Вони з’явились на березі моря. Попереду
виднілось близько десяти кораблів, що саме заходили в бухту.
- Здається
ми вчасно, – мовив Драгон.
- Зустрінемо
їх на пірсі, чи почекаємо в місті? – звернувся Рікей до Драгона.
- Думаю,
краще буде почекати в місті, а то швартування займе час.
Ален немов не чув їхніх слів, а все
продовжував вдивлятися в сторону кораблів, його не покидала невідома тривога.
- Щось
не так? – помітивши занепкоєння Алена, запитав Драгон.
- Не
знаю, але щось не дає мені спокою.
- Ще
не звик до мирного життя. Після всього, що довелось пережити, це не дивно, –
жартома мовив Рікей.
- Тут
щось інше, я не можу це пояснити... – Рікей і Драгон переглянулись.
- Враховуючи
здібності Алена, я схильний прислухатись, до таких передчуттів, – вже
занепокоєно заговорив Драгон.
- На
кораблі тільки хранителі, чи є прості люди? – запитав Ален у Драгона.
- Наскільки
мені відомо: окрім солдатів тіньового, там присутні високопоставлені особи
Вищої Знаті й представники королівства Терріан, – відповів Драгон.
- Крім
Діани, вони ще когось супроводжують?
- Ні.
Хочеш сказати… – припустив Драгон.
- Тут
два варіанти: або одержимість, або демони придумали щось масштабне.
- Чому
вона проявилось саме зараз? – занепокоєно мовив Рікей.
- Можливо
й не проявилось, ми ж не відчуваємо нічого, – припустив Драгон.
- Значить
тільки Ален відчуває «це», чим би воно не було, – підсумував Рікей.
- Якщо
щось подібне потрапить в столицю, то наслідки будуть непередбачувані, –
заговорив збуджено Драгон.
- Згоден,
але що робити? – занепокоєно поглядаючи на кораблі, запитав Рікей.
- Не
думаю, що це одержимість, демони не практикують подібного з тілами мертвих,
надто великі ризики, та й навряд вони на семи колах могли передбачити подібні
сценарії, – задумливо мовив Драгон.
- Значить
другий варіант? – запитально поглянув Рікей на Драгона.
- Знати
б ще, що це за другий варіант, – тихо мовив Драгон.
- А
чому б не піти до них й не розповісти все як є? – запропонував Рікей.
- Раз
вони пішли на подібне, то напевно знайдеться і запасний план, – тепер вже
заговорив Ален.
- Ален
правий, так ризикувати не можна, – підтримав Алена Драгон.
- А
могли вони помістити в якості сюрпризу зібрану енергію? – звернувся Ален до
Драгона.
- Натякаєш
на земну вибухівку?
- Саме
так. Якщо це бомба уповільненої дії.
- Тоді
має бути печать і умови активації, – потер бороду Драгон.
- А
що, як вона реагує на силу? – висловив здогадку Ален.
Драгон почухав потилицю, було видно, що
він роздумує не тільки над словами Алена, але й над іншими можливими
варіантами. Драгон ще раз поглянув в сторону кораблів, а потім заговорив.
- Це
можливо, але питання на яку кількість сили вона розрахована? На тому кораблі є
два командири, що по силі не поступаються командирам легіонів, і нас троє.
- Може
розрахунок зроблено на конкретну людину? – мовив Рікей, який також
розмірковував над припущенням Алена.
- Вони
направляються в місто, – повідомила Кайлі, яка до цього слухала.
- Так,
що будемо робити, шановні командири? – звернувся до них Рікей.
- Ален,
а ти не можеш побачити, що це за енергія? – звернувся до нього Драгон. – Адрі
розповідала, що твоя Воля дозволяє робити подібне.
- Я
можу бачити тільки життєву енергію, а це випадок іншого роду. Та і я вже
намагався. Хіба що... – Рін, тобі доступні спогади, коли я перший раз прийшов
до тями?
