ангелу смерті, щоб він забрав нас?
- Можу,
тільки це нічого не вирішить. Не забувай, що саме стримує стіну. Потрапивши на
ту сторону, я не зможу залишатись осторонь.
- Краще
сидіти тут склавши руки? – звернулась вона до нього сердито. – Що, як стіна вже
впала? Ви самі говорили, що це лише питання часу. Не забувай, що ти в силі
зупинити все це, – Хлоя використала останній козир, щоб переконати Алена.
- Я
поняття не маю, як це зробити, останнє використання Вищої Волі поклало мене в ліжко на три тижні. – Раптом
різкий біль пронизив тіло Алена і він скорчившись – впав з крісла на підлогу.
Свідомість «розривали» тисячі голосів, що звертались до нього, просячи про
допомоги. – Припиніть, я не знаю, як вам допомогти, – кричав Ален, не в силі
терпіти. Голоси стихли, проте натомість, в його голові почали зринати картини
знищення міста – це був Діт. Серце билось в шаленому ритмі, весь світ перестав
мати для нього якесь значення. Він відчував тут силу, вона пульсувала в його
жилах. Його кидало то в жар, то в холод. Та ось, пролунав вибух, і він
прокинувся. Навколо стояли перелякані дівчата, і Жан з Дейчі. – Ти бачила? –
звернувся Ален до Рін.
- Так,
– холодно відповіла Рін.
- Може
поясните тим, хто не вміє читати ваші думки? – сердито мовила Кіра.
- Скажемо
так, я отримав відповідь на питання, що робити далі… – повідомив блідий Ален.
- А що
за голоси, хтось розмовляв з тобою? – занепокоєно запитала вона.
- Вища
Воля, – відповів за Алена Серафіель, що з’явився одночасно з Аріелем. – Вона
ступила на новий етап формування, Ален почав відчувати процеси, що відбуваються
у світах, на складнішому рівні.
- Тобто
голоси, які він чув – це були… – припустила Кіра.
- Голоси
людей, що зараз перебувають в центрі битви, – доповнив Кіру Серафіель.
- Битви?
– розгубилась та.
- Значить
– почалося? – спокійно мовив Ален.
- Почекайте,
я правильно почув? – на обличчі Аріеля не читалось особливих емоцій, але й без
цього можна було відчути його збентеження. – Виходить чутки, про його
особливість, не були перебільшенням? Ти не перестаєш мене дивувати, – звернувся
він до Алена.
- Стараюсь,
– посміхнувся Ален. – Що зі стіною? – звернувся він до Серафіеля.
- Поки
тримається, але при такому темпі – Зевс скоро доб’ється свого.
- Здається,
вибору не залишилось. Тільки перш ніж вирушимо, я хочу тебе про дещо попросити,
– звернувся Ален до Кіри.
- За
це не турбуйся, – її погляд мимоволі впав на Габріеллу, що перебувала в стані
«легкого шоку» від почутого й побаченого. Останні слова Алена заставили її
прийти до тями.
- Я не
хочу залишатись осторонь, коли ти ризикуєш своїм життям! – твердо мовила вона.
- Знаю,
– посміхнувся Ален. – Але довірся ще раз своєму легковажному брату.
- Тільки
обіцяй не наробити дурниць, – і вона обійняла його.
Габріелла знала, що сперечатись з
Аленом, коли той щось твердо вирішував – було марно. Це було його даром і
прокляттям. Він міг не роздумуючи кинутись в бійку, але водночас, якщо бачив
якусь закономірність, що мала обов’язково втілитись в життя, то ніколи цьому не
перешкоджав. Вона завжди терпеливо очікувала, а потім, по мірі можливостей, старалась
допомогти розібратись з наслідками, якими б вони не були…
***************
Вогняні язики піднімались над містом.
Їх супроводжувала музика дзвонів, що не затихали й на секунду. Навіть на
відстані Ален відчував крики й розпач людей, що знаходились в епіцентрі битви.
Раз за разом – роздавались вибухи, знищуючи чергову будівлю. Тим ще видовищем
були Цербер і Мінотавр, що у волю веселились, вбиваючи безпорадних людей. Бої
кипіли по усіх куточках міста. Сили захисту столиці відступала по усіх фронтах,
і зараз перебували за другою стіною. З кожною хвилиною – столиця й орден
ризикували пасти.
Корнелія і Мелісса затулили рота, щоб
не скрикнути з розпачу. Дейчі і Жан – обхопили голову руками. Кіра з Габріеллою
не бачили цього, оскільки на прохання Алена – одразу перемістились в безпечне
місце. Ален завмер на місці, спостерігаючи за даною картиною. Єдиними, хто
напевно міг сказати, що зараз творилось в його голові – були Рін з Серафіелем.
Біля них з’явились Натаніель і п’ять
командирів легіонів разом зі своїми капітанами. Всі, крім Алена, поспішили
віддати честь, той, як і раніше, незворушно спостерігав.
- На
довгі вітання немає часу, тому одразу перейду до суті, тобі щось відомо про все
це? – звернувся Натаніель до Алена. – Невідомий бар’єр захищає місто, й навіть
спільними зусиллями, ми не можемо його зруйнувати. А там тисячі людей
потребують допомоги.
- І
Зевс десь зник, – мовив Драгон.
- Лише
Марко вдалося пройти, зараз він очолює гарнізон столиці, – заговорив Ейс.
Лише сміх вирвався з грудей Алена, після
чого він задумливо повернув голову в небо.
- Ти
прокинешся нарешті? – звернувся до нього Натаніель.
- Схоже,
все це занадто для непідготовленої психіки, – похитала головою Беа.
- А
тепер – можна починати, він тут, – спокійно мовив Ален.
- Що
починати, й хто тут? – не вгавав Натаніель.
- Бакарі
вступив в бій з головнокомандувачем, а Марко – з Купером, залишився тільки
Зевс…
- Як
ти можеш відчувати подібне, цей бар’єр блокує нашу силу! – збуджено мовила Беа.
- Вашу
– може й так, та не мою…
- Та
ким ти себе уявив? – не стрималась Беа, але одразу була обдарована сердитим
поглядом від Драгона, той, очевидно, швидше за інших відчув зростаючий
потенціал Алена.
- Невже вирішив використати її? – Натаніель
здогадався, що Ален вже знає про Вищу Волю. – Зараз – це може вбити тебе.
- На
даний момент – вбивства там, а я стою тут… – сухо мовив Ален.
- Про
що це ви? – запитав розгублений Драгон.
- Ален?
– запитально поглянув на того Натаніель, мовляв, чи розповідати їм.
- Байдуже,
набридли ці секрети, – кивнув Ален у відповідь.
- Якщо
знаєте як зруйнувати бар’єр – розповідайте, ми в же й так згаяли забагато часу
на розмови! – мовив своїм гучним басом Рікей.
- Ален
хоче використати свою істинну силу, тільки – це може мати не вельми приємні
наслідки для його тіла, – повідомив Натаніель.
- Істинну
силу? – перепитав Драгон.
- Вища
Воля, він хоче обрушити її силу на столицю, – пояснив Натаніель.
- Тобто…
як… Вища Воля? – затинаючись мовив Кобра.
- Перший
раз вона була застосована в Діті, але тоді ми ще не знали про це, подію в
порту, розставила все на свої місця. Головнокомандувач поки не хотів
розповідати нікому, давши Алену можливість саму розібратись в собі, – відповів
Натаніель.
- Значить
– тоді, ми не помилились, відчувши ту силу, – мовила захоплено Беа.
- Вища
Воля Алена на стадії формування, та зараз її сили достатньо, щоб стерти загрозу
в столиці, – повідомив Натаніель.
- Звідки
тобі стільки відомо? – звернувся до нього Беа.
- Терра
Ноль, заборонений вимір, це я очолював тут експедицію…
- Тепер
ясно, – посміхнулась вона.
- В
мене ще багато запитань, та про це потім, здається, прийшов час виконати древню
заповідь командирів, яку було оголошено нам архангелами, – заговорив Скорпіон,
звертаючись до присутніх.