- Так,
хочеш випробувати його?
- В
теорії зв'язок встановлено, і я можу використовувати ту силу.
- Тільки
ми не знаємо, що це за сила, і яким буде ефект від її використання, – уточнила
Рін.
- З
цим розберемось потім, зараз головне захистити місто. Та й інших ідей немає.
- Тільки
знай, що я була проти.
- Як
завжди... – пожартував Ален.
- По
виразу твого обличчя бачу, що ти щось придумав? – мовив Драгон.
- В
мене є план, але для його здійснення потрібна ваша допомога.
- Це
наш обов’язок, – посміхнувся Рікей.
- Для
початку слід відокремити делегацію від міста.
- Візьму це на себе, – виголосив Рікей.
- Наступні
слова прозвучать трохи дико, але слід створити бар’єр…
- Я
зрозумів, – кивнув Драгон. – Печать може спрацювати, як ефір, тільки замість
поглинання, вона підсилить вибух.
- Я ж
займуся безпосередньою загрозою. Головне, щоб Натаніель не наробив дурниць, –
Ален і Драгон переглянулись.
Останній одразу зрозумів, до чого хилив
Ален.
- Ви
через багато пройшли, думаю, він зрозуміє, що ти не спроста це робиш.
- Сподіваюсь...
Я відволічу їх, і постараюсь виграти для вас трохи часу, а далі кожен сам за
себе, – обмінявшись потисками рук, Ален сформував за спиною шість крил. – Коли
побачите, що сфери полетіли, закрийте очі, – мовив він на кінець, і злетів
високо в небо.
Перед крилами Алена сформувались чотири
супернові. Мить, і вони полетіли в напрямку делегації, що мирно прямувала
пірсом. Попри велику кількість сильних бійців в рядах делегації, ніхто не
помітив наближення супернових. Роздався спалах. Тепер Серафіель знову був з ним
і непотрібно було кожен раз думати, перш ніж використовувати ту, чи іншу
техніку. Хоча, звичайно, вивільнення темної енергії це б не пояснило, та все ж,
зараз було куди легше, ніж на семи колах.
Рікей і Драгон не заставили себе довго
чекати. Величезна стіна води перегородила дорогу делегації, закривши при цьому
місто, а червоне полум’я перекрило шляхи відступу, взявши делегацію в кільце.
Почалась паніка, ніхто не очікував подібного. Хранителі й прості солдати
поспіхом займали оборону, стараючись прикрити високоповажних персон. Ален, не
гаючи часу, перемістився через прохід, залишений для нього Драгоном.
- Сподіваюсь
– все вийде... – мовив подумки Ален.
- Не
сумнівайся, а роби, – підтримала його Рін.
Ален стояв біля труни Діани. На нього
розгублено дивились сотні поглядів. Ситуація загострилась до максимуму,
здавалось, один необережний крок зараз міг спричинити бурю.
- Я
теж радий тебе бачити, та може поясниш, що тут відбувається? – почувся голос в
нього за спиною.
Це був Натаніель. Тепер він був
одягнений у форму Девкаліону. Вірніше з форми був тільки плащ, а іншу частину
гардеробу становив, як і в Алена, чорний костюм. Командирський плащ Девкаліону
також був чорного кольору, тільки на ньому не було ні цифр, ні жодних інших
символів, лише візерунок червоних лінії, що немов кров, розтекалися по ньому.
Хоча, воно й не дивно, завдання структурних підрозділів тіньового передбачали
повну таємність, а наявність атрибутів, чи чогось подібного, надавало ворогу
непотрібну інформацію, збільшуючи, тим самим, ризик викриття. Як на доказ
подібного твердження, Ален поглянув на Каріну, що наблизилась до них з
Натаніелем. Крім чорної туніки, її форма нічим не відрізнялась від форми
Натаніеля.
- Натан,
що трапилось? – заговорили Каріна підійшовши.
- Скільки
разів просив не називати мене так, – сердито мовив Натаніель. Тепер його
обличчя не прикривала Куфія і легке почервоніння неможливо було приховати. Хоча
відсутність куфії він компенсував зачіскою, що прикривала праве око, цей стиль
вдало відображав його характер.
- Знаю,
як це виглядає, але прошу, почекайте декілька хвилин, і самі все побачите. І ще
одне: не підпускайте нікого до труни Діани.
- Сподіваюсь,
воно варте того шуму, що ви наробили, – мовив Натаніель, а потім звернувся до
натовпу. – Ситуація під контролем, прохання не панікувати й відійти подалі,
скоро все закінчиться! – Натовп почав поволі виконувати його прохання. – Тобі
потрібна допомога? – звернувся він після, до Алена.
- Поки
що ні, але будьте напоготові.
Ален закрив очі й зосередився.
Незважаючи на встановлений з Гелактіоном і Едемом зв'язок, він все ще не знав,
як використовувати силу, що пробудилась в Діті. Вся надія була на раптові
спогади, що повернулись до нього, коли перший раз прийшов до тями. Ален
напружив пам'ять в надії знову побачити їх або відчути, що рухається в
правильному напрямку. Однак, як він не намагався, проте результату не було, а
хвилювання серед членів делегації зростало. Та й те ще враження справляло
червоне полум’я, що їх оточувало. Всі прекрасно розуміли, що воно з себе
представляє, і які наслідки будуть, якщо воно вийде з-під контролю.
- Ален,
не хочу тебе квапити, але... – звернувся до нього Натаніель.
- Знаю,
я стараюсь, якщо нічого не вийде, то жертв буде набагато більше...
- Жертв?
– здивувався Натаніель.
- Потім...
- Ален,
– почувся голос неподалік.
Ален спочатку подумав, що це в голові,
адже подібне спілкування, на цій стороні, було звичною справою, проте, коли
розплющив очі, то не повірив побаченому. Навпроти нього стояла Діана.
- Це,
що жарт такий? – спантеличено мовив Ален.
Каріна і Натаніель переглянулись, вони
не розуміли з ким він говорив, проте, коли побачили його очі, то з переляку
дали декілька кроків назад.
- Не
жарт, вважай це новим рівнем Волі, – тепло посміхнулась Діана.
- Ти ж
померла! – виголосив Ален.
- Так,
але тут свої правила... Як і на Землі, тіло має пройти певний шлях, щоб Іскра
продовжила свій…
- Чому
ніхто більше не розвинув подібні здібності?
- А ти
ще не зрозумів, наскільки особливий...
- Особливий?
– Ален відчував, як всередині чимраз сильніше бушував ураган розбіжностей.
- Згодом
вони прийдуть за тобою і ти все дізнаєшся. А зараз захисти Едем від того, що у
моєму тілі. Тільки поспіши, а то ціна, за цей дар, поки що надто висока... І,
Ален… можеш передати йому, – її погляд ковзнув по Натаніелю, – що я сильно його
люблю. – Нехай буде щасливий і не картає ні себе, ні сестру, за те, що сталося.
Кожен в цьому житті виконує певну роль, якою б вона не була. І я рада, що мені
довелося познайомитись з тобою, хоч наше знайомство й відбулося за вельми
своєрідних обставин, – і вона посміхнулась. – Все, не буду відволікати, а то
вони почали брати своє.
Ален мимоволі провів рукою по обличчю і
відчув, як рука стала вологою. З очей потекла кров, як і під час пробудження
Волі.
Він не знав, що ще сказати, та схоже,
вона й без того зрозуміла його... Посміхнувшись і кивнувши на знак згоди, він
відкрив труну в якій перебувало її тіло.
- Покров
ангела! – виголосив Ален. – За останній час я встиг породити стільки запитань,
що набридне придумувати пояснення, тому зараз доведеться трохи виправити
становище, – вже подумки мовив він. – Щоб все виглядало правдоподібно, я
прикличу його в такій формі.