- Не
думав, що доживу до цього дня, – посміхнувся Драгон.
- Заповідь?
– розгублено поглянув на них Ален.
- Так.
Головнокомандуючий лише посада, справжнім керівником легіонів являється власник
Вищої Волі, хоча, не тільки легіонів… – мовив Натаніель, і першим клякнув на
ліве коліно. Слідом за ним це зробили інші командири й капітани. – Шкода, що ми
не всі в зборі, та все-таки… Чекаємо на твої накази.
- Накази?
– розгубився Ален.
- Все
ще вагаєшся? – скоса поглянув на нього Натаніель.
- Швидше
– роздумую… Хоча, ти правий, пора діяти, питання потім, – немов прокинувшись,
мовив Ален. В той момент, в ньому щось змінилося, немов бар’єр, що стримував
його до цього – було зруйновано. – Як я вже говорив раніше, в столиці зараз
киплять битви. Причина цього – Бакарі, і його помічник, командир четвертого,
який до появи Бакарі – очолював організацію під назвою Відступники. Їхні
істинні цілі нам невідомі, але це вони стоять за рейдами, й подіями на семи
колах. В столиці їх зупинити недостатньо,
потрібно знищити ще й плацдарм – в Долині Королів.
- Так
і знав, що у всьому винен цей щур, – процідив крізь зуби Ейс.
- Що
ще за плацдарм? – здивувався Драгон.
- За
даними, якими я володію, частина четвертого – це одержимі, вони готуються,
через Долину Королів, впустити темні легіони, й почати нову війну.
- Все
зайшло настільки далеко… – спантеличено мовив Драгон. – Тільки, чому мені здається,
що ти щось недоговорюєш?
- Згоден
з Драгоном. Навіть, якщо події в столиці служать відволікаючим фактором, вони
не зможуть закріпитись. Хіба що в битву вступлять одразу всі командири темних,
що на грані фантастики, – потираючи бороду, мовив Рікей.
- Стіна
скоро зникне й почнуться повномасштабні бої, а до цього часу – вони хочуть
максимально укріпити свої позиції, – пояснив Ален.
- А
день так гарно починався, – Зіронізував Скорпіон.
- Значить
– доведеться розділитись? – звернувся Ейс до Алена. – Тільки питання, хто куди?
В столиці все-таки чинний, і колишній командир, невідомо якою силою вони зараз
володіють, і чи не мають ще якогось козиру в запасі.
- Я,
Майя, Натаніель і Хлоя – відправимось в столицю, командирам – третього,
першого, другого і п’ятого, слід зайняти свої позиції на передовій, командир
шостого, і капітани – нехай займуться Долиною Королів. У разі погіршення –
запросите підкріплення, – звернувся Ален до Ейса.
- Що
робити з солдатами четвертого, маю на увазі тих, хто не бере участі у змові? –
тонко натякнув Ейс, чи вбивати їх.
- Постарайтесь
переконати не погіршувати становище, хоча, вони вже й самі напевно все
зрозуміли.
- Тоді
з вашого дозволу, я поспішу туди, – мовив Ейс, і разом з капітанами інших
легіонів – зник.
- Тобі
точно не потрібна допомога? – звернувся Драгон до Алена.
- В
кожного своя роль в цьому світі… – Драгон нічого не відповів, лише посміхнувся,
і разом з іншими командирами – поспішив зникнути. – Дейчі, забери їх звідси, –
вказав Ален на кадетів, а потім подумавши додав. – Передай в сьомий – нехай
готуються вступити в бій. Якщо щось… – Ален на секунду замовк, – Габріелла
стане вашим новим командиром.
- Не
говоріть дурниць, ніхто так просто не покидає сьомий, – і віддавши честь, Дейчі
поспішив переміститись.
- Який
план? – заговорив Натаніель.
- Ти і
Хлоя – займетесь евакуацією людей. Майя, не знаю напевно як справи у Марко,
тому – будеш діяти по обставинах. Я ж займуся Зевсом.
Усі троє схвально кивнули.
- А
Бакарі? – Хлоя не приховувала свого хвилювання.
- Не
недооцінюй силу свого діда, – посміхнувся Ален, зрозумівши до чого вона вела. –
Він неспроста стільки років був головнокомандувачем. А тепер – вперед.
***************
Ален перемістився ближче до бар’єру.
Останній являв собою напівпрозорий купол, що повністю накрив столицю. По трупах
людей з тої сторони було зрозуміло, що він вбивав усіх, хто намагався заподіяти
йому шкоду.
- Коли
знищу бар’єр – в першу чергу займіться людьми, що потерпають від Цербера і
Мінотавра, по тих ділянках я завдам наступного удару, – звернувся Ален до
Натаніеля, Хлої і Майї.
- Ще
не передумав використовувати ту силу? – не відводячи погляду від міста, запитав
Натаніель.
- Не
хочу, щоб за мене хтось робив мою роботу, – пожартував Ален.
- Ми
готові! – виголосили в один голос Рін з Серафіелем.
- Тоді
– почнімо, покров ангела, абсолютний захист, – білий промінь злинув в небо,
формуючи образ Серафіеля в золотистих обладунках. – А тепер випробуємо трохи
нову силу. – В руках Серафіеля сформувався сталевий меч, який огорнула
напівпрозора енергія у формі ще одного меча. – Подивимось наскільки він міцний.
– Меч загорівся чорним полум’ям. Ален зосередився, замах – і меч зіткнувся з
бар’єром. Роздалася неймовірної сили ударна хвиля, проте бар’єр не хотів так
просто здаватись. Хтось постарався на славу, створюючи його. – Прорив, – в небі
під удари блискавок, закінчувало формуватись п’яте кільце. Цього разу Ален
поєднав контроль третьої фази – зі збиранням природної енергії, й наданні їй
потрібної форми для прориву. П’ять сфер почали бомбардування бар’єру. Вибухи
були настільки сильними, що на декілька хвилин осліпили тих, хто перебував
всередині бар’єру. Цього й добивався Ален, дезорієнтувавши нападників, він
виграв час для наступного кроку. – Встаньте, кам’яні колоси. – На заході,
півночі й сході міста – з’явились гігантські кам’яні статуї. Витягнувши руки,
вони почали фокусувати промені для удару по бар’єрі. – Приготуйтесь! –
звернувся Ален до Натаніеля, Хлої й Майї. – Мить, і роздались три масивні
вибухи. Над містом здійнялась курява, що закрила від усіх поточну ситуацію на
полі бою. Це тривало недовго, й нападники швидко розвіяли її, тим самим
повернувши собі «перевагу». Уявна перевага швидко розтанула, коли вони побачили
всю суть ситуації, що склалася. На півдня стояв Ален, окутаний покровом ангела,
а з трьох інших сторін – готові до наступного удару колоси. Поки вони встигли
щось зробити – колоси вистрелили. Через значну відстань, промінь, частково
пройшовся по місту, та все ж – цілі було досягнуто, й над містом роздався
громовий крик болю, що заставляв холонути кров в жилах. Це кричали від болю
Цербер і Мінотавр, яких, мов «масло», розрізали промені колосів.
- Наступного
разу поміняємось ролями, – витираючи піт з чола, мовив Натаніель, що з’явився
біля Алена. – Я ледь встиг.
- Ще
багато? – звернувся Ален до нього.
- Не
настільки, як я уявляв, більшість – заховалась в спеціальних сховищах.
- Цікаво,
чому захист міста не спрацював? – задумався Ален.
- Щодо
цього я можу лише здогадуватись, у всякому випадку – ініціатива тепер на нашій
стороні. – А зараз, вибач, продовжу завдання. Сподіваюсь – скоро святкуватимемо
перемогу, – посміхнувся Натаніель і зник.
- Ален,
гадаю, для уникнення ще більших руйнувань – слід зняти покров, – запропонувала
Рін.
- Згоден
з Рін, – підтримав ту Серафіель. – Ще не всі люди знайшли безпечне місце.
- Схоже,
весь фронт перемістився за другу стіну, – задумливо мовив Ален, підсумувавши
побачене з поля бою.