- Почнемо
по твоїй команді, – мовив Серафіель.
Ален знову зосередився і створив
покров, подібний тому, що був в Діті. Біль в очах був нестерпним, проте він
старався не думати про нього, зосереджуючись на конкретному завданні.
- Зброя
Армади, з’явись! – подумки виголосив Ален.
В руках воїна, почав формуватись
напівпрозорий меч. Це нагадувало збирання в певне місце, певного типу енергії,
а ніж створення повноцінної зброї, проте цього мало вистачити, щоб усунути
загрозу.
Меч, піднявшись над тілом Діани,
нерухомо застиг. Через біль в очах, Алену було важко націлитись на місце, де
наклали печать. Затамувавши подих, він наважився діяти. Меч почав повільно
проходити в голову Діани. Десь на половині леза, Ален зупинився і почав
витягувати його. Збоку весь процес виглядав доволі простим, проте на практиці
все було куди складнішим й важчим, взнаки давилися ще не до кінця загоєні рани.
На фінальній стадії опір печаті був найсильнішим. Навколо меча почали
роздаватись розряди червоних блискавок. Творець печаті не пожалів для неї сил.
Нарешті меч повністю вийшов назовні. На його вістрі була сфера з блакитним
вогнем всередині. Це була енергія, забрана в людей, що проходили сім кіл.
- Призив
серафима, – з останніх сил виголосив Ален. Біля нього з’явився Серафіель.
- Відпочинь,
а я займуся іншим, – мовив Серафіель. Ален схвально кивнув, на більше не
вистачало сил.
- Не
думай робити те, про що тільки що подумав, – звернулась Рін до Алена.
- Потрібно
закінчити почате, – тихо мовив він, і поманив рукою Натаніеля, який, разом з
Каріною, спостерігав осторонь.
На їхніх обличчях читався неприхований
страх. Натаніель першимопанував емоції і підбіг до нього.
- Нам
належить довга розмова, але давай спершу доправимо тебе в госпіталь, –
заговорив Натаніель.
- Потім,
– махнув рукою Ален. – Потрібно приховати те, що сталося, інакше всю столицю
охопить хаос.
- Ти
збожеволів?! Ти, ледь говорити можеш, – заперечив Натаніель.
- Це
пройде, – байдуже мовив Ален. – Допоможи дійти до натовпу.
Хоч-не-хоч, та Натаніель погодився
допомогти. За мить до них приєдналася і Каріна, яка все ще не розуміла, що
відбувається.
- Потім
чекаю на детальні пояснення, – мовила вона.
- Доведеться
стати в чергу, – спробував пожартувати Ален, та в нього це вийшло не дуже добре.
Коли до натовпу залишилось близько
п’яти метрів, Ален попросив їх зупинитись. Делегація перелякано дивилась на
ледь притомного Алена і не могла зрозуміти у чому річ. Ален відкрив очі, які до
цього старався тримати закритими, щоб хоч трохи зменшити біль. Голоси в натовпі
почали стихати.
- Слухайте
уважно! – звернувся Ален до людей. – Ви нічого не бачили, а затримка сталася
через посилені заходи безпеки, перед майбутніми подіями! Орден дізнався про
можливі провокації збоку демонів і наказав нам перевірити все! Через це й
стався подібний прецедент! Тепер все добре й делегація може потрапити в
столицю!
Натаніель легенько штовхнув Алена в
бік, той одразу зрозумів про що йдеться. Його погляд повернувся до Каріни, яка
з несподіванки не встигла нічого заперечити.
- Тепер
все, – видихнув Ален, сівши на землю.
- Як
бути з людьми в місті? – запитально поглянув Натаніель на Алена.
- Серафіель
має поговорити з твоїм батьком і Рікеєм, щоб вони залагодили все.