- Цікаво,
які ще сили вони встигли залучити? – мовив Серафіель.
- Мене
інше непокоїть… – заговорила Рін.
- Чому
все так просто? – Ален поділяв занепокоєння Рін.
- Крім
Цербера і Мінотавра, ми не зустріли жодних серйозних супротивників. Напад на
столицю мали ретельно спланувати, й залучити найкращі ресурси, – роздумувала
Рін.
- Нагадує
просте відволікання, тільки питання від чого? – припустив Серафіель.
- Хоча,
ми можемо й помилятись, не забувайте про Зевса і Бакарі, – мовила Рін.
***************
До другої стіни, Ален добрався без
проблем, він вирішив не використовувати переміщення, а краще вивчити обстановку
за допомогою fulgur. Таке рішення цілком окупилось, адже вдалося знищити
декілька груп демонів, і врятувати близько десяти містян. Після проходження
стіни супротивників побільшало, в основному – нижчі демони без сили.
- Так-так,
кого я бачу, невже сам командир сьомого? – почулося внизу. Ален, зацікавлений
почутим голосом, зупинився і спустився з даху одного з будинків. – Не думала,
що мені першій доведеться привітати вас на нашому невеликому святі.
- Фурія,
не сподівався побачити тут такого супротивника, – посміхнувся Ален.
- Ну
що ви, я вам не рівня. Ці монстри – тому зайве підтвердження, – кивнула вона в
сторону колосів, що завмерли на околицях міста, очікуючи нових наказів. – Чому,
в такому разі, я стала на вашій дорозі, запитаєте ви? Все дуже просто, він хоче
підготуватись до зустрічі.
- Він?
– запитально поглянув на ту Ален.
- Скоро
все побачите, а зараз дозвольте трохи розважити вас, – сказавши це, вона
зникла, залишивши розгубленого Алена посеред вулиці.
- Командире
Ален, яка радість, що ви прибули, нас помітно тіснять! – біля нього з’явився
хранитель в формі шостого.
- Пастка?
– промайнула думка в голові Алена.
- На
демона він не схожий, – мовила Рін.
- Може
– це трюк фурії, хоча: не побачимо, не дізнаємось, – з неприхованою радістю
мовив Ален. Він чомусь радів, що події набирали серйозніших оборотів, а то, до
цього, все було надто «просто». – Де ваші сили? – звернувся він до хранителя.
- Давайте
за мною, я покажу! – хранитель
перемістився, а Ален поспішив за ним.
***************
В місці, де вони з’явились, кипіла битва.
Хранителі з різних легіонів вступили в запеклу битву зі старшими демонами. І
ті, й інші – використовували усі доступні ресурси для здобуття перемоги. Це
нагадувало справжнє пекло: напівзруйновані будинки, полум’яні язики, що
невпинно бажали поглинути чергову жертву, час від часу до життя усіх повертали
володарі стихії води. Від колись квітучих кварталів – залишились хіба що
вивіски. Ось, один з хранителів, заскочив через вікно крамниці з написом «все
для дому». Його одразу поспішили накрити
градом стріл, що зривались під час зіткнення з будь-яким фізичним об’єктом.
Ален одразу затулив рукою ніс, сморід від обгорілих тіл був надзвичайно
сильним. Медики часто не встигали забирати поранених, вони так і сиділи
обпершись на стіну, тим, кому пощастило більше – знаходили укриття під брилами
каміння. Відірвані частини тіл валялись повсюди. Дехто, втративши останні каплі
здорового глузду, бродив в пошуках своєї руки чи ноги. Для непідготовлених
подібна картина ставала вирішальним фактором в їхньому виживанні. Хоча до
такого важко було підготуватись.
Після появи Алена всі атаки зосередили
на ньому. Хранителі отримали можливість трохи відпочити. Ален без особливих
проблем ухилявся і контратакував, поступово зменшуючи ряди ворогів. Та загроза
підкралась з неочікуваної сторони. Один з хранителів, під час чергового маневру
Алена, поспішив напасти на нього зі спини. Якби не знання біоаури, то цей
удар безсумнівно загрожував би серйозною
раною, проте Ален зумів вчасно парирувати його. Та це не зупинило одержимого
хранителя, він продовжував завдавати ударів, заставляючи Алена перейти в глуху
оборону. Слідом за цим хранителем в бій вступили й інші.