- Не
очікував я на таке прибувши сюди, – зітхнув Натаніель.
- Добре
хоч вчасно помітили.
- Що
це взагалі було? Перший раз бачу Печать Соломона в такій формі.
Ален здивовано поглянув на нього.
- Печать?
- Візерунок
на твоїх очах нагадує гексаграму: зірку з шістьма кутами, яка утворюється з двох накладених один на одного рівносторонніх трикутників. Її ще по-іншому називають Печать Соломона, або Зірка Давида.
- І що це таке?
- Це я маю в тебе запитати? В людській історії, її аналог
застосовували тільки раз. Але те, як використовуєш її ти…
- Можеш говорити ясніше? – сердито мовив Ален.
- Прпоную почекати з цим до закінчення похоронів, це ж не
єдині запитання, які тебе цікавлять… – і Натаніель мимоволі поглянув на Каріну,
що розмовляла з членами делегації
- Згоден.
Я також маю що розповісти.
- З
вами все добре? – запитали в один голос Рікей і Драгон, що з’явились біля них.
- Більш-менш,
– посміхнувся Ален.
- Що з
твоїми очима? – звернувся до нього Драгон.
- Довелось
на повну використати Волю.
- Серафіель
показав нам причину цього хаосу. Потрап воно до столиці, жертв була би
незлічена кількість, – збуджено мовив Драгон. – Що ви повідомили людям, що вони
так спокійно себе поводять? – перевівши погляд на делегацію, здивувався він.
- Іноді
ви мене дивуєте, – мовила Каріна, що помітила їхню появу й поспішила підійти. –
Самі затіяли дурну перевірку, а тепер, нічого не виявивши, ставите подібні
запитання! – Рікей і Драгон спантеличено переглянулись. Натаніель поспішив
взяти ситуації під контроль, жестом показавши, що все добре, а вони потім все
пояснять.
- За
містян можеш не переживати, – мовив Серафіель на телепатичному рівні.
- Значить,
все обійшлось, – видихнув Ален.
- Якщо
не враховуючи того, що ти ледь не втратив зір, то все нормально, – зіронізувала
Рін.
- Все
настільки серйозно? – не приховував свого хвилювання Ален.
- Не
знаю якого роду ця сила, але надалі я забороняю тобі використовувати її. І я не
жартую. Це вже виходить за безпечні рамки. Ті техніки несуть колосальну шкоду
твоєму тілу. Від них не зможу вилікувати навіть я. Після їх використання
наступний раз може не настати, – сердито підсумувала Рін.
- Вмієш
обнадіяти, – пожартував Ален.
- Ален,
ти ще з нами? – звернулась до нього Каріна.
- Вибач,
задумався.
- Ми
доправимо тебе в госпіталь, – мовила Каріна.
- Це
зайве, зі мною все добре, – заперечив Ален.
- Не
геройствуй, ти ледве на ногах стоїш, – наполягала вона.
- Все
добре, не будемо розводити ще більшу паніку.
- Впертий
осел, – насупилась Каріна. – Батьку, може хоч вам вдасться на нього вплинути.
- Змушений
погодитись з Аленом, ситуація вже напевно набула розголосу, а відправлення в
госпіталь одного з командирів, тільки породить нові чутки.
- І
чому я не здивована? – похитала головою Каріна. – Шкода, що тут немає однієї
особи, вона б швидко вправила тобі розум.
Ален помітив, як після слів Каріни,
Натаніель відвернув погляд. «Ситуація складніша, ніж я думав», – бачачи його
реакцію, подумки виголосив Ален. До них підійшов один з хранителів, що
супроводжував делегацію, віддавши честь, він звернувся до Каріни й Натаніеля.
- Які
наші подальші дії?
- Прямуємо
в місто, а звідти, як і планували, перемістимося в столицю, – відповів
Натаніель.
Знову віддавши честь, солдат розвернувся і попрямував до делегації.