- Що
за фокуси? – роздратовано мовив Ален подумки. – Вони не мертві, щоб їх
використовували, як маріонеток, хіба що… Стара карга надумала погратись зі
мною, – згадавши випадок в проході, мовив Ален. – Що ж робити? Це не демони,
яких я би спокійно вбив.
- Щоб
контролювати їх, вона має бути поблизу, – повідомила Рін.
Декілька десятків стріл зі свистом
накрили місце їхньої битви.
- Ще й
ці на додачу! – Ален спочатку перемістив хранителів, а потім і сам забрався з
епіцентру вибуху. – Якщо нападу на демонів, то хранителі вдарять в спину.
Знищити хранителів не можу, і врятувати других – ухиляючись від атак перших,
також довго не вийде. Хоча…
Ален на секунду завмер на місці,
зосереджуючись. Коли розкрив очі, то навколо поля бою був встановлений бар’єр у
формі напівпрозорого куба. Демони й хранителі розділились за допомогою стіни
посередині куба. – А тепер – покінчимо з однією проблемою, – два промені на
шаленій швидкості влучили в місце, де перебували демони. Роздався вибух, проте
куб поглинув ударну хвилю. Ален спланував все так, щоб послабити бар’єр в
момент потрапляння променів, і знову відновити, коли пролунає вибух.
- А ви
не розчаровуєте, – почувся голос поблизу, проте того, хто говорив – не було
видно. – Ви не врахували одного фактору, я передбачила такий розвиток, і внесла
деякі доповнення в сценарій, – почулося легке клацання пальцями, і хранителі
впали на землю, не в силі терпіти біль, який, очевидно, викликала фурія своїми
діями. За мить – роздався вибух. Ален не встиг вчасно зреагувати, а точніше –
не хотів випускати його руйнівну насилу назовні, й прийняв частину удару на
себе. Крила, звичайно, захистили його, але значної шкоди було завдано, це було
помітно по опіках на руках. – Відмінна реакція, але вам ще бракує досвіду, –
мовила фурія хвалькувато. – Та й це наївне бажання захистити, – і вона голосно
засміялась.
- Наївність
чи ні, але ти попалась! – Ален за мить перемістився і завдав удару. Збоку могло
здатись, що він розсік повітря, проте – це було далеко не так. – В бою
самовпевненість дорого коштує, – по його мечі потекла темно-червона кров.
- Що,
як ти? – спльовуючи кров, мовила розгублена Фурія.
- Не
слід недооцінювати супротивника, й ці очі… – посміхнувся Ален. – Мінус одна
загроза, – вже подумки додав він.
- Потрібно
просуватись далі, а то по частоті вибухів, можна припустити, що захисники довго
не протримаються, – повідомила Рін.
- Швидко
ви! – почувся голос з-за одного з будинків.
- Старший
викладач Арлен, ви також на полі бою? – здивувався Ален.
- Що
поробиш, коли цей непотріб нічого не може без мене. Сидів би десь в сховищі, й
не доводилось витрачати час на все це, – зіваючи, мовив він.
- То
ви… – раптова здогадка осінила Алена.
- Саме
так, – ствердно кивнув той, радий, що зумів обвести навкруг пальця командира. –
Проклятий Зевс, і його самовпевненість, казав же: потрібно більше сил, так ні –
цього вистачить. – Ще йця чортова псина з-під контролю вийшла.
- Але
як? – розгубився Ален.
- Цікаво,
чому твої очі не побачили моєї справжньої природи? Вся справа в техніці, що я
використав в перший день твого навчання. Признаюсь чесно, тоді я був добряче
наляканий, засумнівайся ти хоч на секунду в моїх діях і не носити мені голови.
Хоча зараз – це вже немає жодного значення, ми отримали – по що прийшли, –
радісно виголосив Арлен.
- І що
ж такого важливого могло знаходитись в ордені, що ви вдались до таких дій? –
Ален постарався зіграти на самовпевненості демона, щоб вивідати більше
інформації.
- Всьому
свій час, на твоєму місці я би
хвилювався за зовсім інше…
- Що
за? – різкий біль пройшовся по тілу Алена. Перед очима все поплило.
- Та
техніка мала дві цілі, й обидві успішно досягнуті. В даний момент, ти й сам це
відчуваєш. Добре, добре, раз так просиш – я відкрию тобі її секрет. – Арлен не
приховував збудження, насолоджуючись кожною секундою ситуації, що склалась. –
Перша функція – полягала в створенні хибного образу мене у твоїх очах, а друга…
Друга найцікавіша. Вона мала тимчасово запечатати твою темну сторону. Само
собою, печать довго не протримається, але часу достатньо, щоб Зевс активував
це, – і Арлен підніс вгору вказівний палець. В небі з’явились кола, схожі на
рунні, тільки на відміну від рунних, в центрі цих була гексаграма з описаними
навколо незрозумілими символами. – Покров Херувимів, так називається основна захисна
система столиці. Якби він не відключив її на початку – нам би не солодко
прийшлося. По очах бачу наступне запитання. Скажемо так, тепер вона працює на
нас, ми її дещо вдосконалили…
- Дай
вгадаю, тепер вона знищує хранителів, а демони можуть спокійно розгулювати по
столиці? – спльовуючи кров, мовив Ален.
- Абсолютно
вірно, – засміявся Арлен. – Від них неможливо заховатись чи втекти! І, до речі,
– Арлен повернув голову в сторону колосів. – Зараз твої маленькі звірята будуть
знищені, й ми відновимо бар’єр. А потім – зберемо трохи енергії з наших сховищ…
- Так
от, що ви задумали, – виголосив Ален.
- Не
тільки це, в Бакарі далекоглядні плани, – урочисто виголосив Арлен.
- І як
це – бути шісткою Бакарі? – глузував з того Ален.
- Весело,
враховуючи силу, яку він обіцяє нам дати.
- Силу?
– насмішкувато мовив Ален.
- Тобі
не зрозуміти, твій розум обмежений людськими поняттями, а ми – мислимо
глобальніше.
- І
заради цього – готові пожертвувати усім?
- Усім?
Не сміши. З Великої Війни ми нарощували силу, в той час, як ви сиділи й вихвалялись
уявною перемогою. Хоча, не спорю, твоя поява значно перехилила терези.
- І
тому ви вирішили діяти?
- Це
тільки перший етап нашого плану, далі – буде куди цікавіше... Та годі розмов,
пора розваг, – і одна з зірок вистрелила по Алену. – Браво, ти зміг ухилитись,
та це була лише одна, а якщо їх буде більше… – Місце, де стояв Ален, оточило
близько десяти зірок.
- Схоже,
виходу немає, доведеться випробувати ту техніку, – подумки мовив Ален.
- Не
недооцінюй силу Покрову Херувимів, ця техніка досконала зброя, – мовив
Серафіель.
- Це я
вже встиг зрозуміти, – зіронізував Ален.
Арлен двома пальцями зобразив постріл,
і Покров почав діяти. Наступних пострілів, як Ален не старався, проте не
встигав уникнути, все, що він міг – це зводити до мінімуму їхню руйнівну силу.
Арлена неймовірно веселила дана картина, він раз за разом вдавав, що направляє
Покров.
- Якщо
я знищу Арлена – навряд чи вони від мене відстануть. В них є якесь джерело,
звідкись повинні брати силу? – звернувся Ален до Рін з Сереафіелем.
- В
досконалості і криється їхня сила, з моменту активації вони черпають силу з
навколишнього середовища, – мовив Серафіель.
- Сподіваюсь,
ти не маєш на увазі джерело? – занепокоївся Ален.
- Ні,
але враховуючи особливість природи Едему, то в їхньому випадку – це можна
розцінювати, як той же зв’язок командирів, – відповів Серафіель.
- Стоп,
а як же сам Зевс, невже він не знайшов спосіб захиститись? – роздумував Ален.
- Можливо,
вся справа в тій силі, про яку говорив Арлен, – припустив Серафіель.
- Сила…
сила… якби вдалося знешкодити бар’єр – усі проблеми би відпали самі по собі.
- Ви
мислите надто примітивно, дослухайтесь до слів Арлена, і подивіться на картину
в цілому, – заговорила Рін. – Тебе не бентежить, що Покров Херувимів нагадує
Зірку Давида.
- Думаєш
між ними є якийсь зв'язок? Але, якщо слідувати твоїй логіці, то виходить, що
Покров пов'язаний з Вищою Волею, про яку ніхто нічого не знає, – захищаючись
від чергового пострілу, мовив Ален.
- Взагалі-то
– знає. Терра Ноль тому яскравий доказ. Захист столиці з’явився після створення
ордену, не виключено, що побувавши в тому вимірі, хтось створив цей захист, –
пояснила Рін.
- Тоді
– це би пояснило її можливості. Однак, навіть знаючи це, ми не можемо
протиставити цій техніці нічого дієвого, – Ален на мить замовк. – Він же якось
переробив її значить…
- Значить,
ти почав нарешті думати головою, – похвалила його Рін. – Ключем до її контролю
можуть стати твої очі. І, здається, це саме вчасно.
Декілька зірок вирішили об’єднатись в
одну й завдати вирішального удару, проте – це були не всі сюрпризи, інші для
більшої надійності – створили навколо Алена свого роду бар’єр, який скував його
рухи й унеможливив переміщення.
- Сподіваюсь
– все вдасться, – виголосив Ален.
- Головне
– зберігай контроль, і не піддавайся страху, – підбадьорила його Рін.
- Сказати
легше, ніж зробити, – зіронізував Ален.
Ален затамував дихання, всі його думки
зараз були направлені на промінь, що невпинно наближався до нього. Пролунав
вибух. В місці зіткнення утворився величезний кратер.
- От і
все! – радісно вигукнув Арлен, що повернувся, щоб пересвідчитись, чи Покров
виконав свою справу. Та коли курява розсіялась, його чекала несподіванка. Ален
стояв цілий і неушкоджений, а його тіло тепер захищали чорні обладунки. –
Неможливо! – скрикнув Арлен. – Що ти таке… Після такого ніхто би не вижив, – і
він почав перелякано відступати, намагаючись знайти безпечне місце, зовсім
забувши про свої сили.
- Не
так швидко, – в руках Алена з’явився меч, який за секунду він вже тримав біля
горла переляканого Арлена. – Розповідай, де Зевс, і що ви задумали.
- Що
ти таке? – трусячись від страху, все промовляв Арлен.
- Як
же важко з вами: то корчите з себе непереможних, то «це», – Ален зняв шолом і
Арлен побачив його очі. – Видно Бакарі не все вам розповів. Цікаво, чи Зевс
знає, можливо, саме тому він залучив тільки таку кількість сил, – вголос
роздумував Ален. – Вибач, відхилився від теми, хоча – байдуже, – бачачи стан
Арлена, Ален вирішив не гаяти часу, й віддав команду Покрову Херувимів знищити
всіх демонів, включаючи й Арлена. Використавши Вищу Волю, в такій формі, Ален
одразу отримав контроль над Покровом, хоча зберігати його було надзвичайно
важко, Зевс добре постарався, змінюючи правила.
- Думаю,
я висловлю загальну думку, коли скажу, що тобі слід швидше зменшити
навантаження на очі, скасувавши цю техніку, – мовила Рін.
- Тепер
хоч не доведеться хвилюватись через цей дурний бар’єр. Цікаво, як там справи в
Натаніеля й інших? – задумливо поглядаючи в сторону ордену, мовив Ален.
- За
них я переживаю найменше, вони здатні подбати про себе, інша справа хранителі й
прості мешканці, – заговорив Серафіель
- Єдиний спосіб розібратись з усім – це відправитись в цитадель, – мовила Рін.